Ми прокинулися, поснідали. До речі сніданки кожен раз були однакові, але мені подобалися. Я кожен раз намагалася підсісти до декого, але цей дехто полюбляє спати. В цей день ще приїхала Илюіз (арфа), а вона зазвичай доволі багато тусується з Луною.
Після сніданку у нас одразу була репетиція, так як до нас мали завітати якісь журналісти, і фотографувати нас. Вони справді прийшли,і коли ми грали вони зробили декілька фото і пішли, сказавши, що їм сподобалося. До того ж ми грали ще з арфою, і це дуже круто. Прямо можна релаксувати коли у неї каденція. Цього дня було досить прохолодно і вітрянно, ми з Лорен(моя сусідка по пульту) знову ловили партії. Взагалі ця дівчина дуже кумедна. Ще мене дивує, як вона щоб щось записати в нотах бере кладе їх на деку скрипки, і записує як на підставці. В кінці репетиції нам видали нові ноти, саундтрек з Як приборкати дракона. Я вже знову злякалася, що ми будемо грати це на наступному концерті, але поки ні, хоча твір дуже кльовий. Під час репетиції, нам спочатку був потрібен лише один ударник і тому інший пішов лежати в гамаку, але врешті-решт нам знадобився і другий, але він заснув. Всі почали його гукати, і Илюїз пішла його будити, і він ще й не дуже був довольний.
Ми пообідали, цього разу по графіку ми мали мити посуд, тому одразу коли поїли пішли до раковин. Я звичайно профукала усю інформацію, і в останній момент пішла переодягатися на рандони в горах. Бігом забігла в нашу кімнату, переодягла лосини, взяла начебто те, що треба було, і побігла. І виявилось я лохиня бо абсолютно всі були в шортах, а я одна в лосинах хаха. І навіщо я летіла переодягатися то.
Ми сіли в автобус, я звичайно могла спробувати сісти біля Луни, але звичайно я просто їхала і всю дорогу думала про то, що я лох і втратила такий шанс. Хоча більша кількість людей позасинали. Я навіть теж вирубилась на декілька хвилин, хоча зазвичай я не сплю в транспорті. Взагалі це було непогано, в мене було два місця для мене одної, музичка з автобуса, і солло Мальо «ай донт кук ай донт клін» , все як треба.
Нарешті ми прибули. Ми їхати доволі довгенько, в горах. Там було дуже красиво. Ми вийшли, почекали щось чи когось, і вирушили. Ще усіх перепитали чи не бояться вони висоти. Ми вирушили, спочатку треба було просто йти вверх, і не дуже цікаво. За те потім було дуже красиво. Ми йшли вздовж гори в формі однієї скелі, і там був досить вузький прохід, що треба було триматися за канат. Але було дуже гарно, водоспад і купа горних річок. Усіх ще й почало цікавити питання, чи були тут нещасні випадки.
Я спочатку йшла за Люною, в мене досі в галереї є купа фото гір з спиною Луни. Вона ще в мене запитала чи не жарко мені в лосинах. Я сказала, що вділа їх, бо в мене незручні шорти. Велику кількість часу Луна тусувалась з Илюіз але я теж умудрялася з нею лялякати.
В нас було декілька невеликих площадок я на одній з них підійшла до краю, стояла собі дивилась вниз, і мені Ян(віолончеліст) сказав щось, я нічого не зрозуміла, і така еее хаха. Типу «ти загубила порожній» . Далі я йшла і думала, що він мав на увазі, що я там могла загубити. Іноді ми зупинялися, щоб почекати усіх хто позаду. У деяких була з собою бризкалака, і вони нею бризкали усім на лице і на себе. Я якраз тоді була біля Люсіль(тромбоністка) , вона набризкала на себе, на Луну, я сказала, що теж хочу. І Луна коли почула зупинилась і з посмішкою дивилася як на мене бризкають тою водою. Нууу чо вона на мене дивитьсяяя.
