Їхня дружба з Джіні почалася ще з третього курсу і ніколи не сприймалася як щось більше. Тобто, Джіні завжди була хорошою подругою, вони разом постійно обговорювали хлопців. Герміоні подобалося з’являтися в «Барлозі», бо вона знала, що там її чекають.
— Як твої іспити? — Запитала Джіні, посуваючись на дивані.
То був чудовий літній ранок, перший з тих двадцяти, які вона мала провести у домівці Візлів.
— Так само добре, як я і очікувала. А твої? — Герміона сіла поряд і їхні плечи торкалися.
Джіні фиркнула.
— Ну, принаймні з декількох предметів у мене точно «Задовільно». — Вона втомлено потягнулася. — Коли ти приїхала вчора?
— Вночі. — Сонно відповіла Герміона.
Вони тільки почали обговорювати завдання від професора Флитвіка, коли до зали спустився Рон. В своїй піжамі у полоску, з волоссям у різні сторони він виглядав доволі смішно.
— Що за чорт!? — Закричав Рон, побачивши Герміону. Він почав поправляти руками свою зачіску. — Коли це ти приїхала?
Герміона закотила очі.
— Вчора вночі.
Джіні збоку засміялася.
— Роне, можеш не пригладжувати своє волосся, воно і так завжди дибки.
Герміона стримала смішок.
— Дякую, сестричко. — Обурено пробурчав Рон і знову звернувся до Герміони: — Гаррі нічого не казав?
Її лице вмить змінилося.
— Його не відпустили, звісно ж.
Рон стиснув губи, та змовчав.
Увечері Герміона перебралася до кімнати Джіні, бо спати на дивані було вельми незручно.
Вони ділили одне ліжко.
Тепло Джіні приємно зігрівало Герміону.
Джіні деякий час крутилася не в змозі заснути, а потім повернулася лицем до дівчини.
— Як думаєш, що нас чекає далі? — Тихо спитала вона.
Герміона теж розвернулася до неї і тепер вони дивилися одна на одну, а їхні лиця знаходилися на сантиметровій відстані одне від одного.
— Не знаю…
Невідомо, про що тоді думала Джіні. Але сама Герміона знала, що нічого доброго їх далі не чекає. Волдеморт повернувся, міністерство нічого не робить. Настають темні часи.
Вона знала, що зовсім скоро буде війна. Вона пробиреться до них так непомітно, що й не одразу зрозумієш. А потім вона забере всіх дорогих тобі людей.
Герміона хвилювалася за Гаррі, за Рона, за своїх батьків. Вона хвилювалася також і за Джіні.
— Я чула, що ти розійшлася з Корнером? — Якимось дивним тоном запитала Герміона.
— Так. Тільки не потрібно мене втішати, я зовсім не шкодую. — Відповіла Джіні.
Герміона пирхнула і їй враз стало якось легко на душі.
Засинала вона з посмішкою.
***
Наступного ранку, сидячи в оточенні майже всієї родини Візлі, окрім Артура і Молі, яка заклопотано бігала по кухні, Герміона відчувала себе щасливою. Вона дивилася на Джіні, котра сміялася з жартів Фреда і Джорджа і дивувалася тому, який у неї гарний сміх і як її очі світяться. Ніколи раніше дівчина такого не бачила.
Вона почала помічати за собою, що думає про подругу частіше, ніж про будь-кого зі своїх друзів. Їй було особливо соромно за Гаррі, тож Герміона швидко відкинула всі важкі думки, скинувши проблеми на довге перебування у «Барлозі». Звісно, як тут думати про щось інше, коли вони з Джіні цілими днями разом.
***
— Я..Я тепер староста! — Здивовано проказала Герміона, читаючи свого листа з Гоґвортсу.
Джіні засяяла.
— Ого, вітаю! — Промовила вона, кидаючись в обійми.
Герміона щасливо пригорнула її до себе, вдихаючи солодкий квітковий аромат, який можна було відчути тільки у неї і тільки в «Барлозі».
Волосся подруги легко лоскотало Герміонину щоку.
Пізніше Герміона сиділа, читаючи книгу, а збоку біля неї Джіні щось малювала в блокноті, нудьгуючи.
