Лань Січень не любив каву і майже ніколи її не пив, але готувати вмів. Досить непогано. Цьому була лише одна причина — Цзян Чен без кави вранці не прокидався. Він міг встати, ходити щось робити, бурчати собі під ніс, але так і не прокинутися. Вей Вусянь зі сміхом називав це «режим зомбі». У чомусь Лань Хуань з ним погоджувався.
Ось і зараз Січень проводив ранок готуючи каву для коханого. Сьогодні у А-Чена була важлива робоча зустріч з самого ранку, тому ще з вечора він попросив його розбудити раніше. А це буде складно, враховуючи, що за документами його чоловік просидів ледь не до третьої ночі.
— Привіт, — раптом пролунав за спиною хриплий голос А-Чена.
Січень здригнувся і мало не впустив горнятко з кавою, але все ж втримав і поставив назад на стіл. Після чого обернувся та круглими очима поглянув на коханого.
Цзян Чен лише у одних піжамних штанах стояв на порозі кухні й намагався доспати одним оком. Він мав дуже заспаний, але водночас чарівний і милий вигляд.
— Ти вже прокинувся?
Цзян Чен позіхнув і почовгав до нього у своїх смішних капцях схожих на голови собак, подарунок від Цзінь Ліна. Січень посміхнувся і вчасно піймав чоловіка в обійми. Той міцно його обійняв і зручно влаштував голову на його плечі. Здається збирався спати далі так.
Та Лань Хуань помилився.
— Тебе не було у ліжку. Зате пахло кавою. Це краще будь-якого будильника.
Січень посміхнувся і ласкаво провів рукою по спині чоловіка. Він пам’ятав яким колючим Ваньїнь завжди був у спілкуванні, тому вперше побачивши його вранці таким милим, був не на жарт здивований. Та він це неймовірно любив, як і самого Цзян Чена.
— Ти хотів, щоб я розбудив тебе раніше, тому вирішив приготувати каву одразу.
— Мій чоловік найкращий у світі, — тихо пробурмотів Цзян Чен. Продовжуючи обіймати Січеня однією рукою, другою він потягнувся за кавою. Зробивши перший ковток, він задоволено простогнав. — Якщо одного разу Лань Ціжень вирішить тебе звільнити, я допоможу відкрити тобі кав’ярню. Це буде стовідсотковий успіх.
— Взагалі-то я директор компанії, дядечко не може мене звільнити. Навіть якщо колись захоче це зробити.
Цзян Чен допив каву та вдавано розчаровано зітхнув.
— Шкода, тоді доведеться мені одному насолоджуватися твоєю ранковою кавою. Хоча, цього разу мені дещо не вистачило цукру. Думаю, твій солодкий поцілунок зможе це виправити.
Січень ледве стримав сміх, але виконав прохання. Кілька хвилин вони не відривалися одне від одного. Поки Цзян Чен не застогнав і не сховав обличчя у сорочку Січеня.
— Ненавиджу цю роботу. Підпишемо сьогодні договір і я обов’язково візьму відпустку. Пам’ятаєш, ти казав що хочеш до моря? Можемо з’їздити.
Січень посміхнувся та кивнув. Вони обоє завжди були надто завантажені роботою, тому про спільні відпустки не згадували вже роки два. Та раптом цього разу в них вийде.
— Тоді ти точно мусиш підписати цей клятий договір. Я буду чекати ввечері вдома з шампанським.
— Лайка і алкоголь від Ланя, цей день точно буде вдалим, — весело усміхнувся Цзян Чен і подарував Січеню ще один поцілунок. — Дякую за каву. І за те, що ти у мене є.