Розділ 12 — Гаррі Поттер та його п'ятнадцятий день народження

Тук-тук-тук.

Вернон Дурслі ненавидів цей клятий день. Адже сьогодні було 31 липня, а це означало лише одне — всяка неприродна погань знову спробує звести його з розуму.

Тук-тук-тук!

Він заборонив вмикати світло, замкнув на засуви вікна й двері та навіть підпер диваном замурований ще минулого року камін. Ба більше, Вернон заплатив листоноші, аби той сьогодні не приносив до їхнього дому жодної кореспонденції.

Тук-тук-тук-тук-тук! 

— А якщо це щось важливе? — прошепотіла Петунія, виглянувши одним оком із шафи. 

— Я скасував усі плани на вечір, — буркнув Вернон. 

— А якщо щось трапилось із Дадликом?

 — Він уже тиждень гостює у Марджорі. Вона б мене сповістила.

Тук-тук-тук-тук-тук-тук-тук!

Петунія важко зітхнула.

Вернон вилаявся під ніс, виповз із-під столу та виглянув у дверне вічко. За дверима стояв звичайний та нічим не примітний чоловік у старому твідовому піджаку з потертостями на ліктях. Його постать справляла враження цілком порядної людини без злих намірів. Але коли Вернон прочинив двері, то побачив ще одного гостя, який різко контрастував зі своїм супутником.

— Здоровенькі були! — гучно привітався Сіріус Блек, одягнений у вульгарний шкіряний байкерський одяг. Його розстібнута сорочка оголювала груди, усіяні закарлючками татуювань.

Інший чоловік, що здався Вернону порядним, зблизька виглядав не менш дивно: його обличчя та шию спотворювали жахливі рубці, а в очах блищало щось хиже.

Містер Дурслі навіть не знав, хто лякав його більше.

— Ні, ні і ще раз ні! — заволав Вернон, намагаючись грюкнути дверима.

Але важкий черевик з товстою та не надто чистою підошвою завадив дверям зачинитися.

— Ми до Гаррі Поттера, шановний, — промовив Сіріус, тягнучи двері на себе.

— О-о-о, я й не сумнівався! — простогнав Вернон.

— Це не займе багато часу, містере Дурслі, — до розмови підключився Ремус Люпин, який спочатку і справив хороше перше враження на Вернона. — Ми лише хочемо забрати хлопця. 

Містер Дурслі завмер. Обличчя його перекосилося — спочатку в недовірі, а потім у кривій усмішці.

— Чого ж ви, любі панове, одразу не сказали? Петуніє, веди малого пройдисвіта сюди!

Петунія, боязко зиркаючи на дивакуватих гостей, вилізла зі шафи та кинулася нагору.

— Я — його хрещений батько… — почав було Сіріус.

— Та хоч хрещена бабця, мені байдуже! — відмахнувся містер Дурслі, відкриваючи численні замки на дверцятах комірчини під сходами. Він витяг звідти стару валізу й грубо впихнув її в руки Люпинові.

Сіріус і Люпин переглянулися. Комічність ситуації їх анітрохи не веселила.

Згори почулися кроки, а за мить Гаррі Поттер стрімголов злетів сходами вниз. Слідом за ним Петунія несла клітку з Гедвіґою, тримаючи її на максимально витягнутих руках. Гаррі зупинився, мов укопаний. Він протер очі, тоді окуляри, ще раз глянув на чарівників, і, переконавшись, що це не підступне видиво, а реальність, кинувся в обійми Сіріуса Блека та Ремуса Люпина.

***

— Ласкаво прошу додому, Гаррі, — Сіріус Блек з теплою усмішкою прочинив важкі двері будинку на площі Ґримо, дванадцять. — Дім, милий дім, — мовив він з нотками іронії.

Гаррі зловив себе на тому, що на мить завмер, дивлячись на облуплену чорну фарбу вхідних дверей. Останній раз він їх бачив ніби цілісіньку вічність тому, але тепер все було по-іншому. В його серці калатало передчуття. 

Як тільки Гаррі переступив за поріг, то не зміг стримати сліз. Але це були сльози полегшення та радості. Тут, де кожен куточок пам’ятав болючі спогади Сіріуса, а похмурі стіни ніби зберігали відлуння давніх негараздів, Гаррі знайшов те, чого не мав ніколи.

Дім.

Мерліне, у нього є справжній дім!

— Вітальня вже не здається такою непривітною, — мовив Гаррі, озираючись. 

Будинок Блеків, хоча й старовинний і дещо моторошний, виглядав інакше — набагато затишніше, ніж Гаррі його пам’ятав. Тепер у ньому було значно більше тепла — не лише через зміни в інтер’єрі, а завдяки людям, які прагнули зробити його домом для Гаррі.

