Бетані Бронсон першою вийшла з зали суду. Розлючена, знервована й збентежена, вона ледь стримувалась, аби не накричати на когось. Чи не набити пику нахабним журналістам, котрі стояли неподалік і робили фото поліцейської - у шкірянці й старих джинсах, підперезаних широким поясом, у пом’ятій чорній сорочці, з абияк зачесаним коротким волоссям і синцем на вилиці. За агресією вона за звичкою ховала душевний біль. Жінка ні на кого не дивилася. Звичним рухом дістала з кишені цигарку й підпалила. Після першого вдиху стало легше. Захотілося кави. А ще більше - напитися.
Усвідомлення, що Ніна Прайс захищає покидька Міллера, забирало всі сили на боротьбу в суді. Так, Бронсон перевищила повноваження, коли побила грьобаного наркодилера. Проте вона могла поклястися, що у нього була зброя - невеликий ніж, який складався у непримітну підвіску. Проте ножа не знайшли, а Бетані мала отримати покарання за надмірну жорстокість.
Найгіршим було те, що Ніна їй не вірила.
Ніна мала б знати, що Бетані не бреше. Вона б не стала. Особливо коханій людині. І, чорт забирай, якби у Міллера не було ножа, поліцейська б так і сказала!
Слухання проходило жахливо. У Бронсон боліла голова, бо вона вчора напилася, коли дізналася, що справу Міллера передали Ніні. Незворушне обличчя Прайс у строгому синьому костюмі постійно виринало у стомленій свідомості. Господи, вона ніби вперше бачила Бетані! Ніби це не вони два дні тому кохалися так гучно й пристрасно, що сусіди Прайс хотіли викликати копів.
«Краще все забути», - Бетані сіла у стару автівку. Кинувши погляд на будівлю суду, помітила постать у чорному плащі. Ніна непорушно стояла на сходах і наче дивилась у бік Бронсон.
***
- Відчини, Бетані.
- Йди до біса, Прайс! - п’яна, як чіп, Бетані вже півгодини слухала, як Ніна стукає у двері. Здавалося, прокурорка вдарити болючіше не могла. А ні, їй знову вдалося. Прийти до квартири, де жила Бронсон - це ж скільки треба мати нахабства. На кожну репліку Ніни Бетані відповідала лайкою й допивала останню пляшку віскі. В квартирі тхнуло алкоголем, цигарками й зіпсованою їжею, та поліцейська не звертала уваги.
- Бетані, я не мала вибору. Цю справу мені доручили, я її не обирала…
- Ти могла сказати раніше! - розпачливо крикнула Бетані, пожбуривши у двері порожню пляшку і мимоволі здригнувшись від звуку розбитого скла. Не вистачало ще розплакатися. - Щоб я не виглядала ідіоткою, коли побачила тебе у суді.
- Я не…
- Чи тобі доручили не казати?
Мовчання. Бронсон подумала, що Ніна пішла. І відчула, як розчаровується в коханій знову. Прайс була не з тих, хто відступає.
- Якби твою справу взяв інший прокурор, ти б давно вже відбувалася покарання, - пролунав стомлений тихий голос Ніни. - Я не можу якось виділяти тебе з-поміж інших у суді, інакше справу в мене заберуть. І… я не знала, як тобі сказати.
Остання фраза прозвучала винувато.
- Можливо, словами? - в’їдливо кинула Бетані. - Йди звідси, Прайс. - Їй би замовкнути, та алкоголь розв’язав язик. - Ти ніколи не проявляла ініціативу в наших стосунках. Соромилася мене, бо я постійно багато п’ю. А зараз ти мені не віриш.
- Ножа на місці злочину не було, - сухо зауважила Прайс. Наче знову була в залі суду. Бетані це вибісило.
- Припини розмовляти зі мною таким тоном! - крикнула Бронсон. - Вали звідси! Мені не потрібне твоє співчуття! І стосунки з тобою теж не потрібні. Добре, що я не переїхала жити до тебе…
Поліцейська вслухалась у тишу, що настала після емоційного монологу. Все чекала, що Ніна щось скаже. Хоч щось. Як би Бетані не злилася на Ніну, її голос завжди заспокоював. Прокурорка постійно була на стороні Бетані. Вона б знайшла вихід навіть із цієї ситуації. Прайс не з тих, хто відступає, чи не так?..
