Час плив швидко. Ніби тільки вчора Цай Ян переселилась до королівського двору. Ніби тільки вчора познайомилась зі своїми товаришами по навчанню. І ніби-то тільки вчора деякі її «товариши по навчанню» проганяли її додому бо медицина — не дівоча справа.
Однак, Цай Ян завжди було бриліянтово начхати на всі слова маминих царапок у свій бік. Адже не минуло й пів року як дівчина здобула собі репутації малого генія, як у палаці, так і поза його межами. Так ще й стала улюбленицею Вчителя Ло! Хто б там що не казав, та Вчитель балував її як міг: проводив додаткові зайняття, дозволяв їй бути присутньою ледь не на всіх його прийомах та операціях, дарував анатомічні атласи і муляжі людських кісток, водив на майстер класи до відомих травників і травниць. Мамині царапки аж лікті гризли від заздрощів!
Цай Ян ледь не одразу здогадалась причини такого інтересу до себе від Ло Маня. Дідок шукав собі наступника, такого якому можна буде передати свої знання і статус Імператорського лікаря. Аж тут йому на голову звалилась Цай Ян: мала, не по роках розумна, так ще й аристократка! Воно й не дивно що старий хитрець так учепився за неї.
Цікаво, а якби Цай Ян не сказала що належить до дворянської родини, вчитель все одно взяв би її до себе спираючись тільки на її розум? Чи не став би?
В будь-якому разі, отримання такої посади стало б чудовим завершенням «операції Сє Лянь». Ідеальний варіант для того щоб бути поруч з каноном, але й не в самому його центрі. Іноді там-десь пересікатись з імпереаторською родиною, проводити профілактичні огляди, лікувати накрайняк, а в іншому робити все чого душа забажає! Сидіти собі по бібліотеках книжки читати! Чи закритись в кабінеті і цілодобово товкти лікувальні трави! Чи досліджувати теорію духовної енергії! І так цілих… скільки там до шеснадцятирічча Сє Ляня? Дев’ять років? Н-у-у… так, десь дев’ять років можна дурня клеїти і носа не казати до канонних персонажів.
Хоча… Складно це все. Одночасно хочеться і Сє Ляну допомогти і не завадити Хон-Хон-еру сповнитись пошани і любові до Принца, щоб він став у фіналі тим Хва Ченом якого ми всі знаєм. І це, до речі, основна проблема: не можна завадити появі Хва Чена. Бо інакше: по-перше — Сє Лянь у майбутньому так і лишиться самотнім і нещасним; по-друге — всім кабздець Бай Вусянь розтрощить цей світ навпіл і ми всі вмремо.
Тож план прозорий як скельце: щоб там не трапилось, не лізти до канонних персонажів. Нізащо.
***
Таким принаймні був початковий план… Та доля, схоже, має іншу думку. ЗНОВ.
Про малу генійку дізнався Імператор. І вгадайте що? Ну звісно! Запросив Ло Маня на аудієнцію і наказав обов’язково привести з собою Цай Ян.
Немає слів. Одні емоції. Вона побачить Імператора. Ха-ха.
Купа служниць, присланих вчителем, довгі години ворошились навколо Цай Ян: закручували їй зачіску, фарбували обличчя, одягали в якісь багатошарові вбрання довжиною в підлогу. Господи! Да вона не певна що взагалі зможе стояти в цій штуці, не те щоб ходити! Їй сім років! Агов, дамочки, схаменіться!
Спасителем Цай Ян став вчитель Ло. Дідунь одним оком зазирнув подивитись як просувається підготовка, як побачив абсолютно нещасну, ледь не ревучу Цай Ян, замотану у вбрання ціною в чверть його зарплатні.