Ми перешли ще через два містка, і на другий ми чекали дуже довго, так як там ще треба було підніматися по драбині. Але деякі перейшли на другий берег по камінням, в тому числі і Луна. В нас було щось типу перевалу. Мені небуло чим зайнятися, я поклала бананку, і шоппер, на випадок якщо грохнусь в воду. Спочатку все було ок, але там ще були якісь чуваки, і я мусила їх обходити. Я поперестрибувала, а назад то неможу. Далі я стрибаю і промахуюсь, в мене ще й навідміно від інших звичайне взуття, а не спеціальне горне, як у більшості, тому очевидно що моя нога була повністю мокра. Я поперескакувала далі, мені подали руку якісь чуваки. Потім я добралася до берега і всі аплодувала, який жах. Хоча аплодувати в них нормальна практика там всі дуже веселі. В нас є президент оркестру, і як тільки він хоче щось сказати, усі аплодують, просто поприколу. Мальо сказав, що я спайдергьорл. Тільки вот я якась спайдергьорл з аліекспреса.
Ми вже пішли назад, знову чекали на переправу через міст. І Гюстав вирішив пошуткувати, і попросив мене показати динозавра. Я сказала, ага, дуже смішно. І після цього, я всю дорогу назад думала про те який я придурок. Я йшла разом з Анной, вона здається теж була сумна, бо Таті усю дорогу йшла та тринділа з Корентіном. Але я щось з нею так і не вступила в діалог хоча намагалась, і потім вона знайшла собі компашку. Тому шлях назад був шлях одинокої вовчиці. За те я слухала що говорять інші, дізналася рік народження Луни. А ще досить цікаву інформацію, що у французів іноді буває друге, третє, четверте ітд ім’я. Я була недалеко від Мальо та Естер, і вони якраз обговорювали це. У Естер друге ім’я Аліс, а третє Габріель.
Я була трохи ображена і зла, що зі мною ніхто не спілкувався. Хоч і розумію, що сама б навряд чи намагалась б спілкуватися з якоюсь іноземкою, яка розмовляє на рівні дитини.
Ми спустилися, так як місце зустрічі було в барі, звичайно багато хто був вже з кухлем пива. Ми пішли в автобус, нас почали рахувати, але недорахували одну дівчину. Найцікавіше, що вона була без телефону, хоч впринципі в горах він трохи до одного місця. Деякі пішли її шукати, і попросили тих хто робив фотографії, пошукати фото де є Амандін. Багато хто знайшов, але досить далеко від спуску. Мальо вже почав припускати, що вона впала і померла. Але щось його жарти не зацінили. Через деякий час її знайшли, виявилося, що вона справді впала, і потім трохи збилась з дороги, тому сіла чекати. Але все-таки добре, що все так добре .
Нас відвезли в якесь містечко. І вечеря в нас мала бути в ресторані. Ми пішли туди, і я вирішила зробити хід конем, поки ми йшли. Я підійшла до Луни, і запитала чи є в неї друге ім’я. Вона сказала, що вона тільки Люна. Потім в нашу розмову ще вписалася Илюїз(арфа). У неї теж одне ім’я, але в’єтнамські родичі називають її якось по іншому (я не запам’ятала). Виявилось, що вона наполовину в’єтнамка, її мама тікала від війни у В’єтнамі, і поселилася в Франції . Мене також запитали, чи є у мене друге ім’я, і я намагалась пояснити, що означає по-батькові. Луна ще почала повторювати моє ім’я по-батькові(це так прекрасно коли вона повторює слова за мною). Вона спочатку подумала, що це ім’я мого тата тільки жіноче, але я начеб-то пояснила, сподіваюсь, що дівчата зрозуміли. Ми ще заговорили про фамілії, у Луни вона подвійна, вона сказала, що якщо вона одружиться, то тоді зможе обрати одну фамілію, або взагалі змінити.
Я насмілилася запитати коли у неї день народження, вона сказала, я начеб-то запам’ятала, а потім Илюїз сказала своє, бо в неї схожа дата, і я запам’ятала її точну дату, але дата Луни вилетіла з голови. Ще й виявилося, що Илюїз більше 25 років, вона така одразу, оце я стара. Луна мене теж запитала коли моє день народження, і вона зраділа, що воно було до війни(це так мило). Потім ми ще обговорювали карантин ітд. Взагалі просто слухати Луну одне задоволення. В неї ще й дуже гарний голос, я б перед сном слухала б замість АСМР. Ми опинилися в дуже гарному містечку в горах. Воно огорожене стіною, і вздовж вуличок тече вода.
