Все почалось як у комп’ютерній грі, але мій комп’ютер був не готовий до зустрічі з фпс реальності. Вибухи, які було чутно здалеку та які наближались усе ближче. Кулі у повітрі, літаки, ледь чутні сирени тривоги. Незрозумілі сирени. Що то були за сирени. Неважливо. Згодом вони просто вщухли. Не вщухали лише пушки. Що рано-вранці, що ввечері - одне й те саме.
Мій комп таке просто не витягнув і розплавився (я його розумію). Внаслідок і в спадок, залишивши мені лише роздуту бляшанку корпусу. Та й того не жаль. Бо, як виявилось, у людини є всього одне життя і сумувати через таке просто смішно.
Не знаю, як я тоді вижив. Диво. Бо не було більше кнопки ескейп, а натиснути так хотілося. Меню, завантаження, новий сейв. Почати спочатку? Змінити вибір.
Але замість кнопки збереження ти провалюєшся в сон. Від втоми, від страху, від відчаю.
Від байдужості.
Все найгірше вже сталося: ти застряг в одній локації на божевільному рівні складності в екіпіровці новачка, яка складається з декількох домашніх спортивних штанців, футболок, кофти з капюшоном та зимових ботів. Ще є пуховик, який пропах вогнищем.
Вже весна, але зима все ніяк не відступає. Холодно. Кажуть, смога більше немає й видно таке зоряне небо. Але я не дивився.
Що мені ті зорі, єдині джерела світла. Вони далеко, вони холодні, не зігріють. Інша справа Луна та Сонце. Яскраві. Знайомі. Світяться по своїй волі. Їх не вимкнути, не пристрелити.
Ніхто не думав, що таке можливо.
Все, що наробив, повертається. Напевно, мені це все через піратство. Як завжди. Коли пробний період скінчився, йде платна версія. І ти качаєш ту ліцензію, ніби починаєш спочатку все життя, а виявляється, що така реальність нікому не потрібна і задарма. Кому сподобається гра, де все по-справжньому? Зараз є, через хвилину немає нічого. Не передбачиш.
Я прокинувся ніби від жахливого сну.
Ніхто не вірив, що так буде.