Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
У старі вікна бились краплі дощу. Вони наче намагались вщент розбити їх. Знали, що старі, знали, що розіб’ються рано чи пізно.
Звичайна погода для Лондона. Столиця Великої Британії не була привітна сонцю, тому тут дощі були майже через день. Жителі звикли. Вони не бігли від нього, не ховалися під короткими стріхами чи в теплих затишних закладах.
Гаррі подобалось відволікатися від роботи дивлячись в ці вікна і вгадувати, хто з цих вічно метушливих людей — турист, а хто придбав дорогий піджак і хоче його просто врятувати?
Та тепер в цю гру він не міг пограти. Політичне життя магічного світу останнім часом було надто активним — доводилося редагувати достобіса текстів.
Не те щоб Гаррі не любив свою роботу. Йому пощастило — сама вдача підкинула посаду одного з головних редакторів, і спершу він навіть не міг у це повірити. Гаррі подобалося отримувати новини одним з перших, та ці нескінченні плітки під час перерв за четвертою кавою з колегами. Іноді він відчував задоволення критикуючи роботу підлеглих, але насправді ніколи не злився на них, за це і любили Гаррі.
Поттер молодший припинив читання чернетки однієї статті перед собою. Очі вже почали боліти від цього.
— А от і наш герой!
В кабінет без запрошень залетів друг редактора — Блейз Забіні. Неочікувано, проте це таки правда. Хто б міг подумати, що Блейз та Гаррі колись спокійно будуть пропускати по пиву в якомусь тихенькому пабі десь на околицях міста без ворожнечі? Та доля вміє дивувати.
— В мене вичитка чернеток тижневої газети, прошу, кажи коротко, що трапилося?
Гаррі зітхнув демонстративно змучено. Останнім часом він погано спав. Ця політика, ці дебати, вічне протистояння, сутички кандидатів — все це перед виборами не дає спокійно жити нікому. Тому і видавництво, щоб підтримувати статус “найшвидшого” почало штампувати випуски з подвійною силою.
Та для Гаррі це було поганим маяком не через велику інтенсивність роботи. В таких справах завжди давить щось особисте. Давить сильніше.
— Що трапилося? Ти ж наче чекав на “завал” в роботі?
Блейз двома кроками підійшов до грифіндорця, простягнувши щойно зварену каву. Трохи грубоваті пальці редактора обережно просунулись у вушка чашки аби не обпектися зайвого разу.
— Ти знаєш, справа не в об’ємі роботи, а в тому, що я приречений редагувати найближчі місяці.
Звісно, Блейз знав що саме мав його друг на увазі.
Том Марволо Редл.
Нова політична фігура на цій шаховій дошці. Чоловік, що активно йшов пішаком з одного боку поля до іншого, щоб стати чимось більшим.
Минули роки з того часу, як був випуск Гаррі, а перед тим Тома. В Гоґвортсі всі бачили, що хоч Том Редл і закінчив навчання це аж ніяк не заважало йому навідувати свого обранця серця. Ніхто не був проти, а сам Поттер тільки сильніше радів.
Абсолютно найкращий учень школи, найрозумніший серед найрозумніших, та і найвродливіший теж. Можна багато чого сказати про Тома використовуючи цей префікс, і все це буде правдою.
Та з часом їхнього спілкування Гаррі почав розуміти, що “най-” у випадку Тома було в усьому. І в досягненні цілей слизеринець використовував це.
Погляд чорних очей почав відливати нездоровою темрявою. Вони вже не здавалися Гаррі небом, де розсипані зірки. Це було щось невідоме. Щось, що лякало цією невідомістю. Непередбачуваністю.
І згодом погляд виправдав себе відвертими розмовами про дикі, криваві цілі свого володаря.
Гаррі тоді не міг. Дійсно не міг витерпіти натиску совісті та кохання до людини, що почала темний шлях. Він не міг викинути з життя їхні стосунки за одну мить, тому доводилося довго обдумувувати як поступити правильно, хоч це було нелегко.
В один з вечорів Том не зізнався в тому, що скоїв та Гаррі знав цього хлопця надто довго. Так довго, що здавалося коли Редл робив, те про що мовчав, Гаррі наче відчув це. Імпульсом, інтуїцією, хтозна, що саме то було, проте один погляд в безодню коханих очей і все стало на свої місця, все стало зрозуміло.
— Я через це й прийшов…
В кімнаті різко стало тихо. Чути тільки стукіт дощу, а попри нього ця тиха репліка Блейза.
— Невже?
Гаррі не міг черговий раз сподіватися на вдачу. Зрештою, рано чи пізно її ліміт у його житті вичерпається — і якщо це станеться саме тоді, коли він найбільше на неї розраховуватиме, розчарування буде неминучим.
Але фортуна щоразу посміхалась широко та щиро. Це найчастіше відбувалося, коли молодий чоловік знав, що от-от зіткнеться з редактурою новин про Редла, негуманними щодо тварин чи щось на кшталт цього. Удача рятувала, і в останню мить таку роботу делегували комусь іншому.
Гаррі радів цьому. Не хотів зайвий раз бодай хоч на секунду довше думати про Тома, ба більше, про те, як вигідніше його описати. Їхнє видання зробило ставку на перемогу останнього і дурнем був би новий власник “Щоденного віщуна”, втративши прихильність перспективного кандидата.