Нас завели в ресторан, але я відбилася від своєї ідеальної компанії, і в ресторані вже сиділа з мінорами. Нам принесли воду, сироп, і ліптон. Я напилася води. Нам принесли вермішель з овочами. Я і третини мабуть не з’їла,так як порція була величезна, та ще й несмачно. Оце я принцеса звичайно, але це реально було несмачно.
Ми вийшли з ресторану, і нам оголосили, що в нас є 30 хвилин, ми можемо погуляти, або просто одразу йти до автобусу. Усі мінори пішли, про мене забули, я запитала Илюїз, що ми маємо робити. Вона відповіла, що я можу або догнати компашку, вони типу йдуть гуляти, або якщо хочу можу лишитися з ними. Звичайно я нікуди не хотіла бігти, тим більше мене ніхто не звав. Илюїз та Луна виявляєть хотіли знайти десерт (ну а як же французи без десерту лишаться). Ми знайшли невеличку лавку з морозивом та млинцями. Там працювали бабуся та дідусь, тому все було неймовірно повільно. Біля крамниці вже зібралася черга теж з оркестрантів. Ми стояли обирали морозиво. Луна запитала яке я обрала, виявилося, що вона теж обрала морозиво з солоною карамелью, і чомусь зраділа коли дізналася, що в нас однакове. Ми чекали дуже довго, Лія, почала шуткувати, що той дід схожий на ленивця з зоотрополісу. Луна отримала морозиво, спробувала і воно виявилося кавовим, і їй дали ще одну кульку морозива з солоною карамелью, щоб вибачитися.
Ми пішли до автобусу втрьох. Я запитала, чому дівчата обрали саме ті інструменти, на яких вони грають. Виявилось, що вони з музикальних сімей, ще й дуже здивувалися, що в моїй родині немає музикантів. Я ще розповіла, що займалася вокалом, але обрала скрипку, так як це більш практично, і я не могла співати високі ноти, як співала раніше, так як мій голос почав мінятися. Але я забула як буде високий французською, і Луна така, типу такі Ляляля(заспівала дуже високо). Так, такі. Ми усю дорогу пролялякали, але в автобусі я пішла на заднє місце до мінорів. Вільне місце було лише біля Корентіна, тому я сіла біля нього. (До речі я дізналася його ім’я звосім недавно від Тані. Вона мені ще й щось розповідала, я питаю який карантин, а виявилось що його звати Корентін. Взагалі він представлявся як його звати, але я нічого не зрозуміла). Я перша почала говорити, а потім ми всю дорогу десь півтори години пробалакали.
Ми вийшли з автобусу, і поки йшли до будинку, Таті сказала, що вона сиділа перед нами, і все чула. І при цьому вона все розуміла, що я кажу, і що в мене хороший рівень французської, вона прямо здивована(омг як приємно).
Розклавши речі, я вийшла на вулицю. Луна лягла в гамак, і говорила по телефону. А могла б зі мною!!!
Я сіла на лавку, писала повідомлення Ярославі, підходить до мене Жібу(концертмейстр перших скрипок, його звати Жан-Батист, але його називають скорочено). Каже, іди до нас, чи ти тут сама сидиш. Взяв мені стульчика, такий каже, вот Валентін(це його дівчина, і вона біля нього сидить в оркестрі). «Валентін, Катья хоче сидіти біля тебе» . Вона посміхнулася, усі за столом почали казати о Катья. Потім Жібу вибачився, що він так насильно мене привів, і сказав, що якщо я хочу я можу йти. Я трохи посиділа, Батіст почав розпитувати в мене ким я хочу бути по професії (мене іноді напрягає це питання, бо вони всі там якісь занадто талановиті). Я сказала, що хочу вступати в консерваторії, «О то ти круто граєш, тоді давай чесно, Жібу добре грає?» Потім всі почали сміятися. Жібу сказав, що я можу не стіснятися говорити правду поки він п’яний. До нас підійшов ударник, і каже, пф, то всі ми знаємо, що він хреново грає, можеш навіть не відповідати. Це було кумедно. Я трохи посиділа, і пішла. Я позаписувала голосових повідомлень Ясісі. Усі почали співати з днем народження Марта. Але діло в тому, що у нас немає ніякої Марти, але вони кожен день її вітають. Почалось все з того, що хтось позвонив родичу привітати його з днем народження, інші почули, і почали співати в трубку з днем народження. Я спочатку не роздуплилась, що взагалі відбувається, і кого вітати. А потім це стало як традиція.
