1

Промені весняного сонця пробиваються крізь затулені світлі штори, які прямо таки нехтують своїм основним обов’язком, а саме берегти сон свого власника. Годинник пробиває другу годину дня, але у маленькій квартирі на десятому поверсі ніхто не подає ознак пробудження. 

Хлопець у білій футболці з Губка Бобом лише сильніше закутується у ковдру, одночасно гріючись і ховаючись від надокучливого сонця. Здається, грати ігри до третьої години ранку було поганою ідеєю. І ще гіршою була ідея дивитися фільм після того. 

Біля двоспального ліжка валяються упаковки від снеків, пляшки від газованки, крихти чипсів та попкорну. На стільцях біля робочого столу безладно кинутий одяг, а сам стіл захаращений чашками та різним мотлохом, який зазвичай зберігається у шухлядах.

Хоч не хоч, а сонце домоглося свого. Техьон, який змушений час від часу вилазити з-під ковдри, щоб вдихнути повітря, врешті вилазить зі своєї уявної берлоги. Кілька секунд жмуриться, звикаючи до занадто яскравого світла навколо. Бажання знову зануритися під теплу біленьку ковдру перевищує всі допустимі межі, але Техьон титановою силою волі перемагає його.

(І ні, це зовсім не живіт, який бурчить на всю кімнату, переміг це бажання!)

Сфокусувавши погляд на просторі навколо себе, він розчаровано стогне. За своїми стражданнями зовсім не помітив жахливого безладу в кімнаті. Зазвичай, коли накочує розчарування від життя, він напрочуд швидко забуває про свої «побутові правила комфортного життя».

Техьон любить порядок. Він не той божевільний перфекціоніст, але скромно вважає, що порядок вдома — порядок у голові. Та й набагато зручніше жити у чистоті, коли не спотикаєшся об розкидані речі, чи коли не потрібно витрачати півжиття на те, щоб просто знайти зарядку до телефона. Тому по життю він дотримується простого правила — класти речі на свої місця.

Однак життя не завжди яскраве та світле, а Техьон не завжди має життєві сили дотримуватися власно вигаданих правил. Особливо яскраво це проявляється, коли його кидає черговий хлопець. Бачте, раптом зрозумів, що не ґей і йому подобаються суто жінки. Цікаво, що осяяння надійшло на нещасного після того, як Техьон йому відсмоктав, та й так, що той ледь не плакав від оргазму.

І Техьон не може його засуджувати, але не пішов би він у ліс по малину? Бо за два тижні стосунків він встиг: а) прив’язатися; б) познайомити зі своїм найдорогоціннішим другом. Той «не ґей я» переступив другий ступінь довіри, тож Техьон справедливо вважає їхній розрив більш трагічним, ніж попередні три за цей рік. Саме цей факт є коренем безладу в його квартирі. З хорошого, те дурбецало невизначене не переступив найвищий ступінь довіри, а саме схвалення найкращого друга. Тоді в дію точно пішов би алкоголь, а так обійшлося нещасною газованкою.

Поки Техьон оглядає масштаби катастрофи, у кімнату з радісним нявканням забігає рижий котик, заскакуючи на ліжко та відразу починаючи муркотіти господареві під ніс. Пара бурштинових оченят дивляться прямо в техьонові, ніби через них розглядають кожнісіньку книжечку в бібліотеці його душі. Він не раз читав про те, що коти не люблять тримати довгий зоровий контакт, але Чімі постійно дивиться на нього, доки сам Техьон не відведе погляд. У такі моменти йому здається, що перед ним зовсім не кіт, а людина, яка аналізує своїм проникливим поглядом кожну емоцію на його обличчі. Спочатку це трохи лякало, потім він звик, хоча й не перестав першим відводити погляд від величезних очей свого улюбленця.

— Чімі, ти прийшов побажати мені доброго ранку? — він гладить по м’якій шерсті улюбленця, від чого той ще голосніше починає муркотіти, заплющуючи очі-ґудзики. 

Техьон не може стримати усмішки, дивлячись як котик підставляється під його руку, бажаючи отримати ще більше любови та ласки. Продовжуючи погладжувати Чімі, він бере телефон з тумби, щоб швиденько перевірити робочий чат, але його погляд чіпляється за час, де показується 14:35. Очі округлюються, нагадуючи два блюдця, а рука припиняє пестити котика, від чого той невдоволено розплющує оченята, намагаючись зрозуміти у чому справа.

— Це вже добрий день, а не доброго ранку, — відійшовши від секундного шоку, промовляє Техьон сам до себе. Можна було б передбачити, що заснувши близько п’ятої ранку, прокинешся точно не о дев’ятій, але ж і не посеред дня!

Першою справою він у прискореному темпі заходить у робочий чат, заходячись перечитувати нові повідомлення. На щастя, нічого важливого не пропустив. До здачі перекладу книги залишилося ще два тижні, а більша частина вже перекладена. Хочеться дуже похвалити себе минулого за те, що не відкладав роботу на потім і зробив кількома присістами більшу її частину. Тепер, зважаючи на форс-мажор під назвою «розставання з хлопцем», можна майже з чистою душею повалятися сумним помідорчиком і поскиглити Чімі про те, що він ніколи не знайде собі нормального хлопця.

— Ну що, підемо їсти? — чухаючи котика за вушком, запитує Техьон.

У відповідь коротке «няв», після чого Чімі скакує з ліжка, граційно минаючи сміття на підлозі, а в дверях повертається і сідає, чекаючи поки господар встане з ліжка. 

— Ти ж мій хороший, розумієш мене краще за людей, — Техьон встає з ліжка, забиваючи на те, аби застелити його, і вони разом прямують на кухню.

Керамічна мисочка, яка призначена для сухого корму, порожня. З іншою мисочкою для води ситуація трохи краща, адже на дні плескається кілька краплин. Чімі слухняно підходить до свого обіднього місця, піднімаючи погляд на господаря та очікуючи, поки мисочки наповнять їжею та водою. 

Техьон дивиться на свого пухнастика і намагається стриматися, щоб не підійти до нього і не почати своїми рученятами стискати суцільний клубок милоти. Рудий колір котика розбавляється більш темним відтінком смуг по всьому тільцю, контрастуючи з світло-рожевим носиком та біленькою ділянкою навколо ротика.  

«Няв» — подає голос котик, щоб нагадати власнику, що він, взагалі-то, не проти нарешті поїсти. 

— Ой, вибач, вибач, — він швиденько активується, дістаючи з потрібної полиці сухий корм та насипаючи у мисочку. Чімі відразу починає наминати корм за обидві щоки, а Техьон тим часом наливає йому фільтрованої води.

Якщо його запитати головні статті витрат, він не задумуючись відповість оренда, комунальні послуги та витрати на кота. Чімі харчується виключно преміум кормами, щомісяця відвідує ветеринара у дорогій ветклініці, має найкращі лежанки та найрізноманітніші іграшки. Загалом, живе так, що деякі люди можуть лише позаздрити.

Техьон заглядає у холодильник з надією знайти там щось їстівне і по можливості корисне, але в майже пустому холодильнику з можливих варіантів сніданку, який уже по правді обід, тільки піца. Рішення на її користь приймається безапеляційно, альтернативні варіанти відпадають так само швидко, як люди, коли дізнаються про його орієнтацію. Замовлення із більш здоровою їжею він не дочекається, по дорозі у крамницю тільки людей розлякає гучним криком його голодного шлунка, а приготувати просто не варіант. Він не для того прагнув заробляти більш ніж достатньо, щоб займатися куховарством, яке він любить робити так само, як засинати без Чімі, тобто абсолютно не любить.

Піца летить у мікрохвильовку розігріватися, а сам Техьон ставить чайник, щоб випити гарячої кави. На вулиці гарна сонячна погода, але не більше десяти градусів по Цельсію. Він знає цю підлу скотиняку. У квартирі відчуття, що там зовсім не холодно, а вийдеш і відразу льодинкою станеш у своїй легенькій курточці. Проте, як-не-як по продукти сходити треба, хоча й особливого бажання вилазити зі своєї комори немає.

Настрій досі паршивий через розставання, але на відміну від попередніх днів з’явилося бажання привести квартиру в порядок, що включає в себе і похід за продуктами. На безлад, який він власними руками і навів, боляче дивитися. Навіть Чімі це не подобається, він впевнений.

Коли котик закінчує хрумати корм, Техьон саме сідає за обідній стіл, ставлячи перед собою два шматочки піци та горнятко з розчинною кавою. Чімі не марнує ні секунди і вистрибує на стіл, сідаючи трохи далі від господаря, щоб почекати поки той поїсть. До людської їжі навіть не лізе, що кожен раз дивує Техьона. Коти ж істоти допитливі, особливо, коли мова йде про їжу. А тут сидить собі спокійно, навіть не нюхаючи, що то там стоїть. Не кіт, а чудо.

Техьону подобаються їхні стосунки. Він ніби живе з найкращим другом. Чімі їсть, спить, працює, прибирає з ним. Навіть пилосмока не боїться, що взагалі нечасто зустрічається серед котів. Вони обоє люблять сидіти вдома, спати, закутавшись у теплий плед, або ж гратися, бігаючи по квартирі, наче ззаду магічним чином з’явився пропелер. 

Завдячуючи Чімі, він не відчуває самотності, яка у будь-яку мить готова окутати своїми холодними лапами через відсторонений спосіб життя. Робота дистанційна, захоплення у межах квартири, а хороших друзів як таких немає. Ймовірно, без Чімі у Техьона поїхав би дах. 

— Ну що, приберемо тут усе? — з неабияким ентузіазмом запитує Техьон в кота, що зацікавлено нахилив голову.

Перед тим як приступити до справи, Техьон вмикає плейлист джазової музики, який з ним і в горі, і в радості. Позаду десь невдоволено нявкає Чімі, який ці мелодії вивчив напам’ять, власне, як і Техьон. Йому чуже роздратоване «няв» по цимбалах. Він уже підтанцьовує стегнами під поєднання саксофону та фортепіано, плавними рухами буквально пливучи до шухляди, де знаходиться приладдя для прибирання.

Процес повністю вибиває з голови похмурі думки про невдачі у стосунках та дрібні проблеми у житті, залишаючи тільки музику, що проникає у кожну клітину тіла. Чімі ліг на диван, поклавши голову на лапки, але при цьому не випускаючи господаря з поля зору. Музика вже й не така набридлива, коли котик спостерігає за витонченими, навіть у старій потріпаній одежі, рухами хлопця.

Техьон танцює як давньогрецький бог, чи скоріш богиня. Акуратні рухи розкішних стегон синхронізуються з невагомими порухами рук, створюючи воістину чарівне видовище. Рухи не насичені якоюсь сексуальністю, а навпаки меланхолійністю. Кожен новий помах рук не схожий на попередній, а гнучкість тіла змушує ставити питання, чи є у цієї людини кістки?

Техьон успішно збирає все сміття у пакети, щоб по дорозі до крамниці викинути у сміттєві баки. Проходиться вологою ганчіркою по всіх можливих поверхнях та миє підлогу шваброю. Через три години він спостерігає як поверхні за ручку з підлогою виблискують (можливо, це йому тільки здається), а Чімі саме потягується після короткого котячого сну. Він зістрибує з дивану, на якому провів попередні години, і обходить кожен куточок квартири, явно перевіряючи якість виконаних робіт. 

Техьон усміхається на дії свого улюбленця і чекає, поки той підійде до нього, щоб оголосити результат перевірки. Він впевнений, що скрізь чистісінько, однак Чімі підозріло довго не виходить зі спальні. І як тільки Техьон, хвилювання якого піднялося рівно ні кілька градусів, а впевненість відповідно впала, вирішив перевірити, де там загубився його котик, як той впевненою ходою, злегка задерши голову, крокує до нього. А в зубах упаковка від попкорну, яку Техьон в теорії прибрав, бо ж чистісінько.

З губ виривається розчарований стогін, а рука тягнеться до чола, щоб сороміцько прикрити очі. А буквально дві хвилини тому був таким самовпевненим індиком, навіть не припускаючи такого казуса, у який його ткнули носом. 

Той залишив упаковку біля ніг господаря, переможно муркнувши, поки Техьон подумки прочитав собі лекцію на тему: «Чому самовпевненість краще засунути куди подалі, якщо мова йде про прибирання, яке буде перевіряти кіт». Щоразу одні й ті ж граблі, на які він, мабуть, навіть уві сні наступить. Чімі, в силу своїх розмірів, знає і може залізти у кожен куточок цієї квартири, на відміну від нього самого, який, якщо й знає, то точно скрізь не залізе. Однак після чергового прибирання Техьона наповнює запекла впевненість, яка емпірично ні на чому не ґрунтується. Чімі з небувалою ввічливістю знову і знову тикає його у ним же зроблені ляпсуси, після чого той обіцяє собі більше не бути таким впевненим у своїх навичках прибирання. 

— От де ти дістав ту бумажку? Я ж скрізь вигріб сміття, — почуття сорому пройшло так само швидко, як і впевненість у своїх навичках прибирання. — Іди до мене.

Техьон присідає біля улюбленця, щоб той міг вилізти до нього на коліна, а Чімі два рази просити не потрібно. Котик одразу ж починає муркати, підставляючись під пестощі господаря, та своєрідно обіймає його, наскільки це дозволяють зробити його лапки.

— Ти ж мій хороший, — з широкою усмішкою промовляє Техьон, ледь стримуючись аби не стиснути котика у своїх обіймах так, що той і дихати не зможе. — І я тебе люблю, — цілує котика біля вушка, від чого той ще активніше починає муркотіти.

У моменти, коли чужа шерсть лоскотить ніс, а хвіст задоволено матиляє зі сторони в сторону, Техьон відчуває комфорт та спокій, що окутує його, витісняючи будь-які неприємні думки. Дивно, що жоден хлопець, з яким він зустрічався, не дарував навіть наближені почуття. Радість, задоволення та цікавість, але не затишок, яке дарує рижий, інколи аж занадто активний, котик.

Техьон вкотре хвалить себе за ідею завести кота.

Насправді, ідея скоріш була вигадана обставинами. Доля, можливо, Техьон не впевнений. Одного зимового вечора він ішов з роботи, як раптом почув жалісливе нявкання з боку сміттєвих баків. Щось всередині не дозволило пройти повз. Він підійшов до джерела звуку, який походив з пом’ятої коробки біля одного зі сміттєвих баків. Відкривши її, перед Техьоном з’явився маленький рижий колобочок, який з цікавістю дивився на незнайому людину перед ним. На вулиці, де температура нижче нуля, а вітер продуває до кісток навіть у теплому пальто, маленьке кошеня не протримається і кількох годин — подумав Техьон і забрав його додому. 

Жоден варіант, як-от занести кошеня у притулок, заперечувався десь на підсвідомому рівні. Одного погляду вистачило, аби його серце стиснулося настільки, що руки забрали кошеня з брудної коробки, притиснувши його до себе під пальто.

— Так, Чімі, я викину сміття і забіжу в крамницю, а ти за головного, — Техьон кладе котика на диван поблизу, а сам прямує до виходу. 

Той поспішно зістрибує з дивана, невдоволено нявкаючи на свого недалекого господаря, який замість того, щоб взяти його з собою до дверей, залишив тут. 

Техьон нявкання свого котика вже розрізняє майже на відмінно, тому обурене «няв» впізнати не складає труднощів. Він чухає Чімі за вушком, вибачаючись за свою неналежну поведінку, і той відразу вмикає «муркотійний двигунчик», забуваючи про образи.

Накинувши куртку й одягнувши улюблені кросівки, Техьон прощається і покидає квартиру.

 

Як тільки двері зачиняються, Чімі біжить на балкон, вистрибуючи на підвіконня. Вікно квартири якраз виходить у внутрішній дворик, де знаходиться єдиний вихід з багатоповерхівки. Котик уважно приглядається до виходу з будинку, навіть попри обмежену видимість через висоту. Хвостик активно матиляється зі сторони в сторону, живучи своїм життям, поки він з розширеними зіницями у режимі охоти моніторить периметр. 

За дві хвилини спостереження у його поле зору впадає бежева куртка Техьона, який швидкими кроками наближається до виходу з двору. Чімі проводить його поглядом, аж поки той не зникає за поворотом. Для певності, він сидить ще кілька хвилин нерухомо, впевнюючись у тому, що Техьон остаточно покинув територію двору.

Закінчивши перевірку, він зістрибує на підлогу, відразу перевтілюючись на людину. Тіло злегка болить через те, що Чімін уже кілька днів був у подобі кота, а звикнути до людського зору складніше, ніж попередні рази.