Ло Мань хотів щоб перша зустріч його улюбленої учениці з Імператором пройшла добре. Щоб та справила на Правителя чудове враження як своїм розумом, що в неї точно вийде, так і зовнішнім виглядом. Бо повсякденна манера одягу Цай Ян не була анітрохи витонченою. Дівчинка полюбляла простий одяг, без зайвих прикрас. Безумовно, всі її одежі були виготовлені з найякісніших тканин, м’яких до тіла і легких на дотик. Однак не було в ній цих ноток розкоші яка присутня всім аристократам Сяньле.
Тому, Ло Мань взяв справу в свої руки: із власних накопичень обрав для дівчинки гарне вбрання ніжних кольорів, та прислав своїх служниць, щоб ті перетворили Цай Ян на молоду пані, якою вона і має бути.
Дівчата прекрасно виконали свою роботу. Навіть змогли заплести з її, самостійно обскубаного кухонним ножем, волосся щось прийнятне. Ці два маленькі хвостика по боках їй дуже личать. Їм навіть вдалося прибрати ту вічно висмикнуту прядку посеред лоба!
Ло Мань розглядав ледь не ревучу ученицю із смішинками в очах. Ніколи ще він не бачив гіперактивну і вічнодопитливу Цай Ян з таким виразом обличчя.
Наскільки він знав, зазвичай дівчатка її віку мріють про ляльок, гарні наряди, та чаювання; його учениця ж воротить носа від усього що не пов’язано з книжками…
Ще тоді, в бібліотеці, старий лікар побачив у дівчинці потенціал, такий, який був у нього в його молоді роки. Все життя скільки себе пам’ятає, Ло Мань вважав себе генієм. Він був і є найкращім медиком у Королівстві. Ніхто з тих кого він зустрічав навіть не мав шансу наблизитися до його майстерності, та нестандартності мислення.
Але він не завжди був таким. Діти генії часто не сприймаються суспільством. Дуже рано Мань-еру довелось навчитись ховати свої думки, не задавати моторошних запитань і не робити дивні речі. Хлопець загасив свою геніальність, забув про неї щоб стати «нормальним», не розвивав її коли вона потребувала того найбільше. Це почуття було жахливим. Відразливо прикидатись тим ким ти не є, задля того щоб суспільство не з’їло тебе живцем. Звісно, Мань-ер подорослішав, здобув собі місце у світі яке дозволило йому випустити на волю частину своїх дивацтв. Однак, це відчувалось… зламаним? Придушеною пташкою, яка відтепер може літати, але співати як колись – ніколи.
Ло Маню завжди було цікаво, якою людиною він міг би стати якби не необхідність бути «нормальним».
І раптом він зустрічає Цай Ян.
Вони схожі.
Різні зовні і різні з середині, але схожі.
Рішення загрести цю дитину під крило і дати змогу розвиватись без перешкод, було прийняте неймовірно легко.
Цікаво, чи розуміє сама Цай Ян наскільки їй повезло? Певно що розуміє. Дівчисько надто кмітливе щоб не помітити очевидного: як сильно Ло Мань виокремлює її серед інших і проявляє турботу там, де легко міг би проігнорувати.
Та все ж… З кількістю дорогоцінностей і шарів тканини в наряді для Цай Ян він все ж перегнув. З посмішкою зітхнувши, лікар наказав прибрати товсті золоті прикраси і замінити їх тоншими і легшими.
Від моря вдячності в очах його учениці, старий лише посміявся.
***
Вже через годину Цай Ян з наставником стояли посеред величезної і розкішної зали, прямісінько перед Імператором. Чоловік він був молодий і красивий: темне волосся, гострі скули, сталеві очі і все це в купі з ну просто ШАЛЕНОЮ кількістю дорогоцінностей на ньому. Він сам, певно, важив стільки ж скільки одяг на ньому, якщо не менше!
Цай Ян з усіх сил стримувала посмішку. Було схоже ніби це золото носило Імператора, а не Імператор золото. Цікаво, якщо його облити йодом все воно вступить в реакцію і почорніє?
