Пролог.

***Невідомо де*** 

 - Ти правда думаєш, що це того буде коштувати? Ми ж змінимо цілу історію, і це перетвориться в інший світ, ти того хочеш? - спитав дівчину хлопець. Він мав довге, темне волосся, яке було зібране у високий хвіст. Увібраний в ханьфу1 голубого і чорного кольорів, на поясі висіла підвіска з білим нефритом, і голубих кісточок, також там висів меч під назвою Бао2 . Його лице було симпатичним, бліда шкіра, але не настільки щоб бути схожим на вампіра, гостре підборіддя, тонкі губи, прямий ніс, вузькі мигдалеподібні очі, як у хижака, незвичного золотого кольору, висхідні брови середньої товщини, скули. Одним словом, красунчик. 

 - Ой, ніби тобі не все рівно?  Тим більше, мені їх так шкода, що навіть якщо ти будеш проти, я не буду враховувати твою думку. - дівчина мило всміхнулася, що скривала вуаль зеленого кольору, але в її очах виднілася сталь. В неї було довге риже волосся, зібране по боках в коси і зібрані на верхівці голови, що не є звично для Китаю, тому вона привертала багато уваги, але їй було наплювати. Її ханьфу також було зеленого кольору з білими візерунками квітів - хіганбана3 . На поясі також висить підвіска з чорним нефритом і червоних кісточок, ще меч під назвою Сян4 . Вона також була красивою. Витончене лице овальної форми, в міру пухкі губи, маленький акуратний носик, тонкі брови, і пишні вії, які обрамляли темно-карі очі. 

Ці двоє були протилежні один одному, але якимось дивом вони зійшлися. 

Хлопець почав міркувати, і дійшовши якогось висновку, він тяжко здихаючи сказав:  

- Ну гаразд, але якщо ти всю провину візьмеш на себе. 

- Звісно, ти не переживай. 

***Юньмен Дзян** 

 - Дзін Лін, не біжи так швидко! - маленький хлопчик, в жовтому одязі, на спині якого був вишитий білий лотос. За цим малюком біг його дядько, Голова Клану Юньмен Дзян - Дзян Чен. 

 - Не доженеш, не доженеш! - Дзін Лін радісно біг далі, сміючись. Сьогодні в нього був особливо добрий настрій, він сам не знав чому. 

-  Якщо ти зараз не зупинишся, то можеш впасти, Дзін Жулань5 ти мене зрозумів!? -  гукнув невдоволений Дзян Ваньінь6 . Він дуже переживав за свого племінника, так як то єдина дорога йому людина з живих(це скоро змінниця, автор про це подбає😊).  

І саме в цю мить, Дзін Лін за щось зачепився і почав падати, таке відчуття ніби хтось спеціально чекав цього моменту. Голова Дзян побіг, ледь встиг він піймати дитину, як вони пропали, а все навколо них зупинилося в часі. 

***Ґусу Лань*** 

Лань Вандзі разом з своїм старшим братом Лань Січенєм, прийомним сином Лань Сиджвеєм, сиділи під великим деревом і вчили самого наймолодшого грати на ґучжені. Лань Ціжень вів урок. Аж раптом всі четверо пропали, а час зупинився.  

“Пф, навіть нічого інтересного не зробиш, нібито то випадковість. Чесне слово, я підміняю наслідника Ордена і він зменшить кількість правил.” - так думала рижоволоса, рухаючись далі. 

***Цінхе Не*** 

Не Хвайсан як завжди сидів в своїй кімнаті і розмальовував віяло. Раптом в його кімнату вривається Не Міндзює зі злим лицем, почав кричати на молодшого: 

- Знову ти маячною займаєшся?! Коли ти займишся тренуваннями зі шаблею?! 

- Но я не хочу?! Як ти не зрозумієш що це не моє? 

- Мусиш, бо після мене Главою мусиш стати ти! 

- Не хочу! Просто зведи дитину, і він стане Главою цінхе Не, но зрозумій мені не підійде ця роль! - Не Хвайсан не розумів, чого його старший брат так хоче щоб він став Главою. 

Не Міндзюе хотів щось сказати у відповідь, але не встиг… Вони теж зникли. 

***Ланьлін Дзін** 

Пані Дзін була на чаюванні, а Ґваншань як завжди розважався с куртизанками. І опа-на, вони зникли! 

***Невідомо де*** 

Проснулися всі від того, що хтось розмовляв. Коли вони відкрили очі, то застигли в шоці. Прямо перед ними сиділи і спокійно розмовляли, попиваючи вино, самі Старійшина Їлінь, Вень Цін, Вень Нін. Ті також уставилися на прибулих. Від шоку прибулі не поміти ще двох незнайомців. Перший проснувся від шоку Дзян Чен, який ще досі мав на руках Дзін Ліня. 

- Вей Вусянь, це твої проділки?! Негайно верни нас назад, поки я тебе наново не вбив! - люто погрожував зведеному брату, який після  цих слів на лице Вей Їня7 опала тінь і він відвів очі. Після слів Дзян Ченя почався гаман, він міг продовжуватися вічно якби не різкий звук розбитого скла. Всі обернулися на звук і побачили дівчину і хлопця, знову впали в ступор, ну крім “мертвих”, ну бо як знамениті заклинателі не змогли зразу замітити інших людей? 

Лань Вандзи не знав куда себе діти. Прямо перед ним стояв живий Вей Вусянь. Його Вей Їн. Вандзи хотів підійти, обняти і більше ніколи не відпускати. Але він боявся налякати Старійшину Їлінь, тому лише сильніше стиснув кулак. 

- Добрий день, дорогі заклинателі! Мене звати Ві Ксиу8 , а цього вічно серйозного хлопця - Ван Юншєн 9 !- скористалася ступором рижоволоса - Сьогодні ми зібрали вас, щоб показати вам майбутнє і минуле, щоб ви дізналися гірку правду, а не ту яку вам дали на золотому блюдечку- після цих слів, вона гнівно подивилася на Дзін Ґваньшаня - також ви не зможете вибратися звідси, можете рахувати що це місце інший світ, в вашому ж час зупинився. Кожному буде видана кімната, на дітях зараз заклинання сну, воно спаде через дві години. - Лань Вандзі і Дзян Чен злякано подивилися да Дзін Ліня і Лань Сиджвея - Сніданок буде в 9:00, обід в 14:00, а вечеря 18:00, якщо захочете їсти раніше чи пізніше то тут завтра буде спеціальний дух, в нього ви зможете все замовити все що забажаєте. - Ви можете не довіряти нам, але у вас не має вибору. А, і також завтра на вас буде чекати сюрприз) - Ксиу весело підморгнула оком, на що її друг закотив очі, і вони зникли в яскравому спалахові світла, а замість них появилися милі духи що похожі на маленьких, пухнастих кроликів. 

Від ще більшого ступору, ніхто не мав що сказати, тому слухняно пішли за духами до своїх кімнат. Коли вони лягали спати, то точно знали що завтра на них чекає важкий день.