Для Цуюкуси це була четверта чарка. Людина-бармен (рідкісне нині явище!) вже починав позирати на нього з тривогою. Але Міябі Цуюкусі не було до того діла — він намагався заглушити душевний біль від скоєного. Звісно, йому не подобався новий командир-гуманоїд, з багатьох причин… Але він не мав проявляти слабкість та відповідати на пропозицію одного з лідерів анти-гуманоїдних екстремістських рухів! Цим діянням він перекреслив всі свої здобутки, всю свою роботу в Організації Орд та…
— О, які люди! — добре знайомий голос безсовісного рудоволосого бовдура мало не змусив Цуюкусу впасти зі стільця. Поруч приземлився Кьоя Суо, власною, не дуже тверезою персоною: — Не думав, що на тебе можна надибати в подібних місцях.
— Це взаємно… — відказав Цуюкуса, допиваючи вже п’яту чарку. Навіть на тверезу голову спілкування з цим бовдуром було нестерпним, що вже казати за зараз.
— Чуваче, тільки не кажи, що знову зловив кризу ідентичності через нашого боса?! — Суо виглядав не на жарт стурбованим. — Не замінить він тебе! Якщо тільки ти не збираєшся зараз пропити свій чудовий мозок.
Цуюкуса весь цей спіч тільки криво посміхався, підпираючи кулаком підборіддя. Якби все було так просто, він би не напивався в богом забутому барі, немов представник однієї з найжахливіших західних культур.
— Шановний, попрошу більше не наливати моєму другу. Натомість… — замовивши в бармена пиво, Суо знову розвернувся до Цуюкуси. — Дивися, чуваче, ти сьогодні проробив велику роботу, особисто арештувавши того засранця. А який акторський талант! Навіть я майже повірив, що ти вирішив нас зрадити та злити босові параметри екстремістським виродкам!
Сам Цуюкуса майже повірив, що здатен на подібне. Але, залишки здорового глузду та гідності таки взяли гору в останній момент. Можливо, він ще не безнадійний? Можливо він колись зможе довести їм всім (і в першу чергу собі) свою вартісність? Але, звісно, для бовдура навпроти всі ці високі матерії були недоступні…
— Я дуже вибачаюсь, але в нас закінчилось пиво, — перервав потік його думок бармен, випрямившись за стійкою.
— Добре, тоді давайте саке, — зітхнув Суо.
— Мені дуже шкода, але все саке допив ваш компаньйон, — відказав бармен з кам’яним обличчям. За рівнем емоційності він зараз був недалеко від гуманоїдів, що вже починало веселити хмільного Цуюкусу. Але ще більше його веселило обличчя Суо, котре все видовжувалося і видовжувалося з кожним наступним словом бармена: — Я можу запропонувати вам хіба що нефільтроване рисове вино.
— Та за що… — Суо схопився за голову. — Чому, чому це завжди стається саме зі мною…
— З твоєю вдачею я б не рекомендував тут нічого пити, — Цуюкуса говорив з усмішкою, на диво чітко як для свого стану. Якийсь раціональний та ще тверезий шматочок його свідомості застерігав від зайвих слів, але п’яний язик був швидше: — Попадеться прострочена випивка, отруїшся ще…
— А ось з такими безпідставними звинуваченнями, я б попросив вас, панове, залишити заклад! — ідеально ввічлива маска бармена тріснула, і через неї показалась його злісне нутро.
— Звісно, звісно… — Суо рвучко підхопив Цуюкусу у неприпустимий для колег спосіб та потягнув його на вихід.
Сам Цуюкуса був занадто п’яний, щоб сперечатися, протестувати чи навіть підколювати цього бовдура. Залишки своєї свідомості він зосередив на більш корисні справі — роботі! Замість нормального АІ-персоналу в закладі працює жива людина, що не турбується про клієнтів, малий вибір та запас напоїв, невдале розташування в зоні з десятками набагато кращих закладів… Цуюкуса підозрював, що цей нікчемний генделик слугував для відмивання грошей у чогось більшого. Вже на вулиці він підніс до обличчя руку з PDA у вигляді годинника, щоб зв’язатися з Хісуї, але… Суо вкотре порушив його особистий простір, перехопивши руку та продовжив тягнути в невідомому напрямку!
— Ніякої нетермінової роботи в такий час, — цей бовдур немов відповідав на злісне бурмотіння Цуюкуси: — Тобі необхідно проспатися…
— А тобі — навчитися поважати особисті кордони! — відказав горе-пияка, вириваючись.