Так! Стоп! Досить відволікатись! Цай Ян зараз присутня на зустрічі, де від кожного її слова залежить життя! Хвала Богам, що Імператор поки вів розмову тільки з Ло Манем і дівчинка могла вдало прикинутися частиною інтер’єру.
Але не довго щастя тривало. Про її присутність все ж згадали.
— А що молода пані Цай може розповісти про себе?
Хочеш-не-хочеш, а відповідати треба.
Тому, вклонившись та опустивши очі в підлогу, як того потребував етикет, дівчинка почала розповідати усіляку беліберду про те яка вона старанна, не лінива, хоче стати такою ж вправною як її Наставник, пай-дівчинка, красуня, хазяюшка, розумниця, любить солодке і котів.
…Напевно останній пункт був зайвим.
— Скільки тобі років, нагадай? — Імператор явно веселився з неї, тож все не так погано.
— Сім, Ваша Величносте.
Імператор про щось задумався:
— На рік старша значить. Непогано.
Старша за кого??? Непогано для чого??? Цай Ян зовсім не розуміла в яку гру грає чоловік. Хіба її покликали сюди не просто за компанію до Наставника Ло? Подивитись на наступницю його справи, чи щось таке?
— Гадаю, вони поладнають, — правитель якось надто м’яко посміхнувся. — що ти думаєш, Ло Мане?
— Я вже назвав вам всі хороші та погані якості моєї учениці, — вчитель неглибоко схилився, відповідаючи. — від себе можу додати, що якщо Ян-ер впоралася з роллю хорошої учениці, то і з роллю хорошого друга впорається.
Цай Ян у нерозумінні переводила погляд то на Імператора, то на наставника. Обидва посміхались. Як раптом, вона перетнулася очами з Ло Манем; той посміхнувся ще ширше у відповідь.
Ай да наставник! Ай старий, хитрий дід! Тут-то Цай Ян зрозуміла що дідунь із самого початку знав причину їх візиту сюди. Можливо навіть що він сам був причиною! Але, звісно, нащо ж про це повідомляти її? Краще весь день до прийому робити вигляд що сам не знаєш, мовляв — для самого загадка. Йому ж, певно, так весело знов грати у цю гру: «здогадайся що відбувається, до того як тобі скажуть про це прямо».
— Покличте сюди Наслідного Принца, — Імператор махнув пальцем у бік служниці, перервавши думки дівчини.
…Та ну ні. Не може такого бути. Не кажіть їй що…
Картина почала вимальовуватись. Ло Мань надто хитро та самовдоволено посміхався весь цей час, тож він точно доклав до цього руку. І так як він вже давно є довіреною особою Імператора, він цілком міг розказати чоловіку про неї. Цай Ян навіть не побоїться слова «порекомендувати», знаючи як вчитель про неї піклується.
У розмові згадувався Принц, дружба та моральні якості Цай Ян. Пов’язати два і два не складно: її набивають Сє Ляню у друзі. Ха-ха… Не так вона це собі уявляла; не так швидко, і не так неочікувано. «Операція Сє Лянь» прийняла несподіваний оборот.
Раптом, двері відчинились. У залу зайшов хлопчик; і все в ньому так і кричало: я Наслідний Принц королівства Сяньле! Кричало дитячим голосом звісно, але це дрібниці.
— Ви кликали, Батьку? — його голос був таким теплим, таким по-дитячому м’яким.
Принц, як здалося Цай Ян, з усіх сил намагався бути спокійним і не побігти радісно в обійми батька. Пройшовши до зали, він зупинився на секунду щоб ввічливо привітатись з нею та Ло Манем і підійшов до місця Імператора.
— Мій любий сину, — Імператор, вперше за всю розмову, піднявся на ноги щоб покласти руку Принцу на плече. — я хочу представити тобі декого.
Сє Лянь перевів зацікавлений погляд з батька на дівчинку неподалік.
Цай Ян завмерла як олень у світлі фар. Всі думки миттю вщухли, лишився тільки хлопчик перед нею.
