Знову запізнююсь, але це не мої проблеми, він може і почекати. Після недавньої ситуації з тим дивним хлопом і травою, я маю бути більш обачна, хто ж знав що на його червоній пиці буквально буде читатися бажання розірвати мене на шматки. Так, це небезпека, але я люблю грати з долею, я люблю свою долю, скільки цікавих речей вона підкидає мені. На цей раз вона підкинула мені симпатичного молодика, всього на пару років старше за мене, але наче поміркований, велика рідкість для чоловіків. Оу, на годиннику без десяти, час вибігати.
Я несусь до кафе, де мене вже чекають. Біжу не стільки для того, щоб швидше познайомитись чи щось типу того, просто щоб зробити вигляд, наче я того хочу. Зізнавайтесь, ви теж прикидаєтесь та маскуєтесь з малознайомими людьми, навіть іноді з іншими, я впевнена в цьому, я завжди це можу побачити та відчути. Заходжу в призначене місце, відсапуюсь, вирівнюю своє дихання, він має це все бачити, наче я спішила, але переймаюсь щоб він не бачив мене стурбованою. Дивись на мене, поки я не звертаю на тебе уваги, поки я дозволяю це робити. Трохи заспокоївшись, підходжу до столика, важкі видихи досі ледь чутні. О ні, склянка для води вже наполовину випита, невже він прийшов ще раніше того часу, на який ми домовились? Знову ці заявочки на підвищену увагу до моєї персони, як же вони дістали. Чоловіки такі смішні, правда? Достатньо просто бути з ними ввічливою і вони ладні на все аби лиш отримати це знову, поки не починають фантазувати собі про щось більше. Впевнена, цей вже собі добряче нафантазував. Він ввічливий та стриманий, тож можна буде з ним зіграти в кішки-мишки, по моїм правилам, не інакше.
— Привіт, вибач що спізнилась, трохи втратила лік часу.
— Нічого страшного, я теж тільки прийшов.
Бреше. То він ще й улесливий, гра буде цікава.
Заводимо розмову. Я дуже акуратно переводжу тему на роботу, доволі специфічну для дівчини мого віку, просто щоб занизити його чоловіче его, вказати на те, що я розумніша і краща за нього, щоб не розслаблявся в моїй присутності. У мене готовий і план на випадок, якщо він почне розповідати про щось своє, провертала його багато разів. Він заключується в тому, щоб ставити якомога більше питань, поки співрозмовник не зайде у тупик або не знудиться, подвійний профіт, для нього це тест на витривалість, а для мене нова інформація. Знання — це моя зброя, тож я продовжую навалювати йому цілу вступну лекцію по моїй спеціальності.
— Ти так багато знаєш, дуже розумна на свій вік, — він промовляє це так, наче його слова не просто комплімент, а найвища похвала, яку я б мала почути за життя.
Ненавиджу коли так говорять. Така розумна, ха, а якою я ще маю бути? А от приставка «на свій вік» мене дратує так сильно, що я ледь стримую м´який привітний вираз на своєму обличчі, бо інакше кішки-мишки будуть програні. На свій вік. На свій вік. На свій, бляха, вік. Чую це не вперше, тим самим тоном, щоразу. Це запускає в мені подвійний натиск в своїй розповіді, починаю маневрувати більш складними словами, що характерні тільки для моєї роботи, щоб він ледь розумів про що мова. Невже ти думаєш що розумна жінка це рідкість? Я покажу тобі хто тут самий розумний, я змішаю твою впевненість з брудом, ти будеш інтелектуально принижений сьогодні і я абсолютно точно не захочу тебе бачити ще раз. Але поки залишаюсь, тримаю той самий вираз обличчя, живий і добре натренований. Продовжую лекцію, слухай мене уважно.
Я навіть не можу обґрунтувати чому саме мене так дратує цей вислів, але після нього почуваюсь приниженою. Мені завжди доводиться боротися з цими мужиками, що дивляться згори вниз, мені завжди доводиться скидати їх з пʼєдесталу. Це перше. А друге це те, що я втомилась постійно чути однотипні компліменти яка я гарна, яка розумна, яка ж я не така як всі. Зрозумійте, всі не такі як всі, кожен унікальний, ці тези виказують вашу обмеженість. Кожен має свою унікальність, то зверни увагу на щось унікальне в мені, а не закопуйся в цих шаблонних словах, які ти вважаєш компліментами.
