Джисон стояв в дверях скляної коробки, яку всі називали кабінетом начальника, і не міг повірити в те, що бачить. Стіл був завалений документами, журналами, чашками з недопитою кавою і бозна чим ще. Робоче місце навколо монітора і клавіатури ніби просто розчистили, згрібши все в сторони. Папки на поличках стояли криво, деякі лежали боком. До слова сказати, всі горизонтальні поверхні були завалені папками. В кабінеті відверто панував безлад. Джисон навіть сказав би срач. Він провів рукою по волоссю, тихенько присвиснувши.
- Вітаю з влаштуванням на нову роботу, - почувся за спиною голос Хьонджина.
- Це точно кабінет начальника? - проскиглив Джисон. - Тут ураган пройшовся чи що? Виглядає як… як кімната Єн У, чесне слово. Тільки замість іграшок папки з документами…
- Ураган на ім’я Лі Мінхо, - Хван поплескав друга по плечу. - Насправді він не такий вже і засранець, просто… Ну, просто одного разу було багато роботи і так вже сталось, що прибирати було ніколи. От і вийшло, що вийшло. Вдома у нього стерильність, але тут… Ти і сам бачиш.
- Ага… Є запальничка?
- Що? Нащо? Ти ж наче кинув палити, - Хьонджин звів брови до купи.
- Не зовсім, моя вдома залишилась, - Джисон кліпнув. - Але я не про те. Простіше спалити тут все до бісової матері і зробити ремонт, ніж розгребти цей срач.
- Я б на твоєму місці не чіпав нічого. Мінхо сказиться, якщо порушити його простір, - порадив друг. - Кілька місяців тому одна дівчина намагалась вже навести тут лад, але повикидала важливі для Мінхо папери, поки він був у Пусані. Крику було на всю будівлю. Як ти можеш здогадатись, вона тут більше не працює.
- М, зрозуміло.
Половину дня Джисон лише сидів за тепер вже своїм столом і мовчки поглядав на кабінет начальника, поки той був на зборах з головою компанії і зустрічі з якимись важливими людьми.
Співробітники починали з ним розмову, розпитували про попередні місця роботи і про те, як Джисона занесло в обитель Диявола. Він сором’язливо відповідав на запитання колег і продовжував дивитись на кабінет.
Біля другої години телефон, що стояв на його столі, задзвонив. Джисон прочистив горло і підняв слухавку. Добре, що колеги порадили, як краще починати розмову.
- Добрий день, JYP Enterteiment, відділ підбору танцівників. Чим можу допомогти?
- Добрий день, - почувся приємний жіночий голос з того кінця слухавки. - Мене звати Кім Сон А, я помічниця Пак Со Ха. Я б хотіла поговорити з паном Лі.
- Оу, вибачте, пана Лі наразі немає на місці, він поїхав у справах, - м’яко відповів Джисон, вкладаючи у свій тон якомога більше доброзичливості. - Але я можу передати йому будь-яку інформацію. Я його секретар.
- Дуже добре. Справа у тому, що пан Лі просив про зустріч з пані Пак у цю п’ятницю, - почала говорити дівчина. - Але нажаль зустріч доведеться відкласти. Пані Пак захворіла і не зможе деякий час виходити з дому.
- Дуже прикро це чути, - Джисон змінив тон на співчутливий, взагалі не розуміючи з ким говорить і про що. Він просто записав на паперовому стикері ім’я пані Пак. - Що ж, думаю ця зустріч з пані Пак була вкрай важливою для пана Лі, проте ми можемо перенести її на інший час, - Джисон спіймав на собі скептичні погляди колег. - Гадаю, я міг би зателефонувати вам, скажімо, в понеділок? Можливо, пані Пак вже буде почуватись краще і ми зможемо запланувати новий час.
- Емм… Так, звісно, - почувся розгублений голос помічниці примарної Пак Со Ха. Джисону закралась думка, що щось у цьому тоні не так.
- Чудово! Тоді передавайте пані Пак наші побажання найшвидшого одужання. Зателефоную в понеділок.
- Дякую. Чекаю на дзаінок.
Почулись короткі гудки. Джисон поклав слухавку на місце і підвів очі на колег.
Згодом він дізнався, що Пак Со Ха те ще стерво і динамить Лі Мінхо і весь JYP вже не перший місяць. Що вона дуже впливовий і успішний хореограф, якого компанія хоче завербувати до себе на роботу. Але найголовніше те, що Мінхо знову розлютиться і отримає по шапці за чергову зірвану нею зустріч.
Джисон не розумів, чому звинуватять саме Мінхо, але все ж переписав деталі розмови з помічницею пані Пак на новий стікер і зайшов до кабінету свого начальника, щоб внести правки в його розкладі на п’ятницю.