— З Ло Манем ти чудово знайом, — продовжив Імператор, підвевши Принца ближче до них. — а цю молоду пані звуть Цай Ян. Вона є ученицею лікаря Ло.
Дівчинка мигцем розморозилась і вклонилась ледь не на дев’яносто градусів:
— Вітаю, Ваша Високосте. Це велика честь зустріти вас.
— Вітаю вас також, молода пані Цай. — Сє Лянь кивнув у відповідь, відчутно не знаючи що сказати далі.
Цай Ян нервувала. Це її перша взаємодія з головним героєм, ХТО Б НЕ НЕРВУВАВ?!? Тим паче що цей Сє Лянь зараз просто мала дитина, а вона не надто вміла дружитися з дітьми, хоча й сама є такою вдруге. До того ж… Стільки всього хотілось сказати, про стільке спитати, але чорт забирай! Кляті правила етикету сують їй палки в колеса! Серед усіх людей в кімнаті вона має найнижче положення, тому задати темп розмови самостійно вона не може!
Імператор розсміявся, врятувавши цим обох дітей від незрозумілої тиші:
— Розумію, складно познайомитись як слід під пильним поглядом дорослих, — сказав він, на що в голові Цай Ян промайнула думка що дядько то шарить. — тому, сину, чому б тобі не показати нашій гості свій улюблений сад?
— Звісно! — Миттю оживившись, Принц радісно схопив дівчинку за рукав і легенько потягнув у бік дверей.
Поки Цай Ян йшла, відома Сє Лянем, її мозок розривався від того що О БОГИ ЦЕ СЄ ЛЯНЬ, ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ ВЛАСНОЮ ПЕРСОНОЮ ТЯГНЕ ЇЇ ЗА РУКАВ ПОКАЗУВАТИ ЯКИЙСЬ НЕЙМОВІРНИЙ САД.
Дівчина була на межі від того щоб зловити синій екран смерті, та все ж через довгу чверть хвилини їй вдалося впорядкувати думки і з рештою приділити всю свою увагу малому Принцу. Який, до речі, був на пів голови нижчий за неї.
Сє Лянь весело вивів її з приймальної зали та за декілька кроків, зупинився з тихим «ой» і відпустив її рукав.
— Вибачте, це було не ввічливо, — сказав він винувато.
— Не зважайте, Ваша Високосте, — Цай Ян посміялась. — що ви хотіли мені показати?
— Слідуйте за мною, тут не далеко!
Яскрава посмішка цього хлопчика зведе її в могилу колись, Цай Ян впевнена.
Через декілька хвилин Принц привів їх у внутрішній двір, кожна вільна шпаринка якого була висаджена квітами всіх кольорів та розмірів. Але це не виглядало як несмак напічканих рослин, ні. В цьому саду була чітка архітектура та досконалий стиль. Чесно? Цай Ян би руки цілувала тому хто це спроектував.
— Пані Цай, ходімо покажу мої улюблені!
Сє Лянь привів її до клумби з рослинами із мечоподібним листям, високим стеблом та великими квітами.
— Це гладіолуси, якщо не помиляюсь? — дівчина вдумчиво схилила голову убік.
— Ви знаєте про них?
— Вони є значенням сміливості та хоробрості, вірно? — Цай Ян подивилась на Принца і той щасливо кивнув. — Гадаю, вам личить.
Сє Лянь озирнувся по сторонах і, прикривши рота рукою, прошепотів:
— Це так, але насправді, вони подобаються мені через те що схожі на меч.
Цай Ян тихо захіхікала такій дитячій таємниці, Принц разом з нею.
— А моя улюблена квітка це ромашка, з неї виходять смачні відвари, — пожала вона плечима, а потім змовницьки ухмильнулась. — Але справжня причина в тому що я люблю її жувати.
— Як так? Саму квітку? — Сє Лянь явно був здивований. — Хіба так можна?