— Ми тут трошки попрацювали над цим, — посміхнувся Сіріус. Реакція Гаррі його підбадьорила. 

Сіріус і Люпин дійсно доклали чимало зусиль, адже це була їхня боротьба за нове життя. Вони позбулися старих пилюжних портьєр, важких чорних штор, які вічно затуляли світло, та зняли темні килими, що пахли цвіллю. Сіріус знищив моторошні фамільні реліквії та спалив меблі, хоч ті й були дороговартісними. Портрет Вальбурґи за таке варварство вилаяв його такими добірними прокльонами, що Сіріус навіть запам’ятав декотрі на випадок важливих переговорів.

Гаррі так довго чекав на цю мить, що до кінця не міг повірити в її правдивість. Він надіявся, що його нарешті покинуть нічні жахіття про дементорів та відпустить останнім часом майже постійний ниючий біль у шрамові. 

В кухні щось грюкнуло.

— Це доксі, ми ще не встигли їх витравили, — поспішив пояснити Сіріус. — Ні в якому разі не заходь туди! 

За останні слова він отримав ліктем в бік від Люпина. Чоловіки красномовно переглянулись, Люпин щось мугикнув, а Сіріус зробив вигляд, ніби згадав якусь важливу істину. 

— Тобто, саме час позбутися надокучливих шкідників! — гучно заявив Сіріус. — Чуєте, доксі? Ми йдемо!

Ремус закотив очі, а Гаррі на таку дитячу поведінку дорослих чарівників лише гигикнув — він знав, що для нього готували сюрприз. Але яким же було його здивування, коли простору кухню заполонила ціла юрба.

— З днем народження, Гаррі! — заголосили всі одразу, і в повітря здійнялося барвисте конфеті. 

А потім вони кинулися до нього. Гаррі відчув, як сльози знову затуманили очі.

— Вітаємо, Гаррі! — місіс Візлі поцілувала його в щоку, а містер Візлі поважно потиснув йому руку.

— З днем народження! Тримай, але відкриєш наодинці, — останні слова близнюки, на яких мерехтіли кумедні святкові конуси, прошепотіли йому на вухо. Фред велесо підморгнув та ледве ухилилися від материнського запотиличника.

Від Геґрідових обіймів Гаррі ледве не розплющило, а Геґрідовий подарунок цапнув його за пальця — то була кишенькова зачаровані шуфелька зі щіткою, які самостійно прибирали совиний послід. 

— Це тобі, — в руки Гаррі потрапив пакунок із солодощами від Джіні. Дівчина вже не зиркала на нього з пересторогою, а впевнено дивилася прямо у вічі.  

Потім Гаррі потрапив у міцні обійми Рона, що подарував йому карткову гру, а після нього його вітала радісна Герміона, від якої він отримав книгу по догляду за спортивними мітлами. За той час, що вони не бачилися, Рон, здається, виріс іще на кілька сантиметрів і став ще цибатіший і незграбніший, ніж досі. А також інтенсивніше червонів перед їхньою подругою. 

Рожевоволоса Тонкс, одягнена в свою аврорську форму, виглядала так, наче поспішала на святкування, але її подарунок був влучним — посібник для підготовки до аврорських іспитів. 

— Ще зарано для таких подарунків, але залюбки стану твоєю компаньйонкою в майбутньому, — Тонкс сміялася і легко потріпала Гарріне волосся. — Тільки не кажи про це Ремусу, він дарма переживатиме. 

 — Подарунку не маю, хлопче, але можу поділитися своїм аврорським досвідом або ж навчити кільком прийомчикам від темних чарів, — Дикозор Муді з підозрою зиркнув на Гаррі своїми різнокаліберними очима, а потім гаркнув більше до натовпу, ніж до нього. — Хтось вже пересвідчився у тому, що ти — це справді ти? Ану, скажи щось, що знає лише Гаррі Поттер! 

Гаррі з несподіванки розгубився, і всі путні доводи в голові порозліталися. Що тут взагалі забув Дикозор Муді? Гаррі був певен, що це пов’язано з поверненням Волдеморта, але не хотів псувати святковий настрій своїми побоюваннями. 

— Та я жартую, хлопче! — Муді ляснув його по плечі так, що Гаррі ледве не впав. — Розважайся, поки є можливість, але не втрачай пильності! 

Обабіч компанії Крічер вдавав, що дійство його неабияк дратувало. Але він ні за що на світі не признається, що за роки самотності у чотирьох стінах людський гамір видавався йому ковтком свіжого повітря.

