Ґен вже змірився з цим пекучим відчуттям, коли знову бачить байдужий погляд Сенку, спрямований в його сторону. Він уже звик, що Сенку не з тих, хто буде коли-небуть зацікавлений в романтичних стосунках, незалежно від того, хто має до нього почуття. Асаґірі звик брехати день у день та майстерно приховувати свої істинні почуття. Однак дати слабину ніхто не забороняв. Телескоп, який він зробив разом з місцевими жителями – маленький подарунок, який, може, нічого і не коштував. Хоча Ґен уже давно помітив, як Ішіґамі все частіше дозволяє собі декілька хвилин відпочити від місцевої метушні та подивитись на зоряне небо. Асаґірі впевнений, Сенку точно знає чи не всі сузір’я (а може й всі до одного). І Ґен радіє, коли куточки тонких губ Ішіґамі трохи підіймаються вверх, даруючи зовсім непомітну, але таку теплу усмішку.
Весняний вечірній вітер ще прохолодний. Асаґірі трохи пойорзав й тихо чортихнувся все на той же вітер. Однак пихтіння з його сторони припинилося, коли він помітив на даху лабораторії Сенку. Вчений звернув увагу на шум знизу та легко посміхнувся. На перший погляд його усмішка може здатися доволі теплою, несучою в собі безліч емоцій – це не так, Ґен у черговий раз переконався щодо цього. Однак він хоче вірити, що йому Сенку усміхається по-особливому − набагато тепліше, з почуттям.
Ішіґамі допоміг Ґену забратися до себе на дах, і у менталіста перехопило подих (знає, наскільки важливий для Сенку космос). Тільки Ішіґамі лише сів поруч і продовжив так само мовчати, хіба що усмішка на його губах стала ширшою.
− Напевно, трохи іронічно, але моя улюблена зірка – Сіріус. Точніше подвійна система зірок. Найвідоміша. Вона як раз присутня у сузір’ї Великого Пса, − несподівано почав розмову Сенку.
− Великого Пса? – перепитав Ґен трохи здивованим голосом (хлопець точно не очікував таких одкровень).
− Так, − Ішіґамі підсів трохи ближче і підняв до неба вказівний палець. – Воно знаходиться он там. Трохи на північний схід від Оріону. Частково лежить в Молочному Шляху. У дитинстві мені сподобалась легенда про виникнення цього сузір’я, нехай такі речі дуже нелогічні, і всьому… − хлопець видихнув, коли Асаґірі доторкнувся до його руки, опустивши її на дах. Гаряче дихання менталіста відбилося від потилиці, викликавши пілоерекцію.
− Розповіси? – Асаґірі влаштувався зручніше, збільшив відстань між ними.
− Так… Звичайно! – Ішіґамі відвернувся, знову спрямувавши свій погляд на небо. – Оріон – відомий мисливець з давньогрецької міфології. Великий та Малий Пси знаходяться поряд з ним. Вважається, що вони – його вірні помічники. Великий Пес йде по праву ногу хазяїна, − Асаґірі заворожено дивився на силует друга, освітлений тьмяним світлом зірок та місяця. Йому дуже подобається, коли Сенку щось захоплено розповідає; коли його очі загораються азартним вогником; коли він погружається в якесь діло настільки, що не помічає, що відбувається навколо. У Сенку Ішіґамі йому подобається абсолютно все.
− Я… Чув іншу легенду, − тихо промовив Асаґірі, й Ішіґамі перевів на менталіста зацікавлений погляд. − Є ще одна легенда, яка пов’язана з Лілапом – невтомним та швидким псом з давньогрецьких міфів, від якого не міг сховатися жоден звір. І одного разу він погнався за лисицею, яка ні в чому йому не поступалася. Лілап ніяк не міг наздогнати її. Утомлений їхньою гонкою Зевс перетворив лисицю на камінь, а Лілапа – на сузір’я Великого Пса.
Ішіґамі тихо хіхікнув, чим викликав подив на обличчі менталіста. Правда він пропав, перетворившись на усмішку – Асаґірі відчув себе цим самим Лілапом, який ганяється за неможливим. І з яких пір Ґен став романтиком?
− Цей Лілап дуже нелогічний, − підсумував Сенку, знову перевівши погляд на темне полотно.
− Так, є і таке, − Ґен продовжив дивитись на друга, все рівно не помітить.