Переводжу фокус уваги на нього, тепер хочу щоб він говорив, а я буду шукати діряві місця, щоб задавати питання, розпитувати, мучити його. Він заходиться розповідями про машини, який же нудний вибір теми, розповідає про ті, які у нього були, яка з них найкомфортніша, чи краще автомат за механіку. Нудно. Я і це вже чула на іншому побаченні.
— А яка машина у тебе улюблена? Про яку ти мрієш?
— Знаєш, я не сильно цікавлюсь машинами, та і керувати не вмію.
— Оу, дуже дарма. Я вважаю, — та до сраки що ти там вважаєш, — що вибір машини може доволі ясно охарактеризувати людину. У кожного має бути хочаб улюблена марка.
Покидьок намагається зарити мене? Зараз я всаджу тебе на своє місце.
— Ха-ха, розумію що ти маєш на увазі, — все ще тримаю розслаблене обличчя,— це для тебе як тест на інтелект, так? У мене теж такий є, я визначаю характер людей по музиці, яку вони слухають. От яку слухаєш ти?
Універсальне питання, майже всі слухають музику і майже у всіх смаки примітивні. Перевага знову на моїй стороні, він називає виконавців, яких часто беруть на радіо, що і варто було очікувати. Боже, Imagine dragons, який несмак, у них всі пісні звучать однаково: повільний вступ і вибуховий приспів, як людям не набридає це слухати? Хлопець називає ще парочку виконавців, чиї сценічні імʼя складаються просто з їх імен або прізвищ або з імен і прізвищ. Тут я знову починаю натиск, розкладаю теми по жанрам, роблю акценти на моїх улюблених групах та виконавцях, заправляю це все цікавими фактами, виокремлюю визначні альбоми, розповідаю історії їх написання.
Мені важливо бути розумніше за інших, краще, це життєво необхідно. Я ніколи не думала що буде, якщо хтось таки зможе мене втопити в цих моїх іграх, бо цього ніколи і не траплялося. Звісно, завжди є хтось розумніший, у таких випадках я хороша дівчинка, уважно слухаю і задаю питання, які мене справді цікавлять, не граюсь у «саму розумну», та таке траплялось зі мною лиш тоді, коли я не намагалась завʼязати якісь інші стосунки крім «учень-вчитель». Це все нудно, мені це все набридло, я хочу піти звідси. Як би його здихатись? Не хочу влаштовувати драму і тікати, бо знов буде купа питань, також не хочу ліпити відмовки і таке інше, це така проста фальш, що мені самій від себе буде бридко. Втомлювати його розмовами? Занадто довго. О, маю ідею.
— Слухай, не хочеш піти у якийсь бар?
— Залюбки.
Як і очікувалось, він не проґавить момент побачити мене пʼяною, мабуть вже уявляє як ми їдемо на таксі до нього і як він переможно стягує з мене нижню білизну.
У барі я вмикаю свої соціальні навички на максимум, активно спілкуюсь за стійкою і майже не звертаю увагу на свого супутника. Знайомлюсь з барменкою, вона робить чудові коктейлі і бляха, яке ж гарне на ній плаття. Поруч сидить весела компанія, яка обмінюється жартами, я швидко вливаюсь у їхню розмову і через годину вже знаю ледь не половину їхніх локальних жартів. Мені весело, той хлоп вже кудись зник, вечір стає ще кращім.
Опівночі повертаюсь додому, пʼяна, маючи нових друзів, ми домовились зустрітись завтра за якоюсь настолкою.
На телефоні сповіщення «я пішов раніше, повеселись. ми побачимось ще?». Відповідаю що не побачимось. Він питає чому. Ну бляха, я ж намагалась уникнути цих питань. Що відповісти тобі? Що ти нудний, дурний, поверхневий? Що ти очікуєш після цього питання? Ігнорую. Все це мене вже втомило. Певно, я ніколи більше не знайду людини, яка варта мене, пора жити власне життя, розважатися і добре проводити час. Пора відпочивати.