— Саме так. Я вже передав Селестії. Буде дитині щастя, — відповів з саркастичною посмішкою Блейз, але майже одразу вмить став серйознішим, чим викликав здивований погляд колеги.
— Гаррі, вона вже почала роботу над чернеткою, проте попросили аби ти її переглянув та прокоментував.
Грифіндорець важко вдихнув повітря. Селестія Фезервік була дитинкою впливових батьків, що без магії потрапила в їхній штаб. Вона пихато поглядала на інших, бачила себе на місці Гаррі, облизуючи поглядом його кабінет, не боялася за себе в разі промаху.
Але щоб не розлючувати її батьків та “не дай бог” змусити Селестію прагнути розвитку своєї майстерності, власник віщуна особисто просив Гаррі редагувати її роботи і випускати під її ім’ям.
Чи хотів сам чаклун цього? Ні. Чи було йому це вигідно? Так.
Він витрачав не дуже багато часу на роботу, адже як тільки перегляне її, починає переписувати все з нуля та більшим благословенням було те, що теми, які ця панночка повинна була відкривати були поверхневими та не вимагали великого мозкового штурму. Можна навіть сказати, що Поттер відпочивав працюючи над цим усім, та й бонус до заробітної плати теж мав вагомість.
— Прокоментував?
— Так. Знаю, твої коментарі не були потрібні до цього, проте мабуть батьки нашої принцеси невдоволені, що вона пише про щось незначне, тому їй потрібно попрацювати з новинами про всім нам чудово відомого містера.
Блейз зітхнув. Хлопець не хотів засмучувати цим Гаррі, проте робота є робота, і він повинен робити її.
— Тоді давай сюди її написи.
— Гаррі, чернетка Селестії вже на твоєму столі. Вдома.
Гаррі піднявся з місця, всеодно хотів скоріше додому прийти, а тут ще й такі новини. Чим швидше буде вдома, тим скоріше закінчить вичитування тексту Селестії Фезервік.
Головний редактор підхопив рукою непримітне пальто, попрощався з другом та покинув кабінет.
***
Дощ не вщухнув навіть на секунду. Як з неба лило, наче з відра, так і продовжувало, хоча б вітер не був сильний.
— Твою ж! — оминув продовження речення Гаррі. Забув взяти парасолю з дому! Хіба можна було так щиро вірити ранішній легенькій мжичці?
Окуляри вже прийняли на себе ударів крапель з неба, тому чітких образів Гаррі перед собою не бачив.
Район, у якому розташований головний філіал Щоденного віщуна, знаходиться у магічній частині Лондона, але маглів тут було купа і трохи більше, і щоб не гратися долею, заклинання для очищення окулярів поки почекає.
Напівсухий Поттер дістав неочікувану річ з кишені — телефон. Так, магічні палички були більш корисними за цей шмат металу та скла, проте таксі вони не викликали.
Молодий чоловік бажав замовити таксі тієї компанії, якою майже з початку своєї роботи завжди користувався. Одного разу викликав в них водія, той пізніше уточнив ім’я замовника і все було чудово. Гаррі викликав таксі, вони знали його як постійного клієнта, і вже за мить авто стояло під будовою видання.
Але тепер, як на зло, диспетчер потрібного таксі не брав слухавку, а дощ від цього лити слабше не припинив, от і довелося шукати інше.
— Так, вітаю, я б хотів замовити таксі і прошу, якнайшвидше.
В динамік, здається, вдарилися холодні краплі і він трохи спотворив відповідь по той бік зв’язку.
— А для чого вам ім’я і прізвище замовника? Що?! Правила компанії?
Гаррі трохи обурився. Звісно, він розумів своє становище в даний момент, і що чим скоріше отримає автомобіль тим швидше буде в теплі, але ці різкі зміни правил… Він не любить світити ім’ям, неважливо де і перед ким. А та компанія попросила ім’я Гаррі лише за десятої поїздки, і то, мабуть, через цікавість!
— Гаррі Поттер.
Почувши це, відповідь була наступна — довгі гудки. Виклик завершили!
— Бісові гниди! — звісно від такого ставлення, в таку погоду, ще й коли на Гаррі чекає робота вдома, він не зміг стриматися. Міг би більше сказати та люди поруч.
Ще трохи подратувавшись про себе, Гаррі вичекав декілька секунд аби почати пошук нового таксі, аж раптом:
— Так? Мені на Чарінг-кросс, так, швидше прошу.
Що ж… вони реабілітувалися перед потенційним постійним пасажиром.
Жінка по той бік перетелефонувала, уточнила щодо його місцезнаходження, потім перепитала на яку вулицю потрібно підвезти.
Гаррі в очікуванні буквально відчував як кожна ниточка його одягу пропускала холодний дощ, але змушував себе не реагувати. Зрештою краплі не дадуть цьому вірному англічанину пасти. Звик, хоч і не дуже б хотілося до цього звикати.
З повороту показався ніс чорного кольору автомобіля. Ого.
— Хіба я замовляв преміум?
Хоч Гаррі і міг собі дозволити час від часу викликати люксові авто, але чи був в цьому сенс? Витрачати суму, що більша в шість разів просто аби в салоні була плашка води, підігрів сидінь та масаж? Ні. Він не страждав дегідратацією, охолодженням чи остеохондрозом, тому сісти в звичайне таксі було економніше й, чесно кажучи, в ньому редактор почувався на своїй тарілці.
