Піднімаючи голову бачити небо
Чисте
Брудне
Але моє
Тутешнє небо мені не рідне
Скільки ще жити?
Скільки ще рватись?
Потроху відшматовуються плоть від душі
Гниючи зсередини та виїдаючи ідентичність
Але зі мною цього не буде, ні, не буде
Але хто ж знає?
Чи розірве мене, розірве
Чи ні?
Вдихаєш повітря
Воно таке чисте,
Розриває тебе
Змушує згадати своє
Де вдихаєш повітря
І воно є рідне
Яке б уже воно там не було, воно найблаженніше…
…
Викарбовуючи малюнки Своєї кімнати на тілі щоб її не забути
Виступають сльози
Та не від болю.
А тому що це єдине, що заспокоює
Прорізи на руці дають згадати про вчора,
Ніж на столі про завтра.
А пам’ять про сьогодні.
Коли я покінчу з цим життям
Поховайте мене в моїй землі без труни
Розчинитись у землі,
Я хочу стати з нею одним цілим,
Нарешті воз’єднатись
Стати її частиною
Покладіть до мене червонії маки
Обв’яжіть жовтоблакитною стрічкою
До щік нехай моя мати прикладе руки,
А потім поцілує лоба.
Якщо я помру то на власній землі, з моїми людьми
І якщо мені для цього треба пережити це все то нехай
Якщо треба віддати за це своє життя то я тільки щаслива
Померти за свою землю, за свій дім.
Я хочу стати їхньою частиною
Нехай якоїсь ясної ночі вони з’їдять мої останки
Кожному по частинці мене
Я хочу розчинитись у своєму, своєму
Яке так довго не було зі мною,
Яке так довго не було моїм.
Вдома, у себе вдома.
І якщо мені для цього треба пережити це все то нехай
Якщо треба віддати за це своє життя то я тільки щаслива
Померти за свою землю, за свій дім.
Це все через що я плачу ночами та ріжу руки
Мій дім за іншим кордоном
Далеко від мене
Тілом я тут, але нутром я там
І мої нутрощі рвуться із роту
Розриває мою душу із тілом
Отруює кров своїм відчаєм.
Мамо, я хочу додому
Будь ласка, Мамо
Візьми мене за руку
Та лагідно всміхнись
І поведи мене назад
Додому