Якби ж то не земне тяжіння
У руці птах, а не це каміння
Якби ж то не тут, не на цій мілині
Ми могли б будувати в собі кораблі
— то що викидаємо?
— давно пора.
Суйон тримала в руках акваріум і спостерігала, як хлопець мучиться з розпаковкою їхньої домівки після зимової сплячки. Прибирає дошки.
— я можу викликати майстрів.
— не смій. Я все одно днями тут сам сиджу. Буде чим себе зайняти. БЛЯДЬ!
Ше Лі з усієї сили вдарив одну з дошок ломом і вона розлетілась на друзки. Але, нарешті, відпала.
— я приберу.
А Суйон стояла й дивилась на скляну кулю в себе в руках.
«Ввечері обов’язково позбудусь її.»
***
— раднице!
На підлозі лежав розбитий акваріум. Насправді, уся кімната була догори дном, та це перше, що привернуло увагу дівчини.
Залу заповнили військові. Деякі з чоловіків поклонились, лиш не ті, що тримали Ше Лі.
Вона закрила емоції, зараз вони не допоможуть, а їй потрібна була допомога. І заговорила, як це належить вельможі.
— що тут відбувається? І що ви робите в моєму домі?
— ми схопили крадія.
— крадія?
— ну, ну, виводьте його. І так занадто потривожили пані.
Відбулась занадто швидка зміна однієї події, іншою. Позаду стояв капітан. Він також вклонився, коли Суйон повернулась на голос.
— раднице. Я потім передам вам рапорт. Нічого йому затримуватись у вашому домі.
Коли хлопця вели повз, він відштовхнув охоронця й лиш на мить нагнувся до неї і прошепотів:
— мовчи, золотце.
І тут же отримав у корпус, від чого зігнувся. Його підняли з колін і поштовхами вивели з зали.
***
Наступного разу вони побачились на ешафоті.
Він із занесеною гільйотиною біля шиї. Вона в сукні в підлогу.
«А їй, до біса, личить чорне.»
І знову цей дикий погляд. Наче вони не програють зараз. Усе буде по-їхньому.
Вона встала, аби зібрати думки до купи й не відводила погляду. Світ було зруйновано того дня. Людьми. Дуже банальна кінцівка.