Більшість мінорів повиходили на двір теж. Взявши карти, я підсіла потім до них. Але вони щось не горіли бажанням грати. Потім до нас прийшла Люсіль(тромбоністка, не можу про це не сказати, ця дівчина має неймовірну ауру бед біч, але при цьому вона дуже добра і крута, хочу в неї такого навчитися, а ще в неї класна тату тромбона), в неї була ціла коробка з іграми, я цьому дуже зраділа, сказала, що якщо, я граю, так як більшість за столом чомусь не хотіли. Ми трохи почекали, і змогли набрати компашку на гру в снап. Я боковим зором побачила як Луна пішла до тієї компанії в яку мене посадив Жібу.
Ми пограли в снап декілька разів. Люсіль показала комусь безіменний палець, і всі почали умилятися бо він дуже короткий(дуже важлива інформація). Нас поменшало, деякі пішли спати. Залишилися Таті Корентін і я. Боковим зором я стежила за іншим столиком, де була Луна. Вона розповідала Ерви історію свого волосся разом з ілюстраціями. Я навіть на мить побачила, її з довгим волоссям, і виявляється вона ще була пострижена під нуль.
На цей вечір у мене був план. Все таки я подумала, чому мені не зробити те, що я хочу, поки в мене є на це можливості. Якщо хочу, то зроблю. Я побачила як Луна встає ізза столу, і почала прощатися з Таті. Вона сказала, що ще не довго буде сидіти, скоро теж піде.
Я пішла услід за Луною на хвилину вже згубивши надію. Але, в коридорі були ще декілька оркестрантів, і вона не могла спокійно пройти повз них не поговоривши. Я повільно піднімаюся по сходах, чую як вслід за мною іде Луна. Ми піднялися на поверх з кімнатами. Я повертаюсь, вона дивиться на мене здивовано.
— Можна тебе обійняти?—запитую я.
Вона усміхнулася, але я з виразу обличчя зрозуміла, що сказала каряво, тому повторила ще раз, і додала, якщо ти не проти. Вона вже зрозуміла, і здивовано відповіла, що так.
Я себе дуже дивно відчувала, ніби то я роблю і кажу щось дивне, але при цьому, я взагалі не соромилася, ніби так і треба. Ніби я вже так робила 100 раз, і знаю, що вона не відмовить. Я її обіймаю, але думаю, що це будуть обійми як з подругою на зупинці.
Але ні, я думала відстронитися, але вона мене дуже міцно обняла. Луна почала гладити мене по спині.
— Ти сумна? — запитала вона.
— Ні, все добре. Просто хочу тебе обійняти, незнаю чому (дійсно взагалі невідомо то)
— Це дуже мило, я теж обожнюю обійматися.
Вона ще щось сказала, але я не намагалася зрозуміти сенс, я просто релаксирувала хаха. Я ніби забула про все. Так спокійно і добре. Вона міцно мене тримає, гладить по спині, я відчуваю її запах. Ми обіймалися все міцніше і міцніше, вона ніби повністю мене забрала, або я її забрала. Я навіть незнаю як це описати. Але при цьому, моє серце не пішло в п’ятки, і метеликів в животі зовсім не було. Я просто розчинилась і все. Незнаю як так вийшло, що на поверсі нікого не було. Ми простояли в обіймах декілька хвилин, аж потім я почула кроки. Ми відсторонилися, але це скоріш за все це хтось ходив на першому поверсі. Я знову її обійняла, і моя голова була на її плечі, і я доторкнулася до її обличчя. Таке відчуття, що якщо я її навіть поцілую, вона зовсім не буде проти.
— Це обійми для хорошого сну?—запитала вона.
— Можливо
Ми ще обіймалися декілька хвилин. Я в цілому не пам’ятаю, щоб мене хтось так обіймав як вона.
Ми пішли, в коридор, з кімнатами, вона пішла в ту ж сторону, що і я, бо їй треба було в туалет. Ми попрощалися, вона побажала гарного сну, сказала бізу(цілую), і відправила воздушний поцілунок. Я їй теж відповіла бізу(перший раз комусь таке говорю), і пішла спати.
Мені аж соромно таке писати, але хай буде.