Почну з самого початку. Я скрипачка, одного разу після концерту в честь підтримки України, до мене підійшов чоловік, який виявився деригентом любительського оркестру і запросив мене туди. Для мене це було неочікувано, але я зраділа, що матиму можливість грати в оркестрі. Звичайно я прийшла на найближчу репетицію.
На першій репетиції, зі мною намагались познайомитися люди з оркестру, хто англійською, хто французською. Мені запропонували грати в перших скрипках, але якщо я не хочу, або не буду справлятися, то матиму можливість перейти до других.
Так як оркестр вважається любительським, я його недооцінила, думала що ми будемо грати щось легке, але програма була дуже навіть крута. Грали одразу практично в оригінальному темпі, я взагалі не встигала, і до того ж мала непрокачений «скіл» в читці з листа, так як у зв’язку з карантинами на постійній основі, я мала зовсім мало практики, і навіть жодного разу не виступила з оркестром(оправдуюсь).
На наступну репетицію я трохи запізнилась і до того ж вона відбувалася в іншому місці хоча в одному й тому ж приміщенні. Так як місця було зовсім обмаль, ми сиділи як сардинки, і поряд мене знаходилися флейти. В данному оркестрі флейт аж четверо, це вважається дуже багато. В стандартому симфонічному їх двоє, рідко троє.
Взагалі у мене є певний «фетиш» стосовно флейт. Так от, вони знаходяться біля мене, я маю можливість роздивитися усіх чотирьох. Вони всі доволі милі, а одна особливо)). Одна із флейт з пірсингом в носі. Саме цей факт про неї я сказала подрузі, після репетиції, коли розповідала враження.
Після цього було ще декілька репетицій, одного разу коли я якраз шла на неї, я побачила її, вона проїзджала на велосипеді. До речі більшість оркестрантів їздять або на велосипеді, або на машині. Я була одной із тих небагатьох хто їздив автобусом а потім пішки.
Після одної з репетицій, коли я поверталася додому, я повернула голову, і побачила її, вона мені посміхнулася, я їй. Це була одна із флейт. Вона проїзджала повз мене на велосипеді, коли поверталась з репетиції. Після цього в мене прямо піднявся настрій. І кожного разу коли йшла додому, я мріяла зустріти її ще таким чином, поглядала постійно назад, чи не їде раптом вона.
Я кожного разу оберталася коли чула, що їде велосипед. Одного дня, повз мене проїзджала скрипачка з оркестру, і вона запропонувала мене підвезти, це був жарт, але всеодно мило.
В кінці квітня, ми мали так звану практику. Ми займалися декілька годин окремо від духовиків з іншим деригентом, а потім разом з обома. Після цього в нас був снек. Так як більшість оркестрантів повнолітні, вони пили пиво, звичайно мені також пропонували, ех такі вони музиканти. Спочатку мені було важко влитися в колектив, хоча деякі в мене щось намагалися розпитати англо-французським суржиком. Ще деригент розпитував мене про Україну, як справи у моїх рідних, це було дуже мило.
Потім я собі спокійно стою та їм печиво. До мене підходять декілька людей, і одна дівчина почала питати як мене звати. Я почала давитися, і показувати жестами, щоб почекали коли дожую. Все це було доволі кумедно, я ще й почала давитися. Потім я відповіла, і мене почали питати скільки мені років, як звати, звідки я. Після останнього питання, одна дівчинка запитала, чи говорю я російської. Мене це здивувало, я аж незнала що сказати. Відповіла «да», і та ця дівчина подивилась на інших людей в компанії, ніби радилася казати чи ні. Потім призналася що вона росіянка, і одразу почала уточнювати, що не підтримує дії параші. Потім ми говорили англійською і французькою, і вона мені ще іноді пояснюваоа дещо російською. Виявилось що вони також неповнолітні, і спочатку боялись до мене підійти. Хоча один хлопець допустив що я українка, і вгадав. Дівчина, що говорить російською не відразу хотіла признаватися, що вона росіянка. І я насправді спочатку здивувалась, що вона саме росіянка так як вона мала сильно виражений акцент.
Можливо хтось мене осудить, але я досі спілкуюся з нею. Спочатку мене трохи напрягало їх походження. Але згодом, я зрозуміла до вона хороша дівчина, тим більше вона живе в Франції з двох місяців. Вона вже більше француженка ніж росіянка. До речі вона теж флейта, але все-таки не та сама.
В мене був розклад репетицій, який був прописаний не повністю. Тому я після одної з них підійшла до Таті( це росіянка з якою я познайомилась) , та запитала її про наступну репетицію. Поряд неї сиділа та мила дівчинка, посмішку якої я чекала після кожної репетиції. Вона мені посміхнулась поки складалась, і запитала в Таті яка це мова.
Після цього нічого такого цікавого не відбувалося до першого концерту. Я ходила на оркестр, і чекала виступів, будучи погано підготовленою.