Він кілька разів потягується, світячи своєю голою дупцею всьому двору та будинку навпроти. Чімін за стільки років звик бути голим щоразу, коли стає людиною, тому й перестав звертати на це увагу. Гуляючи по квартирі та світячи всіма своїми гідностями, зовсім забуває, що люди зазвичай одягаються, навіть перебуваючи вдома наодинці. Його котяча натура звикла не обмежуватися якимись шматками тканини. 

Це все поки руки не дійдуть до тренування, коли потрібно концентруватися на фізичних вправах, а не на тому, що головка члена торкається підлоги при віджиманнях. У такому випадку, Чімін може дозволити собі по-хазяйськи взяти зі шафи Техьона боксери та шорти. Щоправда, кожного разу придумувати, чому вони дивним чином опинилися у пральній машині, коли Техьон їх туди точно не клав, трохи важко. Іноді Чімін «випадково» виливає на них щось, щоб не звести свого господаря з розуму. Бо ж на пам’ять Техьон особливо не скаржився (крім випадків, коли повертався додому по навушники, які перед виходом нагадав собі не забути), щоб не запідозрити щось.

Чімін, як тільки його свідомість з’явилася на цей світ, ось точно не думав, що йому доведеться тренувати витривалість, вивчати бойове мистецтво і взагалі робити хоч щось. Його обов’язок полягає в тому, щоб бути поруч зі своєю людиною та приносити їй удачу, хоча для цього йому не потрібно нічого робити. Просто якомога більше часу бути поруч і ні в якому разі не покидати свою людину, інакше його свідомість просто стреться із запису світу.

І загалом його не те, щоб змушують займатися чимось, крім як спати, пити, їсти. Бажання навчитися постояти за свою людину з’явилося після переглянутих новин у вісім техьонових років про масові пограбування будинків, де грабіжники не тільки забирають готівку та цінні речі, а ще й знущаються з господарів. Той момент розділив життя котика на «до» і «після». 

Чімін усвідомлював, що його існування приносить тільки удачу в навчанні, роботі, можливо, акціях у крамницях, але не убезпечує від злодіїв та вбивць. Чисто теоретично, його удача могла захистити будинок від грабіжників, але Чімін не бажав перевіряти цю гіпотезу на істинність. 

Після цього кожну вільну хвилинку, коли Техьон був на навчанні, а його батьки на роботі, Чімін активно тренувався, щоб з беззахисного котика, яким він був навіть у подобі людини, стати Джейном Джонсоном. Гаразд, тут, можливо він перебільшив, але суть незмінна. Він поставив собі ціль за будь-яку ціну навчитися битися, щоб у критичній ситуації захистити свою людину.

Уже до моменту переїзду Техьона від батьків, коли Чімін, будучи котиком-дідусем, відійшов на інший світ, а по правді лише змінив чорне хутро на риже, він мав силу та вміння дати прочухана небезпеці. Однак припиняти тренування у планах не було. Це ввійшло у звичку. Тільки Техьон ступає крок за межі будинку, Чімін перетворюється на людину і тренується. З роками запальність пройшла, але звичка залишилася.

Сьогоднішнє тренування на м’язи ніг проходить швидко і, судячи з годинника, у Чіміна є ще добрячих півгодини, щоб розслаблено розтягнутися на дивані та поглянути якесь шоу. Якщо бути котом — це суцільні плюси існування при умові нормальних господарів, то бути котом-людиною налічує декілька значних мінусів. Наприклад, ти не вибираєш, що дивитися, коли йти гуляти, а коли додому. Про обмеженість їжі краще помовчати. Це болюча тема для Чіміна.

 

Техьон повертається з повними пакетами їжі, здебільшого напівфабрикатів, які не потребують багато зусиль для приготування, та злегка сумним настроєм. Бачте, забагато солодких парочок вилізло на вулицю світити своїм коханням, якого критично не вистачає одному Кім Техьону. От і доводиться  щоразу розчаровуватися у своїй нещасній любовній долі, заодно даруючи ці почуття своєму коту, який відчуває чужі емоції, ледь не як свої. От і мимоволі Чімі сам сумує через цю дурну, як на нього, причину.

Як тільки Техьон переступає поріг квартири, котик спішить до нього. Як ні в чому не бувало, він мазюнькається об ноги господаря, який намагається акуратно роздягнутися, не наступивши на настирливого підопічного.

Врешті той здається і бере котика на руки, ледь стримуючись аби не зацілувати його до втрати свідомості. Його погляд зустрічається з великими оченятами Чімі, що ніби наскрізь сканують Техьона, розбираючи на маленькі частини його вираз обличчя та думки. Хочеться вірити, що це параноя, але водночас десь у куточку свідомості заховалося таємне бажання, щоб кіт справді розумів його. Чи то самотність так впливає, чи то його любов до Чімі, Техьон не впевнений, але ці думки точно мають неправильний відблиск. І краще їх зарити чим поглибше, ніколи не згадуючи словосполучення «а що, якщо…».

Котик зацікавлено схиляє голову на бік, після чого виривається з рук та біжить на кухню, кличучи за собою господаря.

«Він просто хотів їсти, а я вже про якусь фантастичну маячню подумав, тьфу на тебе, Техьоне».

 

З метою спробувати відновити графік сну, Техьон лягає об одинадцятій вечора, закутуючись у свою улюблену ковдру по самий ніс. Не проходить і хвилини, як Чімі підлазить до нього, потираючись об єдину доступну частину тіла — його ніс, тим самим викликаючи тихий сміх. Котик прислухається, продовжуючи своєю шерстю лоскотати ніс Техьона. Чужий сміх розливається всередині приємним теплом, змушуючи бажати знову і знову смішити його, аби тільки він не припиняв сміятися. 

Техьон звільняється зі свого кокона лише на кілька секунд, щоб затягнути до себе котика, який тільки цього і чекає. Він притискає його до себе, цілуючи в маківку та не припиняючи проводити рукою по вогняній шерсті. Чімі муркотить і простягає голову вперед, натякаючи продовжувати любощі. 

Йому подобається проводити час з Техьоном. І зовсім неважливо, чи то спати, слухаючи чуже сопіння над головою, чи то гратися, бігаючи по квартирі, наче божевільні, чи ось так потягуватись під чужою рукою, поки його господар невагомо проходиться по спинці. Чімі просто любить свою людину, але водночас йому до неможливості страшно. Здебільшого страх притупляється і не хвилює його, але моментами він накриває настільки, що пульс підскакує до рівня Говерли, тіло починає ломити, а маленьке серце ледь не пробиває грудну клітину.

Поки Техьон бачить якийсь солодкий сон, Чімі вилізає з м’якої хватки, зістрибуючи на підлогу з мінімальним шумом та прямуючи на балкон. Двері привідчинені, як і вікно, з якого весняний вітерець проковзує прострим балконом, наповнюючи приміщення свіжим повітрям. 

Техьон знову забув зачинити вікно. 

Чімі нечасто виходить на балкон, випригуючи на підвіконня, але інколи на душу насуваються погані думки, які змушують прийти сюди, аби подумати. 

І цього разу, лежачи в обіймах своєї людини, він дивився на нього, і навколо них, ніби зібрався темний туман, що шепотів «А що, як ти не зможеш його вберегти?», «Він тебе викине при першій ліпшій нагоді», «Він тебе не любить». Думки абсурдні, однак все одно боляче вдаряють по його серцю. У такі моменти він прибігає сюди, спостерігаючи за нічним небом та людьми, що інколи проходять внизу. 

Свіжий вітерець ковзає по його шерсті, змушуючи маленьке тільце затремтіти лише на мить. У цей момент з’являється непереборне бажання крикнути, або скоріш нявкнути, випустивши хоча б краплю емоцій. І він піддається цьому бажання. Довге, але не гучне «няв» відлунням розходиться між багатоповерхівками. Знову залягає тиша, а після чергове «няв», тільки-от це не Чімі. Він підстрибує, ледь не падаючи з підвіконня, і оглядає простір навколо, точно не знаючи, куди слід дивитися. Не знайшовши жодного представника котячих, він знову подає голосок, цього разу трохи гучніше. І знову лунає відповідь. Але скільки б Чімі не дивився, у темряві ночі нічого не видно і навіть котячий зір ситуацію не міняє. 

Він не залишає спроб знайти власника голосу, бо, зважаючи на його досвід, звичайні коти не відповідають на його нявкання, тому робимо простий висновок: цей кіт такий же як Чімі. А якщо так, він готовий душу собаці продати, аби поспілкуватися з ним. 

Раптово на одному балконі вмикається світло і з’являється хлопець, але увагу привертає не він, а чорний кіт, який дивиться на свого господаря. Хлопець бере його на руки і Чімі готовий присягнутися, що той зовсім цьому не радий, а потім він ловить короткий погляд зелених зіниць чорношерстяного. У цей момент він розуміє дві речі: а) той кіт точно не просто кіт; б) він лапи стре, але познайомиться з ним.

Наступні дні він на регулярній основі стереже балкон, пильно вглядаючись у потрібний балкон. Техьон спочатку намагався зрозуміти, що привернуло увагу улюбленця, але після кількох невдалих спроб махнув рукою на цю невдячну справу.

Чорний кіт ніби знає, що за ним спостерігають, і на зло не з’являється на горизонті. Спочатку це не дратувало, але після того, як він не помітив, що Техьон покинув квартиру, що безпосередньо означало початок тренування, Чімі пошипів на того безсоромника і пішов собі.

Ще кілька днів він впевнено робив вигляд, ніби йому абсолютно начхати на незнайомця, при цьому кожної години навідуючись на балкон і зовсім випадково заглядаючи у вікно, де погляд відразу знаходив вже напам’ять вивчений балкон. І неважливо, що він нічим не відрізнявся від сотні інших. Для Чімі він світився яскраво рожевим з неоновим написом «Тут живе об’єкт для спілкування».

Поки Техьон працює над перекладом чергової книжки, Чімі лежить на столі біля ноутбука, глибоко замислюючись про чорного кота. Тактика вичікування виявилася малоефективною, тому він серйозно взявся за вигадування інших способів добратися до чорношерстяного. Нехай він зараз мозок зламає, але потім відіграється на тому чорті неґречному, який, очевидно, спеціально сидить у квартирі й не висовується на балкон.

Єдиний варіант, який спав на думку, — прийти у гості. Ось так прям під двері. Радикально, але з тим пухнастим тільки так і треба, судячи з усього. З цього варіанта випливає багато труднощів.

Чімін поняття немає, яка то квартира і де її знайти. Єдине, що зрозуміло: квартира знаходиться у їхній будівлі, оскільки балкон чорного розташований на поверх вище за квартиру Техьона, одразу за кілька вікон від внутрішнього кута будівлі. Незрозуміло тільки, чи під’їзд той самий. 

Техьон. Це все треба провернути таким чином, щоб Техьон не помітив зниклого Чімі. І якщо першу проблему ще можна вирішити шляхом пошуку квартири навмання, то от зробити це тишком-нишком від Техьона, — завдання рівня хард. Той більшу частину вдома, що, звісно, неабияк тішить Чімі, але у даному випадку йому дуже хочеться відправити того в офіс.

Йому потрібно стати людиною. Котом удвічі складніше знайти потрібну квартиру, плюс буде доволі дивно, якщо кіт гасатиме по поверхах без господаря. 

— Чув, Чімі? Вони спілкувалися через писанину червоним чорнилом на папері, коли не хотіли, щоб інші знали про що вони говорять. А люди на цій планеті не бачать усього червоного. Цікаво, хіба ні? — Техьон скоріш сам до себе говорить, але Чімі кожне слово обдумує, після чого його мозок генерує нову менш затратну ідею.

Залишилося тільки дочекатися, коли Техьон засне.

Годинник пробиває третю годину ночі і Чімі вже починає сумніватися, чи той трудоголік взагалі піде спати. Режим у нього вбитий до жаху, особливо після розставання з хлопцем, але ж чому саме сьогодні йому приспічило сидіти допізна, чи то вже до ранку.

Чімі вирішує взяти все у свої лапи. Зістрибує з ліжка, з якого пропалював чужу спину, і виляючи хвостом у нетерпінні, сідає біля нього на підлозі. Він перевірений досвідом, тому вибирає позицію саме на підлозі. Техьон розуміє його вистрибування на стіл і муркотіння ніяк інше, як бажання отримати увагу, а не натяк лягати спати. Зараз, залишаючи старі граблі далеко позаду, Чімі лише нявкає, щоб привернути увагу людини. 

Техьон одразу повертається до нього, водночас потягуючись після довгої роботи за столом. Котик ухиляється від чужої руки, яка намагається його погладити, і прямує на ліжко, сідаючи і дивлячись своєму господареві прямо в очі. Максимально незадоволеним поглядом, на який тільки здатен. Техьону попри втому вдається зрозуміти натяк свого кота і той відразу тягнеться поглядом до ноутбука, бачачи у кутку екрана 03:08.

— Йой, це я що, так запрацювався? — сам собі дивується Техьон, а Чімі подумки закочує очі. Якби міг, закотив би і не подумки, але він кіт. Коти не закочують очі.

Техьон спокійно, не поспішаючи, готується до сну. Ще пішов перекусити, подивитися на нічне небо і подихати свіжим повітрям. Загалом, йому добре, йому нічого не треба, на відміну від Чімі, який зі своєю нетерплячкою ледь не виє як блохастий собака (його котяча сутність дає про себе знати). Щоразу, коли Техьон заходить у кімнату, дивиться на нього з надією, ніби той має врятувати світ, а не план Чімі, який сам особисто і підірвав на початку. 

Він то взагалі натура спокійна, добра, лагідна. Особливо зі своєю людиною. Однак зараз всередині ураган, що складається з прокльонів (не Техьона, звісно, а так, світу), лайки і мольби. Останнє з’являється після того, як він розуміє, що перші два методи малоефективні.

Техьон влягається майже о четвертій ранку. Чімі до того моменту подумки подер усі меблі, себе і взагалі все, що є у квартирі. І коли він переможно потягнувся, радіючи, що ще є шанс втілити його план, Кім-руйнівників планів-Техьон знову вирішив внести свої корективи.

На фоні починає грати якась пісня. З ТікТоку.

Їдрит твою качалку!

Йому хочеться кричати, чи то скоріш нявкати, та й так, щоб Техьону на вухо. Любов штука паскудна. Людина дратує, а ти все одно її любиш і слова сказати поганого не хочеш у її сторону. Але водночас усередині десь на рівні клітин закрадається бажання впихнути людину в подушку, щоб вона нарешті пішла спати. 

Відкладати план на наступну ніч Чімі не збирається, тому відсуває свою роздратованість на задній план і вмикає котячу мелодію «спіть дітки і Техьоне». Він його так замуркає, що той з телефоном засне! 

Кіт сказав… нявкнув, кіт виконав. 

Техьон заснув солодким сном, але все ж перед цим відклав телефон. Чімі для певності лежить ще кілька хвилин, хоча лапки так і чухаються, аби почати реалізовувати план, який вже всі нутрощі промив. На кону стоїть занадто багато — співрозмовник тире друг. Очі від одного слова світяться (не через те, що він кіт, звісно), а всередині аж метелики вилетіли з коконів, чи то голодний шлунок, він особливо над цим не замислюється.

М’якими подушечками на лапках Чімі непомітно передвигається по вітальні, знаходячи папір, чорний маркер, скотч та ножиці. Рівень шуму старається знизити до мінімуму, хоча Техьон після такої кількості роботи повинен спати без задніх ніг. Однак ризик перевалює за критичну межу, бо Чімі потрібно буде перетворитися на людину.

Лапами написати хоч щось з розряду неможливого, а ротом виходять тільки карлючки. Він уже якось пробував заради цікавості. Про скотч годі й думати. Іншого варіанту немає.

Він пробирається на балкон, зачиняючи за собою двері, не забуваючи перед цим притащити приладдя. Останній раз оглядається і перетворюється на людину. Через тремтливу схвильованість перевтілення виходить болючішим, ніж у спокійному стані, але кого це хвилює, коли перед носом висить така спокуслива перспектива позбутися самотності.

Робить усе оперативно. Написав, перевірив на помилки (а що, раптом у того котяри на це галочка), приклеїв на бічну сторону вікна, щоб було добре видно з потрібного балкона. Розмір шрифта зробив максимально великим на випадок, якщо чорний має проблеми із зором, у чому Чімін сильно сумнівається. 

На одному вікні серед багатоповерхівок висів напис «Якщо ти не з’явишся на балконі, я прийду до тебе в квартиру:)».

Тепер залишилося почекати до ранку. 

Він знову стає котом, кладе речі на місця, а сам лягає спати прямо біля зачинених дверей на балкон. Ну, знаєте, щоб не проґавити, якщо Техьон знову вирішить подихати свіжим повітрям. Іноді Чімі здається, що тому потрібно завести кілька десятків вазонів, щоб не бігати на балкон повітрям дихати.

