Вечір. Дощ. За вікном вже стемніло. Пусті, тихі вулиці освітлювали лише вуличні ліхтарі. На тротуарі вже були калюжі, у відображенні яких можна було побачити старі будинки що там були. У такий час, лише у деяких вікнах горіло світло. Де на старих підвіконнях зачасту стояли глиняни горщики з квітами або якісь дрібнички. Іноді було цікаво просто сидіти та роздивлятися шо знаходиться за чужими вікнами. Така собі розвага перед сном. А стук дощу по склу лише заспокоював та надавав особливої атмосфери.
— То як тобі кава? - поцікавився Шерлок.
— Гарна. Як і завжди. - з посмішкою відповів Ліам.
Обидва чоловіки сиділи один навпроти одного на невеличкій кухні. На столі стояли дві порції ще гарячої кави, яку до цього заварив детектив. Поруч знаходилася посудина з невеликою кількістю різних фруктів. Які обожнював їх хороший друг Біллі.
Коли в обидвох чашах майже закінчився напій, Голмс спитав:
— Зробити ще?
— Буду не проти, будь ласка.
Отримавши відповідь, Шерлок без зайвих слів взяв свою та блондина чашку. За час що вони тут жили, він навчився непогано заварювати цей напій, що особисто підтверджував сам Моріарті. Сам не розумів чому, але раз його друг так казав, значить це правда.
Вільям, у той час поки брюнет стояв до нього спиною та куховарив, про щось замислився. По його обличчю було складно зрозуміти, про що саме, або хочаб один натяк.
— Шерлі.. - врешті промовив Вільям.
— Що таке? - трохи нахиливши голову відповів Шерлок.
— Гарна сьогодні погода, хіба ні?
Пауза.
— Напевно, ти як вважаєш?
— Люблю дощ, особливо як сьогодні.
— Он воно як.
Тиша.
З’явилося відчуття що це перше що йому спало на думку. Бо і відомої причини для того щоб покликати його по імені в нього не було. «Шерлі» - форма імені Холмса, яку могла використовувати тільки одна людина, особлива для нього.
Хвилину по тому, аромат гарячої кави заполонив кімнату. Шерлок обережно поставив напій на стіл, де вони і стояли раніше. «Почекаємо поки трохи охолоне.» - сказав він. Ще, чомусь продовжуючи стояти біля. Начебто на щось чекаючи.
Вільям тим часом тихо дивився у вікно, іноді киваючи головою. «Про що думаєш?» - крутилося на язику, але сказати чомусь не міг.
— Не хочеш посидіти на балконі? - неочікувано почав Моріарті.
— Тільки за.- кивнув Холмс.
***
Ось , вже обидва чоловіки стояли на невеличкому балконі. Місця було не так багато, тому навіть стільця чи столика тут не було. Можливо, воно і не треба, навіщо?
Шерлок сперся спиною на старі кам’яні перила. Трохи порившись у кишені брюків, той дістав пачку цигарок. Ліам дивився на нічне небо. Помітивши що друг збирається закурити, промовив:
— Даси одну?
— Звісно - Брюнет простяг руку, пальці якої стискали маленьку цигарку. - Тримай.
Той мовчки прийняв її. Він не завжди курив, не бачив в цьому потреби. Лише у деяких випадках. А у яких саме..
Сигаретний дим розчинявся на холодному повітрі. Ніхто нічого не казав, не розповідав. Іноді було приємно ось так помовчати разом. Не про що не перейматися, а просто знаходитися поруч один з одним. Такі моменти любили вони вдвох.
— Люблю такі вечори. - чомусь сказав Моріарті.
— Розумію. - Пирхнув Холмс.
— Люблю вечір. Дощ. І тебе.
На момент все завмерло. Що він тільки що сказав?
— Га?
— І тебе. Люблю.
Вони обидва не знали що сказати. Нерозуміння, прийняття, страх, рідкість, все якось змішалося докупи.
— Забудь. Вибач за це. - напівпошепки сказав Вільям, порушивши сигарету.
Здавалося, Шерлок теж замешкався. Було чутно декілька кроків, а після, стало ясно що він вже стоїть поруч. Він що, посміхається?
— Ліам.
— Що таке?
— Я теж.
— «Я теж» ?
— Теж люблю тебе.
Вільям нарешті подивився в очі Холмса, які в свою чергу дивилися прямо у його.
— Хах.. - губи блондина розплелися у посмішці.
Продовжуючи стояти, дивлячись один на одного, вони відкрили один для одного щось нове. Нове почуття? В якийсь момент навіть забувши , що стоять на балконі, що так і нічого не сказали та що тільки що зробили.
«Люблю вечір, дощ і тебе. Навіть якщо немає дощу. Навіть якщо зараз ранок.»