Під вечір Поттер зрозумів, що роботи було справді багато. І якщо спочатку він думав, що за день зможе і прибрати, і меблі розставити, то зараз звичайне прибирання здавалось для нього нескінченим. Хто б міг подумати, що тут стільки пилу та павутиння? Напевно треба було когось покликати на допомогу..
На думку одразу спали Рон та Герміона. Але вони вже так давно нормально не спілкувались, що запрошувати їх зараз допомагати по дому було дуже дивною ідеєю. Потім хлопець подумав, що можна було б звернутись до сусідів, а конкретніше до дому, що зліва від нього. Хтозна-чому він подумав про найпохмуріший дім на вулиці, але йти де інде більше не хотілось. Світло всередині горіло, а отже власники вдома. Гаррі молився, щоб там жив привітний чоловік, який допоможе йому.
Та час вже пізній, і навіть якщо мешканці вже прийшли з роботи, то дуже втомились, а лише питання про допомогу з ремонтом втомлювало. Поттер по собі знав як це: коли до тебе пристають, а ти нічого окрім міцного, довгого сну не хочеш. Та завтра вони точно підуть з самого ранку, а якщо там ще й діти, то Гаррі може суттєво їх налякати, завітавши у гості. А дивак-сусід, що ломиться до чужих дітей навряд комусь сподобається. Але ж нічого поганого не станеться, якщо він прийде зараз, просто привітатись? Познайомитись для початку, може випити чашку чаю. Приємна компанія ніколи не заважала, а іноді навіть розраджувала, і Поттеру дуже б кортіло стати такою компанією, тому рішення було прийнято: він іде. Та і при якій ніякій дружбі, прохання про допомогу було не таким вже й дивним.
Спустившись на перший поверх та підійшовши до дверей, Гаррі швидко одягнув куртку, взувся і вийшов. І тільки виходячи зі своєї ділянки, зрозумів, що забув про шапку та перчатки. Та нічого страшного, він знає, що не затримається там надовго, а отже і не захворіє.
Поринувши у роздуми та хвилювання, підбираючи правильні слова: сказати привіт чи краще доброго вечора? А якщо у них він не добрий? Дідько, чому знайомитись з людьми, про яких взагалі нічого не знаєш так важко? І наче як по магії Поттер опинився біля чужих дверей.
Виглядали вони так само похмуро як і дім. Двері були обшиті темною шкірою і виглядали ідеально, наче власники тільки в’їхали. Дзвінок також виглядав недоторканим: може він не працює і всі стукають у двері? А як же ж постукати, якщо вони м’які? Питань було багато і якщо Гаррі зараз не припинить прокручувати їх всі в голові, то так ніколи й не познайомиться з мешканцями будинку.
Піднявши руку та натиснувши на дзвінок, Поттер почув його звук всередині, а потім і чиїсь кроки. То він все-таки працює..
Двері повільно відчинились і до Гаррі вийшов доволі високий хлопець з білявим волоссям. Одягнений він був, звісно, по домашньому: сірий кардиган та біла, вільна футболка, що була трохи більша за власника. На ногах також були сірі, м’які капці й спортивні штани. Поттер одразу зрадів, бо навряд відірвав хазяїна дому від важливих справ.
-Мене не цікавлять оголошення і цукерки я вам давати не збираюсь. - байдужий погляд хлопця та Поттера зрівнялись, і власник навіть трохи здивувався. - Гелловін вже пройшов, а щедрування навіть не настало, за всі розіграші ви отримаєте на горіхи.
Гаррі навіть не встиг й слова сказати, як двері почали закривати прямо перед його обличчям.
-Стійте! - напевно Поттер звучав дуже переконливо і двері знову відкрились, а власник чекав на продовження - мене звати Гаррі Поттер, я нещодавно переїхав сюди й хотів познайомитись із сусідами. І я точно не збираюсь просити у вас цукерки, або розігрувати, присягаюсь.
Що такого робили мешканці цього маленького поселення, що власник так агресивно й різко відповідає, одразу у чомусь звинувачуючи?
-Ну, якщо так.. - хлопець більше не виглядав роздратовано, скоріш байдуже. - мене звуть Драко Мелфой.
-Дуже приємно з вами познайомитись - Гаррі посміхнувся, бо якщо з першою людиною потоваришував, то і з іншими вийде.
Холодний вітер все дужчав, а сніг потроху засипав ґанок заразом попадаючи у теплий дім, лягаючи прямо на придверний килимок.
-Вибачте, здається, я випускаю вам тепло, не хотілося б, щоб ви захворіли, тож я напевно піду. - Поттеру стало трохи соромно за те, що не подумав про нового друга. Та й він без шапки та перчаток почав замерзати. - може, ви б хотіли завтра зайти до мене? Якщо не будете зайняті.
На обличчі Гаррі сяяла трохи безглузда усмішка. Чи то від радості, що в нього з’явилась знайома людина у незнайомому місці, чи то йому мізки відморозило. Казала ж мама, без шапки не ходити..
-Я зможу зайти до вас по обіді. - Драко кивнув головою, в знак того, що розмова закінчена та закрив двері.
Судячи з його погляду та тону голосу, новий сусід не дуже товариський..Але можна було вважати успіхом те, що він прийде завтра, а отже, можна було налагодити контакт.
Швидко добігши до своїх дверей, Поттер поспіхом відкрив її та забіг всередину. Так, дім був ще холодним, не заселеним, але від вітру захищав та дарував яке ніяке тепло і нарешті тут панувала тиша, затишна тиша, якої у місті не дочекаєшся.
Згадавши, що в оселі все ще безлад, а завтра до нього взагалі то прийдуть гості, Гаррі спішно зняв курточку, навіть не помітивши, що вона впала на підлогу і хотів взятись за прибирання. Та лише взявши у руки ганчірку, щоб протерти пил на столі, зрозумів, що ноги його вже майже не тримають. Найкращим рішенням було зараз лягти спати, а зранку встати раніше та поприбирати. Все одно зараз зробить абияк, потім же ж більше треба буде робити.
Знявши верхній одяг та кинувши його кудись на диван, Поттер знайшов в сумці старі шорти та футболку, одягнув їх, і вирішивши, що буде вдалою ідеєю лягти спати на диван, заснув, як тільки голова доторкнулася подушки. Напевно всі емоції та події за сьогодні його дуже втомили, так що він навіть забув поставити будильник.