Його все

Стоун завжди захоплювався доктором. Що б той не робив, кожна його справа, кожна нова схема чи винахід завжди були бездоганними. Як і сам Роботнік, на думку агента. Він не знає точно, коли це захоплення перетворилося на щось більше. Стоун просто став помічати, що йому дедалі важче відвести погляд. Коли геній виконує завдання, створює нових роботів, п’є його каву… А коли працює в майстерні подовгу, в своїй майці без рукавів, заляпаній машинним маслом, з цим зосередженим виразом обличчя та повною концентрацією на процесі. В такі моменти відірвати погляд від нього стає ще важче, тож Стоун просто стоїть там деякий час, сподіваючись, що його не помітять. Насправді він боїться, що одного дня доктор все ж помітить. Айво ж геній, як-ніяк. Найрозумніша людина на всій планеті Земля. І не бачить таких очевидних речей. Роботнік ненавидить людські почуття. Він сам про це говорив, і не раз, ставлячи своїх роботів у приклад. Тож, якщо він дізнається, чому насправді Стоун залишається поряд, терпить його, м’яко кажучи, поганий характер, готує його улюблене лате… Мабуть, той його просто викине, якщо не натравить своїх залізних помічників. Цього агент боявся найбільше за все на світі — втратити доктора. Адже він був для нього всім.

Цей прибулець… нове захоплення Роботніка. Щось, що дійсно змогло привернути його увагу. Стоун переживає за режим доктора, але казати йому про це не варто, якщо не хоче отримати порцію звинувачень та образ у свою адресу. Хоча агент давно звик до них, як і до характеру Айво. За весь час, що вони провели разом, він вже навчився відрізняти реальні почуття чоловіка за гнівом і хвилею поганих слів.

Спантеличеність, розгубленість, а іноді й страх… Айво ніколи цього не визнає, але він теж боїться. І це нормально, він ж не один з його роботів, а жива людина, хоч і забуває про це.

Під’їхавши до будинку, Стоун вилітає з автомобіля. Він помітив машину, яка від’їжджала від нього, але не вагаючись біжить всередину.

- Докторе! - агент підбігає до Айво, що лежить на підлозі. - Ви цілі?

Він бере вченого під руку та допомагає піднятися. З ним все гаразд. Як добре, що з ним все гаразд…

- Звідси тип щойно виїхав, тож я..

- Тож ти його спинив?

Стоун опускає погляд. Він знав, що так буде, знав, що бос розлютиться, але про свій вибір не шкодує.

- Відкрий рота і скажи, що ти його спинив.

Від гнівного погляду хочеться провалитися під землю.

- Ні, я захотів пересвідчитися, що з вами все добрееа.. - Роботнік хапає його за щелепу, пхаючи пальці у рукавиці агента до рота та притягує до себе.

Цей жест дуже грубий. Стоун мав би злитися на нього, чи хоча б образитися. Але як же близько вони зараз стоять…

                                                                                             ***

- Стоуне! Де моя кава? - весь цей час Айво не відходить від монітору, вишукуючи їжака.

- Вже несу, сер.

Агент підходить до столу та ставить поряд із доктором стакан з латте. На пінці видніється намальоване сердечко, але Роботнік відпиває ковток, як завжди, не звертаючи на це ніякої уваги.

- Це вже третій стакан за цю ніч, сер. Вам не завадило б трохи відпочити..

- Я сам вирішу, що мені б не завадило! Не лізь не в своє діло, Стоун. - огризається той, не повертаючись до агента.

Чоловік знав, що його слова навряд чи щось змінять. Але спробувати було варто.

- Ну і чому ти досі тут?

- А.. Так, вже йду, сер. - мабуть, він простояв там трохи занадто довго, задивившись на вченого. Хоч для Стоуна минула максимум секунда.

                                                                                             ***

Після невдалого переслідування Соніка доктор виглядав спантеличеним. Айво звик, що все, за що б він не брався, виходило бездоганно. Він звик, що ніхто не міг від нього втекти чи сховатися. Він звик завжди бути розумнішим за інших. Звик перемагати. Але з цим прибульцем все не так просто, як зазвичай. В нього не вийшло. В самого Айво Роботніка, генія, не вийшло спіймати якогось там їжака.

