Сон

Паша прокинувся в холодному поту, важко дихаючи. Намагаючись заспокоїтись, він пішов попити холодної води. Йому наснився дуже дивний сон. Не страхіття, як то було раніше. Цього разу в його сні перебувала Софія. Вона лежала на Пашиному ліжку майже повністю оголена, а він нависав зверху. Білосніжна мереживна білизна контрастувала в темних простирадлах, привертаючи погляд на кожен вигин тіла. Русяве волосся хвилями розсипалося  по подушці. Груди дівчини важко здіймались, а руки хаотично щось шукали. То зжимаючи простирадло в долонях, то проводили по власному тілу. Але кульмінацією стало те, що Софія доторкнулась до чоловіка прошепотівши його ім’я :

- Паша…

- Паша, що ти думаєш?  - у відповідь тиша, - ПАША!

- А? - чоловік тільки після крику зрозумів, що до нього звертаються, а ще вони щось від нього хочуть.

- Ти мене слухав взагалі? - Паша заперечливо похитав головою.

- З тобою все гаразд? - Софія хотіла підійти до нього, але той зупинив її, виставивши руку перед собою.

- Не підходь. - після чого просто вийшов з кімнати.

На деякий час настала тиша, по погляду одне одного було зрозуміло, що ніхто нічого не зрозумів. Паша ж пішов до своєї лабораторії, намагаючись заспокоїтись. Таке збудження - це не вплив ранкової ерекції, як він думав раніше. Він став занадто гостро реагувати на Софію - її голос, рухи, вигляд - вона взагалі. Чи то це вплив того чудного сну, чи вплив чогось іншого, але так реагувати точно не нормально.

- Паш, все точно добре? Ти не захворів?

До нього все ж пришла Софія, яка завжди турбувалась про всіх, але ніяк не про себе. Вона турбувалась за Пашу, навіть не підозрюючи, які сни за її участі йому сняться.

- Все нормально.

- Точно? Ти дуже блідий.

- Точно, а тепер йди.

- Паш…

- Вийди. - прохрипів той.

Софія вагалась з хвилину, але врешті пішла.

***

Наступної ночі сон повторився. Точніше сказати сенс повторився , а сюжет цього сну змінився. Тепер Софія лежала у нього на колінах - боком, обличчям до Паші. Зі зв’язаними руками якоюсь тканиною, руки були витягнуті над головою, а сама дівчина спала. Спала у його ж власному сні, чи не наглість. Чоловік спостерігав за виразом лиця Софії. Як тріпотіли її вії, як вона хмурилась уві сні, як подригували її губи, крутячи в руках прядку м’якого волосся. Погляд сфокусований лише на обличчі, але наступний кадр на тіло Софії. Тепер вже повнісю оголене тіло. Паша прокинувся.

Було б добре, якби він не запам’ятовував сни. Але як назло пам’ятав кожню бісову деталь, мов наяву. Сни і недосипи дуже дратували чоловіка, бо він не міг нормально робити свою роботу, та й загалом знаходитись поруч з Софією. Тіло реагувало саме по собі, ще більше дратуючи Пашу. Він висиджувався в своєму кабінеті, якщо ж доводилось перебувати в одній кімнаті з Софією, то він ігнорував її або йшов звідти. Здається ніхто не помічав дивної поведінки Паші, бо він завжди був дивакуватим. Але от Софію така поведінка Паші не влаштовувала і навіть напрягала. Тому вона вирішила розібратись в чому справа. Підгадавши момент, коли Паша перебував в кімнаті слідчих увірвалась туди ( для того, щоб були свідки і Паша не зміг відмовити).

- Пашо, пішли зі мною. - тиша, - це наказ!

Всі роззявивши рота спостерігали за діями цих двох. Розуміючи, що не може ігнорувати далі, бо відділком одразу полізуть плітки піднявся і попрямував за Софією в її кабінет.

- Проходь. - Софія пропустила чоловіка вперед.

За собою вона закрила двері на ключ. Не придумавши нічого краще, вона поклала ключі в бюстгальтер, щоб Паша не відкрив двері. Чоловік уважно стостерігав за її діями.

- Чому ти мене ігноруєш?

- Коли таке було?

- Ти декілька днів сам не свій. Щось сталось? - у відповідь тиша, - от навіть зараз ти мене ігноруєш!

- Все нормально.

- Я бачу, що ні. - Софія повільно стала підходити до Паші.

- Стій.

- Чому?

- Просто постій.

- І ось знову. Навіщо ця дистанція? - Софія і не збиралась спинятись, перла мов танк.

- Я попереджав.

Паша взяв Софію за плечі і притиснув до стіни. Обпершись руками по обидві сторони її голови. Він став важко дихати, намагаючись підібрати слова.

- Паш…

Голос Софії прямо біля вуха змусив чоловіка здригнутись. Він приклав голову до холодної стіни, вдихаючи такий знайомий аромат.

- Якби я сам знав, що зі мною відбувається.

- Можеш пояснити? - заперечливий кивок.

Але вже наступної миті Паша підібрав ключі з пола і відкривав двері. Вони випали ще на моменті, коли судмедексперт притиснув слідчу до стіни, але та через шок не помітила. На що власне і розраховував Паша, проводячи маніпуляції такого роду.

- Паша!

Ні на яке каяття той би не погодився. Нізащо. Еротичні фантазії його мозку мають лишитись лише в його голові. Ніхто не має знати про хвору голову чоловіка, хоча його і без того хворим вважають. План ігнорувати Софію знову набув своєї чинності.

***

Тепер вже Паша побоювався лягати спати. Не тому, що він боявся снів, а боявся того, що там буде відбуватись. Адже кожного разу дистанція між ними стрімко скорочувалась. І чоловік боявся побачити на що здатна його фантазія і як далеко він зможе зайти в тому сні. Саме тому була гарантована безсонна ніч. Паша взагалі не збирався лягати спати, щоб не бачити Софію уві сні. Раптом задзвонив дверний дзвінок. Софія явилась в реальному житті. 

- Що?

- Ну я помітила в тебе темні кола під очима і… і взагалі-то ось. - дівчина сунула ароматичне саше та ромашковий чай, - має допомогти заснути. Паша забрав в неї з рук все і закрив двері прямо перед самим носом.

- Ні дякую, ні доброї ночі… - пробубніла собі під носа Софія. Коли она вже збиралась зайти до своєї квартири з-за дверей визирнув Паша.

- Дякую, - і знову зник за дверима.

Цієї ночі Паша спав спокійно, але це поки що.