О восьмій ранку він прокидається після сну, де вже встиг стати найкращими друзями з чорнявим, розповісти про всі звички своєї людини і який той красивий, коли танцює під улюблену музику. Він мигцем перевіряє Техьона, а коли чує рівномірне сопіння, зі швидкістю пантери повертається на балкон, вистрибуючи на підвіконня.

Перша реакція — що, трясця?

Друга реакція — це сон?

Остання закріплюється коротким висновком «Я в халепі».

На протилежному балконі висить коротке повідомлення «Номер квартири 926». 

Абияк Чімі віддирає аркуші паперу від вікна, поки у думках повний хаос і паніка. Бо так звана погроза не мала на меті бути реалізованою. Єдина її функція — налякати шерстяного, щоб той вийшов на балкон, а далі вже якось та й було б. Але аж ніяк не отримати номер квартири. Він може багато говорити, але заради бога, він же не серйозно загинав оту промову «на все готовий». Це так, для пафосу скоріш, бо наївна душа сподівалася, що не доведеться йти до когось в гості. Загалом це мало бути простіше, але Чімі життя інколи недооцінює. Конкретно так недооцінює, ось воно йому копняка і дало. 

Техьон з припіднятим настроєм готує сніданок, поки Чімі продовжує будувати стратегію під кодовою назвою «Я замекався сидіти наодинці, мені потрібен друг». Важлива примітка: обов’язково, щоб це був чорний кіт з балкону поблизу. 

Його погляд втикається в точку десь на стіні вже близько десяти хвилин, але по відчуттях кота — кілька годин. У голові бушують думки, що обплітають кожну частину тіла важкістю кількох тон свинцю. Бажання завести друга з вогняним мечем бореться проти страху чогось нового і небезпечного з холодною, наче лід, булавою з колючими шипами, кінцівки яких містять отруту з гидким страхом.

Бої пекучі, болісні і не приносять ніяких результатів, бо сили рівні, як не крути. Вони лише виснажують маленьку голівоньку котика, не підводячи до жодного рішення. 

— Чімі, ти чого такий тихий? — занепокоєно запитує Техьон, знаючи, що відповіді не почує. 

Він зовсім не помітив чужого погляду, що аналізував його завмерлу постать кілька останніх хвилин. Чімі нарешті залишає нещасну стіну з пропаленою діркою і повертається до господаря, заглядаючи у самісінькі глибини чужих очей. 

Коти не тримають довгий зоровий контакт. Але він не просто кіт.

Коти не дивляться так, ніби все розуміють. Але він не просто кіт.

І коти зовсім не повинні думати, як подружитися з іншими котами. 

Але він не простий кіт. 

Чімі жалісним голосом нявкає, передаючи всю складність вибору, який йому доведеться зробити, і кладе голову на лапи, нарешті відводячи погляд у сторону. 

Техьон миттю опиняється біля свого котика, оглядаючи його з усіх сторін на предмет поранення, хоча й знає, що у квартирі мала ймовірність поранитися. По шкірі пускаються комашки хвилювання, що обплітають душу. 

— Тобі щось болить, Чімі? — не вгамовується Техьона, присівши навпроти котика.

Йому хочеться заспокоїти Техьона. Активно похитати головою і тихо промовити, що все гаразд, аби хвилювання у чужих очах миттю зникло. Натомість Чімі встає та залізає до нього на коліна, передніми лапами спираючись на груди, а мордочкою ніжачись об чуже лице.

— Хочеш полежати зі мною під улюбленим пледом? — з широкою усмішкою запитує той.

У відповідь коротке «няв» на згоду. 

Обійми своєї людини трохи заспокоюють грозливі думки, що не дають дихнути спокійно. Через кілька хвилин Чімі поринув у сон, поки Техьон легенько проводив долонею по його спинці. Перший раза функцію муркотливого котика, який присипає свого господаря, виконує Техьон. І Чімі йому за це безмежно вдячний.

Увечері після довгого денного сну та не менш довгого продовження роздумів, Чімі набрався сміливості зробити це. Піти до того котяри в гості. Доля підтасувала для нього карти і в результаті завтра у Техьона робочий день в офісі. Невідомо тільки з якою метою доля підіграла: щоб він не міг відступити, чи все ж щоб не довелося говорити з стінкою. 

Реалізація плану почалася як тільки Техьон переступив межу внутрішнього двору. Погода, підштовхуючи Чіміна до дій, пустила у небо яскраве сонце, яке він вважає своєю особливою мотивацією. Промені ніжно переливається на його рижій шерсті, або на такому самому кольорі шевелюрі. 

Він акуратно перебирає чужий одяг, вибираючи собі щось зручне та водночас парадне. Не піде ж він вперше за двадцять вісім років у гості в лахміттях, та простить його Техьон. Вибір зупиняється на бежевому в’язаному жилеті та білій сорочці, яку Техьон одягав останній раз рік тому, якщо не більше, посилаючись на те, що вона його повнить. Чімін завжди на це ледь стримувався, аби не пирхнути від незгоди. На Техьоні мішок для картоплі буде мати вигляд одягу для показу мод. Він інколи думає про те, що на місці його хлопців, дивився б на Техьона постійно. Кожну хвилину фотографував на камеру його витончені рухи, щоб щотижня змінювати шпалери на всіх можливих девайсах.

Одягнувшись, він робить глибокий видих, бере запасні ключі і виходить з квартири. Людиною.

Трепет проходиться по хребту, а нові відчуття наповнюють серце, що кричить про те, щоб він не смів зупинятися. Серцю подобаються нові можливості, на відміну від Чіміна, мозок якого вже побудував кілька тисяч невдалих прогнозів, що приводять до провалу і розкриття його сутності. 

У коридорах сонце ледь пробивається через маленькі вікна, а Чімін з кожним кроком втрачає впевненість у своїх діях. Разом зі страхом всередині тліє цікавість до речей навколо нього. Він наче дитина тягнеться руками до всього, щоб відчути на дотик незнайому раніше поверхню. Губи щоразу ледь відкриваються, видаючи здивоване «о». 

Дослідження світу з точки зору людини, а не кота на ручках, збиває його з думки з якою метою він вийшов за межі квартири. Про це вельми неприязно нагадує чоловік приблизно тридцяти років, який із слиною на губах волав про неввічливість та необережність Чіміна. І неважливо, що той так заговорився по телефону, що не помітив іншу людину, яка мирно розглядала великий вазон біля входу у ліфт.

Після чужих криків Чімін без зупинок прямує на поверх вище, щоб знайти квартиру «926». На його превелике щастя, квартира знайшлася одразу після кількох дверей.

Не даючи собі можливості відступити, Чімін натискає на дзвінок. Поки за дверима тотальна тиша, він встигає подумати про те, що у квартирі може бути господар чорного. Думка не встигає розвинутися і пустити нове жало, бо двері відчиняє молодий чорнявий хлопець. Чімін кілька секунд стоїть нерухомо, лише кліпаючи, наче побачив лося у квартирі, а не людину, і після все ж бере себе в руки й усміхається. Ще й має на меті щось сказати, але його випереджають.

— Ну нарешті, я вже думав не прийдеш, — хлопець складає руки на грудях, немов з самого ранку життя підкинуло лимона, але пропускає всередину. Крихітний страх, що його зараз тут вб’ють заповзає під шкіру, але як тільки Чімін попадає всередину квартири, погляд розповзається від великої кількості різних речей і… своєрідного безладу, який Техьон ніколи не допустив би у своїй квартирі. 

Ну, якщо він перед цим не розійшовся з хлопцем, який не ґей все-таки.

— Юнґі, — хлопець з ледь хвилястим волоссям, за якими ховаються густі чорні брови, піднімає кутики рота, виражаючи скромну усмішку, що так не поєднується з тим, як він незадоволено зустрів гостя. 

— Чімін, — він усміхається, не знаючи чи варто простягнути руку для знайомства, але вирішує стриматися. Хто ж знав, що знайомитися людиною, так складно і трохи навіть ніяково. 

— Хочеш чогось випити, Чіміне? — чути своє повне ім’я з вуст майже незнайомої і майже людини занадто дивно. Але відмовлятися від можливості випити, коли у горлі сухо, не має сенсу.

— А твій господар, тобто людина, не помітить, що ти тут хазяйнував? — продовжуючи оглядати простір навколо себе, Чімін ставить питання, яке його цікавить найбільше.

— Він може не помітити, що не зняв взуття у ліжку, і забути про суп тижневої давності, а на такі дрібниці він взагалі не зважає. 

Чімін посміюється, приховуючи сміх за долонею, і одночасно уявляючи шок Техьона, якби хтось ліг спати взутим. 

Юнґі сідає за барною стійкою, що розділяє кухню та вітальню, і дивиться на Чіміна, аналізуючи його, поки той продовжує розглядати квартиру вже з дивана біля телевізора.

Жоден з них навіть не мріяв про можливість зустрітися з такою самою істотою, як він сам. Самотність і обмеженість у спілкуванні кожного з’їдала зсередини, наскільки б інтровертним не був кожен з них. Навіть коту потрібна компанія. Навіть коту-людині потрібне спілкування.

— Моєму подобається всякі цікаві штуки, які вдома взагалі не потрібні, —  вирішує пояснити Юнґі, весь цей час спостерігаючи, як Чімін не перестає розглядати деталі квартири. — Наприклад, ці іграшки на дивані він купив, бо вони «благали» його забрати їх додому. А ті дивні статуетки, сам не знаю, що то, він притяг від свого друга, який любить мистецтво. Ті мішки у кутку, напевно, єдина корисна річ, яку він притащив додому, — зітхає Юнґі, дивлячись на мішки, що крім пухнастої дупки кота нічого не бачили, бо Чонґуку подобається суто приносити все додому, а не використовувати за призначенням.

— Усе в дім, усе в сім’ю, — цього разу Чімін не приховує сміху. — Не знаю твою людину особисто, але він мені вже подобається.

— І чим же? — Юнґі скептично піднімає одну брову, серйозно не розуміючи про що говорить хлопець.

— Він кумедний, — знизує плечима Чімін.

— Цього недостатньо, щоб терпіти його існування, — закочує очі Юнґі. — А твій що? Який він? 

Чіміна двічі просити не потрібно, щоб розповісти про Техьона. З першого прохання він готовий розказати про його улюблений напій, його найскладнішу книгу, яку доводилося перекладати, та щоденні звички. Техьон чудовий, найкращий господар і гріх цим не похвалитися перед усім світом (або, принаймні, перед Юнґі).

— Так, стоп, стоп. Тобто ти хочеш сказати, що він тебе не дратує? От зовсім? — Юнґі розмахує перед собою руками, зупиняючи оди одному Кім Техьону з вуст Чіміна.

— Ну, не те щоб зовсім. Я його люблю, він же моя людина, — із теплом у серці відповідає Чімін. Приємно це казати не самому собі у думках, а справжній людині. Кото-людині, тобто.

— Ой, все, досить про цих шкіряних. Вони мені й так набридли, — відмахується Юнґі від теми, переводячи розмову в інше русло. Йому складно зрозуміти таку яскраво виражену любов до двуногих, навіть, коли ти сам часто розгулюєш у такій подобі.

Вперше за роки кожен з них спілкується не із своїм відображенням, чи із предметом декору, а з таким же, як і він. Години пролітають як хвилини за розмовами про ненависний котячий корм і улюблені книги. Юнґі ось наприклад дуже любить читати, але його ненаглядний господар читає вкрай рідко і побачити на полиці нові книги щось з розряду фантастики, яку він, до слова, обожнює. 

— Тобто твій перекладає книжки? — із видимою заздрістю та розчарованістю життям перепитує Юнґі, округливши очі-намистинки. — Чому мені попалася версія шило в дупі, а не перекладач книг? Що я такого накоїв у минулому житті? — скиглить немов дитя, а Чімін усміхається, спостерігаючи за чужою аж занадто милою реакцією.

За недовгий час Чімін дізнається, що більшість часу Юнґі вдома сам, бо його людина — Чонґук, до чортиків перед очима танцює допізна у власній танцювальній студії, або проводить час будь-де, крім дому. Як тільки Чімін із сумом поглянув на нього, той лише фиркнув, відказавши, що тільки радий не бачити ту непосиду вдома. Бачте, Чонґук любить обійматися (давити) бідного Юнґі, на відміну від нього самого, який з тактильністю на вороже ви. 

У Чіміна пролітає думка, якщо доля існує, вона до чорта любить жартувати. Інакше не пояснити, як Юнґі — кіт-сплячка, опинився біля Чонґука — хлопчика-живчика. Йому б до Техьона, щоб разом валятися на ліжку, читаючи чергову книгу про драконів. Правда, із тактильністю Техьона Юнґі довелося б не просто.

На прохання Чіміна перетворитися на кота, Юнґі безапеляційно відмовився, аргументуючи це тим, що він не тваринка на показ, хоча Чімін і сам був готовий перевтілитися. Чужої відмови Чімін не розумів, але наполягати не став.

Коли стрілка на годиннику почала добігати до п’ятої вечора, Чімін почав збиратися додому. Техьон закінчує о шостій, але страх викриття настільки тисне на голову, що він краще перестрахується і повернеться на годину раніше.

Перед виходом вони обмінялися номерами телефонів своїх господарів та своїми фейковими акаунтами в інстаграмі, куди заходять по можливості. Чімін морально готується до неблизької зустрічі з Юнґі, враховуючи дистанційну роботу Техьона, але сподівається хоча б на можливість поспілкуватися онлайн. 

 

Дні минають один за одним у постійній присутності своєї людини. Той як завжди займається домашніми справами, роботою і хобі, не забуваючи приділяти час улюбленцю. І коли Техьон в черговий раз цілує Чімі у маківку, щебетячи про те, як він його любить, котик ненавидить себе за свої ж думки. Техьон такий чудовий, як людина і як господар, а він хоче, щоб той хоча б на кілька годин втік з квартири, щоб зустрітися з Юнґі.

Чімі і не здогадувався, що після цієї зустрічі, усе перестане бути колишнім. Світ, який крутився виключно навколо Техьона, що й не дивно, впустив до себе людину Юнґі і котика Шугі. 

Юнґі йому подобається. Страх, що вони не подружаться майорів перед їхньою зустріччю, але миттєво втік, коли вони розмовляли, скакаючи з теми на тему. З ним хочеться говорити, ділитися враженнями про книгу, або жалітися на Техьона у ті рідкісні моменти, коли він дратує. Юнґі, не дивлячись на злегка відсторонений вираз обличчя, людина-комфортик. 

Склавши усі пункти до купи, висновок напрошується сам — Чімі хоче зустрітися з Юнґі і відповідно хоче, щоб Техьон покинув дім на кілька годин. 

І від цього йому погано.

Тоді його мозок видає зовсім нову ідею — звести Техьона з Чонґуком. Першому потрібен хлопець, другому може й не потрібен, але це вже проблема другорядна. Із плюсів: вони з Юнґі, у кращому випадку, будуть жити разом. Із мінусів: Техьон і Чонґук занадто різні, щоб співжитися. 

Чімі справді сподівається, що протилежності притягуються.

Про свій план свахи він розповідає Юнґі у першу ж ніч. Той невдоволено пробурчав щось про нецікавість свого підопічного до інших людей, якщо ці люди не танцюють з ним у його студії. Але після тон аргументів Чіміна про вигоду для них обох, особливо про великі запаси книг Техьона, Юнґі здався і погодився взяти участь в його авантюрі.

Коли мова зайшла за реалізацію плану, Чімін невинно знизав плечима, мовляв, не думав про це ще. Юнґі лиш втримався, аби не перепитати на підвищеній гучності, чи бува не почулося йому.

— Тобто, ідея прийшла, а щодо реалізації ти не подумав, — з Юнґі виривається істеричний сміх, який він миттєво притупляє, коли чує шуршання зі сторони спальні. — Зідзвонимося пізніше, мій не вляжеться ніяк.

Через кілька хвилин у вікні чужої квартири вмикається світло, але ні чорного кота, ні самого Юнґі не видно. У Чіміна навіть не закрадається сумнів, що той встиг прибрати сліди їхнього дзвінка і покласти телефон на місце. Ба більше, він цілком міг встигнути звинуватити Чонґука, що той своїм підйомом збудив бідного котика.

Юнґі загалом дуже цікава особистість. На перший погляд може здатися, що він постійно спить, а якщо не спить, то їсть. Не те, щоб це не було правдою, звісно. Однак водночас він встигає кілька разів на тиждень втікати з дому, щоб після Чонґук знаходив його біля вхідних дверей, але не всередині квартири, де зазвичай зустрічають господарів домашні улюбленці. Як Чонґук ще нічого не запідозрив, для Чіміна залишається секретом. Як з Юнґі нічого не сталося — також. 