Темний Мерседес Бенз повільно зупинився біля тротуару. Якби не класична табличка всіх таксі, так би і не сказав, що це їх машина.
З боку водійського сидіння глухо відчинились двері, водій вийшов із парасолькою в руці, розкрив її, через що краплі не попадали на його чорний костюм-двійку.
Легкими кроками чоловік наблизився до свого пасажира й почав діалог:
— Вітаю. Містер Гаррі Поттер?
Це був магл, але виглядав наче аристократ магічного роду. Дуже вишуканий вигляд. Водій уточнював ім’я, мав приємний голос. Не грубий, проте і не надто лагідний.
Поттер відмітив, що елегантний вигляд та поведінка є, але не настільки щоб клієнт відчув себе гіршим.
— Це я, — спокійно відповів.
Чоловік коротко кивнув й провів Гаррі до дверей заднього сидіння, щоб Гаррі сів паралельно водійському сидінню.
Вже в салоні у пасажира ще раз уточнили адресу, представилися Філіпом, а після настала тиша.
Вже дивлячись із вікна на вулицю було видно, що настає справжня злива. Добре, що водій вчасно забрав Гаррі, він навіть сидіння не сильно намочить.
В тиші було некомфортно, тому молодий чоловік попросив увімкнути радіо. Через хорошу акустику вже лилися хвилі, що несли в собі Sting`a, який співав Englishman in New York. Чудова музика.
— Вибачте, хотів би запитати дещо.
— Уважно слухаю, — коротко сказав водій кинувши в дзеркало заднього виду секундний погляд.
— Я нічого особливого не замовляв… Це точно до мене?
Недовга пауза.
— Так. Містер Поттер, я, на жаль, не володію деталями. Мене повідомили про замовлення і я вирушив. Вартість поїздки вже закрита, вам не варто хвилюватись.
— А…
Та Гаррі не дали договорити.
— Вибачте, що перебиваю, проте я лише водій. Бажаєте більше інформації, зателефонуйте диспетчеру.
В дзеркалі водій спіймав лише кивок кучерявого волосся.
Як це вийшло? Гаррі не розумів як це сталося. Дивина. Можливо в них акція? Типу він зателефонував у потрібну годину чи він сотий клієнт? Хто його знає.
Гаррі не бажав копатися в цьому випадку довше. Ну пощастило і хвала Мерліну за це. Черговий прояв відомої Поттерівської вдачі. Можливо це доля вибачається, що організувала вдома йому коментування чернетки недо-журналістки, чи як там ця мала себе позиціонує.
У вікні завмерли знайомі вулички й дома. Вони вже майже на місці, але стоять поки-що в заторі. Чаклун намацав телефон в кишені бажаючи вбити собі час, все одно стоять.
Герміона: Гаррі, привіт!
Не проти якщо ми з Роном навідаємо тебе після роботи?
І як тільки можна було не помітити повідомлення?!
Герміона та Рон часті гості домівки Поттера-молодшого. Як почали дружбу ще в дитинстві, так і трималися за неї щільно. Герміона не зрадила своїм амбіціям, тому отримала роботу в Міністерстві Магії. Не вау посада, звісно, вона ще надто недосвідчена (мабуть), але знаючи цю вперту особу факт того, що вона дійде до висот був очевидним.
А Рон… Що ж він був менш удачливим на працю. Не затримувався десь надовго, постійно якісь неясні ситуації просто переслідували рудого хлопця. Що було каталізатором такої смуги в його житті сказати важко, та Гаррі мав надію, що поряд з Роном друзі, що зможуть допомогти, і йому стане краще.
Гаррі П. : Вибач, не помітив повідомлення.
Звісно, тільки я в заторі xd
Гермі повинна зрозуміти його.
Затори зрештою розчинились і водій швиденько вибіг з мерседеса, відчиняючи Гаррі двері.
— Приємного дня, містере Поттер!
— Навзаєм, Філіпе!
З легкою посмішкою Гаррі дочекався поки авто поїде з поля зору і тільки тоді пішов до дверей будинку.
Це була кінцева частина вулиці і тут досі збереглося декілька домів класичного англійського стилю. Будиночок головного редактора не відрізнявся від суспільних канонів. Дивом було, що дім дістався йому так легко, що саме в момент коли це трапилось Гаррі відчув — це знак в стилі “треба брати”.
Одноповерховий зовні, а всередині з горища був зроблений другий поверх. Звичні вікна, приємний очам вигляд з вулиці, і затишне нутро.
Гаррі повернув ключем декілька разів і з легкістю увійшов до коридору. Основного коридору, бо його як такого не було, це був одразу вхід до великої кімнати, що зліва від нього була кухнею, а справа — вітальнею.
Господар хутко скинув взуття та верхній одяг, піднявся на другий поверх, де швидко одягнув бордову заношену футболку та домашні штані в білу клітку. Топотінням спустився вниз, де зайшов на кухонну частину кімнати.
— Перо! — вигукнув голосно Гаррі. Звісно, за часів свого навчання він доволі яскраво показував свою неприязнь до Ріти Скітер, запам’ятав і її набридливе перо. Хто б знав, що з роками сам надасть йому переваги? Що поробиш коли воно зручне.
