14 лютого 2019 року
Який сором!
Думаю, саме час написати про це в моєму щоденнику.
Ніхто не знає цього, але кожного разу, як я вподобую когось, то завжди виливаю душу в листі, який ніколи не надішлю. Перечитуючи ці свої послання, часом волосся дибки стає від усвідомлення, якими шаленими можуть бути мої почуття. Ніхто й гадки не мав, що я міг таке написати. Ось пʼятірка в сумі:
Гаррі, мій найліпший приятель. Насправді, я написав того листа йому, щоб впевнитись, що він мій найкращий друг, я не хочу його втратити. Він найкраще, що зі мною траплялось.
Герміона, моя найкраща подруга. Найчудовіша й найпрекрасніша дівчина у світі. Вона мені дуже подобалась ще зі святкового балу, просто я цього не усвідомлював. Проте останнім часом ми віддаляємося одне від одного, і я написав листа, щоб запропонувати розірвати наші стосунки, бо, здається, Паркінсон симпатизує їй набагато більше.
Лаванда, моя перша дівчина. Чомусь я думаю, що все ще їй подобаюсь. Наші взаємини були доволі непоганими. З її боку було багато підтримки, що я дуже цінував. До того ж колишні можуть лишатися друзями, чи не так?
Віктор Крум, людина, завдяки якій я зрозумів, що маю прихильність до обох статей. Він такий гарячий, звабливий, привабливий. Віктор досі є моїм улюбленим гравцем квідичу. І раніше я хотів бути ним, проте виявилось, що я хотів бути з ним.
І останній, Блез Забіні, таємничий слизеринець. Він завжди мені симпатизував; я ніколи нікому не зізнавався, але його особистість мене приваблює, і я відчуваю, як притягуюсь до нього. Одного разу Луна підійшла до мене й сказала, що Забіні подобається моя усмішка. Я все ще шокований цим.
І сьогодні вранці, у день Святого Валентина, листи були надіслані. Я не знаю, хто їх відправив, проте зараз справи надзвичайно кепські.
Більшість листів не спричинили жодних проблем, я навідався до усіх одержувачів і так-сяк виправдався за ці послання. Вони були цілком спокійними. Але один єдиний лист…
Забіні. Я ніде не можу його знайти. Припускаю, що еротичні сцени в тій розповіді були описані доволі детально. Мабуть я згадав всі принади, про які фантазував перед сном чи на нудній лекції, які я хочу, щоб він зробив зі мною; 16 сторінок, списаних і спереду, і ззаду.
Хтось постукав у двері. Це він? Я труп.
Піду втоплюся у річці глибокій…
15 лютого 2019 року
Я все ще живий. Людиною, що відправила листи, була Луна, проте Джинні їй в цьому допомогла.
І я, певно, втратив цнотливість із вище згаданим слизеринцем. Він постукав учора у двері, щоб повернути мені листа, а тоді всі мої фантазії, написані в посланні, втілилися в життя.
Блейз все ще в моєму ліжку.
Ми запізнимося на сніданок.
Але мені це до вподоби. Ще й як.
*Спогади того, що сталося вчора*
– Хто.. Хто там? – Рон загорнув свій щоденник і повільно піднявся з крісла в дуже засмученому настрої.
– Відчини двері, – голос гостя був холодним, через що Рон здригнувся. Проте все одно повільно прочинив двері, визираючи через невеличку шпаринку.
– Ох.. Забіні.. Я не очікував побачити тебе тут, – ледь чути прошепотів Рон.
– Поясни, – Блез витягнув папірці в конверті, демонстративно виставляючи їх перед обличчям Рона, й вигнув брови, – Що це значить?
– Жарт? – із саркастичною посмішкою подивився рудий у вічі співрозмовнику, намагаючись приборкати емоції, що вихром спантеличували голову й затуманювали думки.
– Як на мене, це не схоже на звичайну кумедну витівку, – Забіні поклав свою руку на двері й штовхнув, – впусти мене.
– Я.., – Блейз силою звільнив собі шлях. Душа Рона провалилася в п’яти, і він, навіть не помічаючи того, відступив назад.
– Ти знаєш, що тут написано? – помахав листом Забіні, чиї слова змусили Рон заїкнутися.
– Я..
– Це правда? Це твоя писанина?
– Так, моя. Але.. Я написав це дуже давно, і там ще є чотири… і я..
– Чотири?
– Так, для всіх, хто мені подобався…
– Коли ти написав цей лист? – він знову підняв папірці догори, і Рон важко ковтнув, помітивши, що ноги торкнулись ніжки стола, і шляху для втечі немає.
– Я.. Початок восьмого року, після поїздки потягом…
Забіні повитріщався на рудого хлопця кілька митей, а потім драматично розслабив руку, відпускаючи листочки й дозволяючи їм впасти на підлогу. Серце Рона билось як скажене.
– Ти розумів, що писав? Ти дійсно хочеш цього? – Блез ступив уперед і ставав все ближче й ближче до Рона.
– Я.. Так? У той час…
– А зараз?
– Я.. Я не знаю, – Рон опустив очі на свої черевики й не підвів голови, навіть коли відчув подих Блеза біля шиї. Рука гостя торкнулась обличчя рудого й жорстким рухом підняла його голову так, що хлопці зустрілись поглядами. Двоє юнаків не відволікаючись на щось інше, крім очей один одного, важко дихали й червоніли.
– Ти не можеш собі уявити, як довго я цього чекав, крихітко, – протараторив Забіні, не очікуючи хоч якоїсь відповіді, і впився в губи Рона. Ґрифіндорець застогнав, коли Блез поглибив поцілунок і почав використовувати язик, і прогнувся, відчуваючи твердість під мантією слизеринця.
*Назад у теперішнє*
– Що ти робиш? – пролунав голос Блеза, і Рон гримнув своїм щоденником, миттєво загортаючи його.
– Нічого, – він обернувся й побачив, як Забіні прикривав нижню частину свого тіла ковдрою Рона. Юнак почервонів.
– Та невже?
– Ми запізнимось на сніданок, Блезе, поспіши, – перевів тему Рон.
– Не так ти мене кликав учора, – усміхнувся брюнет, встаючи з ліжка.
– Це було саме те, що я написав у листі. І, будь ласка, прикрийся ковдрою, – його щоки горіли, коли Блез повільно поплентався до його столу.
– І все одно, тобі подобалось так називати мене вчора, – Блез підвів підборіддя Рона догори, щоб подивитися в обличчя коханцеві, – чорт, ти такий спокусливий!
– Відчепися, – присоромлений юнак нічого не зміг вдіяти, окрім як усміхнутись, коли Блез показав свій усміх йому у відповідь, – Святий Гордрику, ти ж не серйозно, чи не так?
– Ні, бачити твоє почервоніле обличчя під ранковим світлом тепер є смертельною комбінацією.
– Ми запізнимося на сніданок, – прошипів Рон і приготувався підвестися, проте сильні руки Забіні штовхнули його вниз, і обличчя опинилося навпроти… штукенції.
– Ти можеш отримати свій сніданок тут, – знизав плечима Блез, спостерігаючи як Рон задихається.
- Блезе!
- І тоді я міг би щось зʼїсти, бажано те, що я їв тут вчора.
- Блезе!!! – знову почервонів Рон. Хоча, певно, він і не припиняв червоніти.
Отже, листи, що були надіслані, виявились хорошою річчю. Він звісно знайде Луну, але тільки після цього… сеансу, звичайно.