Але водночас Чімін захоплюється чужою сміливістю. Він раніше ніколи не виходив на вулицю без нагляду. Спочатку не бачив у цьому потреби, а потім ця думка загубилася серед мільйони інших. Його світ настільки сконцентрований на Техьоні, як на його людині, що дослідження світу навколо відійшло на останній план.

Якби він був людиною, суспільство назвало б це ненормальною залежністю, але він його кіт, життя якого напряму залежить від життя Техьона. Він створений задля принесення удачі, але чомусь це не викликає жалості до своєї персони. Йому подобається Техьон, життя з ним, але Чімін не можна заперечувати, що обмежений вибір змушує замислюватися про своє існування. 

Той самий обмежений вибір змушує бажати відчути інше життя, коли ти не залежиш від вибору іншої людини. Коли не думаєш про чиюсь безпеку настільки багато, що й не помічаєш як змінюється день на ніч. Коли маєш широкий спектр варіантів чим зайнятися, не боячись, що хтось повернеться додому раніше і застане тебе за чимось. Це все пригнічує, коли Чімін дозволяє собі про це замислитися.

Розглядаючи альтернативні сценарії свого життя, він не хоче припускати життя без нього. Якщо свобода дій буде коштувати відсутністю Техьона у його житті, Чіміну знадобиться рівно секунда аби відмовитися від цієї пропозиції. 

Наступний ранок, який плавно перетік у день, бо Чімі після кожної безсонної ночі успішно просипає його на м’якенькому ліжку, починається аж ніяк не з Техьона, чи його скарг на будь-що. Із зони вхідних дверей лунає незрозумілий шурхіт, ніби хтось вривається у квартиру. 

Поки Техьон тишком підлазить до дверей, щоб подивитися у відеовічко та розпізнати незваного гостя, Чімі за мить виринає із глибокого сну і вже готовий кинутися на злочинця, щоб захистити Техьона. Принаймні він може стрибнути на морду тієї людини і розмалювати її різноманітними подряпаними, таким чином відволікаючи увагу від своєї людини. Якщо не допоможе, він муситиме перетворитися на людину і тоді вже показати свої навички ближнього бою покидьку, що наважився порушити спокій у його квартирі. 

Загалом, план розроблений, шерсть стирчить у різні сторони, кігті напоготові, хвіст розпушений, а вуха налаштовані на уважне вловлення будь-яких звуків. Але замість очікуваних звуків, він чує нявкання. Через двері воно майже нечутне, але гострий слух кота вловлює тихе і доволі знайоме «няв».

Техьон, не бачачи нікого біля дверей, вирішує погратися у безстрашного, інакше Чімі не може пояснити те, що той відчиняє двері. Незважаючи на той факт, що котик почув нявкання, небезпека досі залишається, але явно не для Техьона, сміливість якого вилізла тоді, коли їй треба сидіти у глибокій кімнатці десь всередині.

Чімі, підготувавшись стрибати на будь-кого, хто б не стояв за дверима, вмить завмирає і якби міг, ще й рот відкрив, але коти так не роблять. На коврику біля дверей сидить пухнастий кіт, дивлячись на людину попереду себе та не звертаючи увагу на Чімі. Його зелені очі, що яскраво виражені чорною, наче тьма, шерстю уважно розглядають людину перед собою, а хвіст повільно підмітає підлогу.

— Що ти тут робиш, малюче? — полегшено запитує Техьон, нарешті відпустивши всі страшні думки про найгірший розвиток подій, де його закопують посеред лісу.

— «Няв», — відповідає чорний котяра, той що змусив Чімі вилізти зі своєї пригрітої квартири у зовнішній світ. Хоч Юнґі й відмовився показувати свою котячу натуру, але Чімі пам’ятає того ще з балкону, де вони вперше побачилися.

Оглядаючи зацікавлено кота на своєму порозі, він відмічає чужу витонченість, що виявляється у позі Юнґі та його погляді. Шерсть виблискує навіть без сонячних променів, випромінюючи поважність та доглянутість котика.

І Чімі справді стає шкода Шугі, коли він згадує Техьона, який занадто любить милих пухнастих істот.

— Ходи сюди, — Техьон не змушує чекати на себе довго, беручи кота на руки. Той, на подив Чімі, не показує жодних ознак невдоволення, а навпаки проявляє до Техьона прихильність. — Такий красивий… Ти загубився? 

У цей момент Чімі ледве встигає придушити ревниве пирхання. Розумом він знає, що причин для ревнощів немає, але його котяча сутність сичить про те, що його зрадили. 

— А що це у тебе там? — думки Чімі перериваються як завжди риторичним запитанням Техьона, який намагається роздивитися напис на нашийнику. — О, то ти не перший раз тікаєш з дому? Твій господар навіть свій номер залишив на нашийнику.

Інколи Чімі забуває про улюблену рису Техьона — він любить озвучувати свої думки, особливо тваринам, які нічого не розуміють, у що він щиро вірить. Після його слів до Чімі доходить, що цим приходом Юнґі задумав познайомити Чонґука з Техьоном. Взяв усе в свої м’якенькі лапи, поки Чімі відсипався після ночі. Він у черговий раз хоче підстрибнути від щастя, що він познайомився саме з Юнґі.

Техьон, записавши номер телефона, відпускає котика, що зацікавлено оглядає чужі апартаменти. І поки він, попри своє небажання говорити по телефону, слухає гудки, Шугі по-хазяйськи досліджує квартиру з метою знайти омріяні книжки. 

Перші книжки, які він знаходить, лежать на столику у вітальні. Він з муркотінням стрибає на нього, роздивляючись їх, а хвіст від радощів погойдується зі сторони в сторону. 

Чімі сидить трохи далі і тільки встигає дивуватися з чужої любови до книг. Якби Юнґі жив як людина, він би стовідсотково був тим затятим книголюбом з величезною домашньою бібліотекою. Він міг би бути книжковим блогером, але інтуїція Чімі підказує, що Юнґі не став би морочитися з блогом, навіть якщо він про улюблені книги. Він скоріше регулярно перекладав би книжки з місця на місце, звільняючи полиці для нових, які купував би щонайменше раз в тиждень. У його арсеналі, безперечно, були б кілька десяток свічок з різноманітними ароматами, які він запалював би щовечора, занурюючись у новий всесвіт. 

Поки Чімі замислився про альтернативне життя Юнґі, той, абсолютно ігноруючи його присутність, пошкандибав у спальню, де знаходиться основна бібліотека. 

Деякі з них лежать на робочому столі Техьона, але Юнґі не звертає на них уваги, коли бачить невеликий стелаж, повністю закладений книжками. Зелені очі, як весняний ліс, вмить заблискотіли, немов на саме пробуджений ліс спустилися перші промені сонця. 

Погляд пробігається по полицях і зупиняється на давно бажаній книжці «Я бачу, вас цікавить пітьма», яку Юнгі хотів прочитати настільки, що ледь не ліз на стіни. Навіть натякав Чонґуку, підсовуючи йому рекомендації цієї книги, а він, гівнюк такий, вирішив спочатку попередню дочитати, яку читає вже більше півроку. А ось вона тут, у вільному доступі для Чіміна. Можливо Юнґі лише трохи заздрить йому. 

Можливо, він хоче жити в цій квартирі. Можна без людей, тільки він і книги.

Разом з Чімі, що саме покинув свою планету роздумів, у кімнату заходить Техьон. Шугі не встигає зреагувати, як його беруть на руки, гладячи раз за разом. Бажання жити у цій квартирі з цим Техьоном одразу відпадає. Нехай цю тактильну ношу несе Чімін. Юнґі свого двуногого вистачає.

— Твій господар скоро приїде, ти радий? — Юнґі ледь втримується, аби не округлити очі від обурення. Він впевнений, що Чімін якби міг засміявся б на весь поверх. Смішно йому. Не його ж зараз стискають цими лисими долонями. 

Він видає найневдоволеніше няв на яке тільки здатен та через декілька спроб виривається на волю, тримаючи дистанцію з Техьоном і знищуючи відстань між ним і книгами.

Чонґук, горе господар чорного котика, приїжджає за півгодини. Техьон зустрічає високого накачаного хлопця з пірсингом губи і брови. Вугільне волосся доповнює чорні, як пітьма, очі. Техьон таких бедбоїв кілька разів відмітав ще в університеті, але цей факт він проковтує й усміхається.

— Чон Чонґук, приємно познайомитися. Моє пухнасте чудо у вас? — заяча усмішка освітлює чуже обличчя, а Техьон миттєво забуває про бедбоя, яким охрестив Чонґука. Погані хлопці не розмовляють так ввічливо і не називають своїх котів чудом. Ба більше, у них, найімовірніше котиків ніколи не буде.

— Кім Техьон, заходьте, будь ласка. Він повинен бути десь у квартирі, — відзеркалюючи чужу усмішку, він пропускає хлопця всередину.

Поки ідея Чімі з бездоганною реалізацією Юнґі злагоджено працюють, ці двоє спілкуються поглядами, при цьому не розуміючи і половини того, що хоче сказати інший.

«Чому не попередив, що прийдеш?».

«Сам винен, що не придумав як провернути їхнє знайомство».

«Я не спав до обіду! А якщо й спав, то я кіт! У мене в ДНК закладено спати».

«Що ти сичиш, як навіжений? Я лише хотів побачити книжки!».

Два хлопці заходять у кімнату і відразу завмирають, коли бачать як їхні улюбленці зайняли оборонну позицію та сичать один на одного. Чонґук перший відходить від оніміння і забирає чорнявого котика на руки.

— Шугі, що з тобою? Ти ж ніколи не був агресивним. Весна у голову стукнула, чи що? — сварливо запитує Чонґук, ніяковіючи перед Техьоном через свого кота.

— О, його звати Шугі? Красиве ім’я, — беручи Чімі на руки, каже Техьон.

— Дякую, а твого як… ой, тобто вашого як звати? — запускаючи руку у волосся від помилкового звернення на ти, з ніяковою усмішкою запитує Чонґук.

— Чімі, — чухаючи котика за вушком, відповідає той. — І можна на ти.

Котики подумки радіють, що не зіпсували знайомство потенційній парі, а Шугі навіть муркоче на руках Чонґука. Але коли Чонґук просто йде, коти хочуть накричати на своїх господарів. Це ж треба хоча б не поговорити про тих самих котів, а просто розійтися, як у морі риби. І те, в риби, здається, більше взаємодії, аніж в цих двох гавриків.

Наступний тиждень проходить в активних намаганнях звести цих двох. Шугі щодня тікає з дому до Техьона, а Чонґук щоразу його забирає. Але тепер не поспішає зі студії, а вже після роботи забігає до нового знайомого по свого котика. 

Їхній прогрес зупиняється на посиденьках з горнятком чаю. Котики з полегшенням зітхнули, дивлячись на своїх людей, які про щось зацікавлено бубонять. Один одному кивають, поки на них ніхто не звертає уваги, і лягають на дивані, засинаючи.

Заснув Шугі, але не Чімі. До того сон відмовлявся приходити і є підозра, що це через погані думки, що нависли камінням над ним. Він відчуває Техьонову зацікавленість Чонґуком і від цього якогось чорта паскудно. А має ж бути навпаки. Скільки вони доклали зусиль, аби змусити цих двох хоча б отак посидіти? Але радість ніби випарувалася, а замість неї прийшов смуток, причину якого Чімі ніяк не може відслідкувати.

Він хоче порадіти за Техьона, який, можливо, знайшов омріяного хлопця після стількох невдалих спроб, але всередині жодної краплини радості. Чімі злиться через це, але змусити себе відчувати те, що має відчувати, — не може.

Коли хлопці прощалися, він ледь не засичав, побачивши як Чонґук поклав руку на талію Техьона. Сичання стримав, але розвернувся і пішов у спальню, скрутившись клубочком. Занадто складно зрозуміти себе і свої почуття, ще менше хочеться цим займатися.

Через декілька хвилин Техьон приєднується до Чімі, притуляючись носом до його шерсті. Всередині раптом все зацвіло, а темрява відступила. Він муркотить, потираючись мордочкою об чужу руку. І тих важких почуттів як не було, ніби то була дешева ілюзія, яка розсипалася від одного дотику.

— Чонґук такий класний, — Техьон ледь чутно вимовляє ці слова, а нутро Чімі відразу насторожується, прислухаючись. — У нас завтра перше побачення, уявляєш? А я ж навіть не думав, що у нас вийде хоча б спілкуватися.

Не встигає він договорити, як Чімі різко піднімається і йде до своєї лежанки біля столу. Техьон розгублено спостерігає за діями свого улюбленця, а після підходить до нього, сідаючи на холодний паркет. 

— Чімі, — ніжно звертається Техьон. — Ти ревнуєш мене до Чонґука? 

Котик ледь не підстрибує від запитання, не очікуючи почути це від нього. Хочеться прокричати Техьону «Я не ревную тебе! Я лише твій кіт, я не можу ревнувати тебе до інших людей». Натомість він сичить. Не на Техьона, звісно, на себе, бо бреше сам собі. Наносить удари маленькому серцю власними ж словами, які тільки й може подумки промовляти.

— Чімі, не хвилюйся, ти завжди будеш для мене на першому місці, — Техьон простягає руку, щоб заспокоїти котика і погладити, але Чімі у відповідь його дряпає, випускаючи свої гострі кігті, які ніколи не показував Техьону.

Той від неочікуваності відсмикує руку, притуляючи її до себе. Слабкий страх з’являється на дні карих очей, а Чімі готовий себе вбити цими кігтями. Бо ніколи не шкодив Техьону, навіть граючись. Ніколи навіть думки не допускав, що таке трапиться. Але зараз Техьон сидить біля нього з подряпаною на руці, з якої стікають дрібні червоні краплини. 

Його очі напрямлені на цятки крові, яку Техьон навіть не намагається прибрати. Всередині наче пустота, а серце роздирають його ж кігті, які він тепер щиро ненавидить. Бо не хотів травмувати Техьона, але не помітив як випустив кігті і підняв лапу на свою людину.

Огидно від самого себе. 

Чімі боягузливо втікає на балкон, поки Техьон залишається сидіти на підлозі, щоб зрештою піти обробити рану.

Цього вечора Техьон засинає без свого улюбленця під боком, а Чімі ледь не видирає собі шерсть, ненавидячи себе за такий низький вчинок. Кіт, який повинен захищати і приносити удачу, замість цього шкодить своїй людині. 

Він не встигає замислитися над ревнощами, як ранок приходить занадто швидко. Яким чином поводити себе поряд з Техьоном, Чімі також не подумав. Навіть попри те, що в аурі Техьона немає жодної краплини злості, Чімі впевнений, що той злиться на нього. Звісно, який господар не злився б на свого кота, який його подряпав до крові. Обдумуючи це зараз, йому взагалі не хочеться виходити з балкона. Хочеться лише стати звичайним котом, щоб не відчувати біль від власних дій.

Провівши кілька годин за гнобленням себе через втрату контролю, він чітко вирішив, що має попросити вибачення у Техьона. Не словами, але принаймні перший на примирення повинен йти саме він. Чімі сподівається на доброту Техьона. Йому навіть страшно уявити, якщо Техьон буде його ігнорувати, чи холодно ставитися. Нічого, якщо вдарить, якщо насварить, чи накричить. Чімі готовий до будь-чого, але не до ігнорування.

Приблизно о дев’ятій ранку він підлізає до Техьона, який мило посапує, і лягає близенько, але не під боком як звик. Після стількох років життя разом він мав би передбачати кожну реакцію хлопця, але замість цього він нервово махає хвостиком, не маючи уявлення, що відчуватиме той, коли побачить його. 

Техьон починає крутитися через півгодини, сповнених коливань хвилювання Чімі. Він повільно розплющує очі, намагаючись звикнути до світла навколо, але як тільки його погляд знаходить котика, він завмирає.

Чімі у відповідь навіть хвостиком перестає мателяти, чекаючи чужої реакції, яка б вона не була. Обоє завмерли, не в змозі хоч щось зробити. Тиша навколо розбавляється тільки приглушеним шумом з вулиці і важким диханням Чімі. Йому здається, що серце зараз вискочить і втече від напруги, яка обплела його тіло. Але насправді серце функціонує у звичайному темпі.

— Можна? — Техьон піднімає долоню, запитуючи про дозвіл погладити. 

Чімі переводить погляд на руку, проводячи кожну лінію, наче ніколи не бачив її раніше. Слова долітають наче із суттєвим запізненням, а мозок до того ж обробляє їх занадто довго, відмовляючись розуміти одну річ: Техьон на нього не злиться.

Він трохи боязко підлазить під долоню, протягуючи голову до неї, тим самим даючи дозвіл, про який просив Техьон. 

