Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Чонін ⊹₊ ⋆
Це була звичайна чорна коротка сукня, з довгим рукавом на одне плече і вирізом на таліі. Су А не вдягла до неї жодної прикраси, тільки чорні босоніжки із високими зав’язками. Та попри простоту образу, Чонін не міг відірвати від неї погляду, особливо від її відкритих ніг. Весь час поряд з нею він залишався серйозним, але це тому що її образ справив на нього сильне враження.
Хьонджін ⋆୨୧˚
Коротка сяюча блідо-рожева сукня в стилі Голлівуду 60-х обтягувала складками вишукану талію та плоский живіт Союн. Декольте було вільним, як і низ сукні. Хьонджин був вражений нею до глибини душі, як і всіма прекрасними речами.
Союн завжди мала неперевершений смак, її стиль зачаровував хлопця. Можливо це і було рушієм його сильної симпатії? Зараз Хван знайшов собі зручне місце, з якого б міг споглядати свою тендітну фею і снувати мрії про картини, вірші та прості слова, які могли б описати цю красу. Закинувши ногу на ногу й зчепивши довгі пальці, він ледь нахилився, щоб не прогавити жодного поруху її мерехтливої спідниці, яка наче дражнила його: була достатньо вільною, але все, що треба, прикривала надійно.
Якби хто глянув зараз у його бік, то помітив би, що хлопець загадково й блаженно усміхається кутиками своїх повних губ, а в його очах стоїть блиск обожнювання. Це й справді було дивно: споглядати свою дівчину в такій гарній сукні здалеку, як якийсь збоченець. Але Хьонджин був митцем і знав, що музи прекрасніші здалеку.
Чанбін ࿐ ࿔*:･ﾟ
З гордістю оглядав кожен вигин дівочого тіла під атласними шоколадними складками сукні із зав’язками з боків та відкритою спиною. У цій сукні вона була наче зефірка в гарячій чашці кави.
Його пальці міцно стискали тонку талію крізь мереживні вставки, а незворушний погляд наче говорив: «Дивіться всі, милуйтеся, але пам’ятайте – вона моя». Сон Йон була для нього цілою імперією, але за умови, що він її володар. І він пишався тим, що ця прекрасна жінка його.
Джісон ✩♬⁺₊
Соль Чжу опустилася на коліна перед посилкою, щойно принесену кур’єром. Дівчина, не гаючи часу, одразу розірвала пакування й витягла на світ чорну сукню в шарудливій прозорій упаковці. Зі своїм трофеєм побігла до ванної вдягатися, а коли завершила, погукала Джісона зі спальні.
Хлопець неохоче вийшов і завмер у дверях – перед ним стояла справжня богиня війни у чорній довгій сукні із глибоким вирізом декольте та двома високими вирізами з обох боків від ніг. У комплекті ще йшли довгі чорні рукавички до ліктя та мереживна пов’язка на ногу вище коліна.
– Як тобі? – вона виставила одну ногу у виріз.
– Що це? – спантеличено запитав і часто закліпав.
– Сукня? Нога? Я?
Джісон далі продовжував мовчки витріщатися. Його круглі очі ще дужче округлились, а рота він несвідомо розкрив.
– Як під цю сукню труси вдягати? – нарешті запитав, оговтавшись.
Справді, вирізи на ногах були досить високі.
– Натягну вище стегон. У мене десь були стрінги.
Хан із силою ковтнув. То виходить зараз вона стояла без спіднього…
– То як тобі? – бадьоро запитала.
– Гарно… вульгарно.
Соль розсміялася:
– Думаю, це те що треба.
Хан знову ковтнув в’язка слину й поспішив сховатися у спальні.
Фелікс ✧* ~♡
Його вразило те, що вона підібрала вдалу сукню під його власний образ.
Біла атласна асиметрична сукня гарно підкреслювала гарні ноги дівчини, акцентувала маленьким вирізом увагу на таліі та вигідно ховала невеликі груди. Тобто це була чудова сукня, котра повністю пасувала під час і місце.
Фелікс із захватом дивився на дівчину – вона просто визначення його ідеалу: впевнена, спокійна й стримана. А визначення це з’явилося тоді, як він познайомився з нею.
Йому забракло слів висловити свій захват, тому він мовчки був готовий виконати будь-яке її прохання – навіть килимом простягтися під її ногами.
