Грим Веса розмазався ще після першого поцілунку, тому руки, щоки та шия Вілсона були забруднені білими плямами якогось порошку, і слідами від солодких ягід упереміш із якимось кремом (губної помади). Мім ніби знав, що йому доведеться створювати косметику в польових умовах, через що, відразу після появи в Константі, не розгубився і вирішив не залишити свій образ, виготовляючи пудри, помади та рум’яна з усього, що попадеться під руку або виросте із землі. Вілсон просто сподівався, що це не шкодить шкірі молодого хлопця – і вченому також – але, варто визнати, неприємних відчуттів воно не викликало. І він навіть встиг відлетіти думками, щоб лише за одним дотиком дізнатися компоненти макіяжу Веса, як той вимогливо смикнув краї червоного жилета в сторони, чіпляючись пальцями за білу сорочку. Вілсон мовчки притискався до стінки намету, втикаючись у гіллясте дерево за ним, щоб не впасти зовсім. Хоч він і не хотів здатися незграбним і боязким у плані таких дій з боку міма (той із ледь чутним сопінням втикався носом у місце десь під кадиком, ніжно цілуючи гарячу шкіру, при цьому ж блукаючи сухими руками по грудях чоловіка), але встиг зізнатися собі в голові, що боїться сексу з цим милим хлопцем. Тим більше в Константі, біля решти членів групи, які мирно сплять у своїх невеликих укриттях. Але щоб відступати було нікуди, Вілсоном і було ухвалено рішення сісти ближче саме до цієї частини намету, забезпечивши собі місце, в яке можна тихо втиснутись. Варто зауважити, що навіть такий шлях відходу не дуже допомагав: Веслі був страшенно наполегливим, а руки вмілими і досить артистичними – щось було в тому, як він з небувалою простотою торкався чоловіка, злегка підгинаючи мізинець, наче позував для невидимого фотоапарата. Його очі були такими глибокими і темними, що Вілсон просто боявся в них потонути, а губи такими пухкими й солодкими, що їх хотілося цілувати, не відриваючись.
Вес рухався точно і за якимось своїм планом: розстібав ґудзичок за ґудзиком на сорочці старшого, відкриваючи вид на бліду після зими шкіру, всипану голками короткого темного волосся, підтягнуте тіло й доріжку жорсткуватих кучерявих волосків від пупка до самого краю штанів, закусуючи губу від такого бажаного останнім часом виду. Хлопець швидко піднімає погляд, зустрічаючись з червоними щоками Вілсона, беззвучно посміхаючись.
–Веслі, ти… Точно не передумав?
Вес слабо киває головою, хитнувшись ближче до обличчя вченого, цілує його в куточок губ, слабо відсуваючись.
–Так, я певен. Я хочу тебе. – Хлопець показує це мовою жестів, досить швидко і нетерпляче, але він знає, що Вілсон зрозуміє. Він чудово володів уміннями так спілкуватися, і Вес іноді знаходив це якимось порятунком. Тим не менш, не всі, хто вижив, могли похвалитися такими знаннями, через що йому доводилося включати в пояснення старий добрий талант, зображуючи багато через невеликі «сценки», в той час, як Вілсон перший звернувся до нього мовою жестів, припустивши, що мім не чує. Розчарування в помилкових думках не було таким жахливим. Все ж таки, чоловік більше розумів, ніж міг показати.
–Мені все ще це здається поганою ідеєю. Я добре розуміюся у науці й механіці, але секс… – старший затнувся на останньому слові, тихо шикаючи його кудись убік, соромлячись молодика все більше, вже готуючись закривати обличчя руками. – У мене нікого не було з часів університету та гуртожитку.
–Це не страшно. Наявність партнерів нічого не вирішує. – Вес притримує пальцями підборіддя вченого, звертаючи на себе і свої слова увагу, через що Хіггсбері ніяково стискає губи, відчуваючи на ребрах ніжні доторки нігтиків партнера.