Техьону цього вистачає, аби заграбастати котика у свої обійми, цілуючи куди тільки дістають губи. Чімі муркотить, насолоджуючись улюбленою тактильністю своєї людини. Вантаж, що висів на серці, випарувався, залишаючи після себе лише гірку тінь, яку миттєво проганяють чужі дотики.

Ранкове примирення, яке, як виявилося пізніше, лише полегшив камінь на душі, забулося як тільки Техьон почав чепуритися перед побаченням. Котик спостерігав за чужими зборами, аналізуючи кожен рух м’язів обличчя, що безперечно виражали тремтливе хвилювання перед довгоочікуваною зустріччю. 

Зубки зводить від цього, та й так, що хочеться вкусити того Чонґука, який не тільки не винний ні в чому, а й сам став жертвою спекуляцій двох свах. Цього разу він дістає резерви самоконтролю, коли Техьон час від часу підбігає до нього, щоб погладити. Нехай його з’їдять пекучі почуття, але він більше не дозволить собі нашкодити своїй людині, яку має захищати.

Весь день проходить немов на голках. Чімін через непояснену нервовість навіть не зміг проконтролювати своє перетворення, від чого до поганого морального стану прибавився біль у всьому тілі. 

Тривожні думки, що рояться у голові, перебиває дзвінок на ноутбуці. Він мигцем підбігає до нього, ніби то сам Техьон до нього дзвонить. Але як не дивно, дзвонив Юнґі. Розчаровано зітхнувши, ніби міг дзвонити хтось інший, Чімін відповідає.

У Юнґі увімкнена камера, а сам він розслаблено розлігся на дивані. Вважаючи, що буде неввічливо не вмикати камеру, йому доводиться віддерти наклейку з ноутбука.  Його похмура мордочка викличе багато зайвих запитань. 

— Щось я не бачу твою рижу макітру? — очікувано бурчить Юнґі, дивлячись прямо в камеру, що змушує Чіміна зніяковіти. 

— Навіть хвилини не пройшло, як я взяв слухавку, а ти вже бурчиш, — якомога веселішим тоном промовляє він, сподіваючись приховати похмурий настрій.

Юнґі здивовано піднімає одну брову, уважно вдивляючись в обличчя по ту сторону екрану. Чіміна це сканування змушує бігати очима, аби тільки не зустріти проникливий погляд.

— Щось ти надто… — Юнґі примружує очі, підбираючи вдалий епітет, — сумний як для того, чий план, не без моєї допомоги, звісно, спрацював на відмінно. Он, пішли наші голубки на побачення.

«Краще б не ходили», — роздратовано подумав Чімін, але промовчав. Він не зможе пояснити Юнґі, чому його думка щодо зведення хлопців різко змінилася.

Та чорт, він навіть собі не може цього пояснити.

Очікування Чіміна щодо повернення Техьона були не надто оптимістичні для нього. Наприклад, що той прийде з усмішкою на всі зубки і з особливим задоволенням повідомить, що вони з Чонґуком (його ім’я варто читати так, ніби перекривляє дитина) почали зустрічатися. І Чімін все подальше життя буде намагатися тримати себе в лапах, щоб не показувати почуття, зміст яких сам не в змозі пояснити. Заодно і щоб не розцарапати обличчя одного Чон Чонґука, але якщо не втримається, — не котострофічно. 

Є й інший варіант, про який Чімін навіть думати не хоче, щоб пара з вух не пішла.

Вони прийдуть і відразу підуть у спальню. І як підозрює Чімін, вони там не книжки читати будуть.

Коли двері почали відчиняти із зовнішньої сторони, вушка Чімі нашорошилися і вже через кілька секунд він сидів навпроти них.

Секунда тягнулася як година у ветеринара. Замок чи то не хотів піддаватися, чи то Техьон ніяк не міг його підкорити. 

Врешті-решт, двері почали відчинятися і в квартиру мляво заповз Техьон. Радості, або хоча б чогось схожого на неї, навіть близько немає. Техьон був засмучений. І тільки, коли почуття Чімі відійшли на другий план, він зміг відчути його смуток, величиною в цілу Євразію. 

Його хвилювання перекинулося на тривожний страх за свою людину. У голові відразу назбиралися найгірші сценарії їхнього побачення. Але одна думка завдала майже фізичного болю — Чонґук міг йому зашкодити. 

Його оченята квапливо оглядають Техьона на наявність пошкоджень, але кілька шарів одягу не дають можливість перевірити кожну частину тіла.

Чімі схвильовано підбігає до нього, починаючи муркотіти і тертися об ноги. Намагається заспокоїти, але знову втрачає зв’язок з Техьоном і не помічає, що спектр чужих емоції не має жодних ознак страху, чи болю. Тільки розчарування.

Техьон витискає з себе усмішку, присідаючи, щоб погладити котика. Його рука ніжно заривається у рижу шерсть, яка по відчуттях м’якіша за хмаринки з мультиків, і блаженно заплющує очі. Доза своєрідного заспокійливого вливається у його тіло і смуток нарешті відступає. 

Чімі завжди так діє на нього. Техьон ніколи не пив валеріани, але впевнений, що ніякі заспокійливі і поруч не стояли з Чімі. Думка дещо дитяча, але Техьона це мало хвилює.

— Ходімо, мені потрібно поскаржитися на Всесвіт, — роззуваючись, каже Техьон.

Чімі нявкає, виказуючи таким чином свою згоду, і продовжує нервово погойдувати хвостиком. Техьон ніби спеціально повільно знімає кросівки та верхній одяг, зовсім не хвилюючись про свого котика, у якого від нервів скоро почне випадати шерсть.

Нарешті закінчивши, він бере котика на руки та йде у спальню, де разом з ним завалюється на ліжко. Чімі лежить на його грудях, муркаючи та підставляючи голівку під руку господаря. Лице Техьона знаходиться у кількох сантиметрах від його власної мордочки і це неабияк заспокоює його. Всередині нарешті вводиться правильний пін-код: Техьон поруч, в порядку, і повністю його — Чімі.

Останнє він не хоче вважати чимось поганим, спираючись на свою котячу натуру. Коти, як відомо, ще ті власники, але той факт, що у кожного кота є свій характер і що не можна сказати «я кіт, тому такий», він вважає доцільним ігнорувати.

— Чонґук класний, — починає Техьон, а Чімі знову напружується. Скоро тіло забуде, як це бути розслабленим. — Ми з ним пішли прогулятися у парк, щоб спокійно поговорити і все таке. Спочатку здавалося ніби ми ідеально підходимо один одному, але коли справа дійшла до поцілунку, ми якось… навіть не знаю як пояснити, не змогли? Не знаю, щось таке. 

Чімі полегшено зітхає, поки його егоїстична натура радіє, що у них нічого не було. 

— Нам весело і комфортно в компанії один одного, але в романтичному плані, — ланіти Техьона набули червоного забарвлення і Чімі зрозумів, що до романтичного слід добавити «сексуальному», — ми не відчуваємо того, що зазвичай відчувають люди. Тому ми вирішили бути тільки друзями. Усе ж ви з Шугі подружилися, та й нам є про що поговорити.

Полегшення, що накотило на маленьке серденько Чімі, було розміром з космос. Він вміло стримав зайві емоції, але Техьон навряд щось помітив би. Він сумує і Чімі знову концентрується на своєму егоїзмі. 

Завжди було так, що почуття Техьона були важливішими за його власні. Ба більше, на свої зачасту не зважав. Він завжди вважав почуття Техьона своїми. Зараз же, його почуття, які неабияк спантеличують, опиняються на першому плані і це до біса лякає.

Наступні дні проходять відносно спокійно. Чонґук час від часу заходить посидіти за чашкою чаю, не забуваючи брати з собою Шугі. Коли господарів немає, вони переписуються, або дзвонять один одному. Все ніби устаткувалося і життя набуло комфортної стабільності.

Однак деякі настирливі думки досі бігають у голові Чімі. Він не може пояснити свою поведінку кілька днів тому, незрозумілі чужі емоції та те, як йому жити з цим далі.

Він досі хоче бути поруч з Техьоном, досі готовий захистити його ціною власного життя, досі любить його, так як ніхто не зможе полюбити. Але тепер йому ніби вдвічі більше його не вистачає, попри те, що Техьон більшість часу вдома. Чімі хоче більше доторкатися, безмежно довго дивитися в глибокі, кольору необробленого нефриту, очі та бути єдиним, кому Техьон буде дозволяти це робити. 

Чімі намагається пов’язати ці бажання з котячою власницькою натурою, чи зі своєю особливістю ролі оберега для Техьона. Так виходить приглушити внутрішній голос, що кричить розібратися в своїх емоціях. 

Життя схильне ставити тебе перед питаннями лоб в лоб і ухилитися, як того хочеться, стає солодкою та недосяжною мрією. Особливо, якщо життя наділяє роллю посланця Юнґі.

Коли Чімі хотів собі друга, з яким можна побазікати, він мав на увазі обговорювати неважливі речі, їжу, або Техьона (розказувати у всіх подробицях, який він хороший, до прикладу).

Замість цього Юнґі застає його геть неочікуваним питанням, що вибудувалося цілком логічно зі спостережень за Чіміном.

— Чіміне, що ти відчуваєш до Техьона? — питання вибиває м’який диван з-під нього.

Він намагається опанувати себе. Це питання необов’язково спровоковане його поведінкою — заспокоює себе Чімін. 

— Любов, очевидно. Техьон — моя людина.

Юнґі лиш фиркає.

— Ти чудово розумієш про що я запитую, — долоні Чіміна починають пітніти, а серце щосили калатати.

Він намагається вигадати відповідь, що зможе задовольнити Юнґі. Чімін хотів би вигадати щось, у що повірить сам. Але у цю мить його нікчемні спроби заводять його у безвихідь, де перед ним величезними буквами майорить доволі очевидна думка — Чімін закоханий. 

— Я…закохався в нього, — озвучивши ці слова, Чімін ступив на стежку неповернення. 

Це новий початок для нього і зміни у його звичайному стабільному житті. 

Він не мав би відчувати цього. Він просто кіт, талісман, яким нагородила доля Техьона. Він просто немає права претендувати хоч на щось.

Усвідомлення болючіше за зізнання самому собі. Чімін завжди вважав коханням чимось настільки прекрасним, що воно існувало тільки у романтичних фільмах, книгах і будь-де, крім реального життя. Звісно, він припускав, що рано чи пізно Техьон знайде людину, яку покохає, але він все одно буде поруч. Але зараз ця думка викликає майже фізичний біль.

— Що мені робити? — тихим жалісним голосом запитує Чімін, невідомо у кого: в себе, чи в Юнґі.

Юнґі підсувається ближче, притуляючи Чіміна до себе. Той втикається носом у його шию, відчуваючи слабкий запах сандалового дерева. Миттєво згадується як Юнґі обурювався, коли Чонґук притарабанив у квартиру аромадифузор.

«Щоб чимось новеньким пахнуло в квартирі», — перекривляючи Чонґука, мовив Юнґі.

Кілька днів він принюхувався до нового запаху, оглядаючи «аромоштуку» вздовж і поперек. Та й так принюхався, що вона йому полюбилася. Аромат через кілька днів став менш концентрованим і Юнґі знехотя все частіше лягав біля флакона з паличками. У висновку Чонґук не розумів, коли його кіт встиг покупатися в новому аромодифузорі, що так пропахтів ним.

Це допомагає трохи заспокоїтися. 

Голос Юнґі витягує в реальність.

— Чіміне, краще зупинитися зараз, поки це ще можливо, — Юнґі промовляє це лагідно, але в Чіміна ця порада викликає лише гнів.

— Я сам вирішу, що мені з цим робити, — він швидко виривається з обіймів та йде в іншу кімнату.

Правдивим є лише те, що він знає — Юнґі має рацію. 

Він знає, що має право любити Техьона, але ні в якому разі не кохати. Нездоланний відчай охоплює його тіло. Він перестає контролювати себе, перетворюючись на кота. Біль проходить тілом, у голові наче чорт оселився, а кінцівки не хочуть слухатися. Не можна запускати процес перетворення, коли всередині бушує гнів, чи будь-яка інша сильна емоції, яка призводить до втрати контролю. Чімі засвоїв це правило з самої появи на світ, але зараз його думки направлені на те, що це не так і погано: краще корячитися від болі в м’язах, ніж від болі в серці.

Чімі проґавив момент, коли Юнґі покидає квартиру, гупаючи вхідними дверима, поки корчиться від неприємних відчуттів у тілі. Думки сконцентровані на больових спазмах, ігноруючи зовнішній світ та такі турботи, як дурна закоханість.

Зрештою, Чімі засинає.

Його будить Техьон, що неабияк гучно гепнув дверима. Він спросоння підскакує і встигає зайняти бойову стійку. Коли чує мелодійний голос, заспокоюється і відчуває, як біль у м’язах вщух після сну, натомість залишивши після себе тяжкість у тілі.

Чімі навіть смішно від того, як швидко проходить біль. Поспав і болі як такого вже немає. Зате на душі все стабільно: досі погано і він досі не знає, що з цим робити.

Техьон наче ураган залітає в кімнату, відразу кидаючись до свого котика. Він бере його на руки та голубиться з ним, наче їхня розлука становила вічність. 

Його сердечко нещадно пурхає у грудях від кожного дотика і слова Техьона. Між іншим, Чімі навіть не розуміє, про що той говорить. 

Різниця між «Техьоном — його господарем» та «Техьоном — людиною, у яку він закоханий» занадто очевидна. Він вірить в це, хоча всередині знає, що це все той же Техьон. Змінилося тільки його сприйняття.  

Він досі бачить його як найпрекраснішу людину з безмежно добрим серцем та милими щічками, які роблять його схожим на ведмедика. І колишньому йому було достатньо бачити Техьона щасливим, слухати його розповіді про нові книги на переклад та робити всі хатні справи разом. Зараз, якщо він заглибиться в себе, він хоче більше торкатися Техьона та щоб він більше торкався до нього. Хоче не тільки бачити сонячну усмішку, а й бути її причиною. І ще купу хоче, на які Чімі не має права.

Юнґі повністю правий. Це треба припиняти. Він має розкохати Техьона і любити його тільки як господаря. Іншого шляху немає.

Але…

Можливо він займеться цим трохи пізніше, а поки помріє, дивлячись на щасливого Техьона.

Через тиждень, протягом якого Чімі наполегливо тримав себе в лапах, він зрозумів, що кохання — це чортова залежність. Однієї миті ти впевнено кажеш собі досить, а через кілька хвилин не помічаєш, як робиш те, від чого маєш відмовитися.

Ось Чімі, лежачи в спальні, ставить собі за мету, дивитися на Техьона, як на господаря та його людину. Крапка. 

Потім виявляється, що це була не крапка і навіть не крапка з комою. Звичайна довбана кома, після якої він знову дивиться на Техьона з думкою, що не хоче ділитися ним з кимось іншим. Він фізично цього не витримає.

І так по колу: сім днів обіцяє собі контролювати думки та емоції, наскільки безглуздим це не було б, і кожного разу з тріском провалюється.

Юнґі порадив йому зупинитися поки ще можливо, не враховуючи, що шлях неповернення настав ще до їхньої розмови. Можна забути людину, перестати її кохати, але зробити це, коли ви живете в одній квартирі і ти в чортовій подобі кота, відчувається як якесь знущання Всесвіту.

Хто додав у його програмний код змогу закохуватися? Навіщо йому ця безсенсова функція?

Питання ураганом проносяться свідомістю і Чімі схиляється до того, що він приречений на страждання. Хтось скаже, що тиждень — короткий термін, щоб здатися. Ну й нехай. Ті «хтось» не були у шкурі Чімі.

Якщо він може дивитися на Техьона найзакоханішим поглядом, на який здатна жива істота, він не буде забороняти собі цього робити. Ймовірно, це призведе до сильніших почуттів, що згодом будуть завдавати більше болю, ніж задоволення. Чімі візьме на себе відповідальність, а взамін буде насолоджуватися одностороннім коханням тут і зараз.

До певного моменту все було чудово, наскільки це взагалі можливо. Переломний момент настав, коли все частіше Техьон заглядав у телефон, усміхаючись та інколи видаючи дивні звуки, що, як підозрює Чімі, було сміхом. 

Він справді намагався не думати про це і тим більше не влізати. Однак ноутбук з розгорнутою перепискою стояв просто-таки перед ним у вільному доступі, поки Техьон приймав душ. Самоконтроль зійшов нанівець, щойно його оченята вгледіли незнайоме ім’я та фото.

Варіанти, що це колега, чи абощо, відпадають одразу ж. Хто спілкується з колегами о десятій вечора і постійно посміхається, наче божевільний? 

