День Святого Василя був у самому розпалі: запах солодощів та випічки перебивав запах зими, довкола майоріли яскраві вивіски, і звісно, люди… Каска не пам’ятає, чи святкували в її рідному селищі це свято взагалі. Зараз вона теж в невідповідній для цього ситуації — обережно лавіює в натовпі святково налаштованих людей, час від часу озираючись по сторонах. Джудо та його семеро хлопців тримаються неподалік, стражники поки нічого не підозрюють. До місця призначення — північної частини ринку, де торгували приправами залишається зовсім трохи. Там на них мав чекати хтось дуже важливий, хто наче як мав інформацію про Ґріффіта. Але повідомляти цю інформацію загадковий благодійник бажав виключно Касці — новоспеченому командиру Банди Сокола. Звісно, це могла бути пастка! Звісно, йти в саме «осине гніздо» нещодавно оклигавши після поранень не найраціональніше рішення… Але Каска не могла по іншому! Їм всім потрібен Ґріффіт, їхній незамінний лідер, не можна нехтувати жодною можливістю дізнатися щось про нього.
Каска стає біля найближчого прилавку та взялась з перебільшеним інтересом розглядати його асортимент. Майже відразу біля неї встає інша дівчина, одягнена як простолюдинка та по самі брови закутана в шерстяну хустина. Неприродно пряма постава, не то від нервів, не то від виховання, нервові рухи руками…
— Скажіть, вам подобається казка про полоненого принца? — ніжний голосочок остаточно видає в ній принцесу Шарлотту.
— Звісно, — пирхає Каска. Вона розуміє що ці загадки — принцесина спроба в конспірацію. Не посеред білого дня в натовпі вживати ім’я «Ґріффіт» та «порятунок» в одному реченні, правильно?
Купивши для прикриття по згортку чогось духмяного, дві жінки покидають цю частину ринку. Зі сторони вони певно виглядають як добрі подруги що обговорюють якусь казочку. Хоча самій Касці було недобре. Чи то від того, як вони все далі та далі віддалялися від людних місць, завертаючи в якийсь короткий провулок з тупиком, чи то від несподівано моторошної манери оповіді у принцеси.
«Один нещасний принц дуже хотів стати королем…»
Голос її при цьому ламається, а фігура починає хитатися. Каска скоса дивилася на те все, дужче стискаючи меч під одежею. Але поки стражники не поспішали їх арештовувати, а принцеса все продовжувала навалювати історію, в якій звісно було дуже багато паралелей з Ґріффітом та Бандою Сокола. Звісно ж всі вони стосувалися подій після їхнього доєднання до мідланської армії. Про їхнє бандитське минуле принцеса не була та й не мала бути добре обізнаною. І це чомусь заспокоює Каску.
—… Дістатися до принца в підземному царстві можна було через могилу з родовим символом смерті на Вінгемському кладовищі. Ви її ні з чим не сплутаєте! Вона знаходиться ближче до центру, під старим засохлим в’язом… — нарешті проговорює найголовніше Шарлотта. Каска про себе зітхає з полегшенням. В принципі, можна і прощатися.
— Затримати їх! А краще вбити! — кричить хтось неподалік командирським голосом.
Каска миттю позбавляється зайвого шмаття та вихоплює з піхов меч. А до провулка тим часом забігають хлопці на чолі з Джудо, а слідом за ними й клята королівська гвардія. Сили ну дуже не рівні, тож Каска просто подає сигнал вільною рукою, щоб за нею слідували — а саме, лізли облізлими стінами вгору. Краєм свідомості вона відмічає що принцеса випарувалася мов привид, але зараз це не її головна проблема.
Героїчна четвірка намагається хоч трошки затримати королівську гвардію. Джудо примудряється одночасно лізти вгору по стіні та допомагати своїм людям, з філігранною точністю жбурляючи в стражників кинджали. Це виграє всім трохи часу і навіть допомагає одному вцілілому з четвірки теж доєднатися до них. Вже на даху вони виявляють, що відступати то особливо нема куди. Хіба що стрибати по дахах як ті коти. Каска першою стрибає на сусідню будівлю, заносячи меч. Увігнавши зброю в покрівлю, вона підтягується та перелазить на іншу половину даху. Якраз вчасно, адже кляті стражники теж не б’ють байдики — арбалетні стріли починають свистіти в неї над головою! Вилаявшись про себе, Каска визирнула з імпровізованого сховку. Хлопці теж підтягувалися, на щастя нікого з них поки серйозно не зачепило. Серйозно…
Відвернувшись від кривавої плями на боці в Джудо, Каска береться прораховувати план втечі. Нерівні ряди кривих будинків тягнуться до самих міських стін, не таких вже і високих, це ж не столиця… Саме до них вони й мають дістатись дахами — спускатись зараз на землю чисте самогубство! Ці нехитрі розрахунки займають лише долю миті в її голові. Далі Каска просто направляє вцілілих до міських стін, по трохи зміщаючись в ліву сторону, тим самим зрізаючи побратимам відстань та ускладнюючи маршрут стражникам.
Також вона помічає як Джудо починає відставати, а пляма на його боці тільки збільшується. Це не можна просто так лишати! Недовго думаючи, вона наказала хлопцям розділитись, а сама підхопила геть слабкого Джудо під руку та штовхнула його у порожнє вікно давно покинутої триповерхової халупи. Декілька митей вони лежать в запиленій, давно покинутій кімнаті та вслухаються в навколишні звуки. Каска відчуває тепло від тіла Джудо, та його дихання — уривчасте, хрипке. Це точно поганий знак… Тупіт стражників спочатку наближається, а потім віддаляються.
Каска нарешті може прийняти вертикальне положення. Вона відриває шмат від сорочки та перев’язує його рану. А потім переказує те що вона дізналася від Шарлотти, звісно переклавши на загальну людську: «Ґріффіта утримують на найнижчому рівні Вінгемського замку. Щоб дістатися до нього, потрібно пройти через таємний прохід на Вінгемському кладовищі. Потрібна могила знаходиться ближче до центру під старим засохлим в’язом відмічена символом королівської родини». Джудо на це тільки втомлено прикриває очі.
— Добре. Це все було не даремно… — нарешті каже він. Каска мовчки бере його за руку. Він лежить непорушно кілька митей, а потім відкриває одне око. — До речі, маю для тебе подаруночок!
— Який ще подарунок, дурню?! — скрикує Каска. Вона щиро не розуміє… Ґріффіт за ґратами, Ґатс пішов, їхня банда досі перебуває поза законом та зазнає страшних втрат, сам цей телепень зараз стікає кров’ю і на тобі — подарунок!
— Так сьогодні ж свято, день Святого Василя, і все таке, — посміхається Джудо. — От і я прихопив дещо з ринку.
Тремтячою рукою він протягує їй паперовий згорток. Каска зачудовано його приймає, хоч і розуміючи що цей бевзь просто вкрав якусь дрібничку з ринку. Це звичайне пісочне печиво, схоже колись готувала її мама… Звісно, виключно на свята з залишків борошна і всього такого. Так, вона згадує все більше і більше!
— Це мило з твого боку… — зітхає Каска. Вона ж зараз не плаче? — Але краще ти його з’їж, тобі потрібні сили…
— Е ні, зараз мені шматок в горло не залізе, — пирхає Джудо, підбираючи кілька щіпок та встановлюючи їх на кінчики пальців іншої руки. Йому вдасться підтримувати рівновагу, як і з кинджалами свого часу. Якщо в нього залишаються сили на такі дурниці, сьогодні він не помре, з усмішкою думає Каска.