Синмін *✩‧₊˚
Він волів би зараз тримати в руках не мікрофон, а її талію, обтягнуту червоною короткою сукнею із двома бантиками знизу. Так багато компліментів міг би прошепотіти їй на вухо, але натомість його голос розносився залою підсилений колонками. І єдине, що йому залишалося, це дивитися на неї крізь натовп, ледь примружившись, щоб безпомилково вичепити її фігуру з десятків інших айдолок та айдолів.
Бан Чан ✧˖°.☾
Коли він побачив Ха Ну в короткій кокетній сукенці без бретельок, всі слова в голові сплуталися. Йому було безперечно приємно дивитися на неї і навіть трішки більше: це збуджувало фантазію. Чан почувався і поводився дивно поряд із дівчиною й намагався не зосереджувати на ній увагу. Хоча втриматися від флірту, все-таки, не міг.
Мінхо ⋆꙳·❅*
– Ти готова до репетиції? – сміючись, запитав, відходячи вбік.
Щойно в них із Пансок була невимушена розминка під рандомні пісні із плейлиста дівчини, а тепер настав час до реальної підготовки.
Дівчина кивнула:
– Тільки почекай, я піду вдягну сукню в якій виступатиму, щоб злитися з образом.
На підготовку пішло не багато, і ось нарешті Пансок вийшла у короткій, але закритій сукні з тонкими бретельками.З боків були маленькі розрізи, увінчані чорними бантиками. Аксесуаром до сукні слугували чорні короткі рукавички з відрізаними пальцями.
Веселий ігровий настрій Мінхо враз зник, хоча дівчина чекала компліменту, адже почувалася привабливою і спокусливою.
– Щось не так? – здивувалася.
– Занадто коротка, – відчеканив, втупившись у відкриті стегна дівчини.
– Та ні, не дуже, – Пансок під його поглядом смикнула сукню вниз.
– Дуже, – його голос став нищим. – Поверни цю в магазин, купимо тобі іншу.
Чомусь від його слів на очі наверталися сльози:
– Мені подобається ця! – вперто надула губи, силкуючись тримати емоції в собі.
– Мені вона теж подобається, але я не хочу, щоб хтось інший дивився на тебе в ній.
– Це моє тіло, і я можу показувати його, кому захочу.
– Тільки мені, Пансок, – виправив.
– Але ж це моє тіло!
Хлопець підійшов впритул і різко притягнув дівчину до себе за талію. Іншою рукою стиснув голе стегно й стрімко почав підійматися далі. Ось його пальці вже під сукнею, Мінхо безсоромно підчіпає резинку трусиків.
– Що ти…?!
– Бачиш, як просто дістатися сюди? – шипить злісно на вухо.
– Що за дурниці! Думаєш кожен чоловік буде на мене так кидатися? І думаєш, що я кожному таке дозволю? – вона відпихає його руками, але зустрічає кам’яну силу опору.
– Пансок, я не хочу, щоб жоден чоловік бачив тебе в цій сукні. Жоден, розумієш? – нарешті він відступив.
– Я не належу тобі всеціло! – не витримала вона. – Коли обирала сукню, то навмисно шукала якомога закритішу, без декольте, вирізів і оголеної спини, бо знала, що тобі це не сподобається. Хоча продавці й говорили, що вони мені дуже пасують, та й сама я почувалася в них королевою. І ось, я обрала цю закриту сукню, єдиною «вадою» якої є довжина. Але тобі й так не догодити! Невже я монашка якась? Чи, навпаки, шльондра? Мінхо, я жодного разу не давала тобі причин для подібної поведінки!
– Я знаю! – гаркнув за інерцією, бо здавалося, що якщо відповість тихо, то вона не почує, оглушена своїми емоціями.
– От бачиш. Ти й сам все прекрасно знаєш, – вона стишила тон, налякана його криком. – Не можна бути настільки ревнивим без причини.
Ех, він все це знав, але не міг нічого із собою зробити. А зараз, коли бачив її в такому вбранні, взагалі відмовлявся думати тверезо. Навіть одна маленька думка, припущення, що хтось буде витріщатися на її форми била кров’ю у скроні й робила з нього психопата. І почалася довга й виснажлива війна, в якій лилися сльози замість крові й дзвеніли слова замість зброї.