Він обіцяє собі лише трохи підгледіти, тому підходить ближче до ноутбука та зовсім непомітно читає переписку. Про те, що він кіт і його цікавість апріорі не повинна викликати підозри, він благополучно забуває. Продовжує читати, ніби крадій, поки всередині зростає гидке почуття зради. Чімі озирається на всі бока і акуратно листає переписку. 

Хлопець спілкується ввічливо та не зазіхає на посаду кринжового залицяльника. Його відповіді розгорнуті, він проявляє зацікавленість у розмові та ставить багато питань Техьону. Чімі до кінця переконує себе, що під цим всім ховається якийсь обгризок, якого Техьон у фазі захоплення не здатен розпізнати.

Шукаючи бодай найменшу зачіпку, Чімі натрапляє на його фото. У хлопця чудове накачане тіло та обличчя, наче у фотомоделі (або порноактора — Чімі схиляється до цього варіанта). Таємничості прибавляє темний чубчик, що приховує зухвалий погляд. Він ніби кидає виклик усім, хто на нього дивиться.

«Типовий нарцис», — промайнула думка.

Він і не помічає, як намагається приблизити фото, щоб розгледіти хоч якісь недосконалості чужої шкіри. Очевидно, що місія щось знайти виявилася провальною.

«Фотошоп», — пирхає подумки.

Мимоволі він порівнює себе з ним і схиляється до того, що вони схожі як Марс з Нептуном. Чімі на вигляд схожий на сонячну кульбабку, від якої віє аура добра, приязності й тепла. Цей недопалок схожий на типового бедбоя, який має гарну зовнішність і знає як нею правильно користуватися. Про чесність і доброту мова навіть не йде.

Смаки Техьона не перестають дивувати. 

Вуха вловлюють рух у зоні ванни і він квапливо листає до кінця переписки, відскакуючи від ноутбука на безпечну відстань.

Той чувак йому не подобається.

Ще більше не подобається, що Техьону він скоріш за все подобається.

 

Техьон схвильовано поправляє зачіску, оглядаючи себе в дзеркалі. На годиннику восьма вечора, а за вікном сутінки спускається на місто. На вулицях горять ліхтарі, відбиваючи своє світло на небо. Для Техьона це магічний час, який оповитий комфортом та відпочинком після роботи. Завжди так було. 

Але сьогоднішній вечір віддає потаємною тривогою. Звісно, це нормально. У нього сьогодні побачення, яке, зважаючи на те, що буде у нього вдома, продовжиться в ліжку. Техьон це розуміє і хоче цього. 

Чімі ні краплі не допомагає. Лише плутається під ногами та нявкає. Техьон перевірив мисочки і лоток котика, але там тотальний порядок. У висновку він вирішив його ігнорувати, припускаючи, що йому просто нудно.

Лунає дзвінок і Техьон підскакує від різкості його звуку, що пронизує тишу квартири. Він останній раз кидає на себе погляд, після чого квапливо йде в коридор, ледь не забуваючи зачинити Чімі у спальні, поки той не заспокоїться. На екранчику бачить знайоме обличчя та відчиняє двері, невиразно усміхаючись, коли хлопець показує вино, махаючи ним перед Техьоном. 

Замість вітання, вони обіймаються. Коли Техьон відчуває, що чужа рука повільно ковзає вниз, відсторонюється та запрошує всередину. Цей рух цілком можна вважати очікуваним, але чомусь він відчувався зовсім недоречним.

— Ти казав, що любиш червоне вино. Сподіваюся, тобі сподобається мій вибір, — тягне з усмішкою хлопець.

Техьон відповідає так само усмішкою, але, можливо, не такою щирою, як йому хотілося б.

— Дякую, ходімо.

Попри свою модельну зовнішність, хлопець ввічливий (якщо не враховувати, що постійно хоче торкнутися Техьона) та приємний у спілкуванні. Техьон спочатку скептично зреагував на його анкету на сайті знайомств, але вирішив дати шанс. Він досі не може визначитися, чи це рішення було правильним.

Проходить кілька хвилин від їхньої зустрічі, як чужий телефон починає тридзвонити. Хлопець наполегливо вибиває, але співрозмовник ніяк не хоче здатися.

— Вибач, маю відповісти, — хлопець нервовим рухом піднімає телефон, відписуючи та кладучи телефон на стіл. — Друга недавно кинула дівчина і ось написує мені, як вона пошкодує.

— Оу, можливо тобі краще бути з ним зараз? Це нічого страшного, насправді, — Техьон сам не вірить, наскільки у ньому росте надія на передчасне закінчення вечора.

— Не хвилюйся, він буде в порядку. Вип’ємо? Де я можу взяти бокали? — злегка нахиляючи голову, запитує хлопець. Його чубчик мило відхиляється і це змушує Техьона трохи розслабитися

— Я вже підготував їх, на стільниці в кухні.

— Почекай секунду, я все організую.

Хлопець пішов на кухню, але його телефон продовжив наполегливо вібрувати. Замість дзвінків на телефон приходять повідомлення. Техьон врешті не витримує та вирішує віднести телефон хлопцю. Можливо в того друга істерика і йому дійсно потрібна допомога. 

Він сам не вірить у свою наївність. Як тільки він підходить до телефона та тягнеться рукою, щоб взяти, завмирає, коли випадково бачить зміст повідомлень. 

«Наливай вже те кляте вино і не забудь про дозу».

Відразу вискакнули наступні.

«Я перший його трахну».

«Хей, чи може одночасно?».

Багато мізків не потрібно, аби зрозуміти про що йде мова. Але потрібно мати неабиякі мізки, щоб вигадати спосіб вибратися неушкодженим з цієї ситуації. Як не показати страх, коли тіло не слухається, а мозок відмовляється працювати над планом, щоб уникнути того, що може статися.

Тривога, яку він майстерно ігнорував, схоже була інтуїцією. 

 

Чімі, зморившись витріщатися на зачинені двері, мирно заснув. Він впевнено спихає це на свою котячу натуру, як завжди робить, коли йому вигідно.

Його розбудив раптовий страх, що одним спалахом окутав всі чуття. Слух став різкішим, очі, попри сонливість, в пошуках загрози, кігті вже напоготові встромитися в нападника.

Але це не його страх.

Чімі відчуває страх Техьона, що стрімко переростає в паніку. У голові пульсує, заважаючи раціонально думати. Йому хочеться вибити ці двері до чорта лисого та врятувати від небезпеки. Захистити свою людину.

Сильні емоції найбільший ворог при перетвореннях. Чімі це пам’ятає, але не помічає моменту, коли його кістки ніби ламає, щоб перетворитися на людські. Всього лиш біль взамін на порятунок того, від кого залежить його існування. Це невелика ціна.

Коли Чімін бачить свої людські кінцівки, туман в голові, що заважав думати, розпався на молекули. Тепер він принаймні діє не на основі емоцій. Йому потрібно декілька секунд, щоб завмерти та навіть перестати дихати, прислухаючись до звуків з іншої кімнати. Котом почути щось на відстані простіше — він має краще чуття, аніж в подобі людини. Втім, він використовує те, що є. 

За дверима лунають два голоса: один невідомий, інший до болю знайомий. Якщо перший впевнений та наполегливий, інший настільки тихий, що Чімін не може розібрати жодного слова.

Біль у м’язах щосили зростає і глибоко всередині він хоче скрутитися калачиком, щоб пересидіти, чи проспати його. Натомість він якнайкраще його ігнорує, фокусуючись на розробці плану дій.

Він тихо пробирається до шафи, беручи перші, що попалися, речі, та одягається майже на нульовій гучності. Одну мить думає здати назад, стати котом і не ризикувати своїм стабільним життям. Техьон буде в порядку. 

Чіміну самому смішно від цієї думки. Скільки разів він уявляв, що буде захищати Техьона. Ні на мить не замислився про те, чи варто. Зараз же, стоїть тут і розробляє чортовий план. Правда в тому, що йому страшно. Страшно не протидіяти незнайомцю, який по фото має більшу вагову категорію. Ні, страшно побачити реакцію Техьона. Страшно, що той йому не повірить, коли Чімін спробує пояснити. Страшно залишитися без Техьона. Без його теплої усмішки та любові в очах. Без нього. Навіть, якщо він перестане існувати, це краще, ніж залишитися без Техьона.

«Будь ласка, досить» — чітке звучання чужого голоса вибиває з-під ніг землю. Думки та вагання губляться. Плани дій, які до ладу не придумані, йдуть слідом.

Достатньо кількох секунд, щоб Чімін, мало не вибиваючи двері, вривається у вітальню. Поки незнайомець дезорієнтований його неочікуваною появою, він вкладає всю силу та роки тренування в кулак, який потрапляє в ліву вилицю. Удар достатньо сильний, щоб чоловік відхилився назад, схопившись за щоку. Він не встигає завдати удару у відповідь, коли Чімін б’є в сонячне сплетіння, змушуючи суперника зігнутися в три погибелі. 

«Хороший удар або стусан у сонячне сплетіння виведе нападника зі строю як мінімум на декілька хвилин» — Чімін добре запам’ятав це правило.

Декілька хвилин цілком вистачає, щоб викинути відморозка за двері. Біль у м’язах, більша вага незнайомця та відстань до дверей були крихітними деталями, які блукали у темряві свідомості, поки Чіміном керували інстинкти — зберегти і захистити.

Коли двері зачинені і вони залишилися один на один, Чімін розуміє всю катастрофічність ситуації. Він робить глибокий вдих, стискаючи кулаки від злості, що досі не встигла вщухнути, і крокує повільним ходом до Техьона, завмираючи, коли бачить розбитий вигляд своєї людини. Серце стискається у маленький клубочок жалю втраченого часу. Мозок сварливим тоном промовляє «А якби ти раніше викинув того покидька, він би не страждав так сильно». І ніхто не доведе мозку, що гальмував він. Серце було готове кинутися на допомогу в перші секунди, як відчуло чужий страх.

Техьон скрутився, обіймаючи свої коліна. Сорочка трохи з’їхала з плеча, відкриваючи гострі ключиці. При інших обставинах, Чімін задивився б на цю скульптурну красу, але зараз окидає лише секундним поглядом.

Він хоче підійти й обійняти, сказати заспокійливі слова, або хоча б як раніше: лягти на коліна та муркотіти. Однак очевидно, що так як раніше вже не буде. Тепер взагалі не зрозуміло як буде. Цей страх паралізує, поглинаючи всю сміливість і надію. Йому нічого не залишається, як стояти в кількох кроках від Техьона і дивитися як той, наче поламаний, втикається поглядом в столик перед собою.

Техьон буде в порядку — вкотре заспокоює себе Чімін. Він завжди справлявся з невдачами. 

Проговоривши подумки ці слова, Чімін розумію абсурдність своєї хиткої думки. Техьон завжди справлявся з розривами, але йому ніколи не доводилося стикатися зі справжніми покидьками. Його ніколи не хотіли скривдити. Його ніколи не хотіли зґвалтувати, чорт забирай.

На Чіміна новою хвилею виливається гнів. У голові розгортаються сценарії, де він міг набити морду тому вилупку, довести його до передсмертного стану, пригрозити. Усе, щоб той зрозумів, наскільки бридким був його вчинок. Усе, щоб показати наочно біль, який він завдав Техьону.

З думок вириває чужий страх, що знову жевріє на дні його почуттів. Чімін фокусує погляд на Техьоні і бачить перелякане, таке красиве обличчя. Він хоче заспокоїти, руки майже тягнуться до Техьона, але він вчасно зупиняється.

— Хто ти такий?

— Я…

— Як ти сюди потрапив?

— Це… — Чімін намагається відповісти, але Техьон неочікувано для нього самого, обрав позицію не показувати свій страх. Чімін досі його відчуває, але Техьон майстерно його ховає. Дивиться непроникним поглядом, його поза відкрита, майже загрозлива, все тіло напружене, ніби він ось-ось кинеться на Чіміна.

— Ти з ним заодно? Чи хто ти в біса такий? Даю тобі хвилину перед тим як наберу до поліції.

Брехня. Техьон не буде телефонувати до поліції. Чімін схиляється до того, що він просто хоче пояснень, після яких вирішить, яким чином викинути його з квартири. От кому справді Техьон може зателефонувати, так це Чонґук. Той дієвіший за поліцію, викине так, що не факт, що Чімін зможе ходити.

— Це насправді складно пояснити, — Техьон навіть уявити не може наскільки все складно, думає Чімін. Нетерплячість прямо ллється з чужого тіла і Чімін не ризикує довго тримати павзу. — У тебе є кіт і як би це сказати.

Очі Техьона, повні розгубленості, округлюються. Не кажучи ні слова, Техьон кидається до спальні повз Чіміна. 

«Чімі, іди до мене, Чімі» — чується з кімнати і Чімін, якого власне і гукають, не може стримати успішки. Навіть знаючи, що Техьон його любить, приємно до метеликів в животі чути схвильований голос.

Техьон після кількох хвилин обшукування кімнати, повертається та з усією люттю бере Чіміна за комір футболки та притискає до стіни.

— Де мій кіт? — через зуби шипить Техьон. 

Чімін лише декілька разів бачив Техьона настільки злим. Страх загубився, натомість почуття Техьона це суцільний гнів, що може спопелити до піщинок будь-кого.

— Я і є твій кіт, Чімі, — єдине, що спало на думку Чіміна. Коротко і прямо в лоб, але у нього немає часу підготувати Техьона до фантастичної правди.

— Що? — розгублено запитує Техьон. Гнів скотився з максимальної точки і Техьон послаблює хватку.

— Знаю, що це звучить божевільно, але я Чімі. Я у твоєму одязі, маю рудий колір волосся, якимось загадковим чином опинився у твоїй квартирі, — перший раз Чімін говорить це комусь, а не собі в дзеркалі, уявляючи зізнання Техьону. І зараз це звучить як ніколи по-божевільному. — І твого котика зараз немає ніде.

Техьон стоїть кілька секунд нерухомо, дивлячись прямо на Чіміна, а після заходиться сміятися. Він відпускає його і відходить на кілька кроків. Коли втихомирюється, більш спокійним тоном запитує:

— І я повинен в це повірити? Серйозно?

— Це дасть відповіді на всі питання, які ти мені поставив, — віддзеркалюючи спокій, відповідає Чімін.

Брови Техьона насуплені, а губи міцно стиснені у тонку лінію. На чолі з’являються невеликі зморшки, але за чубом вони майже непомітні. Він зараз схожий на дитину, яку батьки намагаються переконати в тому, що Санта Клаус існує, коли він застукав їх на гарячому. Це мило, але Чіміну зараз краще сконцентруватися на тому, щоб переконати Техьона.

— Доведи.

— Що?

— Доведи, що ти мій кіт. Не знаю, перетворися на кота? Зроби хоч щось, щоб я тобі повірив.

Справи кепські. Минулого разу він перетворився, коли ним керували емоції. Біль досі відчувається у м’язах і якщо він зробить це знову, наслідки будуть ще жахливіші. Йому потрібно трохи часу на відновлення. 

— Я не можу, — схиляючи голову донизу, тихо промовляє Чімін.

— Хто б сумнівався. 

— Ні, Техьоне, я можу довести, просто… через деякий час, — остання надія помирає тоді, коли він відчуває відразу Техьона до себе.

Це кінець.

— Слухай, мій кіт просто заховався. Злякався незнайомих людей, от і все, а ти, просто божевільний, — підтверджуючи свої слова, Техьон кілька разів киває. — А тепер геть з моєї квартири.

У грудях стає непероборно важко, повітря наче протікає крізь нього, належним чином не потрапляючи в легені. Весь світ згортається до цієї квартири, руйнуючись наче картковий будинок. Техьон йому не вірить і не можна його за це судити. Жодна людина в здоровому глузді не повірить його словам.

Зрештою, Чімін слухається. З опущеною головою виходить з квартири. Техьон одразу зачиняє за ним двері. На очах з’являються сльози, але він не дає змоги собі заплакати, закидаючи голову назад, і прямує в єдине місце, куди може піти: до Юнґі. Молить, щоб той був сам удома. 

Тільки у ліфті він звертає увагу, що на ногах жодного взуття, чи бодай шкарпеток. Стояти на холодній підлозі у ліфті має бути холодно, але натомість крім відчаю жодних інших відчуттів.

Зараз він думає, що міг би перетворитися на кота, повернутися додому і жити, як раніше. Можливо, Техьон просто забуде його, як божевільний сон. Усе буде як раніше, але чомусь це викликає в Чіміна тільки відразу. 

Він не хоче як раніше.

Він хоче більшого і не зможе погодитися на інше, коли зайшов настільки далеко. 