Коли Гаррі вже не чекав жодних сюрпризів, перед ним з’явився Драко Мелфой. Той ніяково переминався з ноги на ногу, явно уникаючи прямого погляду. На тлі загального святкового настрою Гаррі несподівано для себе зрадів появі цього… вже навіть і не ворога. Чи, можливо, ще не зовсім друга?

Драко, зазвичай холодний і гордовитий, зараз виглядав розгубленим, майже вразливим.

— Це… це тобі, Поттере, — нарешті видавив він із себе та простягнув невеличку скриньку.

Гаррі взяв її та відчув тепло чужих долонь на дерев’яних боках. Скринька була майстерно різьблена, з простим, але витонченим орнаментом, а всередині — свічка, ґнотик якої зайнявся, як тільки Гаррі відхилив кришку.

— Свічка чарівна, — пояснив Драко. — Вона захищає від ховчиків і кошмарів.

Його голос лунав хрипко, ніби він досі не міг повірити, що стоїть тут, перед Гаррі Поттером, і вимовляє ці слова. 

Гаррі зустрів його погляд — і вперше там розгледів нерішучість і щось на кшталт надії. Гаррі добре знав, що таке потреба бути прийнятим.

— Дякую, Драко, — м’яко відповів Гаррі та сховав скриньку до кишені.

Драко кивнув і поспішно відвернувся, щоб приховати, як його вуха та щоки спалахнули червоним. Гаррі все ще стояв перед ним, наче очікував ще на щось, а потім, не діждавшись, несподівано для себе, сам обійняв й так зніченого хлопця.

Перше, що спало Драко на думку, що пора вже опанувати явлення, щоб в потрібні моменти зникати на раз-два й десь без свідків померти від ніяковості. Але далі його думки ще більше заплуталися. 

Мерліне, це точно магічні штучки Поттера!

Драко не міг сказати напевне, чи то гріло його чуже тіло, чи це тепло виникало безпосередньо в ньому самому. Цей момент був абсолютно інакшим, ніж коли він обіймав Гаррі того разу. Чи відчував тоді Гаррі те ж саме? І невже отримувати обійми може бути навіть приємніше, ніж їх дарувати? Чи це просто Гаррі Поттер мав якийсь особливий, чисто гарріпоттерівський, дар?

Не встиг Драко опанувати бурхливий потік емоцій та відповісти на обійми, як тепло щезло. Гаррі вже розвернувся та продовжив приймати вітання від інших гостей. А Драко залишився стояти посеред святкового гамору, немов уражений прокляттям, та намагався закарбувати це незвичайне відчуття у своїй пам’яті.

— Це тобі від нас з Сіріусом, — Ремус вручив іменниннику з виду звичайний маґлівський компас. — Він вказує не на місце, а на людину. Спробуй. 

Гаррі простягнув перед собою компас і закрив очі. Стрілка почала стрімко обертатися навколо своєї осі. 

— Щоправда, мені здається, — Сіріус почухав потилицю, — що виробник сам до кінця не впевнений, як він працює. Підозрюю, що можуть бути якісь похибки. 

— Ні, все гаразд, я подумав про сім’ю і стрілка показала вас усіх, — Гаррі був більше, ніж задоволений подарунком. 

Після цих слів до нього знову кинулися з обіймами. 

Гаррі зрозумів, що деякі емоції він почав відчувати лише з роками. Раніше він просто сумував за батьками, але після зустрічі з Ремусом і Сіріусом, які стали містком між минулим і сьогоденням, ця туга стала за справжніми Джеймсом та Лілі, а не просто за абстрактним поняттям «батьки». Його тато і мама щоразу оживали у розповідях про їхнє кохання та юнацькі роки Мародерів. Тільки зараз, коли Гаррі почав називати будинок Блеків своїм домом, а його мешканців своєю сім’єю, він зрозумів, наскільки нестерпним і самотнім було його дитинство у Дурслів.

— Нумо до столу, — запросила всіх Молі, виглядаючи так, ніби вся турбота світу зібралася в її постаті. — Гаррі, певно, голодний з дороги.

Всі швиденько порозсідалися і кілька хвилин панувала тиша, якщо не брати до уваги побрязкування столових приборів та рипіння стільців. Потім місіс Візлі звернулася до Сіріуса:

— Хотіла тобі сказати, Сіріусе, що в письмовому столі у вітальні щось постійно тарахкотить. Може, то звичайний ховчик, але хай би Аластор глянув на нього, перш ніж його відкривати. 

— Як хочеш, — байдуже відповів Сіріус.

