Ніч огорнула все навколо. Чулося лише скреготання комашок і легкий подув вітерця. Особливо в цю ніч на небі яскраво світив місяць. Жодна хмаринка не пропливала небом, що навколо все було видко, наче вдень. Така на рідкість ясна ніч, що видно кожну зірочку, навіть найменшу.
— Сьоне, ти впевнений? — ідилію ночі перервав шепіт. На стежу вивалила невеличка групка юнаків у білих вбраннях.
— Звісно, та що може статися? — почулася відповідь дуже впевненим тоном. — Караульних не видно. Усе буде добре.
— Точно? — цей голос відрізнявся від інших своїм вищим тоном, але юнак точно не помітив різниці, повернувшись до співбесідника із широкою усмішкою на обличчі:
— Не сумнівайся, — усмішка повільно сповзла з обличчя, коли хлопець побачив темні очі в тіні розлогого дерева й зовсім відмінну від своїх друзів фігуру.
— А я ось точно не сумніваюся в тому, що вашим походенькам скоро прийде кінець, — голос уже пролунав голосніше, що його можна було чітко відрізнити від чоловічого.
— Яким походенькам? Ви що, панно… — хлопець уважно придивився, поки за нього не закінчили:
— Якщо алкоголь вас засліпив, то вже назвуся — Сюе. Ми знову тут, хлопчики, — дівчина плеснула в долоні. — Що будемо робити? Не нагадаєте мені, з голови зовсім вилетіло, о котрій починається комендантська й о котрій закінчується? Чи можливо розповісте забудькуватій панні Сюе, правила поводження під час комендантської?
— Дійсно, панно Сюе, а що ви робите тут під час комендантської години?
— Вас чатую. Не можу ніяк натішитися. Яку вже ніч отримуєте по заслугах, але щось не допомагає. Погляньте наліво, — дівчина вказала на кам’яний знак. — Це велика пам’ятка Хмарних Глибин. Знаєте, що це за камінчик? Розмежовує чоловічу й жіночу половини. Ви перетнули межу, — юнаки швидко глянули собі під ноги, в унісон зробивши крок назад. — Це серйозне порушення правил, дорогенькі. Дуже серйозне. Биті будете.
— Панно!
— Панно Сюе, ну чого ви одразу так категорично?
— Панно Сюе, ми можемо домовитися?
Лань Юмін старалася з усіх сил сховати свою посмішку й надати обличчю якомога серйознішого виду — не може ж вона лаяти цих учнів у такому піднесеному настрої.
— Післявчора мені вже пропонували «Усмішку Імператора» в обмін на моє мовчання. Придумайте щось нове. До речі, вчора ваші товариші нічого таки не придумали путнього, що змогло б задовольнити скромні стандарти панни Сюе, — дівчина все ж таки видихнула, заговоривши: — Я рахую до трьох і щоб вашим духом не пахло. А ось чи піймають вас на чоловічій половині — мене вже не цікавить. Один, — юнаки шоковано переглянулися, — два… Три. Останній шанс, якщо я зараз підійму голову й побачу вас, то допоможу дійти до Родової Святині.
Дійсно, тільки сапфірові очі оглянулися, нікого вже не було видко. Юмін плеснула в долоні й усміхнулася, повернувшись на своє місце між листям дерева й зручно вмостившись на гілці, поки ніхто не бачить, як вона порушує правила.
***
— Ось і ти, Юмін.
— Лань Юмін вітає наставника, — дівчина вклонилася старшому, а потім з усмішкою продовжила, помітивши поруч ще одного чоловіка: — Наставник Сюе також тут?
Чоловік похитав головою на своєрідне привітання. Поруч із Лань Ціженем він виглядав дуже молодим, хоча був навіть на кілька років старшим. Його м’якіші риси обличчя і приємніший вираз обличчя подавали надію на меншу суворість. Карі очі уважно прослідкували за Сюе Лі, яка підійшла до нього й встала поруч. Між ними проскакувала якась схожість у рисах облич. Лань Ціжень кивнув, глянувши на дівчину, що вона почала:
— Дорогі учні, хоча краще сказати безсовісні. Муситимете прослухати правила ще раз. Розумію, на трьохсотому важко зосередитися, але не на сьомому. Я спеціально підміняла вартових, бо мені було цікаво чи ви знову повернетеся, чи можливо ті, з ким ми побачилися, розкажуть іншим, що по ночам навіть на крок на жіночу половину заходити не можна. Ви мене розчарували. Відчуваєте, як деякі захвилювалися? — юнаки переглянулися між собою, коли Юмін продовжила: — Ні? А я відчуваю. Дівчата поважають вашу територію, але чомусь вам кортить поглядіти, що там таке. Розповів по секрету: нічого надзвичайного й нового не побачите. Мені набридло дивитися на вас кожну ніч. На перекошених осіб чоловічої статі інколи напідпитку, які розмовляють якоюсь незрозумілою мовою й обіймаються із «Усмішкою Імператора». Зараз я вас попереджаю, ще раз побачу чи почую про щось таке, прокляну й допоможу дійти до Родової Святині. Навіть якщо, цитую слова декого: «Панно Сюе, це помилка, ви не так зрозуміли», ви перші будете мене шукати. Запам’ятайте, вам заборонено турбувати заклиначок, не навпаки.
Якийсь учень піднявся, витримавши недовгу павзу:
— Панно Сюе, ви знімете прокляття?
Двоє старших глянули на Лань Юмін, усмішка котрої трохи викривилася:
— Через дванадцять днів усе само пройде.
