— Чули, панна Сюе вирішила усамітнитися? Орден Ґусу Лань заявив про це, — до лавки з фруктами та овочами підбіг юнак, розповідаючи цікаву новину.
— Друга панна? — жінка, біля якої він зупинився, повернулася.
— Так. Перша вже кілька років живе у Нечистому Царстві.
— А що сталося, що вона вирішила усамітнитися? — чоловік навпроти підняв погляд на нього й витягнув голову, на що той, знизавши плечима, відповів:
— Кажуть, що невдале нічне полювання.
— Я чула, що вона хоче відновити сили та начебто здоров’я не дозволяє зараз самовдосконалюватися, — до групи підійшла ще одна жінка, з корзиною в руках.
— Може, отримала поранення під час нічного полювання?
— Думаю, так могло й бути.
— А Орден Лань не вдавався в деталі, чому друга панна Сюе вирішила усамітнитися? — жінка за прилавком, віддавши комусь корзину з фруктами, також повернулася до них.
— Ні, просто повідомили, що всі її обов’язки буде виконувати хтось інший.
— Думаю, заміняти її буде хтось із Двох Нефритів або ж її брат.
— Якщо таке станеться, то біля них ніде яблуку буде впасти.
— А чого ти очікував? Три найкрасивіші юнаки Ордену, — жінка за прилавком обернулася до молодої дівчини в білому вбранні, яка щойно підійшла, запитуючи: — Що будеш, дівчино, купувати? Заговорили мене.
— Абрикоси та персики. Ще мушмулу.
— А чому ви одразу заговорили про Двох Нефритів чи панича Сюе? Можливо, відправлять старшого учня чи старійшину.
— Панна Сюе все одно найкраща. Гордість сім’ї, та й думаю, що в майбутньому у неї буде непоганий статус.
— Як на мене, її місце біля голови ордену.
— Тримай, — жінка передала кошик із фруктами дівчині, та ж злегка схилила голову та подякувала, повільно відходячи від натовпу пліткарів.
— Так вони ще й у доволі хороших відносинах з паничем Лань, а любов приходить з часом.
— Це занадто критично. Та й панна Сюе не піде на такий ризик, враховуючи всю ситуацію з трактатом Сюе Мінджу.
— Як зовсім можна терпіти таке відношення до себе? — заговорила жінка. — Вона допомагає всім орденам у справах, зв’язаних з духами, а вони розділили між собою трактат та радіють цьому.
Цикнувши, чоловік недбало відповів:
— Та що ти розумієш у політиці?
— Це не політика, — жінка перекривила останнє слово, продовживши думку, — а страх п’ятьох Великих Орденів перед однією заклиначкою.
***
— Нічого не змінюється, так? — у проході в альтанку зупинився високий юнак, глянувши на дівчину, яка сиділа за низеньким столиком та читала книгу.
Вона підняла на нього свої темні очі, обрамлені темними довгими віями, що так нагадували сапфіри, усміхнувшись своїми злегка пухкими губами:
— А що може змінитися? – цей голос такий спокійний і чистий.
Губи юнака також розтягнулися у посмішці, його ця ситуація справді веселила:
— А-Лі, напевне, перестане відпочивати без приводу.
— Це брехня, — дівчина закрила книгу, тримаючи вказівний палець лівої руки між сторінками, на яких вона зупинилася, піднявши вказівний палець правої та з офіційним видом заявивши: — Бабуся сказала, що короткий відпочинок не завадить, після цього тренування можуть стати ефективнішими, а ще це може допомогти усвідомити, де ж я зробила помилку під час нічного полювання, тому вона підтримала мою ідею.
Синьоокий хлопець хмикнув:
— Бабуся планує приступити до твого вбивства шляхом інтенсивних тренувань після відпочинку. Визнай це, потім будеш казати, що це рішення було помилковим.
— Буду, — буркнула дівчина, опустивши палець і кинувши на юнака погляд з-під лоба. — Ти чому стоїш у проході? Відколи це ти став таким порядним?
— Ти ж не якась особа з високим статусом, щоб я грав роль порядного молодого пана, — юнак, розмахуючи руками, пройшов до столу й зручно сів на циновці.