Герміона намагалася зосередитися, але її увага постійно поверталася до подруги.
«Її волосся таке блискуче, аж сяє. І що вона для цього робить?»
Джіні наспівувала якусь пісеньку і час від часу посміювалася зі свого малюнка.
Помітивши Герміонин погляд, вона перевернула блокнот і перед обличчям дівчини постав карикатурний Снейп, ніс якого був вдвічі більший за обличчя.
— Поглянь на це. Хотіла намалювати Снейпа, але, здається, не зовсім правдоподібно вийшло. — Проказала Джіні.
Герміона перевела погляд з малюнка на усміхнене обличчя подруги, і, сміючись, відповіла:
— По-моєму, вийшло аж занадто схоже.
***
На жаль, по дорозі до Гоґвортсу Герміоні прийшлося сидіти у купе для старост, але хоч Рон був поряд. Це її тішило.
Проходячи повз інші купе, вона пильно стежила за дотриманням порядку, та трохи зупинилася, помітивши в одному з них Джіні, яка енергійно жестикулювала, показуючи щось смішне, а Гаррі, Невіл і Луна сміялися.
«Їй так легко бути в центрі уваги. Люди тягнуться до неї. І як вона може бути такою впевненою? Її голос, її сміх…Вони такі справжні».
***
Увечері, коли Герміона поверталася після чергування у спорожнілу грифіндорську вітальню, то побачила там Джіні, яка сиділа, дивлячись, як потріскують дрова в каміні.
Герміона навіть не думала її сварити.
«Вона виглядає якоюсь сумною».
— Джіні? Все гаразд? — Запитала Герміона.
Джіні підвела погляд.
— О, це ти. Так, просто задумалася про деякі речі. Не хвилюйся.
Герміона сіла поруч.
— Ти ж знаєш, що можеш розповісти мені все, що тебе турбує.
Джіні лиш усміхнулася, нічого не відповівши. Вона знову перевела погляд на вогонь.
Герміона зауважила, як гарно, хоч і самотньо, вона зараз виглядає.
Вогонь відбивається в її світлих очах, руде волосся недбало звисає з плеч.
Джіні знову поглянула на подругу.
Якусь мить вони ще дивилися одна на одну, а вже в наступну їхні губи сплелися у легкому поцілунку. Герміона не могла точно визначити, хто кого поцілував перший. Це було так неочікувано, що вона навіть мимоволі забула, де вони перебувають і що в будь-яку мить може зайти Рон.
Так і сталося. Коли дівчата почули шурхотіння за портретом, то одразу відсторонилися одна від одної.
Герміона ошелешено дивилася на Джіні, а на її губах досі відчувався приторно-солодкий смак.
Здається, Джіні цей поцілунок не збентежив. Вона лиш таємничо посміхнулася.
***
Перша квідична гра Джіні пройшла успішно. Грифіндор переміг, а отже, мало бути гучне гуляння. Герміона навіть не намагалася цьому посприяти, знаючи, що найбільших бешкетників Фреда і Джорджа просто так не позбутися.
Всі грифіндорські гравці перебували у піднесеному настрої.
Лиш Герміона сиділа в самому кутку, старанно ігноруючи шум і пишучи реферат з настійок.
Раптом до неї на сусідній стілець всілася Джіні. Герміона, яка після їхнього поцілунку не знала, як себе поводити, і більше ігнорувала подругу, знітилася.
Та Джіні не виглядала заклопотаною. Взагалі не здавалося, що вона щось відчуває до Герміони.
— Може, поговоримо? — Запитала Джіні.
Герміона врешті відклала свій реферат і вперше за довгий час поглянула Джіні в очі.
— А нам точно є про що поговорити? — Запитала вона.
Джіні лиш стенула плечима.
Деякий час вони мовчали, а потім Герміона не стрималася:
— Джіні, ти мені подобаєшся. Але я не хочу бути лиш експериментом чи іграшкою.
— А ніхто не каже, що ти експеримент чи іграшка. — Спокійно вимовила Джіні.
Вона взяла Герміонину руку і переплела їх пальці разом.
— Ти мені теж подобаєшся.
Щоки Герміони порожевіли.
Здається, тоді й настав кінець їхній дружбі.