1

Сидячи на зручному шкіряному стільці, Сатору вдивлявся в келих перед собою. Прийшовши до бару, він навмання вибрав коктейль, навіть не замислюючись. Хотілося просто розслабитися та випустити свої нерви і переживання. Ось тільки хлопець ніяк не міг набратися сміливості його випити. Алкоголь ніколи не лякав його, але й фанатом п’янок він не був. 

Але виключно сьогодні йому хотілося напитися як ніколи. Сьогодні була їхня річниця, день, який раніше радував, а зараз вбивав морально. Хотілося плакати, написати, стримуватись і висловитися одночасно. Від цього страшного діапазону емоцій починала паморочитися голова і без допомоги спиртного. 

-Та до біса!-Сказав Ґоджьо і залпом випив коктейль. 

Смак розлетівся на язиці, даючи змогу до себе звикнути і розслабитися. Напій нагадував апероль. Смачно, але дуже мало, хотілося ще. Найбільше хотілося обіймів, таких довгоочікуваних обіймів. Блондин шалено сумував за Ґето і щоразу хотів написати, але боявся. Боявся нав’язатися чи почути те, чого найбільше не хотілося. 

Напевно це виглядало дивно збоку, хлопець спочатку дивився в одну точку, а потім залпом випив коктейль, який треба пити через трубочку. А зараз він тре очі та обличчя. 

Очі від частого тертя трохи почервоніли і неприємно клацали, але це нічого. Подивившись на телефонний годинник, блондин помітив, що вже ніч. Тобто, річниця почалася. Хотілося вити від спогадів, які наринули разом, намагаючись чи то вбити його, чи то допомогти. 

-Ночі створені для того, про що люди не наважуватимуться сказати вдень. Адже так? - говорив сам до себе Сатору.

Боковим зором він помітив підбадьорливу усмішку бармена, яка лише ближче підштовхувала його до рішення зателефонувати.

Все ж таки не довго роздумуючи і вирішивши, що життя одне, з повною готовністю і впевненістю блондин розблокував телефон і знайшов потрібний контакт. Він не знав, що говоритиме і яка буде реакція. Чи візьме Сугур взагалі трубку? Не відомо, це очікування нервувало.

Почувши після трьох гудків легкий шум, хлопець напружився. Не знаючи що сказати, він почав з головного:

-Я сумую, Суґуру.

Так просто! На раз, два! Сатору трохи здивувався своєму голосом і словам, які він випалив без жодних привітань. Але вони обидва знали, що прелюдії їм ні до чого. Серце трохи швидше застукало, показуючи наслідки дій.

-Я теж. - пролунала коротка відповідь, в якій були наповнені всі почуття.

І ось тепер Ґоджьо був за крок від істерики. Він відчув запаморочення і вже потім своє дихання. Може, йому щось підсипали в напій? Було дивне відчуття, ніби він збирається стрибнути зі скелі. 

Він майже заплакав від прийняття трубки, голосу Ґето і його «сумую».

-Де ти зараз?, - після деякого мовчання запитав брюнет.

-Ні. - ледве набравшись сили, відповів той.

-Що? 

-Ні. - ще раз повторившись, сказав хлопець з видихом. - Я ж знаю, що нічого не вийде. 

Розчарований тон у його голосі плутав.

-Проведи зі мною одну ніч.. Просто ніч, розмови чи мовчання, я потребую твоєї присутності. 

Сугуру не зупинявся, намагаючись продовжити цей момент. 

Сатору замислився. Якщо він вже подзвонив, то до біса все. Це все ж таки ніч, не день. 

-Зараз скину геолокацію. - відповів він у готовності повісити трубку, але замість нього це зробив співрозмовник, змусивши захвилюватися на хвилину. 

Очікування з кожною хвилиною ставало все страшнішим і страшнішим. Воно сковувало, але все ж таки на душі розтікалося приємне очікування і водночас паніка. Вийшовши з бару, блондин чекав на вході. Помітивши до болю знайому машину, його переповнило відразу кілька емоцій. 

Суґуру зовсім не змінився. Лише було видно його схвильований погляд і втомлений вигляд. На його обличчі завжди було складно прочитати якісь емоції, але Ґоджьо був ледь не єдиним кому це вдавалося. Без жодних ввічливостей вони сіли на асфальт і обійнялися. Вірніше, їхні обійми були настільки міцними, що було важко встояти на місці. Нічого не говорили і не дивилися один одному у вічі, просто обмінювалися довгоочікуваним теплом.

Неохоче відірвавшись від брюнета, Сатору заговорив:

-Я досить сильно сумую і досі кохаю тебе. Мені фігово без тебе вже тривалий час. 

-Ти навіть не уявляєш, наскільки я сумував за тобою та нашими обіймами. Давай поговоримо? 

Ось вона. Та сама довгоочікувана та страшна фраза, яка вганяла у мурашки. Невідомо, яким буде кінець розмови, але відомо лише який камінь впаде з душі після цього і наскільки довгим буде поцілунок.