На дерев’яному столі вже стояла запечатана стаття Селестії. Чаклун промовив закляття і бумаги вже лежали без темного, з емблемою видавництва, паперу.
— Почнемо, — сказав він, взявши до рук статтю. Зазвичай Гаррі працював наступним чином: він читав статтю, після одразу ж писав свій варіант, але цього разу від нього вимагалися й коментарі.
Рука торкнулася голови і в нерозумінні як би це зробити скоріше заворушила шевелюрою.
Гаррі видихнув повітря, увімкнув центральне світло кімнати і, дивом, вигадав.
План був наступним: він читає вголос статтю, потім каже “коментар” коментує, потім “закінчити коментар”. Це все записує перо, він потім перечитає (навряд чи) і відправить поштою Селестії.
Акуратні пальці піднесли папір з текстом ближче до очей, і як тільки вони прочитали тему статті одразу не вірячи зажмурились.
“Том Марволо Редл: чи стане новим Міністром Магії?“
Ну звісно.
Тому було мало бути “просто” найкращим учнем за останнє століття, такі особистості як він не зупиняються на лідерстві в школах, це радше етап і не більше. Черговий етап, де він зайвий раз підкреслить своє верховенство.
Але разом з тим Редл ніколи не виказував Гаррі про таку перспективу розвитку його кар’єри. Хоча хто зна, що почало творитися в голові слизеринця після того, як вони розійшлись. Гаррі намагався цим не цікавитись, аби зайвий раз не провокувати себе Томом.
Звісно, огородити себе від нього було дедалі важче. Том ліз в політику, а кожен тижневик жив завдяки їй.
Знову ж, удача. Частенько випуски про Тома оминали Гаррі, їх редагував хтось інший, однак було декілька разів коли доводилось читати про нього.
Це був один з таких випадків.
Гаррі прокашлявся і продовжив:
— “Том Марволо Редл: чи стане новим Міністром Магії?”
Перо вже почало активно чиркати в своєму блокноті, слідкуючи за своїм господарем.
Гаррі перехопило подих.
— Вже стільки часу минуло! Я вже повинен з байдужістю реагувати на тебе! — це речення до слова занотувало перо.
— Викресли.
І ця магічна приблуда послухалася, лишень одним різким змахом перекреслила репліку.
— “Минулого тижня кандидат на пост Міністра Магії, Том Марволо Редл, відомий своїм блискучим розумом і чарівницькими досягненнями, провів чергову кампанію, що залишила чарівну спільноту в захваті”. Ну звісно! — Гаррі не міг зрозуміти чому так емоційно реагує на банальний текст про Тома, який був хоч і в Лондоні, але десь далеко. Вони ніколи не пересікалися після закінчення навчання — редактор викреслив все, що міг про свого колишнього обранця, і де тільки міг. Можливо саме за відсутності Тома в житті Гаррі, останній не може звикнути до нього в посередній статті?
І чого б це Поттеру так бурно реагувати? Зрештою, вони ж відносно мирно розійшлись. Та що саме змушує молодого чоловіка так відповідати на будь які згадки про цього… змія?
— “Його промова, яка відбулася у Великій залі Міністерства, була настільки переконливою, що навіть найбільші скептики (якщо вони існують) почали сумніватися у свій підтримці його суперника — Квентіна Мулча.” — в кімнаті наче повітря стало менше, Гаррі почав дихати жадно і частіше.
Стаття повинна бути комплементарною. Ставка була на Тома і його перемогу, тому доведеться читати, і, не дай Мерлін, виправляти похвалу на більш кращу і вигіднішу для кандидата.
Що ж, Гаррі знає як підкреслити в Томові те, що він сам чудово загострив до вищої довершеності.
— “Редл пропонує реформи, які, за його словами, “відродять велич магічної Британії”. Коментар: підкреслити досягнення Тома, можна навіть зачерпнути і досягнення в Гоґвортсі. Він навряд чи змінив своє ставлення до компліментів такого типу. Закінчити коментар, — напів посмішка застигла на обличчі.
Грифіндорець пам’ятав, що змія не цікавили оди його витонченій зовнішності чи манерам, адже це було в хлопцеві з самого малечку, а от розумом та вміннями обзавівся завдяки важкому труду. Тому щоб отримати його прихильність легшим шляхом, радше давити на якості, які той вигризав зубами.
Далі Гаррі читав з меншою неприязню. Мабуть, змусив себе чи це виявилося не настільки нестерпним як він думав. Або, повільно ідучи зеленими очима по тексту його повільно повивали спогади про головного героя цієї статті.
Але головний редактор був більш сталевим, хоч і статус його емоційного стану змінився з “критично” на “терпимо”.
“Ти почала краще писати, Фезервік. Мені варто боятись за свою посаду?” — подумав про себе Гаррі. Він бачив логіку в цій послідовності: Селестія пише хвалебний матеріал, його тиражують, чаклуни читають, голосують за Тома, і вона може просити в наближених до міністра, чи леть не в нього самого, “підвищення” за корисну справу.
А Том Редл нагороджував корисних йому людей. Окрім Гаррі Поттера. Слизеринець нагороджував свого хлопця незалежно від його вчинків, навіть якщо грифіндорець змушував першого хвилюватись за себе. До прикладу квідич. Ох, як Том важко переносив цю гру, але не перешкоджав коханому в цьому дозвіллі.