–Вона сказала, що я був просто жахливий. – Вілсон сором’язливо пирхає це, опускаючи очі на губи міма, котрих торкнулась усмішка. Хлопець знизує плечима, з розумінням сильніше стискаючи губи. Він зручніше влаштувався між ніг старшого, проводячи руками по грудях вище, до шиї, плавно притягуючи його до свого обличчя, щоб злитися у ніжному та неквапливому поцілунку. Вілсон повільно стуляє повіки, відчуваючи, наскільки ласкаво ковзає язик Веса по його губах. Хлопець ніби намагався максимально догодити своєму партнеру, заспокоюючи його і змушуючи як–не–як розповзатися комфорту по венах разом з киплячою від відчуттів кров’ю. Вчений кладе свою руку на кисть Веслі, ніжно стискаючи його тонкі пальці, зігріваючи їх.
Коли Хіггсбері розплющує очі, відчувши холодний подих повітря на вологих губах, бачить, як Вес слабо тримає його руку, потім повільно опускаючи її між ніг. Він ніжно натискає на пальці Вілсона, щоб той обмацав ерекцію хлопця, що виступає крізь штани, поки вчений не відкинув чужу руку зі своєю, зніяковіло намагаючись дивитися десь за плече міма, але той піднімає руки, починаючи знову говорити:
–Якби я вважав тебе жахливим, ти б не зміг відчути таку напругу у мене в штанах. Може, та дівчина була не для тебе, містере Вілсоне?
Хіггсбері знизує плечима. Все ж таки, дівчина сама стала ініціатором у цьому процесі, виконуючи велику частину роботи, поки ще тоді молодий і цнотливий студент зіщулився у власному ліжку, намагаючись сховати обличчя десь за руками. Начебто, він навіть не зміг кінчити, а все збудження спливло майже відразу після того, як його партнерка вставила член у себе, починаючи агресивно рухати тазом. Ніхто не зміг зрештою вийти з кімнати задоволеним. Вілсон взагалі попросив помінятися ліжками з сусідом всього на одну ніч, щоб не ловити примарний запах її парфуму у себе біля подушки. Через деякий час він ще відчував на собі зацікавлені або навіть злі погляди інших однокурсниць, втративши з уваги свою першу в житті партнерку.
Іноді Хіггсбері просто хотілося зникнути на якийсь час, поки про нього не забудуть. Навіть зараз, перебуваючи в наметі зі спраглим саме до нього хлопцем, Вілсон боявся, що той уперше в житті не приховає своїх справжніх почуттів, показавши огиду до чоловіка та його невмілості, уникаючи вченого до кінця днів у Константі. Він дозволив скиглящому звуку зірватися з губ, сильно щурячи очі, щоб не дивитися на Веса такими розгубленими очима. Те, що дорослий чоловік поводився настільки незграбно і боязко перед молодим парубком, вже для Вілсона було певним програшем. Але мім з розумінням злегка цілує вченого в лоб, звертаючи на себе увагу і повільно закриваючи оголені груди чоловіка краями сорочки.
–Якщо ти сильно переживаєш, я можу припинити тебе чіпати. Я думав, що можу допомогти тобі розслабитися. – Веслі пояснив, як тільки Вілсон подивився на нього. Посмішка не сходила з обличчя, а очі хлопця сяяли теплом та ніжністю. Ну як можна відмовити такій людині?
–Ні, все гаразд. Здається, я також хочу тебе. – Хіггсбері акуратно киває вниз, на свої штани, а Вес знову тягне руки до живота вченого, проводячи кінчиками пальців розпаленою шкірою, прямо до початку ременя. – Я боюся все зіпсувати.
Вес тихо брязкає пряжкою ременя, з шумом видихаючи, Вілсон зауважує, що запам’ятає цей звук назавжди.
–Я намагатимусь придумати, як тебе змусити припинити думати. Просто дивися. – Мім грайливо підморгує вченому, але не встигає той заперечити про швидкість потоку своїх неконтрольованих думок, як хлопець стягує з нього штани разом з білизною, через що член ляскає до живота Вілсона. Веслі не приховує свого подиву, різко скидаючи брови і плавно опускаючись нижче, лягаючи на свій живіт і підтягуючись до статевих органів партнера. Він розглядає чорні завитки лобкового волосся, сині вени, що тонкою сіточкою обліпили його член і чіпким поглядом розглядає обрізану головку, облизуючи верхню губу. Вілсон, що миттю розчервонівся, ховає зніяковілу усмішку в плечі. Чортів Веслі буде снитися йому щоночі після цього. Хлопець хитро дивиться у вічі вченому, киваючи убік його члена.