Ніна не озивалася. Бетані зрозуміла, що її кохана пішла.
***
Ніна вийшла з під’їзду будинку, де жила Бетані. Розуміла, що сьогодні з жінкою поговорити не вдасться. Коли Бронсон втрапляла в серйозну халепу, то напивалася. Прагматичній Ніні було неприємно бачити Бронсон в неадекватному стані, часто з перепадами настрою. Вона могла посміятися, поплакати й посваритися з Прайс усього за півгодини. Потім довго не виходила з туалету, бо організм Бронсон відмовлявся приймати таку кількість алкоголю.
Варто поставити їй ультиматум. Ніна довго так не витримає.
Прайс розуміла, що на емоціях Бетані могла сказати що завгодно. Але їй було боляче. Ще ніколи Бронсон не жалкувала, що почала зустрічатися з прокуроркою. Так, стриманість Ніни іноді дратувала. Та присутність Бетані легко руйнувала захист, який Прайс збудувала між собою і довколишнім світом. А зараз Бетані нема… Хотілося повернутися в квартиру і, не вмикаючи світло, загорнутись у ковдру, ховаючись від світу. Відпочити хоча б трохи. Врешті-решт прокурорка не залізна. Вона теж людина.
Ніна зітхнула й пішла. Але не додому. Мала намір оглянути місце, де Бронсон натовкла пику Міллеру.
Звісно, Прайс могла розповісти коханій про те, що справа побиття Міллера дісталась їй. Та вона боялася реакції Бетані. Боялася, що Бронсон назве її зрадницею й захисницею всіляких покидьків. Холодний вітер куйовдив коротке волосся Ніни, котра не звертала уваги на похмуру погоду. Лише щільніше куталася в пальто. І як Бетані не холодно в шкірянці? Як тепер поговорити з нею? Бронсон навряд чи захоче почути Ніну.
Вулиця, де відбулося затримання Стівена Міллера, була вузькою й безлюдною. Вона знаходилася на околиці міста і принаджувала всіляких злочинців. Будинки тут були старі й розмальовані графіті, котрі різко змінювалися на непристойні написи. Іржаві драбини голосно рипіли від поривів вітру. Здавалося, металеві конструкції от-от упадуть. Ніна сумнівалася в їхній надійності й нізащо б не полізла на дах будь-якого з цих будинків. Двері з облупленою фарбою, вікна з подекуди вибитими шибками, переповнені смітники, розтрісканий асфальт під ногами. Прайс роззирнулася, згадавши все, що читала у матеріалах справи. Десь отут стояло авто Міллера. Тут його спробувала заарештувати Бронсон. За її словами, Міллер мав невеликого ножа. Якщо це правда…
Ніна дивилася на решітку стічної труби в себе під ногами. Помітивши ще кілька таких, Прайс присіла в намірі пошукати під решіткою. Тоді згадала, що її не має тут бути. Прокурорка ніби виступає з боку постраждалого. Вона зітхнула й набрала номер, який знала напам’ять.
- Прайс, я просила облишити мене, - Бетані вже не кричала, але хриплий голос не звучав привітно.
- Сподіваюся, ти протверезіла, - холодно зронила Ніна, - їдь на Фолл-стріт. Негайно.
Бронсон хотіла почати суперечку, але цей тон Ніни був надто владним. Надто впевненим і добіса сексуальним. Бетані недоречно згадала, як Прайс під час сексу скомандувала: «Розведи ноги» таким же тоном. Здається, Бронсон тоді зробила б усе, що наказала б Ніна. Проте зараз…
- Їдь сюди, Бетані, - нетерпляче повторила Прайс, - я довго чекати не буду.
***
Кілька таблеток від похмілля дали сякий-такий ефект, тож Бетані була у відносно непоганій формі. Вона помітила Прайс, котра непорушно стояла на розі вулиці. Прокурорка сховала руки до кишень і пильно стежила за Бетані. Від її суворого погляду часто ставало незручно.