Доктор важко дихав, втупившись в екран.

- Замочили? О, досі на плаву. Та вони справжні термінатори.

Чоловік повільно повернув голову в бік Стоуна.

- На два слова.

Агент зрозумів, що бовкнув щось не те занадто пізно. Він знає цей тон. Зараз бос знову почне його принижувати та лаяти, виміщуючи свій гнів.

- Приклейся до стіни.

Стоун виконав наказ, після чого Айво підійшов до нього настільки близько, що вони мало не торкалися носами. Серце агента підстрибнуло, забившись сильніше десь у горлі.

- Я за тобою не пущу і сльози. Тому що ви, люди, нетямушчі і тупі, я на вас всіх плювати хотів! Мої ж машини завзяті і настирливі! Вони як діти мені! - Стоун відвів погляд.

Слова доктора ранили. Хоч чоловіку і здавалося, що він вже звик до цього, але це не могло не ранити. Він розумів, що сказане Роботніком навряд чи було правдою, той просто як завжди розлютився і насправді не хотів наговорити все, що сказав. Але чомусь від цього не ставало менш боляче.

                                                                                             ***

Доктор замкнувся у своїй лабораторії та слухав рок. Стоун увійшов, тримаючи в руках два стаканчики з кавою. Айво танцював, повернувшись до нього спиною. Агент підійшов ззаду, пританцьовуючи в ритм пісні, що лунала з навушників боса.

- Чи не бажаєте лате з парним козячим молоком з Австралії? - він протягнув напій доктору, широко усміхаючись.

- Я що, схожий на імбецила? - насупився у відповідь той.

Стоун вибрав не підходящий час. Мабуть, варто було б зайти пізніше, чи запитати СМСкою. Але вже було запізно про це думати, тепер доведеться вислухати всі можливі ганебні слова у свою адресу. Як завжди.

- Звісно, що бажаю! - він поклав руку на стакан, і їхні пальці торкнулися через тканину рукавичок. - Я обожнюю твій рецепт!!

Стоун затамував подих. Серце завмерло, за мить забившись вдвічі сильніше. Доктор сказав, що обожнює його рецепт. Він ніколи раніше не хвалив його. Чи його каву, для агента це не мало різниці. Думки плуталися, дихання чомусь збилося. Вони дивилися один одному в очі всього мить.

Один з приладів вченого запищав, і той відійшов від Стоуна. Агент гучно видихнув. Ще б пара секунд, і він зробив би щось, про що потім міг би шкодувати. Чоловік ще трохи дивився в спину знову чимось зайнятому доктору та посміхався, перед тим як піти.

                                                                                             ***

Невеличкий високотехнологічний літак, тепер вдосконалений силою голки їжака-прибульця, був готовий до взльоту. Зібравши якомога більше дронів, зарядивши зброю та ретельно перевіривши боєприпаси, доктор, у своєму червоному льотному костюмі, приготувався вирушати.

- Побажай мені удачі, Стоун! Цього разу я не дам їм втекти! - кинув на прощання доктор, сідаючи в кабіну.

Агент хотів би полетіти з ним, допомогти хоч чимось, захистити, якщо буде треба, але бос тільки відмахнувся, сказавши, що його ботів буде більш ніж достатньо, адже тепер в нього є сила Соніка. Стоун сам це чудово розумів, але щось не давало йому спокою. Відчуття, що ось-ось щось трапиться, що щось піде не за планом і в гіршому випадку доктор не повернеться. Але це тільки його параноя, правда ж? Роботнік не може ж просто зникнути. Все одно, якщо він щось задумав, його вже не спинити, тож тут навіть при всьому бажанні Стоун безсилий.

- Докторе.

- Ну чого тобі ще?

Чоловік подивився Айво в очі. Як насправді багато він хотів би йому сказати. Але не можна. Не можна зіпсувати те, що в нього вже є. Всю довіру між ними, яку вибудувати Стоуну вдалося далеко не просто. А тому все, що йому лишалося, це вірити. Вірити, що все вийде.

- Бережіть себе, сер.