— А на горищі повно доксь, — вела далі місіс Візлі, не звертаючи увагу на його тон. — Думаю, треба завтра за них узятися.

— З великим задоволенням, — погодився Сіріус. 

Гаррі відчув у його голосі сарказм, хоч і не був певен, чи помітив це хтось інший.

— Що це з ними? — пошепки запитав Гаррі у Рона, щоб інші не почули.

— Побили глечики, — Рон звучав вкрай пригніченим.

— Через що?

— Прикро це визнавати, але через тебе, Гаррі, — обізвалася Герміона, що сиділа за Роном. — Місіс Візлі переживає, що Сіріус ще не зовсім готовий брати опікунство над тобою.  Сам знаєш…

Герміона замовкла і повернулася до своєї тарілки. Спочатку Гаррі не зрозумів, адже Сіріус його хрещений батько, кому як не йому бути його офіційною сім’єю. Але згодом до нього дійшло, що для Міністерства, навіть після амністії, Сіріус Блек — це ще не повністю довірена особа. Багато хто із чарівників все ще вважав його небезпечним, а особливо — для неповнолітнього Гаррі. 

— Сьогодні тут були і аврори, і Дамблдор, і ще бозна-які крутелики із Міністерства. Але вони пішли до того, як ти прийшов, — продовжив Рон, важко видихаючи. — Мама, звісно, не вставляла Сіріусові палки в колеса перед міністерськими, але теж зверталася з проханням про опіку над тобою. Проте через фінансову скруту нашої сім’ї її кандидатуру навіть не розглядали. Тепер вона весь день тільки й придирається до дрібниць. І ще ця ситуація з Персі…

 — А що з Персі? — поцікавився Гаррі

А й справді — сьогодні його не було на святкуванні.

— Тільки не згадуй про нього при мамі, — попередив Рон, знижуючи голос.

— Персі і батьки посварилися, — долучився до розмови Фред, нахиляючись до столу, щоб старші не почули. — Фадж дав йому посаду молодшого помічника міністра, хоча той лише недавно закінчив Гоґвортс.

— Біда в тому, що Фадж взяв Персі до себе лише для того, щоб той шпигував за власною родиною, — додав Джордж.. 

Гаррі крадькома глянув на Мелфоя — а той бува тут не за тим самим? Щоб донести на них таточкові?

— Персі наговорив такої гидоти… Нібито через татову дружбу з Дамблдором Персі мусить постійно відмиватись від паскудної репутації. Стривай, — раптом схаменувся Фред. — Ти ж нічого ще не знаєш…

Близнюки занепокоєно переглянулися між собою.

— У міністерстві подейкують, буцімто Дамблдор завдає зайвого клопоту, заявляючи, що повернувся Відомо-Хто.

— Чому мені ніхто не написав, що Волдеморт повернувся? —  бути єдиним, хто не в курсі останніх подій, дратувало Гаррі, тому останні слова нін промовив голосніше, ніж того очікував. 

Атмосфера в кімнаті змінилася так блискавично, як бувало при появі дементорів. При згадці про Волдеморта майже всі за столом боязко зіщулились. Люпин, який збирався було ковтнути вина, зі стурбованим виглядом поволі відставив келих.

— Ми намагалися, — обурився Рон. — Але вони сказали, що…

— І правду казали, — втрутилася місіс Візлі. — Ви ще малі. 

— Відколи це треба бути дорослим, щоб задавати питання? — здивувався Сіріус. — Він має право знати. Якщо вже на те пішло…

— Не тобі вирішувати, що добре для Гаррі! — її зазвичай лагідне лице набрало загрозливого вигляду. — Йому лише п’ятнадцять років і…

— Він — не дитина! — сердився Сіріус.

— Але й не дорослий! — не відступала від свого місіс Візлі. — І він — не Джеймс, Сіріусе!

— Дякую, Молі, але я прекрасно усвідомлюю, хто він, — холодно відповів Сіріус.

— Сумніваюся! — відрізала вона. — Іноді ти говориш про нього так, ніби це повернувся твій найкращий давній друг!

Рон, Герміона, Фред і Джордж одночасно повертали голови то до Сіріуса, то до місіс Візлі, мовби спостерігали за тенісним м’ячиком. Люпин не зводив погляду з Сіріуса.

Гаррі відчув, як його серце стискається від напруги, і він не міг більше мовчати.

— А що в цьому поганого? — запитав Гаррі, кидаючи виклик всім в обличчя.

— А те, Гаррі, що ти — не твій батько, хоч і дуже на нього схожий! — відповіла місіс Візлі, свердлячи поглядом Сіріуса. — Ти ще не закінчив Гоґвортс, і дорослі, які несуть за тебе відповідальність, не повинні про це забувати!