— Правильно, я всього лиш твоя молодша сестра, статус якої вищий твого.
— В Ордені Лань гординя заборонена, — хлопець хитро усміхнувся.
— Говорить той, хто хвалиться тим, що він довірена людина майбутнього Голови Ордену та голова роду в майбутньому, — вона загадкова посміхнулася.
Юнак притис палець до губ:
— Тихше, ще хтось почує, знищиш мою кар’єру, — він не зміг стримати усмішки.
Сидячи ось так поряд, брат з сестрою здавалися майже копіями один одного. Той самий ніс, розріз очей, брови; навіть білосніжна стрічка з візерунками хмар на лобі додавала їм схожості. Відрізнялися, напевне, лише губи та, якщо дуже добре придивитися, то й колір очей юнака здавався трохи світлішим. Схожий білосніжний одяг — форма Ордену Ґусу Лань — виглядав бездоганно. Зачіски їхні також були ідеальними: у юнака — високий хвіст, закріплений срібною прикрасою, а у дівчини — частина волосся зібрана на потилиці в пучок, прикрашений срібною шпилькою.
— Я нещодавно дістала новий чай, хочу, щоб ти спробував. Смак божественний.
— У мене є вибір?
— Правильно, - вона плеснула в долоні, - немає. Я змушу тебе спробувати в будь-якому випадку.
Поки дівчина наливала в піали ароматний чай, юнак запитав:
— Ось тепер ти відпочиваєш, а я буду працювати за двох? — він сумно підпер голову рукою, дивлячись темно-синіми очима на сестру.
— Приходь до мене, я тебе сховаю та прикрию, якщо треба буде.
— У першу чергу, якщо я зникну чи почну уникати своїх обов’язків, мене шукатимуть тут.
— Я прикрию, не хвилюйся. У мене ідей багато, — на її обличчі розцвіла задоволена усмішка.
— Кроленя, кроленя, — він похитав головою, — а потім батько буде питати, чого я вчу молодшу сестру.
— Молодша сестра не проти. У мене найкращий брат. Навіщо мені знати всякі-різні закляття, які вимагає навчальна програма, якщо брат навчить корисним, хоч і не завжди дозволеним, — дівчина відвела погляд. — Звісно, не зрозуміло звідки він такого набрався, якщо навіть його найкращий друг — верх порядності.
— Від Лань Юмін, — прошепотів юнак, прикривши рота, ніби боячись, що хтось почує.
— Правда? Від Лань Юмін? — дівчина відповіла так само тихо. — Мені навіть не віриться. Усі говорять, що вона доволі слухняна учениця.
— Не вір цим чуткам. Вона ще та маніпулянтка та ледарка, — щоб його слова звучали більш переконливо, хлопець закивав головою.
Уважно дивлячись на співбесідника, дівчина також закивала, відповівши:
— Добре, надалі я буду обережнішою, спілкуючись з нею, — серйозно подивившись впродовж кількох секунд один одному у вічі, брат і сестра не втримали сміху.
Раптом у проході з’явився ще хтось:
— Добрий день, панно Сюе, паничу Сюе, — служниця вклонилася.
— Привіт, А-Дзя.
Юнак підстрибнув, поглянувши на неї через плече та видихнувши:
— Я подумав, це хтось зі старших. Зараз знову розповідали б, що сидіти потрібно правильно, — почувши ці слова, його молодша сестра пирснула зо сміху.
Служниця у білому вбранні з двома пучками на голові пройшла далі по павільйону, коли панна заспокоїлася, то з усішкою запитала:
— Що у місті говорять?
— Усе про вас та й про вас, пані.
— Я популярна, — панна Сюе кинула погляд на брата, усмішка все не покидала її обличчя.
— Думають усі, чому ви вирішили усамітнитися, хто буде виконувати ваші обов’язки.
Юнак ліниво мовив:
— Причини їм краще не знати, а то розчаруються, — він нахилився ближче, підперши голову рукою, глянув на сестру: — Багато романів назбирала?
— Достатньо.
Поставивши на столик тарілку, наповнену фруктами, А-Дзя згадала й таке:
— Ще говорили, що вам потрібно стати в майбутньому пані ордену.
