Глава 6

Ацуші вийшов на прогулянку, попередньо заскочивши в Агенство та віддавши їжу Кенджі для відновлення після місії, як раптом побачив знайомий капелюх, що схилився над старою на вигляд книгою.

– О… Чює? – чоловік відірвав погляд від книги і перевів його на хлопця, і губи Ацуші самі розтягнулися в широкій посмішці. – Чює, не очікував побачити тебе тут.

– Джінко, – це не найприємніше прізвисько, людина-тигр, насамперед через те, що Акутаґава називає його тільки так, наче у нього немає імені, але Чюя так тепло це промовляє вітаючись, що Ацуші навіть не ображається. Мафіозі тепло всміхається, закриваючи книгу. Детектив підходить ближче, сідає поруч і рудий дає дозвіл, махнувши рукою, яка як і зазвичай затягнута у рукавичку.

– Що ти тут робиш?

Чюя на мить кидає похмурий погляд на вже загорнуту книгу, що лежить у нього на колінах, але його обличчя світлішає коли він знову дивиться на Ацуші:

– Я мав зустрітися з Дадзаєм тут ще дві години тому, – хоча його голос сповнений гніву і в очах застиг лід, вони лишаються такими ж прозорими та яскравими.

– Ем…. Мені дуже шкода, – всміхається Ацуші, намагаючись за сміхом заховати ніяковість. Мафіозі виглядає дійсно втомленним. Але, на думку Накаджіми, це навіть трохи мило, що він досі чекає.

Чюя бездумно гортає сторінки книги, не звертаючи на них жодної уваги.

– Ну, що ж, якщо ти вже тут, – він підступно всміхається. – Як щодо того, щоб перемити кісточки Дазаю, мммм?

– Ой… гм… я насправді ніколи таким не займався, і як це робиться я… не знаю…

Чюя ледь стримується, щоб не засміятися, очі розширюються від здивування, а усмішка утворює місячний серп; та через секунду хлопець заливається найщирішим сміхом.

– Звичайно ти ніколи не… О, Боже, ха-ха-ха.

– Йому дуже пасує сміх, він виглядає неймовірно… – сяйнуло в думках тигра. Він повинен робити це частіше.

На мить здається, що мафіозі зараз поверенеться до книги; і перш ніж мозок встигає зрозуміти, рот Ацуші випалює:

– Чому Дадзай носить ці пов’язки?

Чюя на мить завмирає, і скоса дивиться на нього.

– Мені просто… просто було цікаво… і я подумав оскільки ти так його давно знаєш… – у хлопця спалахують щоки. І він тихенько, леть чутно шепоче: – Мені шкода.

Погляд Чюї одразу ж стає майже ніжним, і він легенько куйовдить волосся тигренятку: 

– Нічого страшного. Так я знаю чому, але навряд чи Скумбрія буде в захваті, якщо я тобі розкажу.

– Я розумію, – зітхає Ацуші. – Ну це було передбачувано. Та й вже неважливо, забудь.

Накахара задумливо дивиться вперед, але в його очах блиснуло схоже на диявольські вогники.

– Нааасправді… – він промовляє це повільно і трохи розтягуючи голосні. –  Після всіх разів, коли він знищував мої нервові клітини… можливо, але тільки можливо, я міг би розповісти тобі цю таємницю.

Не дивлячись на всі обставини, Ацуші все одно усміхається. 

– Справді?

– Звичайно, – Чюя знизує плечима таки випромінюючи безтурботність. Це манить тигра, і він мимоволі присовується ближче, хоча навкруги ані душі, і тоді рудий починає говорити.

– Гаразд, усе почалося, коли нам було шістнадцять, після особливо успішної місії…

***

– Чю? – запитує Дадзай, коли тигр зникає з поля зору, – чому Ацуші усміхався мені так дивно?

– Він запитав про твої бинти, – Накахара помічає, як брюнет трохи напружується біля нього й усміхається. – Я сказав йому, що Морі дозволив нам випити після місії, коли нам було по шістнадцять. І напившись в друзки, ти зробив татуювання «Власність Накахари Чюї» на грудях і руках – він заливисто сміється. – Але найкраще тут те, що він повірив мені.

– Ах, добре, Ацуші – довірлива душа, – зітхає Осаму, хитаючи головою. – Ти безжальний, Чю, користуєшся його довірою, щоб поширювати про мене чутки, – але він посміхається рудому, і його рука торкається руки Чюї, немов кажучи: “дякую тобі”. “За те, що не сказав”, – припускає Накахара, ніби він колись міг би це зробити.

– Я розумію, чому він тобі подобається, – каже Чюя. – Він… милий. Я не знаю, як такий мудак як ти, зміг отримати такого кохая як він.

Дадзай знизує плечима.

– Це легко зрозуміти, особливо тобі, та й зрештою іншим також.

Рудий дивиться на нього й отримує щиру посмішку у відповідь.

– Зрештою, він мені так подобається, тому що він чимось нагадує мені тебе.