— Ти хочеш сказати, що я безвідповідальний хрещений батько?

Сіріус ледь не кричав. Він стиснув кулаки, його очі блищали від болю.

— Я хочу сказати, що інколи ти чиниш нерозсудливо, Сіріусе, — гарячкувала Молі, і її обличчя розпашіло від емоцій. — Якби не Дамблдор, то тобі не дозволили б забрати Гаррі у маґлів!

Гаррі нарешті збагнув, до чого тут аврори й ті чарівники з Міністерства, які нещодавно навідувалися до будинку Блеків. Сьогодні збирали комісію для вирішення питання його подальшої долі.

Його погляд мимоволі впав на Тонкс, чиє волосся, зазвичай яскраве, зараз стало вицвілим і тьмяним, майже сивим. Вона, здається, теж брала участь у цьому засіданні. Саме тому була в аврорській уніформі? 

Гаррі затамував у собі роздратування. Цей день мав вирішальне значення, а він ні про що навіть не здогадувався. Якби комісія ухвалила рішення не на Сіріусову користь, Гаррі скнив би у Дурслів за зачиненими дверима без права на вибір.

Втома налягла на нього раптово. Лише хвилину тому він був сповнений енергії, впевнений, що щасливішої людини у світі просто немає. Але тепер сили покинули його, наче хтось витягнув з-під ніг ґрунт. Він щиро любив родину Візлі й своїх друзів, але зараз хотів залишитися наодинці із Сіріусом. Це був їхній день.

Гнітюча тиша заполонила кімнату, ніби важке задушливе повітря. Гаррі відчував, як тягар подій дедалі більше пригнічує його. Сьогоднішній день змусив його усвідомити, наскільки складно бути частиною сім’ї, де кожен щиро переймається через нього і має власне уявлення про те, що для нього краще. Він не хотів, щоб близькі люди сварилися через нього.

— Як на мене, — неголосно озвався Люпин, відводячи погляд від Сіріуса, і місіс Візлі одразу повернулася до нього, сподіваючись знайти спільника. — Буде краще, якщо Гаррі довідається про все від нас, а не почує спотворену версію від когось іншого.

— Що ж, — важко зітхнула місіс Візлі, бо не знайшла очікуваної підтримки. — Бачу, що до моїх слів ніхто не дослухається. Але я скажу так: Дамблдор не дарма не хотів, щоб Гаррі знав забагато. Я ж, як людина, яка щиро переймається долею Гаррі…

— Він тобі не син, — стиха перебив Сіріус.

— Він мені як рідний, — випалила місіс Візлі. — А кого він ще має?

— Мене!

Сіріус різко підвівся з крісла, його обличчя зблідло.

— Молі, ти тут не єдина дбаєш про Гаррі, — спокійно, але твердо втрутився Люпин. — Сіріусе, сядь.

Місіс Візлі здригнулася, її нижня губа затремтіла. Сіріус поволі опустився в крісло. 

Гаррі відчував суперечливі почуття. Слова Молі про те, що він для неї як син, торкнули його серце, але її надмірна опіка виснажувала. Він не міг заперечити, що Сіріус мав рацію — він уже не дитина.

Напруга повисла в повітрі, ніби тонка нитка, що от-от порветься. Лише одне необережне слово могло перетворити все у жорстку сварку. І саме тоді сталося те, чого Гаррі ніяк не очікував — Герміона переглянулася з Драко та між ними відбулася німа розмова.

Що? Герміона добровільно взаємодіє з Мелфоєм? Коли це вони знайшли спільну мову?

Від несподіванки вся накопичена напруга в Гаррі зникла. А тим часом Драко легесенько, ніби ненароком, штурхнув Ронову руку і той зачепив глечик із апельсиновим соком. Яскраво-помаранчева рідина розлилася по скатертині й кількох стравах.

Усі дорослі обернулися до їхнього краю столу.

— Рональде, який же ти незграба!  — із удаваним обуренням вигукнув Драко. —  Глянь, що ти накоїв! 

Рон уже зібрався нагрубити за несправедливість, але за столом сиділи його батьки, а Герміона вчасно наступила йому на ногу. Він одразу замовк, зрозумівши її натяк. Так само дівчина вчинила і з ногою Мелфоя — його «допомога» спрацювала, але це було підло з його сторони! Втім, загалом ситуація її влаштовувала: дорослі звернули на них увагу і нарешті припинили сперечатися.