–Це рішення моїх батьків. Вони боялися, щоб я не підчепив жодного захворювання. – Він переводить погляд на зацікавленого Веса, що піднімає руки.
–Через це до тебе чіплялися в університеті?
–Думаю, що так. Не часто зустрінеш у Британії обрізаних чоловіків. Деякий час думали, що я здалеку абощо. – Вілсон на секунду загальмовує, коли Вес торкається його члена, але продовжує. – Це безглуздо. Я навіть виглядав як середньостатистичний…
–Місце, звідки я родом, також таким не славиться, знаєш. – мім на пробу ворушить рукою, перебиваючи, і помічає, як Вілсон прикриває рот тильною стороною долоні, зітхаючи, щоб видавати якнайменше звуків. Потім ніжно проводить навколо яскраво-червоної голівки язиком, наполегливо втикаючись його кінчиком в уретру, відчуває, як рвано здіймаються груди вченого від неспокійного дихання. Вес опускає голову нижче, масажуючи його губами, маже по ньому всередині язиком, налаштовуючись узяти його ще більше, щоб хоч трохи наблизитися до основи.
Хіггсбері уважно стежить, як хлопець уміло бере далі член, чуттєво стискаючи його пухкими губами. І Вілсон готовий присягнутися, що приємнішим відчуттів і стимуляції був лише вигляд Веслі і вигляд того, чим він безсоромно займався між ніг вченого: як його губна помада розмазувалася по члену, залишаючись темно–червоними незграбними лініями, як на очі хлопцю спадав його неслухняний чубчик, як у світлі імпровізованого нічника блищала прозора слина і, – Святі атоми… – Вілсон шепоче, відкидаючи голову кудись вгору заплющуючи очі, щоб довше затримати в пам’яті образ того, як Вес з ледь помітними сльозинками на очах увібрав у себе весь член Хіггсбері, майже втикаючись у лобкове волосся носом. Чоловік подумки дякує присутності Вайнони та її пропозиції хоч якось організувати місце для душа, бо він би помер на місці з сорому, якби погодився переспати з парубком, не привівши себе до ладу. Мім плавно ковзає вгору, випускаючи майже всю довжину, залишаючи в роті лише головку, щоб ліниво перекочувати її язиком. Він ніжно погладжує внутрішній бік стегон вченого, змушуючи того злегка підігнути ноги, що тряслись від задоволення.
–Звідки… Звідки в тебе стільки досвіду, Веслі? – Вілсон ледь чутно стогне, поклавши руку на голову хлопця, перебираючи локони волосся, що впало йому на обличчя. На диво, навіть при тому, що стирчали вони так, немов гілки сухого дерева, вони були досить м’якими та приємними на дотик. Мім останній раз мазнув язиком головку, перш ніж випустити її з рота, почавши повільно пестити член рукою. Він трохи підібгав губи, показуючи рукою цифру три. Вілсон піднімає брови, трохи сумніваючись у правильності свого розуміння цього жесту. Вес просто киває, відводячи погляд.
–Два чоловіка та одна дівчина. – Вес знизує плечима, ніби зніяковівши такої правди, але Хіггсбері лише хрипко сміється, ще раз проводячи по волоссю хлопця пальцями, відмахуючись від боязливого погляду Веса. Навіть у цього хлопця було більше досвіду, ніж у вченого. «Ось і кількість нічого не вирішує» – Вілсон усміхається своїм же думкам, ласкаво погладжуючи щоку міма, який із задоволенням підставив її під чужі долоні. – Ти дуже гарний, Вілсоне.
–Дякую, – він шарудить тканинами на ліжку, нагинаючись, щоб поцілувати хлопця в чоло. Той ніби світився і робив повітря ще гарячішим, з радістю прикриваючи очі, – ти теж чудовий, Весе. – Вілсон трохи зволікає, погладжуючи міма по плечу, але все ж таки тихо запитує: – Може, трохи змінимо позиції? Сядеш до мене ближче?