Добре, треба йти далі.
— “Риторика Тома Редла — завжди на висоті. Його пропозиції щодо реформ у сфері безпеки, освіти та контролю за магічними істотами викликали схвальні відгуки серед старших працівників Міністерства, а також серед багатьох молодих чаклунів і відьом. Його бачення майбутнього виглядає… переконливо”, — треба було бачити як сильно Гаррі закотив оченятами. Куди ще ніжніше цілувати дупу цьому…
В кухні завмерло все, навіть годинник цокав не так голосно, як зазвичай. Але від чогось господар не почувався дискомфортно. Він зумів відкинути непотрібні емоції і практично налаштувався на роботу повністю.
— Коментар: конкретизуй. Які саме реформи? без цього виглядає надто загально. Закінчити коментар, — все ж йому не варто боятися за себе. Редл та інші не настільки безголові аби допустити Фезервік вище. Журналіст повинен давати конкретику, а вона тільки і робить, що хвалить.
“Можливо і добре, що я цієї конкретики не бачу. Не дай Мерліне, я б можливо відчув легку симпатію до гадика.” — з цих думок Гаррі тепло усміхнувся і продовжив.
— “Не варто забувати, що ще під час свого навчання у Гоґвортсі містер Редл проявив себе як винятковий студент. Академічні здобутки кандидата, численні нагороди та повага викладачів заклали місці підвалини для його подальшої кар’єри, — чайник почав закипати від кинутого невербального закляття. Це, здається, надовго.
— Коментар: непогано, але сухо. Знову ж, де конкретика? Додай хоч трійку дат і архівних фото абощо цих нагород. Додай ще те, як він вирішив кризу в Гоґвортсі після свого ж випуску, це вигідно підкреслить його, — чайник кипів далі, Гаррі теж почав відчувати дивний прилив.
Том дійсно провідував його, коли Поттер ще навчався, і дійсно допомагав школі якщо була потреба. Викладачі довіряли йому, як сину, а студенти, навіть старших курсів мовчки слухали його, Хоча різниця у віці була між ними малою. Всі розуміли — різниця у віці, статусі не грала ролі, коли сама магічна аура давить на тебе, нехай прямої погрози тобі немає.
Гаррі сухо прокашлявся в кулак.
— “Його опонент, містер Мулч, хоч і відомий своїм досвідом, здається, трохи втрачає підтримку. Деякі джерела стверджують, що штаб Мулча неочікувано зіткнувся з внутрішніми труднощами… — Гаррі не дочитав. Просто відклав листи і піднявся до чайника аби зробити собі напій.
Ага. Так, звісно. Штаб Мулча зовсім неочікувано, абсолютно випадково, взагалі за збігом обставин напоровся на внутрішні труднощі.
Грифіндорець дістав чайний пакетик з написом Ерл Грей на бірці і закинув на дно чашки.
Том може змінити зовнішність. Змінити характер, змінити себе. Але не свої методи. І Гаррі бачить їх. Він бачить їх так само крізь воду, як і сам Том, коли влаштовує “допоміжні заходи” для себе.
Так було завжди. Це вже послідовність, лиха закономірність. Щось заважає Тому? Буде удар. Не зрозуміло за першим разом? Буде смертельний удар. Він не грався в другі шанси.
Чайник докипів і Гаррі залив водою пусту посудинку. Розвернувся і сів на місце, тримаючи за вушко чашку. Трохи дмухнув над нею і поклав на стіл, взявши до рук цей “шедевр” з комбінації букв у слова.
— “…труднощами, а його останній виступ був… менш вражаючим”.
“Її хтось вчив писати?” — брови грубо збилися.
— Коментар: перероби “менш вражаючим”, звучить надто аматорськи. Додай конкретику: де виступав, що казав і так далі. Закінчити коментар, — перо швидко записало текст на бумазі й відлетіло нагору, мабуть до кабінету.
“Селестію вчив Редл писати? Ніякої конкретики,” — це останнє про що подумав молодий чоловік перед тим як у його дім увірвалися давні друзі. Рон і Гермі.
— Гаррі! — перша, як завжди, міністерська місіс. Подруга тепло обійняла його за плечі.
Герміона виглядала так, щойно повернулася з роботи але додому не дійшла. Строгий, темний костюм та портфель, волосся обережно зібране але вже з боків повтікали пасма. Нехай. Вона чарівна будь якою.
— Мерліне! Ти мене налякала! — редактор настільки поринув у ці роздуми, що навіть не почув як до його дому увірвалися.
Гаррі обійняв молоду жінку у відповідь і за її спиною побачив Рона. Він не був таким, яким буває звичайний Рон Візлі… Роки дружби і пильність зелених очей не дає цьому рудому грифіндорцю сховати своє хвилювання.
Рон завмерши стояв в “коридорі” і просто дивився на свою дружину і друга дитинства. Щось його турбувало і Поттер вже зрозумів, що вони тут не гарбузовий сік прийшли випити.
— Що сталося? — Гаррі спитав це, коли показував друзям жестом аби ті сіли на м’який диван, а після сам сів навпроти в крісло.
Герміона трохи здивувалася від такої різкості, від того, що її розкусили блискавично швидко. З іншого боку її друг працює під крилом Ріти Скітер — йому не складно прочитати атмосферу в просторі. І атмосфера таки давила.