Люпин, скориставшись моментом, помахом палички прибрав безлад зі столу. Прокашлявшись, він легенько буцнув Сіріуса коліном. Сіріус натяк теж второпав.

— Не сердься на мене, Молі. Я знаю, що ми обоє однаково хочемо, щоб Гаррі був щасливий і в безпеці.

Молі, все ще трохи розгублена й ображена, знічено кивнула, пробурмотівши вибачення і до Сіріуса, і до Гаррі.

Гаррі знав, що вона щиро його любить, дійсно, мов рідного сина. Її слова, хоч і гострі, були продиктовані тривогою за нього. Але тепер, коли буря трохи вщухла, він зрозумів: навіть ці суперечки є частиною його родини.

— Ну, Гаррі, то що ти хочеш знати? — запитав Ремус.

В думках крутилося стільки всього, що потребувало пояснень, але одне-єдине питання найбільше його мучило.

— Волдеморт повернувся?

Всі знову здригнулися, почувши це ім’я, і в кімнаті знову на кілька довгих секунд запала тиша. 

— Такі плітки ширяться серед колишніх смертежерів. — сказав Сіріус. 

— І це не просто плітки, — підтвердив Дикозор Муді. — Саме це і намагався донести Дамблдор до Міністерства, але запізнився, бо верхівка, вочевидь, вже під чужим впливом. Саме тому ти тут, Гаррі. 

Магічне око Дикозора, що весь день невідривно стежило за Гаррі, перемістило свій погляд на Сіріуса, натякаючи, що йому довірили Гаррі не просто так. 

— Але через позицію Фаджа Міністерство нам тільки заважає, — криво усміхнувся містер Візлі. — Фадж боїться, що Дамблдор хоче зайняти його місце, тому робить усе, щоб дискредитувати його. Якщо Дамблдор і надалі так відверто кидатиме виклик Міністерству, то може опинитися в Азкабані.

Від згадки про в’язницю магів усі присутні напружено переглянулися. Гаррі знав, що вони ще щось приховують і сумніваються, чи варто йому про це казати. Одне він знав напевне, що всі вони мовчали і про те, чого дійсно хотів Волдеморт — убити Гаррі. 

— Інші  деталі залишаться секретом. Для твоєї ж безпеки, Гаррі, — гаркнув на присутніх Муді, щоб ті не бовкнули лишнього.  

Гаррі втупився в Сіріуса, сподіваючись отримати хоч трохи більше відповідей.

Сіріус лише звів плечима та схрестив руки на грудях. 

І тут тишу порушив несподіваний голос:

— Чому всі мовчать про те, що на Азкабан напали? — Драко Мелфой намагався говорити рівно, але було видно, що його лякали власні слова. — Смертежери вирвалися на свободу, а дементори перейшли на їхню сторону. 

Гаррі був настільки шокований сказаним, що навіть не помітив, як його щелепа відвисла.

— Принаймні так сказала моя тітка Белатриса.

Драко розумів, що сказав забагато. Але це ціна, яку він мусив заплатити, адже відтепер його доля залежала також і від цих чарівників.  Драко Мелфой, котрий усе своє життя сприймав правду й чужі таємниці як розмінну монету, в день день дізнався, що правда може бути не лише захистом, а й зброєю.  

***

— Твоя кімната на третьому поверсі праворуч, — сказав Сіріус, вказуючи на двері з табличкою «Гаррі». — Уже пізно, Молі розсердиться, якщо через п’ять хвилин ти не будеш у ліжку.

Гаррі вже почав підніматися сходами, але раптом передумав і повернувся. Він побачив, як Сіріус низько схилився перед старовинним гобеленом з родинним деревом Блеків.

— Знаєш, Молі, мабуть, права, — гірко промовив Сіріус. — Я, швидше за все, і є тою поганою компанією, від якої тебе потрібно тримати подалі.

Гаррі мовчки підійшов ближче і притулився до нього. Попри втому та неприємний осад після суперечки, Гаррі був щасливий, адже тепер в нього є дім та родина.

— А я, мабуть, найгірший у світі син, — відповів Гаррі. — Запитай у професорки Макґонеґел, скільки разів вона мене сварила. Або у дядька Вернона — він розповість тобі про мене таке, що ти просто очманієш.

Сіріус коротко пхикнув та обійняв хлопця.

— Я не можу замінити тобі батька, Гаррі.

— Я теж ніколи не зможу стати для тебе Джеймсом.

Вони мовчали кілька хвилин, обдумуючи слова одне одного. А потім зареготали. Це була їхня маленька мить — не батька і не сина. Байдуже на ці умовності, адже зараз вони були найріднішими людьми для один одного.