Суо спробував щось відповісти, але на півслові розтягнувся на тротуарі, потягнувши за собою Цуюкусу. Схоже, алкоголь виявився сильнішим за нього… Сповзши з напівживого колеги та більш менш зручно прилаштувавшись поруч, Цуюкуса взявся оцінювати ситуацію. Вони пара п’яних ідіотів, що не дуже можуть пересуватися та лежать прямо на тротуарі в не найлюднішій ділянці Канто, але все ж якісь люди є, і вони починають на них коситися не то з підозрами, не то зі співчуттям. На їхнє щастя зараз тільки початок осені, особливо теплий навіть з урахуванням глобального потепління, тож смерть від обмороження чи застуда їм не загрожує.
— Добре, можеш скористатися своїм PDA, для того, щоб замовити номер в найближчому готелі, — подав голос Суо, як тільки зміг нормально вдихнути. — Якщо тільки не хочеш, щоб решта хлопців кепкувала з нас кілька тижнів…
— Дякую за дозвіл, щоб я без нього робив, — огризнувся Цуюкуса, таки активуючи дорогоцінний пристрій. Звісно він не хотів, щоб з них сміялися, називали алкоголіками чи, не дай боже, парою!
Найближчий готель виявився зовсім близько, всього через дві будівлі. Тамтешній гуманоїд-носильщик люб’язно заніс їх обох в замовлений номер мов справжній багаж. Але перед хлопцями, і особливо перед Цуюкусою, постала нова проблема: як в їхній нинішній кондиції дістатися до ліжок? Гуманоїд залишив їх прямо на підлозі біля виходу з номера, і годі було його просити перенести їхні хмільні тіла на ліжка. «Розпакування багажу знаходиться поза межами програми», бачте! Тож Цуюкусі залишилося тільки гнівно витріщатися на двері, що зачинилися за гуманоїдом.
— Тобі хто не будь казав, що ти миленький? — прошепотів Суо йому на вухо. — Особливо, коли сердишся?
Цуюкуса аж стрепенувся від такої близькості. І що він міг відповісти на цю нісенітницю? Дійсно, такі люди знаходилися. Від люб’язної дівчини-оператора до бовдурів з Другого Класу. Не встиг Цуюкуса як слід обмізкувати цей факт, як відчув легкий доторк до своєї маківки. Ще цього йому не вистачало… З іншого боку, Суо хоч не хотілося прибити на місці, на відміну від вище згаданих індивідів, котрі теж були його колегами. Ймовірно, Цуюкуса захоче прибити його (та себе) завтра, коли протверезіє. Все це буде завтра, а поки він достатньо п’яний для того, щоб не протестувати.
— Ммм… Цуюкуса… — до його шиї доторкнулася пара теплих уст. — Тобі колись говорили, що ти солоденький? Як малина…
До чого тут клята малина Цуюкуса не уявляв, єдине що його зараз хвилювало — чужі губи, що вкривали його шию методичними поцілунками. А ще великі теплі руки що захопили його зі спини, змушуючи тим самим серце битися швидше.
— Може… Переберемось на ліжко? — запропонував він в останній надії провести цю ніч не на твердій підлозі. Доторки припинилися. Схоже, що Суо теж задумався про таку можливість.
— А ти цього справді хочеш? — раптом спитав той, перевертаючи Цуюкусу та нависаючи над ним.
— І ти тільки зараз вирішив спитати? — пирхнув Цуюкуса. Але Суо продовжив нависати над ним, вдивляючись в його обличчя своїми серйозними карими очима. Тож Цуюкуса був вимушений відповісти: — Я це… Не ненавиджу…
А більше тому бовдуру знати непотрібно! Суо після такої-сякої відповіді вже з діловим виразом на обличчі розстібав ремінь на власних штанях. Цуюкуса спостерігав за ним. Звісно, крізь вії з-під ледь відкритого вічка, щоб той бовдур нічого не помітив! Не те щоб Цуюкусі було цікаво… Але так. Завтра він точно сам себе приб’є. Горе-партнера він ймовірно залишить живим, аби той тільки не переживав через Цуюкусину передчасну смерть. Воно того не варте!
Але замість активних дій Суо взяв на себе відповідальну місію — транспортування їхніх хмільних тіл до ліжка. Однією рукою схопивши геть неспроможного Цуюкусу, а іншою чіпляючись за килим на підлозі він поповз вглиб кімнати. Сам Цуюкуса радів про себе, що не відкривав повноцінно очі. Його шлунок вже не витримував таких рваних переміщень, а що було якби він при цьому витріщався на психоделічний візерунок на стелі? Нудота гарантована… Суо тим часом зупинився, судячи з тяжкого крехтіння, сів, а потім взявся перетягувати його на ліжко. Цуюкуса продовжував «плисти по течії», але яким же було його здивування коли кавалерування не продовжилося. Поруч скрипнуло ще одне ліжко і на тому все. Кілька митей тяжкої тиші, а опісля — нерівномірне хропіння. Цуюкуса повернув голову та збентежено витріщився на спину горе-кавалера. «Суо бовдур, але принаймні виявися порядною людиною», — подумав він перед тим як остаточно провалитись в сон.