У тиші час летів неймовірно швидко. Кожен був занурений у свої думки. А може, їх взагалі не було – треба ж колись відпочивати. Асаґірі пойорзав від гіркої думки – знову про Сенку. Останнім часом він занадто часто про нього думав. Знову дозволив собі слабкості.
− Місяць сьогодні гарний, − тихо, майже пошепки злетіло з губ менталіста.
− Та наче як зазвичай. Хоча, сьогодні молодик, − просто відповів Сенку.
Ґен закусив зсередини щоку і тихо встав. Він попросив дуга не засиджуватися й пішов. На іншу відповідь він не розраховував. Інша – була б нелогічною, ірраціональною. Але все одно йому було боляче, а на очі наверталися сльози. Як писали в одній книзі – щоб не заплакати, треба просто подивитися вверх? Асаґірі користувався цією порадою, нехай такі ситуації виникали дуже рідко, і не через такі проблеми. Сьогодні – виключення, яке підтверджує правило.
***
Укьо ліниво потягнувся, майже виповзаючи на вулицю. І нехай зовсім скоро обід, хлопець все ще не виспався. Нічне чергування відняло забагато сил. Та й думки, про випадково підслухану розмову його друзів пару днів тому, ще довго не хотіли вилізати з голови, засівши там противним звуком. Хлопець швидко знайшов цибулиноголового, радіючи, що поряд нікого не було.
Укьо прийшов до такого плану ще вчора. Можливо, з його сторони буде й некрасиво, буде й неправильно – йому чхати. Він просто хоче підштовхнути настільки правильного йолопа-вченого в настільки ірраціональному ділі. Укьо вже давно помітив, як Ґен змінився у відношенні до Сенку, нехай майстерно це приховував – моменти слабкості з його сторони помітити можна. А після випадково почутої розмови парубків на даху лабораторії, лучник почав помічати певний інтерес до менталіста й зі сторони Ішіґамі. Хоча, напевно вчений навіть не придав цьому належного значення – просто так є, про романтику чи щось подібне часу думати немає.
− Сенку, − Сайонджі підійшов до вченого, який знову над чимось працював у своїй лабораторії. – Є розмова.
− Уночі щось сталось? – не відриваючись від роботи, спитав Сенку.
Однак Укьо мовчав. Він вдивлявся в спину вченого, змусивши того доробити свою справу та обернутися до лучника.
− Чудово, − тихо видихнув Укьо. – Я не хотів порушувати цю тему. Це просто не моя справа. Однак.
Сенку зацікавлено подивився на Сайонджі і схрестив руки на грудях.
− Поменше води.
− «Місяць сьогодні гарний», − губи Сайонджі розтягнулися у посмішці. – Я впевнений, ти точно не знаєш друге значення цієї фрази. Занадто захоплений наукою юнак не буде звертати увагу на розмови звичайних школярів, котрі точно обговорювали це. І не раз чи два, − Укьо трохи підійшов до Сенку, потираючи потилицю. – Адже це освідчення.
Куточки губ Ішіґамі смикнулися, згодом розтягнувшись у звичній посмішці. «Я просто забув», − тихо відповів він.
− Так, значить, ти все чув, − трохи відсторонено підсумував Сенку.
− Я не спеціально, − відповів хлопець та відійшов. – А зараз я б не відмовився від сніданку.
З відчуттям виконаного обов’язку Сайонджі покинув лабораторію. Залишив Ішіґамі на розтерзання думкам, які знову з’явилися так недоречно. Звичайно, вчений знав всі ці романтичні фрази. Все ж таки, а розмови однокласників він не раз чув. Звичайно, він помічав всі погляди Ґена, які той так намагався приховати. Але він не хотів придавати цьому значення. Він хотів вірити, що його друг просто заплутався.
Закоханість – занадто нелогічна. Емоції, які відчуває людина, коли закохується – занадто сильно заважають думати головою, думати логічно. Це відволікає.
Ішіґамі сперся руками на стіл, заплющив очі – тепер точно треба буде про це замислитись. Будь це хтось інший, Сенку би твердо відповів «ні», але зараз щось його гальмувало. Щось, чого він раніше не відчував. Щось, чого він так боявся та не хотів відчути. Губи розтягнулись в дурній усмішці – це занадто іронічно. Ударом акурат під дих, залишив лиш пекучі садна.
Сенку видихнув, трохи розслабившись. В кінці кінців, він не повинен дати відповідь прямо зараз. А це значить, − час ще є. Але ж і не хочеться залишати друга в жахливих сумнівах. Та вихор думок вщух з легким сміхом.