— Поки наставник Ло не бачить, мені можна все, — Цай Ян хвастливо задрала носа, однак потім схаменулась. — А-а, тільки не кажіть нікому що я це сказала! Будь ласка! Інакше вчитель Ло змусить мене переписувати медичні трактати до самої старості! Він дуже не любить коли я без дозволу їм його трави. Будь ласка, Принце!
Якусь мить Сє Лянь здивовано роздивлявся панікуючу дівчинку перед собою, аж потім голосно розсміявся. Цай Ян зомліла. Принц сміявся і, чорт забирай, це найкращій звук який вона чула в цьому житті!
Минуло певно пів години? Вона не знає, забула відслідковувати час надто захопившись розмовами з малим Принцем. На диво, Цай Ян дуже швидко вдалося від’єднати цю малечу Сє Ляня від образу того Сміттєвого Бога яким він мав би стати в майбутньому. Зізнатись чесно, вона думала це буде складніше, що їй знадобиться багато часу для того щоб не бачити в цій версії Принца того, кого вона знає з роману. Але ось вона, спілкується із сенсом свого минулого життя як із звичайною дитиною, якою він і є.
До речі дитиною Сє Лянь був хорошою, трошки вибалуваним, але він Наслідний Принц цілого королівства, було б дивно якби не був. Цай Ян не пам’ятає точно, та здається в романі малого Принца називали обдарованим та розвиненим не по роках. І думається їй що Мосян трішки прикрасила дійсність, бо на її думку, Сє Лянь був просто розумним шестирічним хлопчиком.
Гуляючи садом він розказував їй про своїх батьків, улюблені ігри та вчителів. Цай Ян слухала і розповідала щось у відповідь. Це було комфортно.
Через якийсь час, одна із служниць, що наглядали за ними весь цей час, підійшла ближче, вклонилася та передала що Імператор кличе їх назад до приймальної зали.
***
В середину діти зайшли голосно обговорюючи ідеї для замків із сусального золота, які вони могли б збудувати разом. Цай Ян ніколи раніше не складала нічого із золотих пластинок, та це не заважало їй пропонувати ідеї будівель які вона пам’ятала з минулого життя, а потім разом з Сє Лянем обмірковувати кожну з них на життєздатність.
Захопившись розмовою, дівчинці знадобилася ганебно велика кількість часу, щоб усвідомити присутність Імператора в кімнаті і замовкнути, опустивши очі в підлогу. Не вистачало ще отримати покарання за порушення етикету, чорт.
Та все ж вона встигла побачити як батько Сє Ляня сидів за одним столом з Ло Манем; чоловіки розпивали напої наче старі друзі. Цай Ян звісно знала що її Вчитель Ло поважна людина, наближений Імператора і все таке… Але щоб аж сидіти із самим Його Величністю Сонцем Королівства за одним столом… Це честь задля здобуття якої, хтось і душу продати згодився б.
— Не бійся так, дитино. Опустимо формальності, можеш підняти очі, — Імператор явно був у дуже гарному настрої. — Бачу, ви потоваришували?
— Так, Батьку, — щасливо примружився Сє Лянь. — з Цай Ян весело.
— Це чудово. — Імператор обмінявшись поглядами з Ло Манем, зробив неспішний ковток із піали. — Тоді не буду тягнути. Молода пані Цай, я хочу щоб ти зайняла посаду особистої лікарки Наслідного Принца.
— Га? — вирвалось в Цай Ян.
— Після закінчення навчання, звісно. Твій наставник рекламував тебе як міг. І хоча зараз ти просто мале дівча, я вірю Ло Маню коли він називає тебе дитиною з невимірним потенціалом. — Імператор підізвав Принца жестом до себе і поклав руку йому на плече. — Сє Лянь унаслідує цю країну. Колись, він стане Імператором Сяньле, так само як і я. І як батько, я хотів би щоб у мого сина було достатньо талановитих людей на його боці. Було б великою втратою не залучити тебе до Імператорського двору якомога раніше. Що скажеш?