Вес коситься недовірливо на неспадаючу ерекцію чоловіка, але виконує прохання, сідаючи на коліна перед ним, акуратно виводячи:
–Я не підготувався… там… – Вілсон хитає головою, голосно ковтаючи слину. Хлопець схиляє голову в бік, не розуміючи, який рух хотів здійснити його партнер.
–Ні, я просто хотів… Щоб… Н–ну, ти знаєш… – Чоловік невпевнено бере Веслі за талію, притягуючи ближче до себе, через що той здивовано втягує повітря через рот, розгублено кліпаючи. Хігсбері стискає губи, тремтячими пальцями чіпляючись за краї високих штанів хлопця, застигаючи. – Я хотів би зробити щось. Мені хотілося… – Вілсон розчаровано стогне, відвертаючись, але Вес повертає його до себе, клюнувши носом щоку старшого.
–Можеш не пояснювати. Я довіряю твоїм умілим рукам, вчений. – Вес гладить плечі чоловіка, розслабляючись, побачивши несміливу усмішку у відповідь.
Вілсон швидко притискає кінчики пальців до своїх губ, відводячи їх долонею вгору убік хлопця, показуючи «Спасибі», через що Вес задоволено підтягує свої руки до шиї партнера, погладжуючи її пальцями. Вчений справляється з великими ґудзиками на штанах Веслі, припускаючи їх разом із білизною, нарешті вивільняючи його ерекцію. Вілсон у своїй жорсткій манері кілька разів обводить його пальцями, приділяючи увагу голівці, через що мім здригається всім тілом, починаючи з хрипотою дихати через рот. Вілсон спершу зволікає, але все ж таки підтягує хлопця за сідниці ще ближче, і він здогадується, навіщо, обіймаючи стегна чоловіка, як міг. Два члени зіткнулися між собою, затиснуті долонею та пальцями Хіггсбері. Він краєм ока ловить нетерплячі погляди Веса вниз, починаючи рухати рукою.
Повільні поштовхи поступово стають швидше, Веслі рвано дихає в шию Вілсона, немов гумова качечка без пищалки, обіймаючи чоловіка так, наче боявся, що якщо відпустить, то все припиниться і виявиться солодким сном. Вілсон же з любов’ю притискається носом у солодке на запах волосся партнера, тихо стогнучи похвалу для Веса, спіймавши його на тому, як він тремтить під руками після словосполучення «такий хороший хлопчик», ніби ніхто йому раніше не говорив про таке, і Хіггсбері був першим, хто це помітив. Він м’яко стискав сідниці хлопця іншою рукою, періодично підштовхуючи його таз ближче до своєї руки та їхньої загальної стимуляції. Незабаром Вес кінчає, закидаючи голову, ледь чутно пискнувши, прикриваючи рот долонею. Вілсон же, провівши кілька разів великим пальцем, забрудненим у спермі міма, по своїй голівці, закінчує слідом.
Вони переводять подих мовчки: щасливо посміхаються і витирають один одного якимись шматками тканини, що валялися біля Веса в наметі тут і там. Нарешті Вілсон підводить голову, повільно підіймаючись, киваючи у бік виходу. Мім засмучено дивиться на нього, хитаючи головою.
–Ти не хочеш спати зі мною? Я підготував ліжко. – Хіггсбері тепло посміхається, цілуючи все ще гарячий і злегка солоний від поту лоб молодого чоловіка, хрипко посміхаючись.
–Хіба ти не хочеш помитися?
–Зранку.
Вілсон з розумінням киває, влаштовуючись на спальнику–ліжку поряд з Весом, укладаючи того в обійми. Він ніколи не повірив би собі, якби сказав, що колись покохає щось («когось» – виправляє свої думки Хіггсбері), крім науки, розглядаючи розслаблене сонне обличчя хлопця. Той слабо розплющує вугільно–чорні в темряві намету очі, готуючись заснути. Вілсон трохи думає, підтягуючи руки до себе, показуючи:
–Я люблю тебе, Веслі. – Він з усмішкою та відточеними рухами виводить кожну букву в імені міма.
Вес посміхається ще ширше, набираючи повітря в себе, щоб потім відкрити рота, мовчки промовляючи самими губами «І я тебе, Вілсон». Хіггсбері мовчки притискає своє чоло до лоба Веса, з ніжністю стискаючи його руку під пледом з вовни.
До підйому залишалося лише дві години.