— До речі, коли я думав про батьків, — сказав Гаррі через кілька хвилин, — стрілка чарівного компаса коливалася між тобою і Ремусом.

Сіріус подивився на нього з вдячністю. У цей момент він справді був схожий на величезного вірного собаку, який ладен віддати все своє життя, щоб лише почути ці слова знову.

— Якщо чесно, я не хотів сюди повертатися, — зізнався він, повільно оглядаючи вітальню. — Ніколи не думав, що знову опинюся в цьому домі та буду радий, що в мене є родина. Та все ж, я безмежно щасливий, що ти в мене є, Гаррі.

Гаррі чудово його розумів. Він уявив, як би сам почувався, якби змушений був повернутися до будинку номер чотири на Прівіт-драйв після того, як виріс і вже думав, що назавжди покинув те місце.

— Спочатку навіть здавалося, що будинок опирається змінам і хоче мене  вижити. Але Ремус та Візлі не дозволили мені опустити руки і разом ми поступово облаштували все тут. — Сіріус підійшов ближче до гобелена, його погляд ковзнув до місця, де відгалужувалися гілки його двоюрідних сестер. — Якби не допомога багатьох чарівників… і ґалеони Мелфоїв, мені б відмовили в опікунстві.

— Ґалеони Мелфоїв? — перепитав Гаррі, дивуючись. Він усе ще не міг зрозуміти, чому Драко, який зараз мирно дрих у гостьовій кімнаті, взагалі опинився на його дні народження.

Сіріус на мить замовк, потім повільно провів пальцями по золотому імені Нарциси, від якої відходила гілочка Драко. Біля них замість Андромеди була пропалена дірка.

— Мелфої підкупили кількох високопосадовців у Міністерстві, щоб ті закрили очі на мою репутацію, — його голос звучав напруженою. Очевидно, він мав на увазі той факт, що для магічного світу він довгі дванадцять років був божевільним серійним вбивцею. — За це Нарциса попросила мене прихистити Драко, поки в їхньому маєтку неспокійно.

Гаррі відчував, як його здатність дивуватися сьогодні знову випробовувалася.

— То Драко теж живе в цьому будинку?

— Так, — кивнув Сіріус. — Вже кілька тижнів. Завдяки моєму покійному батечку та Дамблдору, які обладнали цей дім всіма відомими чаклунам засобами безпеки у всьому Лондоні нема безпечнішого місця. До того ж дім знекартлений, отже його не знайти, якщо не знати точно, де шукати. 

Його погляд знову повернувся до гобелена, цього разу зупиняючись на імені Белатриси.

— Якщо Белатриса втекла з Азкабану, то рано чи пізно навідається до Мелфоїв. Якщо вже там не була.

Вони обоє розуміли, наскільки небезпечною була Белатриса. Гаррі чув про її жорстокість і знав трагічну історію батьків Невіла, аврорів Френка та Аліси Лонгботомів. Гаррі хотів поговорити ще, але з коридору вже долинали кроки — місіс Візлі спускалася сходами.

Гаррі швидко попрощався з Сіріусом і побіг до своєї спальні. Було помітно, що до її облаштування підійшли з любов’ю та з увагою до деталей. На столі акуратно лежав стос новеньких книг для п’ятого року навчання, а поруч — учнівське приладдя. Гаррі був майже впевнений, що це старання Ремуса.

Клітка Гедвіґи була порожньою — вона могла нарешті полювати скільки хоче. Гаррі закинув у клітку подаровану Геґрідом чарівну шуфельку, і та одразу почала прибирати. 

Розкладання речей зайняло в Гаррі небагато часу, адже їх було зовсім мало. Шкільні мантії та старі речі Дадлі він недбало закинув до шафи — потім колись акуратно їх складе. 

Його увагу привернула рамка з чарофото на полиці. Він нахилився ближче, розглядаючи її. Спершу не зрозумів, чому на фото він разом із молодим Сіріусом і ще двома хлопцями. Придивившись, Гаррі впізнав свого батька — юного, ще зовсім хлопчика, а також Ремуса. А інший, мабуть, був Реґулус — молодший брат Сіріуса. Про нього той майже не згадував. Реґулусова кімната все ще залишалася в домі Блеків, але ніхто не наважувався туди заходити. Гаррі задумався, як це — мати брата?

Він втомлено впав на ліжко й дістав чарівний компас. Стрілка рухалася, ніби за кимось стежила. Гаррі прислухався — з коридору долинав тихий тупіт. Компас тепер вказав на двері, і за мить вони відчинилися.

До кімнати тишком зайшов Рон.