— Сюе Лі, — кароокий чоловік поруч дивився на неї зверху вниз.
— Ні, — юнаки перед нею переводили погляд з дівчини на старшого, якому вона щойно так самовпевнено відмовила. — По-перше, він проклятий всього на п’ятнадцять днів. По-друге, якщо правило про сухий закон не спрацьовує, пора застосовувати радикальніші методи. Нічого за п’ятнадцять днів страшного не станеться. Таке буде з кожним, кого ще раз побачу. Панич Ґван розповість вам про свої враження. Думаєш, переписування правил їм більше допоможе? — сині очі глянули на чоловіка поруч, тепер учнів здивувало таке неформальне звернення.
— Ми ж домовлялися, що ти перестанеш усіх проклинати.
— Так, домовлялися, — дівчина кивнула, — але, тату, це особлива ситуація. Якщо не можна проклинати, то нехай тоді до кінця навчання у Хмарних Глибинах переписують правила. У бібліотеці місця буде мало, а ще я дуже сумніваюся, що вони і там розпивати не почнуть.
— Кого з них ти бачила? — подав голос Лань Ціжень.
— Думаю, совість пропити неможливо, а хто не встане, на того пальцем тицьну і йому гірше буде, — після цих слів кілька юнаків дійсно піднялися. Наставники уважно оглянули винних, Лань Ціжень видихнув:
— Я розберусь з ними, повертайся до своїх справ.
— Дякую, — Юмін вклонилася, а потім трохи тихше додала, глянувши догори на високого чоловіка поруч: — Наставнику Сюе, панич Сюе просив передати, якщо я вас зустріну, що у нього до вас якась важлива справа є, тому далеко сьогодні не втікайте. Хорошого дня!
***
Хтось вийшов на стежину, пройшовши знак і зупинившись біля розлогого дерева. Посміхнувшись, він зробив крок за дозволену межу. Його ногу одразу відсунула назад стопа у білому чоботі.
— Я бачу, ви безсмертний, паничу Вей. Чи перевіряєте мої обіцянки?
— Панно Сюе, як ви могли про таке подумати? — юнак вдав, що він дуже здивований. — Заблукав.
— Я не вчора народилася, — беземоційним тоном відповіла співбесідницю, чию ногу посунули, знову ступивши за межу, що вона здивовано вирячилася на нього: — Та ви безсмертний. Я зараз же доведу вас до Родової Святині, а потім скажу Лань Джаню, щоб придумав вам якнайгірше покарання.
— Панно Сюе, ви така жорстока, — сміхованець забрав ногу, махнувши рукою. — У кого ви така вдалися? Наставник Сюе такий чудовий чоловік.
— Я вас тиждень по ночах виглядаю, думаю, все очевидно.
— Ви правда мене проклясте?
— То ти просто хотів заробити прокляття? — Сюе Лі перевела здивований погляд кудись убік: от такого вона ще ніколи не бачила. — Чому раніше не сказав? Ми б розійшлися ще вдень. Глянь мені в очі. Вітаю, ти проклятий.
— Чому я нічого не відчуваю? — Вей швидко оглянув себе, не помітивши нічого дивного.
— Захочеш завтра випити — відчуєш.
Трохи помовчавши, Вей Їн якось дивно усміхнувся, зовсім несподівано видавши:
— Панно Сюе, сьогодні така прекрасна ніч, а ми з вами тут, під зірками.
— Так, — Сюе Лі голосно видихнула, — що сьогодні за день? Ага, — дівчина набрала в легені побільше повітря, але Вей Вусянь вчасно зрозумів, що вона хотіла зробити й, переступивши на жіночу половину, закрив їй рот рукою, що Юмін прокричала ім’я вартового йому в долоню.
— Я бачу, компанія одного хлопця вам не підходить. Вашим скромним стандартам треба більше. А я ось люблю, щоб на побаченні нам ніхто не заважав, — та він же відкрито з неї насміхається!
Лань Юмін швидко відійшла, обтерши рот рукавами, наче він її осквернив щойно. Слова й дії цього сміхованця розпалювали лють.
— Краще зникни, — Сюе Лі вказала пальцем у сторону чоловічої половини, продовживши, — поки я тебе не зарізала на рівному місці.
— Панно Сюе, нащо ви мене проганяєте? Ми ж так чудово спілкувалися.
— Я рахую до трьох і щоб тебе тут не було, — вона опустила голову, почавши відлік. — Один… Два… Три… — Сюе підняла погляд і ще досі бачила перед собою задоволене обличчя Вей Їна. — Ну добре. Ґеґе! — цього разу крик Лань юнак не зміг зупинити, бо вона передбачила його рухи, відійшовши на кілька кроків.
— Панно Сюе, ви розбиваєте мені серце, — Вей Вусянь швидко зник, якраз перед тим, як поряд з’явився Лань Сяндзян.
— Що сталося? — він окинув поглядом фігуру сестри. Вона глянула на нього, вказавши на чоловічу частину клану:
— Ти проґавив порушника правил.
— Бачу, він тобі ну дуже не подобається, — прокоментував ситуацію Лань Ї, усміхнувшись.
— Він мене дістав, я зробила все для того, щоб він відчепився.
— І як його звати? З якого клану? Я зараз піймаю, — Лань Сяндзян уважно спостерігав за реакцію Сюе Лі. Йому було цікаво чи відповість вона як зазвичай.
— Знаєш, ґеґе, — Сюе Лі видихнула, — щось я забула.