Рон не сидів спокійно, він на диво був мовчазним. Ґрейнджер навпаки була перезбудженою, хоч і намагалася це сховати. Вони відмовилися від пропозиції випити теплий чай і від ласощів, Рон відмовився від солодких жабок! Щось сталося, це щось занадто серйозне.
— Так. Кажіть, що трапилося?
***
На дворі темнезна ніч. Небо настільки глибоко окрасилося в чорний, що зірки своєю яскравістю могли зрівнятися з сонцем. Друзі досі сиділи в будинку Гаррі. В його гостинній було так тихо, що маленький годинничок тікав і цокав ехом. І робив це так монотонно, що здавалося, наче час спеціально уповільнився.
Гаррі не міг і не хотів вірити в те, що Герміона йому розповіла. Точніше — емоційно вилила на нього. Її розповідь була сумбурною, жінка явно хвилювалася, вона боялася. Голос злегка тремтів, чистота мови взагалі зникла, подруга часто забувалася і повторювала одне й те саме, але іншими словами.
Її поведінка контрастна з Роновою. Той як сів завмерлою статуєю, так і мовчки сидів. Прикував погляд до журнального столика і журналу на ньому. На цій глянцевій обкладинці виднівся напис “ХТО?: Том Редл чи Квентін Мулч?”. Рон просто дивився і все. Він нічого не казав, не перебирав пальцями, не топтався на місці, а просто застиг.
— Рон, ти з нами? — Гаррі зрештою заспокоївся (дуже відносно). Ситуацію істерикою та звинуваченнями не покращити, ліпше направити цю енергію на вирішення проблеми, а для цього потрібен сам винуватець. І, чорт забирай, нехай вже сам за себе скаже, а не тільки Гермі та Гермі. Це була провина Рона.
— А…Так, так, я тут…
— Тоді скажи хоч слово. За останню годину я чув тільки твою дружину, — звісно Поттера дратувала поведінка Візлі. Перший піднявся зі свого крісла, склав руки позаду і почав бродити по кімнаті.
— Він… він заліз надто високо! — і тут стрибаючий тон рудого прорізався, — ти сам це знаєш! Хто як не ти?!
Рон піднявся теж. Емоції їх розривали. Друг почав закипати, а Гаррі вже заспокоївся. Але раптом втрутилася Герміона.
— Рональд Біліус Візлі! Ти знаєш, як йому було важко в той час, не дави хоч на це! — кричала ця бестія на свого чоловіка але пальцем вказувала на редактора.
— Роне, ти знаєш, що ми будемо в нього просити! Давай хоч тон підбери і заспокойся!
Гаррі Поттер не був уславлений, як найкращий учень і не так сильно його мозок після плідного робочого дня функціонував, але ті крихти розуму, що залишилися, наштовхнули його на вірне мислення.
Поки Гермі щось шикала на Рона, інший кучерявий в цьому домі повільно підійшов до них.
— Ви хочете аби я написав Тому?
Весь шум зник. Чутно тільки як дихає Гаррі, як скажено б’ється серце Герміони і як нова хвиля люті закипає в Роні.
Весь цей фарс наслідок дій Рона, про які, вона хвилин десять тому розповіла. Були чаклуни і відьми, які… які не піддалися на шарм Тома. Вони дуже підтримували Квентіна але той дедалі більше рив собі ями. Це “об’єднання” вплинуло на Рона. Останній сказав лишень, що чаклуни і відьми, що не бажають бачити Редла на пості Міністра це родичі, друзі студентів, які мали погану вдачу бачити Тома в його істиному світлі, про що Том дізнавався, як правило, і, як правило, діяв так, як має діяти Том Редл.
І Рон мав свій зуб на Редла. Через Гаррі. Звісно, він втішав друга разом з Герміоною, але забути це, як зробила Ґрейнджер не міг. Вона надала переваги залишити все в минулому, але не Рон.
Сама Герміона, яка працює в Міністерстві Магії була легким містком до Тома. Той не боявся зайвий раз посвітитися там.
Вже гріє очима своє крісло в кабінеті.
— Слухайте, навіть якщо і так. Роне, — грифіндорець зірко кинув погляд на свого ж, — я буду відвертим. Ви б не змогли зачепити Тома. Ніяк.
— Гаррі, нас більше! Він.. він лише один! Він би не встиг зреагувати на всіх, — Рон реагував трохи хворувато. Забував тільки, що між ними є лише одна людина котра дійсно знала Тома. Правда, ключове слово тут знала.
Раптом, неочікувано для всіх Рон дістає з карману паличку.
Секунда одна. Дві. Три.
Бляха.
Це була паличка Тома Марволо Редла.
Гаррі відчув як щось далеке, але рідне штовхнуло його до цього предмету, проте він вчасно взяв себе в руки.
Як.
ЯК?!
Як її дістав Рон?
Нехай Візлі і всі інші хотіли “усунути” Тома. Що, апріорі, неможливо та це. Це змінює все.
— Рівілія, одна з членів нашого об’єднання раніше працювала в Міністерстві…Вона… Вона знає багато таємних ходів… Знайшла паличку в одній з зал, — Рон збуджено поставив палочку на журнальний столик, — він мабуть забув її, а коли повернувся, то палички нема. Не буде ж він при всіх відкрито показувати, що палички немає.
Вони в морі лайна.