Ніна дивилася так, коли Бетані напивалася.
- Ви перевіряли каналізацію? - спитала Прайс. - Міллер міг викинути ножа в решітку водогону. Якщо це так - зброя досі десь там. Я нічого не торкалася. Виклич підмогу.
Бетані витріщилася на прокурорку, намагаючись згадати, чи перевіряли копи каналізацію. Ніна не мала права проводити розслідування, та все ж вирішила допомогти Бронсон. І це незважаючи на все, що почула від п’яної поліцейської.
Присоромлена Бетані опустила голову. Такої огиди від самої себе вона ще не відчувала. В роті досі стояв неприємний присмак алкоголю, а одяг смердів цигарковим димом.
Прайс вже йшла геть. Нічого більше не додавши, ніби її й не було. Бетані отямилась і наздогнала її.
- Вибач, Ніно, я… - вибачення давалося гірше, ніж звинувачення. Бетані не знала, що сказати, бо сама була винна. - Я погарячкувала.
- Ти напилася, - виправила її Прайс, - ти напилася перед засіданням і після. Я здивована, що Міллера ти затримувала тверезою. Інакше навіть моє втручання не допомогло б.
- Я більше не буду, Ніно, - зронила Бронсон, - тільки… тільки не лишай мене. Хоча б перший час, поки я навчуся жити без алкоголю.
Ніна спинилася. Бронсон стояла коло неї. Вони були, як дві протилежності - хатотична Бетані й послідовна Прайс. Прокурорка зітхнула, окинувши поглядом поліцейську. Долоня, якою вона торкнулася руки Бронсон, була холодна. Прайс довго чекала Бетані. Пальці легенько стиснули руку в такому знайомому жесті підтримки. Ніна так робила, коли не знала, що сказати. Вона висловлювала підтримку мовчки, з допомогою дотиків і жестів.
- Знайди ножа, - мовила наостанок Прайс, перш ніж піти. Бетані невпевнено кивнула, хоч Ніна цього не бачила. Поліцейська повернулася до решітки й надягла латексні рукавички. Вона мала твердий намір виправдати очікування коханої.
***
- Хто б міг подумати, що ножа доведеться шукати у каналізації за п’ятнадцять метрів від місця подій? - Ніна ледь стримувала посмішку, коли помітила Бетані біля дверей своєї квартири. Бронсон простягала пластянку кави, яку так любила Ніна. - Далеко ж його занесло водою.
- А могло занести аж у річку і його б точно не знайшли, - відказала Бетані, зайшовши з Ніною у квартиру. Прокурорка не заперечувала. Це було гарним знаком. - Я вчасно згадала, що копи не дуже уважно оглянули каналізацію.
- Аякже, - схвально кивнула Ніна, - з тебе зняті обвинувачення. Вітаю, Бронсон.
Її слова були щирими. Бетані знову відчула сором і бажання піти. Не хотілось навіть думати про те, що відчувала Ніна після її слів.
- Я не мала казати того всього, - не витримала Бронсон, - ти постійно піклуєшся про мене. Навіть коли я тебе прогнала, ти все одно допомогла.
- Це в минулому, - сказала Ніна, пригубивши каву. - Забудь, Бетані.
- Я думала, що ти мені не повірила, - Бронсон треба було виговоритися. Вона продовжувала тремтячим від хвилювання голосом. - Я поводилась, як остання сволота. І якщо ти захочеш розійтися…
Прайс округлила очі. Накрила долоню Бетані рукою. Простий і заспокійливий жест додав Бронсон упевненості, якої їй так бракувало після сварки з Ніною.
- Ти попросила підтримати, поки повністю не кинеш зловживати алкоголем, - мовила Ніна, - я допоможу, якщо ти в свою чергу теж дотримаєш слова.
Бетані у відповідь наблизилася до Ніни - сьогодні від неї пахло цигарками і терпкими парфумами - і якомога ніжніше поцілувала у щоку обвітреними губами.
- Я дотримаю слова. Обіцяю.