Можливо, це було трохи поспішне рішення. Але Пітер не міг придумати нічого іншого.
Коли всі дізнались, хто ховається за маскою, у хлопця не було ані секунди спокою. Спочатку, його заарештували за звинуваченням в теракті і вбивстві Містеріо. (Які він звичайно не скоював. Але кого це хвилювало? Нікого. Здається.) Потім (коли обвинувачення були зняті), залишився суд суспільної думки. І звичайно, більшість із них притримувались теорії змови. Здається, трьох років допомоги жителям Квінсу було недостатньо, щоб вони стали на його бік. Навіть, коли участь в теракті була спростована.
Жоден колега-герой не втрутився, щоб висказатись на захист. Чи були вони чимось зайняті? Чи їм просто було байдуже? Пітер не знав відповіді. І чесно, не дуже хотів.
Можливо, вони просто не бачили проблеми в публічній особистості? (Ні, серйозно, чи були в усіх цих героїв прихована особистість, чи всі просто знали хто вони такі? Хоч у когось, крім Людини-павука і Шибайголови, були приховані особистості?)
Раптом, завдяки Містеріо (будь ти проклятий Бек), сімнадцятирічний хлопець з Квінсу став публічною особою. Новини, YouTube, TikTok, книги (господи, хтось ще й випускає про нього книги), всюди був він. Його особисте життя, сім’я, навчання. Школа перетворилась на безлад. Всі ці школярі, яким раніше не було діла до Пітера, раптом розділились на 3 групи: фанати Людини-павука, фанати Містеріо, і ті, кому байдуже. Третя група була найприємнішою, насправді. Флеш, який часто, публічно, на всю школу, принижував і знущався з Паркера, раптом проголосив себе його найкращим другом.
Інтернет? Ооо, Пітер не хотів навіть починати згадувати про все це. Він звичайно знав про купу фанфіків сумнімного змісту з Людиною-павуком у головній ролі. І всі ці 18+ арти… Але… серйозно, їх стало тільки більше, коли його особу розкрили. Можна було подумати той факт, що Пітеру 17, якось зупинить людей від всього цього, але ні. Тож, хлопець намагався не сидіти в мережі більше ніж це було необхідно. Виключно для збереження власного здорового глузду.
Він більше не мав жодної конфіденційності. Як це роблять всі ці суперзірки? Напевно у них є купа грошей на адвокатів і менеджери які слідкують, щоб в ЗМІ не з’явилось те, що зірка не хоче оприлюднювати. Пітер не знав. У нього не було грошей на адвокатів, ПР-менеджерів і ще купу людей, які б допомогли йому впорядкувати весь цей безлад.
Пітеру Паркеру було сімнадцять. І так, він був Людиною-павуком, але він ніколи не був публічною особою. Навіть в школі, він належав до касти гіків. Ну… до всієї цієї історії з Містеріо.
Його життя, життя тітки Мей, Хеппі, Неда і МДжей. Все пішло шкереберть. Їх переслідували. Виганяли з закладів (бо Містеріо був правий, як і Танос, напевно). З деяких – ні, але явно робили все, щоб вони звідти пішли. В якісь навпаки пускали з радістю, і навіть давали знижки (переважно в тих де колись допоміг Людина-павук).
Залишитись на самоті? Ха, це стало майже нездійсненною мрією. Фанати, папараці. І звичайно, Джей Джона Джеймсон, який не міг прожити і дня, аби не полити брудом Людину-павука.
Кожен Університет в який Пітер, Нед та МДжей подали заявку? Всі були відхилені. Паркеру ставало страшно від думки про подальше майбутнє. Чи візьмуть його на роботу хоч кудись? Людині-павуку не платять, за те, що він Людина-павук. Месникам платили, але чи існують Месники зараз? Чи взагалі Уряд погодиться платити Людині-павуку якщо він допомагає маленьким людям, а не бореться з терористами мирового маштабу як це робили Месники? Чи їм платив Щ.И.Т?
Як йому жити без ступеню? Без грошей?
І кажучи про Щ.И.Т., Нік Ф’юрі так і не показався. Сейозно? Спочатку втягнув Пітера в увесь це безлад, а потім зник. І що означає що Ф’юрі не було на Землі вже рік? Хто тоді це був? Чи все це була чергова ілюзія Містеріо?
Про це Пітер думати також не хотів. Як довго Бек грав з ним? Яка, з подій у Європі була справжньою?
Ні, Пітер не хотів про це думати. Кошмарів було більш ніж достатньо.
Він не звик мати справу з усім цим. Тож не треба його звинувачувати за поспішні рішення, добре?
– Ну… То що ми збираємось робити? – Пітер не знав куди йому подіти руки. Пальці нервово стукали один по одному, кисті вигинались і крутились, роблячи все, щоб їхній хазяїн не почав стрибати через сходинки, по яких зараз йшов.
– Руни Коф-Коля – це заклинання для стирання пам`яті. Ми просто змусимо всіх забути що ти Людина-павук.
– Так-так-так, це круто, – руки зробили ще один дивний маневр, хлопнули по стегнах, і, раптом завмерли, як і решта тіла. – Всіх «всіх»? Типу як зовсім всіх? Типу як ніхто більше не згадає про це? І тітка Мей? І Нед? І МДжей?
– Так, – спокійно відповів Стрендж, спускаючись далі по сходах, в якесь моторошне підземелля чаклуна.
– Ні-ні-ні, так не можна! – Пітера охопила паніка. – Моя дівчина забуде все що між нами було? А Нед? Він був моїм «хлопцем в кріслі», він теж все забуде? А як же Хеппі? Знаю він не був найкращим з самого початку, але наші стосунки нарешті покращились і я дійсно не хочу проходити все це знову. А як же Мей? Господи, це ж жахливо? Те що вона влаштувала мені коли дізналась? Я не готовий пройти це ще раз!
Чаклун запинився на п’ять сходинок нижче і озирнувся. Жаль від того, що він погодився на всю цю авантюру читався в його очах. Кілька секунд чоловік дивився як підліток нервово крутився на місці, а потім важко зітхнув.
«Він все ще підліток», нагадав собі Стівен, «Приголомшлива сила, чи навіть порятунок всесвіту не роблять його старшим ніж він є».
– Добре, давай все обговоримо. Ми спустимось в кімнату заклинань, а поки подумай про всіх хто має пам’ятати твою особистість.
– А, о… Добре, добре.
Це не зайняло багато часу.
Стрендж вручив хлопцеві папір і ручку. І почав готувати необхідні інгредієнти, поки підліток виписував імена. Переконавшись що все правильно, і нікого не пропустили, чаклун нарешті приступив до виконання закляття, поки Пітер мовчки м’явся по іншу сторону вівтаря.
Помаранчевий спалах від закляття пролетів над світом, стерши будь-які згадки про те що Пітер Парке це Людина-павук.
– От і все. Удачі тобі Паркер.
– Дякую Докторе Стрендж, сер! Ви буквально врятували мені життя! І всім моїм друзям також. Не можу уявити що б сталось якби всі і далі знали мою особистість.
– Так, – хмикнув чаклун, – або якщо б ми не визначились з винятками в заклятті завчасно. Це просте але небезпечне закляття, стільки б проблем було, якщо в нього втрутитись.
– Так, так, дійсно. Ну… Дякую. Тепер я маю пояснити все це друзям і тітці Мей. Бувайте Докторе Стрендж. Ще раз дуже дякую!