Відповідь виявилася миттєвою:
— Рак на найвищій горі в Хмарних Глибинах ще не свистів, тому можна їх засмутити.
Трохи подумавши, панич Сюе оглянув обличчя дівчини й запитав:
— Що за рак?
— Я тобі не розповідала? – вона кинула на нього швидкий погляд, задумавшись: - Потім розкажу.
***
Погода у цей день видалася чудовою. Навіть, якщо жарило ясне сонце, охолоджуватися допомагав легкий вітерець. Учні могли потренуватися на вулиці та й спекотно не було. На тренувальному полі було не так уже й багато людей.
На полі з’явився один з учнів у фіолетовому вбранні, усі, побачивши його, почали ставити питання. Скоріш за все, він тільки що повернувся з міста, тому міг принести цікаві новини.
Це відірвало від тренування і дівчину з юнаком, які схрестили мечі в битві. Вони підійшли до інших, обіцяючи один одному, що одразу після цього вирішать нарешті хто з них найкращий.
— Що чути в Юньмені? — на обличчі дівчини світилася усмішка.
— Шимей, чула, що панна Сюе вирішила усамітнитися? — хлопець підняв на сірооку погляд, прикривши очі через сонце.
— Панна Сюе? — темноволоса задумалася, поправивши гривку. — Це та панна з Ґусу? Їх велика учениця? Гордість? І як її там ще називають?
— Так, вона, — здогадки були підтверджені кількома голосами.
— Це означає, що під час навчання в Ордені Лань, я її не побачу?
Кілька чоловічих голосів знову відповіли:
— Скоріш за все.
— Жаль, — її вираз обличчя став незадоволеним. — Цікаво дізнатися про таку відому людину більше, а ще краще побачити на власні очі. Я передумала їхати на навчання в Орден Лань, — дівчина відкинула темне волосся, зібране у високий хвіст, що впало їй на плечі. — Я погодилася їхати лише через неї. Мені цікаво чи вона настільки ідеальна, як про неї розповідають. Мені не віриться. Не може людина вміти буквально все. З неї небожителя у світі смертних зробили. Усі заклиначки торочать про те, що вони хочуть бути як вона. Не може вона бути настільки ідеальною, а якщо ж слова всіх пліткарів правдиві, то вона — зануда. До цього часу панни та пані вважають модним ханьфу, у якому ця панна Сюе з’явилася на Скликанні Орденів два роки тому. Чому нічого нового настільки популярного немає? Бо ця панна не з’являлася з того часу на великих заходах. Я ж кажу, зробили з неї небожителя.
— А якщо ти помиляєшся? — юнак, з яким вони щойно змагалися, хитро посміхнувся, уважно за нею спостерігаючи. – Закладемося?
— Якщо я помиляюсь, і вона все ж таки ідеальна, то потім щось придумаєш, — незадоволено видихнувши, дівчина кинула погляд на хлопця, склавши руки на грудях і різко запитавши: — Ти що, закохався?
— Це ж перша панна у списку найкрасивіших, - він замріяно глянув на небо, але всі чудово бачили, що це лише гра. - Ти була другою після її сестри, але коли панна вийшла в люди, усі вирішили, що вона мусить зайняти друге місце, а ти стала третьою, тому ти й злишся, — юнак задоволено посміхався, поки дівчина пихтіла від гніву:
— Яка різниця, друга чи третя, - вона тупнула ногою.
— Я ж кажу, що ти злишся через це. А ще ти ж бісишся через те, що вона стала першою, помінявшись з сестрою місцями, а ти так і залишилася третьою. Аймінь, змирись. Заздрість — погана річ.
— Вей Вусянь! Ти розповідаєш мені про заздрість?
— Ти — перша красуня Ордену Дзян, разом з шидзє, бо ми не можемо вибрати красивішу, ти збираєшся принижуватися злістю перед Лань?
— Я не злюсь! — дівчина, названа Аймінь, склала руки на грудях, видихнувши та відвернувшись від нього.
— Звісно, звісно, не злишся.
— А-Мей, дай йому кілька стусанів, то й навчиться язик за зубами тримати.