Том може вже шукати свою паличку. Не може, а вже шукає.
Гаррі відійшов від пари аби набрати стакан прохолодної води. Поки відкривав кран і підставляв прозорий стакан, він думав.
Том і щоб проґавити свою паличку? Ні. Поттер легко повірить в те, що цей скажений буде з нею під подушкою спати але не в те, що Редл “забув” її. Все не може бути настільки просто. Слизеринець не пустоголовий чоловік.
Ковток і думки остудилися. Треба… Потрібно думати і діяти раціонально.
Гаррі був повернувся аби підійти до Герміони та Рона але в останню секунду Рон знепритомнів і здавалося, наче Гаррі теж піддається темряві в очах.
***
— За цей злочин його посадять, а мене більш не допустять до роботи моєї мрії…— Герміона розчулилася на кріслі Гаррі. Рона вони вклали на диван, а Гаррі сів на підлогу біля її ніг, схрестивши ноги лотосом.
Друзі некліпаючи дивилися на Рона, який досі не розплющив очі.
Неважко здогадатися, про що вони думали.
Герміона вочевидь хвилювалася за свого чоловіка, свою роботу, репутацію, що грає велику роль на її посаді. Карі очі прилипли на лобі її Рона, вона завмерло дивилася лише туди. Відчувала також і провину перед Гаррі. Мерліне, вона сама бачила що таке Том. Що це — розривати стосунки з тим, хто вчинив зло але ти його кохаєш. Вона розділяла цей важкий період з Гаррі, і плоди цього періоду вони збирали і до тепер. І саме в цю мить це вкторе сталося.
А Гаррі… Стільки часу минуло. Його реакція на статтю про Тома лише самообман. Навіть не так. Коментувати статтю про Тома і писати йому особисто, через стільки років, просячи пробачення. Як це буде виглядати… Що Гаррі буде відчувати, пригадуючи все?
Грифіндорець буде звертатися до нього напряму вперше після розриву. Писати: “Привіт, Томе!” чи “Як справи, Томе?” — Мерліне, Гаррі вже почав пригадувати обриси цього темноокого демона.
Як його пальці любили губитися в акуратних хвилястих локонах. Як Том притулявся до нього, коли з розумним виглядом пояснював складну тему чи коректував бойову стійку Гаррі обережними дотиками. Те, як Том поводився з ним — це все і більше. Більше — моменти їх близькості, їх тілесного танцю. Цього хворобливого жару по шкірі, перехоплюючих подихів між собою. Цих розмов без слів.
Це все він буде пригадувати, коли почне писати.
***
Рон зрештою прокинувся і гості швидко пішли геть. Гаррі залишився сам на сам з пустим листом і пером біля нього.
Він так і сидів за столом кухні. Голова ніяка. Чесно, Гаррі думав, що вже поборов цю проблему “пустого листа”, але тепер великі зелені очі просто не відлипали від білого кольору на фоні темного дерева.
Це треба якось почати.
Якось продовжити.
Якось закінчити.
Молодий чоловік не хотів аби перо записувало його лист під диктовку, краще вже від руки. Якщо вже і просить пробачення, то від А до Я — сам. Геріона не дурна. Як би вона просила вибачення в Тома напряму чи Рон, тоді б змій був жорстокіший, а на Гаррі в Тома майже благоговійна реакція. У всякому випадку так було.
Паличку, до речі, вони залишили. Не те, щоб Гаррі міг її відправити разом з листом але… Надто знаменита паличка. Якщо хтось перехопить листа з бонусом, буде біді. Настільки сильний магічний артефакт сучасності… Чесно, не хочеться лізти в політику і їхні брудні розбірки але якщо вже Гаррі і може попередити потенційному конфлікту — він зробить все аби цього не сталося.
— Добре. Це лише лист. Швидше почну — швидше закінчу.
Тон повинен бути офіційним. Це лист для нудотного гада, який зачепиться за любу деталь та недолік. Гаррі загалом байдуже, але… нехай, так, він не хоче будь-як написати Тому і збутися. Вже взявся, то треба зробити хоча б той мінімум офіційності.
Редактор підхопив перо, макнув його в чорнило і почав писати.
Слова складалися самі по собі. Їхня послідовність правильна. Кожна літера вимальовувалася каліграфічно. Мабуть хтось відвик писати по старинці, інакше Гаррі не знає як пояснити своє легке задоволення від цього процесу.
Це ледь чутне скреготіння кінчика пера по паперу. Звук краплі, що впала в чорнильницю як тільки пальці злегка стукнули по стержню. Шелест пір’я з яким Гаррі трохи загрався на початку.
Всі думки, всі переживання наче нитка витягувалися з його голови і ставали клубком на листі. Але це було гарно і доречно.
Це все.
Лист вийшов не надто довгим, навіть меншим за “норму” офіційних звернень, але Том переживе. Поттер задоволено поставив фінальну крапку, подув на папір і почав перечитувати:
“До: Містера Тома Марволо Редла.
Кандидата на посаду Міністра Магії
Особисто
Від: Гаррі Дж. Поттера
Головного редактора “Щоденного віщуна”
31 травня, Лондон
Містере Редле,
Маю привід звернутися до вас — з огляду на обставини, що стосуються вашої палички, яка, за неофіційною інформацією, наразі перебуває не зовсім там, де мала б бути. Джерело вважає, що ви її “забули”. Версія щонайменше креативна — принаймні для тих, хто знайомий з вами трохи краще ніж з новин.