Викресливши єдину заплановану зустріч, Хан залишив стікер на клавіатурі, як йому і порадили колеги. Він вже збирався залишити скляний акваріум шефа, але зупинився перед столом. Безлад в кабінеті вбивав його. Не те щоб Джисон був зразковим чистуном і мав якісь проблеми з безладом чи щось таке. Він і сам багато років жив у творчому хаосі власних кімнат, але з появою Єн У чистота стала його постійним супутником.
Вагаючись і пам’ятаючи слова Хьонджина, чоловік погойдався з п’яток на носки. Він просто не міг залишити все, як є. Тому Джисона осяяла, на його погляд, геніальна ідея - поводитись з Мінхо так, як з Єн У. Так, як дорослі поводяться з дітьми - повільно і непомітно забирати те, чим малеча вже не грається і обережно складати все на місця. Звісно, будуть істерики, крики і невдоволення. Але якщо все робити повільно і обережно, то дитина може і не помітити сховані іграшки.
Джисон кивнув сам собі, погоджуючись з власною геніальністю, і згріб зі стола начальника брудні чашки.
***
- Це стерво знову відмовила нам, - прогарчав Мінхо. - Це вже який, п’ятий раз?
- Я спробую пошукати когось для її заміни, - запропонував Синмін, коли Мінхо обурено свердлив поглядом підлеглих.
- Пак хоче саме її, - втомлено зітхнув Мінхо.
Джисон швидко вливався в тему розмови. Він бачив, як з гарних очей Мінхо майже сипляться блискавки, як колеги мовчки переминаються з ноги на ногу, не знаючи, що сказати. Він стояв біля кавомашини і чекав, поки приготується кава. Чорна, без цукру і молока. Гірка і запашна.
- А чому б тобі самому не… - почав Хьонджин, але замовк.
- Я вже казав, не починати цю розмову, - тихо зашипів Мінхо.
Джисон тихо підійшов і став поруч з Мінхо. Він вже збирався відпити каву, коли чашку з дурнуватими котами забрали у нього з рук.
- Дякую, - сказав Лі, ніби це вже було чимось звичним. Начальник зробив кілька ковтків і закрив роздратовані очі. - Нарешті, - тихо видихнув він. - Невже хоч хтось у цьому офісі навчився готувати смачну каву?
Мінхо перевів погляд на завмершого на місці Джисона. Той лише кліпав, знову прибравши на обличчя вираз здивованої білки. Смішний. І симпатичний. І м’який. В його смаку. Не протримається довго.
- Синміне, шукай заміну тому стерву, - втомлено сказав Лі.
- Але я домовився з її помічницею, що зателефоную в понеділок, - розчаровано сказав Джисон.
- Ну, ти можеш спробувати, - пухких губ Мінхо торкнулась легка невесела усмішка. - Але нічого не вийде. Вона знову знайде мільйон відмовок. Любить, щоб за нею бігали. В наступному місяці спробуємо ще раз.
- Якщо вона відмовляє кожного разу, морозиться і не хоче співпрацювати, хоч і не каже це напряму, то навіщо вона нам? - брови Джисона збіглись докупи. Мінхо ледь не хихотнув, таким вже смішним був вираз обличчя новенького. - Давайте змінимо тактику.
- Наприклад?
- Не будемо більше наполягати на зустрічі. Якщо я правильно розумію, ця діва хоче уваги. Це як з дітьми. Вони капризують, коли їх вмовляєш, а коли припиняєш, то самі вибивають увагу. Давайте просто заберемо в неї цю саму увагу, покажемо, що вона не так сильно нам потрібна.
- Але вона нам потрібна, - заперечив Синмін.
- Так вона ж про це не знає, - посміхнувся Джисон. - Змінимо тактику.
Мінхо спокійно слухав новачка, але всередині піднімалась надія. І чому він сам не прийшов до цього висновку? Якщо таким людям, як Со Ха, припинити приділяти увагу, то вони самі прийдуть до тебе.
- Зміна тактики? - змовницьки посміхнувся Мінхо, дивлячись в очі секретаря. Джисон кивнув. - Припинемо вмовляти і бігати за нею, - Джисон знову кивнув. - Почнемо пошуки нового хореографа, покажемо свою незацікавленість і тоді…
- Вона сама прийде до нас і погодиться на всі умови, - закінчив Джисон.
Запала тиша, лише настінний годинник відбивав хвилини. Мінхо хитро посміхнувся Джисону і, не кажучи ні слова, пішов до свого акваріуму. Хьонджин лише виставив два великих пальці вгору.