Але якщо вибір стоятиме між бути улюбленцем Техьона і не існувати взагалі, чи зможе він жити як раніше. Чіміна вбивають ці роздуми. Обидва варіанти здаються поганими настільки, що хочеться чи то сміятися від гіркоти, чи краще відразу ридати. 

До квартири Юнґі він добирається за лічені хвилини. Натискаючи на дзвінок, він не чує жодних рухів за дверима. Це може бути хорошим знаком. Юнґі, мабуть, як завжди спить і не поспішає відчиняти двері. 

Кілька хвилин тягнуться майже як дві вічності й коли він хоче натиснути повторно, двері відчиняються. На порозі його зустрічає спантеличений Юнґі. 

— Що.. — він оглядає Чіміна, затримуючись на його босих ногах, — чому ти босий? Швидше заходь. 

Він затягує Чіміна всередину, садить на диван та йде на кухню, щоб поставити чайник. Паралельно десь зачепив капці, взуваючи його, ніби мале дитя. 

— Розповідай.

— Ну, трохи довга історія, — починає він і думає, що буде важко розказати все і не заплакати. Втім, він і так довго тримався.

Він дивується з самого себе, але тримався аж до моменту, коли Техьон проганяє його. Дамба самоконтролю руйнується і затоплює все місто, розміром з Нью-Йорк. Юнґі пригортає його до себе, заспокійливо гладячи по спині. Чімін не хоче щось продовжувати говорити, чи чути слова підтримки, чи гірше нотації. Йому достатньо Юнґі поруч, його тихого дихання та вже рідного запаху сандалового дерева. 

Виплакатися було його найкращим рішенням. На душі замість купи бетонних залишків під грозовим небом, смиренний краєвид під все ж тьмяним небом. Почуття стихли, розум повернувся. 

— Коли прийде Чонґук?

Він не бачить чуже обличчя, але відчуває вагання, що застрягли поміж ними. Юнґі не поспішає відповідати і Чімін розуміє все без слів.

— Він скоро має бути, але ти не повинен йти, я можу тебе заховати, чи ми щось інше вигадаємо, — з турботою запевняє Юнґі, а Чіміну ще більше хочеться його обійняти.

— Усе гаразд, я піду.

— Куди?

Чімін підтискає губи, розуміючи, що йти йому нікуди, але залишатися і приносити незручності він цілком точно відмовляється.

— Я щось придумаю, не хвилюйся, — він вкладає всю наявну впевненість, щоб переконати друга.

Зрештою він погоджується, але відпускає тільки взутим та одягненим у теплу кофту Чонґука, яку той хотів викинути, але Юнґі вчасно сховав її там, куди той ніколи не засовує свого носа — під ліжком.

Близько десятої вечора Чімін сидить біля під’їзду. Його ідея прогулятися з тріском провалилася, коли він зрозумів, що надворі ще досі тримається зимова прохолода і той одяг, який на ньому, не може достатньо зігріти.

Назад повертатися у під’їзд немає сенсу. 

Навіть якби він мав ключ для входу.

Можливо варто було погодитися на пропозицію Юнґі. Ще пройшло недостатньо часу для того, щоб перетворитися, але на ранок, ймовірно, він уже міг би бути котом. Життя кота легше. Принаймні він міг би повернутися до Техьона.

Він сумує за ним. Сумує за їхніми спільними вечорами. За його милою усмішкою та інколи такими неочікуваними діями. За його танцями, коли тому різко захотілося потанцювати, щоб відпочити від роботи.

— Це ти? — позаду чується рідний голос і перша думка, що це міраж. Техьон має бути у своїй квартирі — дивитися фільми, щоб відволіктися, чи лягти спати.

Він повертається на голос і бачить свою розпатлану людину. Той одягнувся так само легко, як і Чімін. Домашні штанці та худі з логотипом його видавництва. 

Техьон підходить ближче та стає навпроти нього, нависаючи зверху. У Чіміна справді не повинні підгинатися ноги від їхньої позиції. Однак дещо привертає його увагу значно більше ніж його ніякове становище.

На відстані півметра Чімін зауважує його важке дихання та почервонілі ланіти, ніби той пробіг крос. Це божевілля. Техьон ненавидить спорт. 

— Я хотів подякувати. Усе ж ти мене врятував, а я накинувся на тебе, — він хотів продовжити думку, але застопорився.

— Усе гаразд, твоя реакція цілком зрозуміла.

— Що ж, тоді я піду? — Техьон ставить скоріш риторичне запитання. Чіміну не потрібно вміти читати між рядками, щоб зрозуміти, що від нього хочуть.

Техьон вміє мило поводитися, навіть сам не усвідомлюючи цього. Ось він не знає як почати і замість того, щоб піти і в інший раз наважитися, він буде відтягувати момент розмови. Але якщо зробити перший крок, Техьон легко підхопить. 

— Техьоне, я розумію, що важко повірити в те, що відбувається в книжках, які ти перекладаєш, але можливо спробуй відкинути свою раціональну сторону? — з крихтою надії тихо промовляє Чімін.

Техьон мовчить. На обличчі немає жодної емоції, щоб зрозуміти, які думки блукають у його бідній голові. Чімін уже сумнівається, чи правильний підхід вибрав.

Раптом Техьон спрямовує свій погляд на нього, вглядаючись у його зіниці. Цей зоровий контакт настільки особливий, хоч і склався при не найкращих обставинах. Чімін може не відводити свій погляд. Може дивитися доти, доки той не відведе свій. Це не дивно, бо він не кіт. Люди часто дивляться одне одному в очі.

Чімін не має цьому радіти, не має усміхатися краєм губ, не має дивитися і тонути в зеленому літньому полю. Зрештою йому доведеться обірвати свої почуття. Зрештою, Чімін — лише домашній улюбленець, який приносить удачу своєму господареві.

Техьон не любить довго дивитися комусь в очі, але зараз, Чімін впевнений, пройшло щонайменше дві хвилини. Він замерз у руки та обличчя, хочеться накинути капішон, а краще сховатися від нічної прохолоди, але він не сміє навіть рипнутися. Боїться спугнути його від думки, до якої він повільно йде.

Його почуття потроху прориваються через власні, які останні години впевнено стояли біля штурвалу. Полегшення відразу спускається на його плечі, бо почуття Техьона намішані з недовіри, хвилювання та цікавості без злості чи образи.

— Вип’ємо чогось? — неочікувано пропонує Техьон.

Чімін не в змозі йому відмовити, навіть якби Техьон попросив ніколи більше його не турбувати.

 

Техьон вирішує піти на компроміс. Тільки через хвилювання за Чімі він поспіхом вибігає на вулицю в одному худі, що не сильно зігріває у вечірньому Сеулі. З кожною хвилиною надія знайти того дивака все більше тьмяніє на фоні пустих вулиць. Очевидно, він не буде чекати Техьона під квартирою, але можливо він не встиг далеко відійти?

Коли холодне повітря обдарувало його червоними ланітами та замерзлим тілом, Техьон здається. Прямує з опущеною головою до свого під’їзда і не вірить своїм очам, коли бачить його. Бачить того, кому не сказав дякую. Кого вигнав з власної квартири. Того, хто каже дивні речі, в які Техьон хоче вірити.

Запропонувати йому щось випити було не так страшно зробити, як сісти і поговорити. Попросити довести, чи поставити каверзні питання про себе, чи про Чімі. 

Чімі. Техьон його ніде так і не знайшов. До останнього вірив, що той сховався, але з кожною хвилиною розумів, що це неправда. Чімі ніколи не ховається. Він перший кинувся б на допомогу Техьону. Так, як це зробив незнайомець. Простий збіг, спочатку подумав Техьона. Виправдано, тільки божевільний повірить у цю маячню.

Проблема Техьона в тому, що він хоче бути цим божевільним.

Можливо саме тому він зараз на кухні випиває вино з незнайомцем. Техьон мав би повчитися в життя і бути обережнішим, але поруч з, як представився незнайомець, Чіміном (яке співпадіння, думає Техьон), він почувається в безпеці. Якщо описувати на більш глибокому рівні, Техьон сказав би, що перебуваючи поруч з Чіміном, він відчуває комфорт, ніби повернувся у безтурботне дитинство, де єдиною проблемою було приховати від батьків, що з’їв шкідливі снеки. Поруч з ним світ наче не такий величний і загрозливий, тоді як без нього простір навколо стискається до сірої та похмурої кімнати. 

Під дією алкоголю він розслабляється, а настороженість остаточно йде геть. Чімін наполегливо продовжує роз’ясняти систему перевтілення на кота, але його язик від вина заплітається, через що деякі слова звучать змазано. Втім, Техьона це мало хвилює, як і те, що він говорить. Він зосереджується на красивому обличчі, що ніби відразу з фотошопу — жодного прищика, чи бодай якоїсь нерівності. Риже волосся розділене ідеально рівним проділом, розкинулося по обидва боки від обличчя, приховуючи куточки очей. В очі Техьон не наважується дивитися. Боїться побачити знайомий погляд, який він часто ловив у Чімі. 

Насправді Техьон готовий повірити будь-чому, лиш би він продовжував говорити та сидіти перед ним. 

— Ти мене слухаєш? — Чімін нахиляє голову, змушуючи Техьона зосередитися на його словах.

— Га? 

Чімін важко зітхає. Його плечі піднімаються й опускаються, волосся спадає на обличчя, прикриваючи очі, але Техьон занадто зачаровується цією красою, щоб шкодувати про свою неуважність.

— Питаю, мені слід піти, чи…

Не встигає Чімін договорити, як Техьон ставить цілком логічне, на його думку, питання.

— Навіщо? 

Судячи по розгубленому обличчю навпроти, це питання було не таке вже й логічне, як з абсолютною впевненістю думав Техьон. 

— Ну, тобто, можеш залишитися, якщо хочеш, — щоб перервати зацікавлений погляд Чіміна, він піднімається, трохи схопившись за стілець від різкого підйому на фоні алкогольного сп’яніння. — Постелю тобі на дивані у вітальні.

Він іде у спальню, де намагається опанувати себе, але все тіло ледь-ледь його слухається. Мозок, втім не краще. Система зависла на картинці Чімінового обличчя. Завдання ускладнюється тим, що кляте постільне не хоче діставатися з верхньої полиці.

Не дивно, що у висновку всі фактори призвели до збою. І ось Техьон летить вниз. Він намагається зачепитися за шафу, але руки зраджують його так само як ноги. Коли він подумки привітався з підлогою, відчув сильні руки, що тримають його неслухняне тіло. 

Чімін тримає його, ніби у руках якась маленька тваринка, а не людина, яка любить поїсти. Дуже часто поїсти, якщо на те пішло. Техьон тримається за його плече і навіть через товстий шар кофти відчуває міцні м’язи. Миттю згадується тренд в тіктоці «О так, души мене своїми м’язами, чоловіче».

«Контролюй себе, Техьоне!»  — кричить він собі й намагається вибратися з сильних рук. Однак тіло має інші плани й замість м’якої посадки на свої власні ноги, він так само м’яко посковзується і падає прямо в обійми Чіміна. Його руки охоплюють талію і ось тут Техьон вже не може нічого вдіяти. Він сильний чоловік, який може контролювати себе без жодних проблем. Але він також має слабкості, як от сильні накачані руки, які ідеально поєднуються з його талією (примітка від Техьона).

— Ти в порядку? — схвильовано запитує Чімін, намагаючись заглянути в чуже обличчя. 

Своє обличчя Техьон вперто ховає, не піднімаючи. Він трохи (лише трохи!) почервонів і, можливо, зніяковів, тому швидко вилітає з кімнати на кухню, перед цим крикнувши:

— Постіль на верхній полиці, дістанеш сам.

Техьону потрібно заспокоїтися. В ідеалі, на безпечній відстані від джерела його схвильованості. Але джерело не зважає на цей німий заклик і з постіллю прямує до нього, уточнюючи, чи правильно він все взяв. Техьон схиляється до того, що навіть якби він взяв його власну постіль із ліжком разом, він би швиденько кивнув, аби тільки спекатися присутності подразника його диких почуттів.

Він нарешті успішно ховається у своїй кімнаті, де може у спокійній обстановці обдумати всі події, що сталися за сьогодні. 

Перший пункт стосується того покидька. Техьон подумки посилає його до дідька лисого. Не віриться наскільки він був наївним та сліпим у певній мірі. Зараз, після всього він звертає увагу на деталі, які раніше ігнорувалися під призмою «так і має бути». Усі його ніби ненав’язливі натяки на запрошення додому, відмова зустрітися в кіно, чи кафе, та постійні компліменти щодо його тіла, які завжди були не в тин, не в ворота.

Другий пункт, з якого випливає і третій,  — його Чімі, який спить зараз на дивані у його вітальні. Трохи не схожий на себе звичного, але тим не менш.

Третій пункт не буде мати нічого кримінально поганого при умові, що цей Чімін просто божевільний. Техьон може змиритися з тим, що йому подобається божевільний. 

Інша справа, коли виявиться, що ця людина дійсно його котик. Тоді третій пункт буде критично неприйнятним. І він не готовий боротися зі своїми почуттями.

Наступний ранок починається з приємного аромату смажених яєць в перемішку з горнятком свіжозвареної кави. Техьон, досі перебуваючи в пелені сну, усміхається. Уява розіграла весь спектр смаків у роті і уявна слинка вже потекла.

Усвідомлення, що він живе сам, накочує так само швидко, як і всі вчорашні події. Техьон з острахом розплющує очі та дивиться на двері, ніби може побачити крізь них фактично незнайомого хлопця на кухні.

Його погляд, судячи з усього, був занадто відчутний навіть через стіну, бо за кілька секунд у двері стукають.

— Ти вже прокинувся? Я приготував для тебе сніданок, — з усмішкою на обличчі каже Чімін, ніби так і має бути.

Мимоволі це викликає у Техьона взаємну усмішку і страх випаровується, поступаючись теплому почуттю в грудях. Воно окутує своїм затишком, пурхаючи, ніби метелики, десь глибоко всередині. 

— Дякую, я зараз прийду. 

Техьон очікує, коли Чімін вийде з кімнати, щоб одягнутися. Завдяки вчорашній порції алкоголю холодна квартира відчувалася наче саме пекло і зайвий одяг перед сном миттєво полетів геть.

Чімін натяку не розумів, або не хотів розуміти. Він продовжував стояти у дверях, чекаючи, поки Техьон піде за ним. Однієї миті він хоче порівняти його з Чімі, який часто чекає його ось так, щоб йому насипали корму. Він квапливо проганяє цю думку. Не час для безглуздих порівнянь.

— Ти поки йди, я через кілька хвилин прийду також, — цього разу з натягнутою усмішкою каже Техьон.

— Мені не складно, я можу почекати тут, — Чімін знизує плечима і Техьон схиляється до того, що той дійсно не розуміє у чому проблема.

Він зітхає з усією важкістю світу та розуміє, що єдиний вихід спокійно одягнутися, сказати прямо.

— Я зараз не одягнений.

Чімін спокійно мугикає, ніби це не проблема, але через деякий час він розуміє сенс слів. Техьон бачить чуже зніяковіння і це виглядає аж занадто мило. Його до цього впевнена поза перетворюється на позу дитини, яка знає, що провинилася. Він поспішно щось бурмотить і виходить з кімнати, щільно зачиняючи двері.

Гаразд, це добре, бо Техьон вже встиг подумати, що приютив маніяка.

За сніданком кожен мовчки жує яєчню. Ніхто не наважується порушити тишу та почати розмову, яка має вирішити подальше майбутнє обох, якщо мислити глобально. 

— Я помию посуд, — ця фраза приганяє до серця відчуття, ніби вони сусіди по кімнаті і кожен виконує свої обов’язки. Затримуючись на цій думці, Техьон ловить себе на тому, що зовсім не проти такої альтернативної реальності.

Хіба що підкорегувати слово «сусід» на більш глибоке поняття.

Техьон забирає посуд зі стільниці та підходить до раковини. Дії, що він робить день в день зараз відчуваються не як буденна справа, а як щось комфортне та особливо приємне. А Чімін позаду, ніби він завжди був там. Без нього момент втратив би будь-яку магічність.

— Я можу довести, — вода, занадто холодна для миття посуду, продовжує текти на руки та тарілку, з якою завмер Техьон. Він боїться поворухнутися, ніби це змусить Чіміна відступити, чи ще гірше зникнути з його кухні. 

Він розвертається корпусом до нього і бачить страх, що прогинається під тиском впевненості. Техьон може лише кивнути, вимикаючи воду та покидаючи посуд, що так і залишився брудним.

Обоє, ніби по німій домовленості, прямують у спальню. Момент здається занадто важливим, щоб залишатися у кухні чи вітальні.