Мабуть приємно знати, що Вашу паличку повертає особа, яка так чи інакше пов’язана з прекрасною ініціативною групою, чия діяльність спрямована на запобігання Вашого кар’єрного зросту.
Тим не менше, не намагаюся ставити під сумнів Ваше вміння дбати про особисті речі. Проте, ситуація набула неприємного характеру, і є ризик, що постраждають люди, до яких я — волею обставин і долі — маю тепле ставлення.
Пропоную зустріч для з’ясування деталей і, за можливості, мирного врегулювання інциденту. В ідеалі (прихильником якого Ви є) — щоб ми обоє могли зробити вигляд, що нічого не сталося. Це, погодьтесь, досить зручна опція, коли є політичні ставки й зайві прізвища у звітах.
Чекаю вашої відповіді щодо часу і місця.
З повагою, Гаррі Дж. Поттер
Головний редактор “Щоденного віщуна” “
Гаррі сміявся від душі. Трохи іронії в листі колишньому є. Він свою справу зробив. Ситуація виглядала паскудно але якщо почати її виправляти, то з часом все буде добре.
Редактор піднявся з місця, кинув закляття аби лист спакувався в конверт, а потім цей конверт підлетів до Гаррі.
Сходи наверх проскрипіли від швидкого топотіння по ним і Гаррі забіг до кімнати де була сова. Гедвіґ хутко підлетіла до свого господаря, отримала настанову, взяла в маленький дзьобик листа і полетіла у відчинене вікно.
***
Ранкові підйоми… Ну що за азкабанські хтиві катування. Рука повільно опустилася на тумбу біля ліжка аби дістати окуляри. Гаррі не пам’ятав як заснув. Мабуть через хвилювання, потрясіння, лист і паличку він просто вирубився. Благо сьогодні вихідний.
Паличку Тома він сховав. Передавати її через Гедвіґа реально але… навіщо зайвий раз лізти на рожен?
Піжама приємно притулялася до тіла, так не хотілося вставати, але треба. Сьогоднішній вихідний має Гаррі запланував аж до вечора. Як тільки чарівник вийде з дому йому одразу потрібно забігти до Блейза і передати йому коментарі стосовно статті Фезервік. Потім в найбільший філіал “Щоденного віщуна” для загального контролю (насправді просто хоче перебрати архіви для майбутньої історичної статті. Такі статті завжди виходили після виборів міністра, а Гаррі готує сани влітку), далі сповістити Гермі, що лист Редлу вже відправлено. І так далі, і далі. Чесно, коли в тебе мало вихідних, тоді всі справи потрібно зробити в один нещасний день.
От чесно, він обов’язково візьме відпуску!
Це все про що думав Гаррі, поки заспано вмикав кавомашину. Він позіхав і прикривався рукою. Ще б хоч трохи поспати.
Гедвіґ провуукала з другого поверху надто голосно і неочікувано. Вже повернулася.
— Так швидко прилетіла? — значить Том був відносно неподалік. Все одно треба піднятися і перевірити цю пташку. Такий порядок, а вона любить забруднитися десь і принести це додому.
Двері в кімнату сови проскрепіли, Гаррі увійшов і завмер. До тільця Гедвіґ був обережно прив’язаний темно зелений конверт з бордовою печаткою.
Це лист від Тома Марволо Редла.
Гаррі раптом вияви для себе, що коли сам думає про Тома, пише йому — це не так перехоплює подих, ніж коли Томові речі біля нього, коли Том сам пише йому. Зі свого боку проявляти цьому уваги легше ніж зіштовхуватися з цим напряму.
Руки зрадливо тремтіли коли діставали листа з перев’язки і конверт тієї ж миті відкрився. Перед ним білосніжний, товстий папір. Писав він вже не як за шкільних часів, звісно, так само правильно але тепер… Почерк каліграфічно ажурний. Приємні оку заокруглення, букви рівні, наче вишикувалися по лінійці, рука писала впевнено і не давила на поверхню, від чого склалося відчуття, що текст можна легко стерти.
“До: Гаррі Джеймса Поттера
Головного редактора “Щоденного віщуна”
Особисто
Від: Тома Марволо Редла
Кандидата на посаду Міністра Магії Великої Британії
1 червня, Лондон
Містер Поттер,
Ваш лист отримано. Викрадення палички — це не просто дрібниця. Навіть якщо це справа рук непрофесіоналів, наслідки можуть серйозно вплинути не лише на мене, а й на тих, хто перебуває поруч із вами.
Я припускаю, що Ви усвідомлюєте весь ризик та делікатність ситуації, і що втягування сторонніх лише погіршить це, і без того, небезпечне становище. Тож пропоную зустрітися найближчим часом для передачі палички і обговорення можливих шляхів “вирішення” цього питання.
Чекаю ваших пропозицій щодо часу і місця. Буде добре, якщо ця зустріч не лише закриє це питання, але й покаже, що прихильники різних політичних поглядів здатні контролювати ситуацію без зайвого шуму.
З повагою, Том Марволо Редл.
P.s вдячний, що саме Ви тимчасово переховуєте мою паличку. Їй краще залишатися до повернення з тим, хто добре її знає.
Я відправлю по тебе авто. “
От ти ж…