Цай Ян із питанням подивилась на Вчителя Ло; той спокійнісінько попивав щось із чашки так, ніби він тут не у справах. Ніби це не він тільки що дав їй білет у світле майбутнє, нічого не потребуючи взамін. Він доклав стільки зусиль, але зараз не чинив жодного тиску, дозволивши обирати самостійно.
Дівчинка потерла підборіддя, задумавшись. Як їй слід вчинити? З одного боку — вибір очевидний: погоджуватись без вагань. А з іншого… Вона не планувала настільки сильно наближатися до канонних персонажів, а посада особистої лікарки має на увазі саме це. Чи варта гра свічок? Цай Ян-то знає, що ніяким Імператором Сє Лянь не стане. Вознесіння, війна, хвороба тисячі обличч, життя в бідності… А далі вона взагалі не певна, що доживе до того моменту. Особливо, якщо погодиться на пропозицію.
Але ж… Разом із ризиками приходять можливості. Більше впливу на героїв — більше впливу на сюжет — більше шансів змінити все на краще. Можливо вона могла б запобігти знищ-…
Агх! Зараз не час займатись детальною розробкою майбутніх планів! Ій потрібна чітка відповідь: так чи ні.
Цай Ян закрила очі на декілька секунд, обмірковуючи.
Вдих.
Видих.
Ну що ж…
— Це велика честь для мене, Ваша Величносте, — дівчинка вклонилась. — Я не стану відмовлятися і буду старанно навчатися, щоб в майбутньому стати гідною цієї посади та принести користь Його Високості Наслідному Принцу.
Чесно? Цай Ян сама прифігіла від пафосності відповіді яку нальоту згенерував її мозок. Сім років життя в аристократичному суспільстві дали про себе знати. Проте, навіть повна адаптованість до нового світу не завадить їй подумки сісти в куточок і поплакати від неможливості відповісти простим: «Ок, я згодна».
— Батьку, а можна… — Принц нахилився і прошепотів щось на вухо Імператору.
Правитель тепло посміхнувся і погладив сина по голові:
— Не погана ідея, я і сам про це думав, — з цими словами він повернувся до Цай Ян. — Молода пані, чи не хотіла б ти час від часу складати компанію Принцу на його заняттях?
Ло Мань поперхнувся тим що тільки що пив.
— Маєш заперечення, Ло Мане? — Імператор підійняв брову.
— В жодному разі, — покерфейс старого не мав собі рівних.
Навіть думати не треба, Цай Ян вже знала, що погодиться; горить сарай — гори і хата.
— Дуже хотіла б, дякую, Ваша Величносте!
* * *
Зустріч добігла кінця. Цай Ян з наставником поверталися у своє крило палацу, що було хвилинах у двадцяти неспішного шагу, адже територія Імператорського двору ну просто ШАЛЕНО ВЕЛИЧЕЗНА.
— Ти погодилась складати компанію Наслідному Принцу на його заняттях, та не думай що це звільнить тебе від твоїх. — порушив Ло Мань тишу, як тільки вони відійшли на «безпечну» відстань від центрального корпусу.
— Знаю, знаю, Вчителе Ло, — Цай Ян пожала плечима. — я, вважайте, просто додала собі роботи.
Старигань, покровительно хмикнувши, продовжив:
— Принца навчають чотири імператорські радники. Троє з них не є чимось особливим, однак Мей Нянцін це вже інша справа… Моя тобі порада: справ на нього найліпше перше враження, на яке ти взагалі здатна.
— І це все? Не скажете навіть яка він людина?
— Я б не хотів забивати тобі голову своїми міркуваннями, Ян-ер. — Вчитель потріпав дівчинку рукою по голові, на що та видала протестуюче кряхтіння. — Краще познайомся з ним сама, без жодних упереджень в голові і зроби свої висновки. — Ло Мань хитро всміхнувся. — потім прийдеш, порівняємо.
Цай Ян засміялась. О, небеса. Як же їй пощастило зустріти Ло Маня.