− Десять мільйонів очок тобі, болтолог. Змушуєш мене напружитись більше звичного.
***
Аби нормально подумати в тиші, залишившись наодинці зі своїми думками, Сенку прийшов до річки, − як раз зібрати залишки заліза. Шум води та спів пташок – чудова компанія, яка ніяк не заважає. Ішіґамі давненько так не напружувався – раніше точно ніколи не замислювався про романтичні почуття, тим паче про закоханість. Хлопчина, з самого дитинства захоплений наукою, просто не міг уявити, як його розум захоплюють цілковито ірраціональні почуття. Однак ось воно, адже це відбувається прямо зараз? Інакше, він би вже давно відповів Ґену, що все це безглуздо, глупо, нелогічно, − да що завгодно, але тільки не впав би у роздуми.
− Противний Ґен Асаґірі, повністю заволодів моїми думками, − Сенку посміхнувся, струшуючи залізо в мішечок. – І хто б міг подумати, що ти так засядеш у моїй голові?
Хлопець зітхнув та продовжив працювати. Як не крути, а знайти підходящі відповіді на свої запитання він не може вже котру добу. З розмови з Укьо пройшов цілий тиждень. Протягом якого він старався сильно не перетинатися з менталістом, поводити себе максимально нормально. Хоча сам учений не признав, що він намагався не показати своє збентеження іншим, тим паче своєму другу.
− Другу…
Однак Ішіґамі не встиг договорити. Нога зісковзнула з каміння у різке провалля дна річки. По окрузі роздався гучний плескіт води. Ногу звела судома, поки Сенку намагався не панікувати, борсаючись руками, щоб абияк випливти на поверхню, поки не відчув, як його схопили під пахви й потягнули в сторону берега.
Тільки відкашлявшись, Ішіґамі перевів погляд на свого рятівника. У посмішці розтягнулись його губи, поки він спостерігав за тим, як Асаґірі викручував свою наскрізь мокру юкату (і як тільки він сам не заплутався у тканині?)
− Багато води нахлинався? – грізно запитав Ґен. – Я, звичайно, знаю, що з удачею в тебе туго, але я не думав, що ти можеш бути настільки необережним, Сенку-чан, − Асаґірі поклав свою юкату на траву й підійшов до Ішіґамі. – Пощастило, що ми з Суйкою пішли збирати ягоди, і я був неподалік, − тонкі пальці вказали на корзину на берегу річки.
− Твоя правда, варто було бути уважнішим, − Ішіґамі обперся руками об камінь, показав обличчя сонячному промінню.
Ґен нервово проковтнув слину, але дозволив собі сісти поруч. Він зітхнув, теж показуючи обличчя сонцю. «Ти мене налякав», − тихо промовив він. Асаґірі перевів погляд на вченого, помітивши, як від брови по обличчю стікає кров. Обережно провів пальцем, стираючи червону доріжку.
− Судома пройшла, − тихо видав Ішіґамі. – Дякую тобі, Ґен.
Хлопець ще раз прокашлявся, після провівши рукою по мокрому волоссю, уклавши його назад.
− Тепер ти мій боржник, − Асаґірі посміхнувся, збираючись вставати.
− Лілап, − Сенку змусив болтолога завмерти. – Ти схожий на ного, − хлопець тихо зітхнув, усміхнувшись – що він взагалі робить? Однак зараз Сенку особливо не думав про це, він казав, як відчував:
− Я, поки що, не можу відповісти тобі точно. Але, щось мені підказує, що відчуваю я до тебе дещо більше. Дай мені трохи часу, і я відповім, десять мільйонів відсотків.
Асаґірі мовчав. Думки перемішались, не дозволивши проронити й слова. Він наляканий, здивований, радий? Що робити? Дозволити собі розплакатись? Почати сміятися? Ґен точно не був готовий до такого повороту подій, однак йому лестить ця відповідь. Лестить і дуже радує, викликавши на губах щасливу усмішку. Стільки сумнівів, переживань… Ґен замислився і про те, скільки метався між рішеннями сам Сенку – той, хто говорив про те, що любов – нелогічна.
Ґен повернувся до вченого. Дивився трохи невпевнено, але усмішка все пом’якшила. «Отже, я можу вважати тебе тою неймовірною лисицею», − хлопці захіхікали, остаточно розслабившись.
− Дякую, Сенку-чан.
У відповідь Ішіґамі широко усміхнувся – так, ніби змайстрував щось неймовірне, так, як усміхається лише йому.