— О, стрілка вказує на мене? — Рон відступав то вліво, то вправо, щоб перевірити, чи зміниться її напрямок.

— Так, — посміхнувся Гаррі. — Я подумав, а що, якби в мене був брат і вона вказала на тебе.

Очі Рона засяяли. Ці слова, здавалося, додали йому впевненості. Після недавньої сварки його матері із Сіріусом хлопець боявся, що Гаррі міг віддалитися від їхньої сім’ї.

Слідом за Роном до кімнати вбігли близнюки. І вони всі разом грали у подаровану Роном карткову гру до пізньої ночі, аж поки Молі не застукала їх і не дала синам прочуханки. 

Гаррі вимкнув світильник і ліг, спостерігаючи, як люмінесцентний кінчик стрілки компаса тремтить у темряві.  День був довгим і важким, але він знав, що сон йому сьогодні не світить. Розмова про напад на Азкабан і повернення Волдеморта залишила по собі гнітючу тривогу. 

Разом з темрявою на нього насів страх, що Волдеморт разом з поплічниками-смертежерами вже його шукає. А ще він згадав, як його пронизував жахливий холод від появи дементорів, і був упевнений, що їхні чорні постаті знову виникнуть перед ним у кошмарах. Це передчуття було майже нестерпним.

Гаррі змусив себе розмірковувати про щось інше, бо вважав, що якщо забагато думати про Волдеморта, то стрілка компаса почне за ним слідкувати, і той якимось чарівним чином це відчує. Або ще гірше — знайде це місце. 

Він зосередився на теплі, яке поселилося в його серці, коли він згадував сьогоднішній день. І це приносило трохи спокою, тому він намагався уявити речі, які зробили б його щасливим. 

Проте він знову помітив, як стрілка компаса почала рухатися, хоч Гаррі й не думав про когось конкретного. Вона гойдалася так само, як коли вказувала на Рона. 

«Значить, цей хтось у домі», — подумав Гаррі, намагаючись зрозуміти, на кого саме вона вказує.

Десь поруч грюкнули двері вбиральні, і стрілка стрімко послідувала за невідомим, а потім завмерла. Цікавість взяла гору. Гаррі підвівся й вирішив дізнатися, на кого саме вказував компас.

Стрілка привела його до дверей спальні Реґулуса. Може, там був привид Сіріусового брата? Прямої заборони заходити до цієї кімнати не було, тож Гаррі спітнілою від хвилювання долонею торкнувся ручки. Він був упевнений, що двері замкнені, але вони зі скрипом прочинилися. 

Всередині не було ані душі, але стрілка вперто вела в кімнату. Гаррі обережно увійшов, пройшов кілька кроків, і стрілка закрутилася навколо осі. Нічого незвичного не сталося, але атмосфера кімнати викликала тривогу й сум. Сама кімната була темною, з павутинням у кутах, а меблі й речі вкрив товстий шар пилу. Але, здавалося, вона все ще чекала на повернення свого господаря.  

«Може, той, кого шукає компас, знаходиться вище чи нижче цієї кімнати?» — здогадався Гаррі.

Випробовувати свої нерви на міцність Гаррі більше не бажав. Він повернувся до себе та згадав про скриньку із чарівною свічкою — подарунок від Драко. Гаррі відкрив її, і на ґнотику спалахнув світлий, майже білий вогник. Він торкнувся його, але полум’я не обпалило — воно взагалі було ані теплим, ані холодним. 

Раптом вогник почав змінювати форму, і перед очима Гаррі з’явився маленький напівпрозорий тхорик. Крихітний хижак весело метушився, стрибав від країв скриньки до ґнотика й назад, а потім встав у захисну позу, демонструючи готовність оберігати сон свого господаря. Гаррі не зміг стримати посмішку, бо тхорик нагадував йому патронуса, тільки мініатюрного. 

Гаррі позіхнув, поставив скриньку на тумбочку й нирнув під ковдру. Що це все означало? На кого вказував компас? 

Заснув він із впевненістю, що навіть у темні часи завжди є ті, на кого можна покластися.

***

Тим часом у сусідній кімнаті Сіріус прокинувся від знайомого скрипу дверей Реґулусової спальні. Напівсонний, він на мить майже повірив, що це молодший брат повернувся після нічного зібрання смертежерів.

Сівши на край ліжка, Сіріус вдивлявся в темряву. Спогади нахлинули, і він знову пережив останню розмову з Реґулусом — про його рішення піти з лав смертежерів. Біль від втрати брата був усе ще незагоєною раною.

Сіріус зітхнув, провів рукою по обличчю і повернувся до ліжка. Але сон більше не приходив.