Чімін розвертається та стає навпроти нього. Його погляд розшифрувати стає неможливо. Але він не наганяє страх, скоріш тривожність, яку так само приглушує своєю присутністю. Парадокс, від якого по тілу спускаються дрібні бедрики.

Це відбувається швидко і водночас повільно. Тіло Чіміна за кілька секунд перетворилося на котяче. Одяг, що був на ньому, незграбно повиснув на котикові. 

Техьон перекладав багато фентезі та фантастики, але ніколи не вірив, що в реальності існує магія, чи щось подібне. Однак зараз усі його установи руйнуються, оскільки він схильний довіряти собі й своїм очам, які тільки що бачили справжнісіньке диво. Він не може цього заперечувати, посилаючись на сон, ілюзію, абощо, тому що розуміє — це реальність.

Він прагнув отримати докази, а коли Чімін надав — «ось, дивися», Техьон не знає, що робити з цими доказами. Ось його Чімі сидить перед ним. Той самий занадто усвідомлений погляд, як для кота, та сама блискуча шерсть, що манить доторкнутися, та ті самі рухи тіла, як-от нахиляння голови. 

Техьон відкриває рот, щоб щось сказати, але слова не знаходяться, а чужий погляд зараз ніби продирявить його. Йому зараз й так важко думати, не кажучи про те, щоб робити це під чужим пильним поглядом.

 

Чімі уважно вглядається в обличчя Техьона, намагаючись зрозуміти його думки. Він вижене його, чи прийме? Чужі почуття переповнені подивом та слабкою ниткою недовіри, яка щосекунди дедалі тоншає. 

Слабкий біль у м’язах настільки непримітний на фоні всіх подій, що він ледь не сміється у котячій подобі, розуміючи, що для зникнення болі треба було всього-на-всього поставити Техьоне перед своєю таємницею.

Дрібниці. 

Їм варто поговорити. Чімі не розгадає думки Техьона, а той в свою чергу не поспішає їх виражати. Зробити поштовх — ось, що вибирає Чімі.

Так само швидко він перетворюється на людину. Зараз він спокійний, наскільки може бути таким та готовий (або старається бути готовим) до будь-якого рішення Техьона.

Але є один нюанс, який заганяє Техьона в рум’янець. Він буквально шкірою відчуває його збентеження.

Звісно, він повністю голий у його спальні. Сором заполонив Техьона настільки, що Чімін, бодай його за пазуху, вже думає, чи то він сам не збентежився від чужого неземного зніяковіння. Втім, він що, даремно тренувався, щоб приховувати таке красиве тіло. До того ж, Техьон єдиний, кому він може дозволити бачити себе таким. Але той, судячи по незмінному виразу обличчя, має іншу думку щодо цього, тому Чімін вирішує змилуватися над ним і одягнути боксери й спортивні штани.

— Тепер ми можемо поговорити?

Зніяковіння як рукою зняло, натомість обличчя набуло якогось дивно страхітливого виразу. У Чіміна аж мурашки по шкірі пішли і це не ті приємні відчуття, від яких всередині все пурхає.

— Ти дійсно Чімі, — круглими нечитабельними очима підсумував Техьон.

Аж на душі відлягло, коли Техьон промовив це вголос. 

— І ти людина.

— Якщо точніше…

— І кіт.

Чімін хоче продовжити, але не схоже, що той готовий слухати. Він більше хвилюється, щоб Техьон випадково не втратив свідомість. 

Натомість він починає заливатися сміхом, лякаючи цим Чіміна, який закляк в нерозумінні того, що встиг смішного пропустити. 

— Я зрозумів, це жарт, — трохи заспокоївшись, Техьон з надією дивиться на Чіміна, — чи все ж сон?

— Не зовс… 

— Жарт у сні? 

Чімін ошелешено витріщається на нього. Він очікував, що буде складно, але ж не настільки!

— Що? Ні.

— Я попав у книгу у жанрі фентезі? — Техьон мабуть знущається, але робить це надто серйозно.  

— Послухай.

Техьон слухати зовсім не налаштований. Замість цього він озвучує абсурдні гіпотези, скоріш насміхаючись, чи то з Чіміна, чи то з себе. Не дарма книжки перекладає, придумати стільки безглуздих теорій за одну хвилину — талант, підкріплений багаторічним досвідом. 

А як повірити реальності, в якій живе Чімін, то це сон і взагалі будь-що, тільки не правда.

— Техьоне, — він хапає його за передпліччя, змушуючи сконцентруватися на собі, інакше почнеться щонайменше істерія. — Послухай, Техьоне, я знаю, що це справді схоже на божевільну маячню, але мені дуже важливо, щоб ти вимкнув мозок і просто повірив мені, твоєму Чімі.

Від Техьона не чути жодного звуку, навіть його дихання ніби зупинилося. Чімін вже починає хвилюватися, чи не перегнув він палицю. Йому зараз важко, а Техьону важче в рази. Його просять повірити в те, в що здорова людина в житті не повірить.

— Але це так дивно, — Техьон розгубленим поглядом шукає прихисток в Чіміна.

— Я знаю, любий, — він не стримується й обіймає його.

Вони переміщаються на ліжко, де він врешті-решт заспокоюється і починає навіть ставити питання, на які Чімін з радістю відповідає. За своїм щебетанням він не відразу помічає, що Техьон заснув. 

Скільки разів він дивився як його людина спить, але цей раз відчувається по-особливому комфортно. Каштанове волосся розсипане по подушці, утворюючи оригінальні візерунки. Вії завмерли у нерухомому положенні, поки їхній власник спить солодким сном. Чімін десь на глибині свідомості відчуває спокій Техьона під час сну.

У зв’язку з цими подіями, він став гірше відчувати свою людину. Тепер його власні емоції стали на перший план, затьмарюючи собою чужі. Чімін навіть зловив себе на тому, що при всьому бажанню не може зрозуміти почуття Техьона. Це відбувається здебільшого, коли його власні занадто сильні.

Спочатку крім відчуження та здивування Чімін нічого не відчував, згодом ці відчуття трансформувалися певною мірою в полегшення. При відсутності чужих почуттів, він став частіше концентруватися на своїх, намагаючись зрозуміти їх і зрештою себе.

Він рукою торкається волосся Техьона, акуратно проводячи між пасмами, не торкаючись шкіри голови. Техьон спочатку трохи шевелиться, але неочікувано для Чіміна, тулиться ближче. Його дихання лоскотить шию Чіміна, а рука мирно лежить на чужому животі.

Цей зовсім невинний рух запускає в тіло імпульси до самого серця, що починає тремтіти, наче його поклали у самі руки Техьона. 

«Припини, припини, у тебе немає шансів», — подумки закликав себе, але зрештою усвідомив, що він припустився найбільшої помилки, — вірити, що у нього є шанс.

Чімін нарешті готовий визнати — він серйозно вляпався. 

 

Розплющивши очі, Техьон намагається зрозуміти, де він. Знайомі обриси його кімнати швидко приводять до тями, однак щось здається йому дивним. Він думав, що, можливо, ночував не вдома (ніби таке часто буває), тому з’явилося це відчуття. Але він у своєму ліжку на своїй подуш…

Стоп.

Так звана подушка занадто жива, як для предмета. Вона буквально дихає і Техьон відчуває це потилицею. Буквально.

Перед очима швидко пробігають картинки вчорашнього дня, зокрема вечора. Міні-фільм обривається на моменті, де Чімін розповідає щось про роботу системи «Удачу» (назву якої, він вигадав сам). 

Техьон обережно піднімає голову, ніби один неакуратний рух і він розбудить ведмедя, який роздере його на шмаття. Його погляд ковзає ніжними рисами обличчя та золотистим волоссям, на якому сонячні зайчики витанцьовують тільки їм відомі танці. Видовище зачаровує настільки, що він тепер навпаки боїться, аби це не виявилося сном.

Чужі вії починають злегка тремтіти і перш ніж Чімін прокидається, Техьон панічно ховає обличчя в його груди, відчуваючи себе справжнім злочинцем. 

— Доброго ранку, — Чімін наче знає, що Техьон не спить, хоч би як талановито він не прикидався.

Спочатку він вирішує продовжувати вперто прикидатися людиною, що поринула у свої найглибші сни, але відчуваючи на собі чужий погляд, який можна розшифрувати хіба як спокійно-очікувальний, Техьон усе ж здається.

Звісно, він не забуває відобразити на обличчі сонливість, ніби Чімін його розбудив. Очевидно, що так і було.

— Привіт, — Техьон пробурмотів скоріш собі під ніс, поспішаючи віддалитися від нього на безпечну відстань (відстань витягнутої руки). — Приготую нам сніданок.

— Ти не любиш готувати, — як беззаперечний факт, каже Чімін.

— Гаразд, піду замовлю щось, — перекривляючи його, Техьон розвертається та виходить з цієї проклятої кімнати.

Поки їхнє замовлення піци (єдине, що прийшло Техьону в голову), готується та доставляється, у нього є час все обдумати. Об’єкт роздумів пішов у душ, тому кухня забарвилася аурою глибокої зосередженості.

Техьон до останнього не хоче визнавати, але поряд з ним спокійно. Навіть якщо вони разом прокидаються в одному ліжку, де він поводиться як підліток, який соромиться подивитися в очі. Чімін наче має бути присутнім у його житті, ніби без нього конструктор Техьонового життя миттю розвалиться. 

І це правда, бо це його Чімі. Його котик, життя без якого він завжди боявся уявляти. Зараз, чітко проказавши це в голові, твердження не здається божевільним. Можливо, Техьон змирився і повірив. Врешті-решт, залізні докази кладуть його на лопатки.

Чімін — його Чімі.

Чімін йому подобається. Ось з цим тепер Техьон бореться. Очевидно, що той не найкраща кандидатура на пост його хлопця. 

Так, можливо він його ідеальний тип. Сильний, захистить будь-якою ціною, турботливий, вміє змусити слухати, коли Техьон втрачає зв’язок з реальністю. 

Красивий, якщо на те пішло. Достобіса красивий.

Але ці всі переваги перекреслюються маленькою деталлю: Чімін його кіт. 

Просто у вигляді людини.

Техьон стогне, падаючи головою на стіл.

Поки перечисляв переваги Чіміна, встиг ледь не закохатися в нього. А йому проблем і з симпатією вистачає!

Від внутрішнього катування його відволікає дверний дзвінок. Кур’єр привіз піцу. Його живіт у передчутті задоволено бурчить.

Не дивлячись, хто за дверима, Техьон відчиняє двері і відразу застигає. Колишній, той що не ґей, стоїть із двома піцами, абсолютно незворушний. Звісно, знав, куди йде.

— Привіт, радий тебе бачити, — з не надто радісною усмішкою, говорить він. 

— Добрий день, це моє замовлення? — Техьон швидко бере себе в руки і зовсім не бачить сенсу перекидатися люб’язностями з тим, хто ніяк не може оприділитися. Образа, яку, як він думав, проковтнув, вилізла назад.

— Не радий мене бачити? — глузливий тон вибиває землю з-під ніг, бо це зовсім не схоже на того хлопця, до якого Техьон мав почуття. — Я ось досі згадую твій божественний ротик. Знаєш, я люблю свого хлопця, але твій мінет мій член буде пам’ятати ще довго.

Техьон, що й без того остовпів, не розуміє, що відбувається. Слова зв’язуються у дивні речення, які той його хлопець в житті не сказав би. Всередині починає щось боліти, хоча після їхнього розриву пройшло достатньо часу, щоб забути та відпустити.

— Що? 

— О, точно, я почав зустрічатися з іншим хлопцем, він такий милий, — хлопець дістає телефон, показуючи їхню спільну фотку на екрані блокування. — Хіба ні? 

— Ти сказав, що тебе не цікавлять хлопці, — з мінімальною гучністю промовляє Техьон, не знаючи, що хоче почути у відповідь. 

Змінює свою орієнтацію сім днів на тиждень, то й нехай, але навіщо це все? Приходити сюди і спочатку казати про його чудовий рот, а потім читати дифірамби своєму новому хлопцю. 

Хлопець не встигає відповісти, коли позаду з’являється Чімін з мокрим волоссям та в одних спортивних штанах. Він обіймає Техьона за талію, притискаючи до себе, ніби це так і має бути. Сама його присутність заспокоює і повертає контроль над собою, але увага тепер повністю повернута на нього. 

— Коханий, це твій знайомий? — в очах Чіміна палає вогник злості, який він майстерно приховує. Натомість його дії наповнені ніжностю та підтримкою.

Техьон не думає, чи варто підіграти, вибір зробив Чімін. Він всього лиш задоволений його вибором.

— Так, старий знайомий, — Техьон сильніше притискається до Чіміна. Біль і розчарування витісняються теплом і задоволенням, що муркоче нутрощі.

— Це наша піца? Дякую, — Чімін забирає піцу в кур’єра, що так і завмер у неприхованому шоці. — Я буду чекати на кухні, Те, — тепер звертається до Техьона і перед тим як піти цілує у ланіту.

У нього пролітає лиш одна думка, що так і має бути. Хто там керує Всесвітом? Він написав історію їхнього життя, де все так і має бути. Навіть, якщо деякі передумови не сприяють такій розв’язці.

— Ось гроші за піцу. Гарного дня, — Техьон хотів би сказати, що усміхається на зло, але натомість усмішка йде зсередини, наповнюючи його піднесеною радістю. 

Він повертається на кухню з єдиною думкою: Чімін — це його чоловік, якого він не в праві відпускати. Поки той людина, він може дозволити собі більшого.

Чімін розклав піцу на столі, але не поспішав братися за неї. Його обличчя світилося провиною і на фоні його голого торса, це здавалося кумедним. 

Техьон швидким кроком наближається до Чіміна і той ще більше опускає погляд. Чорт, навіть його Чімі ніколи не мав такого вигляду, переповненого провиною.

— Пробач, будь ласка, і…

— Вибачаю і ти мене вибач.

Чімін піднімає голову, нахмурюючись.

— За що?

— За мої можливо дещо імпульсивні рішення.

І цілує. Так просто. Хоча насправді за цим стояли внутрішні війни, які були розвіяні правильним рішенням Чіміна у правильний час.

Зминаючи чужі губи, Техьон не очікує, що йому будуть відповідати. Він загалом нічого не очікує від цього поцілунка, але він не міг ігнорувати цю потребу виразити свої почуття. Це настільки ж небезпечно, наскільки і бажано.

Коли Чімін відповідає, Техьон втрачає будь-який контроль. Він розпливається під дотиком чужих рук, що стискають шкіру під кардиганом. Губи палають, дихання нерівне, а свідомість розпливається під тиском чужого язика, що вправними рухами ковзає всередину. 

Техьон не очікував, що йому будуть відповідати, а тим більш, він не очікував, що це зайде так далеко. Він відчуває тягуче збудження, що повзе тілом до самого паху. Тут він вирішує зупинитися, хоч і залишати пухкі губи Чіміна ой як не хочеться.

— Зупинимося на цьому, — Техьон відходить на один крок і відчуває, як його манить знову відчути чужі губи на своїх. — Поки.

— Вибачаю.

— Що? — здивовано запитує Техьон.

— Ти просив вибачення, я вибачаю тебе, при умові, що це був наш не останній поцілунок, — Чімін усміхається, можливо зовсім трохи єхидно.

Техьон сміється, але з радістю погоджується.

 

— Отже, ви тепер зустрічаєтеся? — з недовірою запитує Юнґі.

Техьон з Чіміном щасливо переглядаються і кивають, стискаючи руки один одного.

Про Юнґі Чімін розказав, як тільки той запропонував познайомити його з Чонґуком. Ну той, до кого його улюблений котик ревнував.

— Добре, неочікувано, але добре, — Юнґі щасливо обіймає їх обох і розбрухує щасливу трійцю звук відмикання дверей. 

— Це Чонґук? Ти казав, що його не буде щонайменше півдня.

Юнґі аж занадто спокійно знизує плечима, мовляв, помилився, що тут такого? А в Чіміна очі вже по п’ять копійок і план по приховуванню їх з Техьоном на фінальній стадії підготовки.

Трійця так і не зрушує з місця, чи то від паніки, чи то від дивного спокою Юнґі.

— Ну привіт, моя бідова дитино, — Юнґі відхиляється на спинку дивана, кидаючи погляд на Чонґука, що тільки закотив очі на таке звернення.

Якщо здивування було б людиною, це були б Техьон з Чіміном. Їхні очі вже навіть не п’ять копійок, настільки великі, що Юнґі починає за них переживати.

— Він знає? — лиш тихо запитує Чімін.

Юнґі синхронізовано з Чонґуком хмикає.

— Він, звісно, гультяй, але навіть він помітив би, коли в нього зникає ціла упаковка чипсів.

Чонґук повторно ще з більшим ентузіазмом закочує очі.