ПЕРШИЙ РОЗДІЛ: غطاء المحرك

Біг чоловік через поле дике, 
Біг чоловік через темний ліс, 
Повну вулицю лементу й крику 
У легенях набряклих ніс. 
Біг чоловік через сонні луки, 
Вибився з сили від голосінь. 
Тенором, повним черствої муки, 
Допитувався: «Де моя тінь? … 
 
- Василь Симоненко “Тінь” 

   Рука простягнулась до поличок, яка була заповнена різноманітними чашками. Кіллджой дістала одну зі своїх, придивившись, вона помітила в ній маленьку хрестову відкрутку, руків’я котрої була темно-бордового відтінку, яку вона шукала тижнями, відколи він забрав її. Клара незадоволено пирхнула і з-за кута виглянув Сайфер, який повернувся невдовзі. 
   — Оо! Бачу вернулась із побачення. Розказуй, як там, поки в мене хвилька лишня з’явилась, - мовив Сайфер, схопивши чайник біля неї. 
   Спершу він налив Кіллджой, а решту вже собі, коли в її чашці вже була заварка. 
   — Знаєш, - вона не тримала на нього зла, ця вічна крадіжка вже була місцевим звичаєм, - Як завжди. Хоча ми надовго застрягли в одному ресторанчику… 
   Їхня ромова продовжилась уже в залі. Коли Кіллджой розповідала про своє побачення, приділяючи багато уваги на місію, куди Рейз забрали. 
   Сайфер помітив оком Омена, який сидів у куту з перехресними руками. Ті вже віталися, тому вони промовчали. 
   Кинувшись на диван із чашками, Сайфер якомога швидше спробував відібрати пульт, однак Кіллджой була готовою та врази швидше. 
   — Не сьогодні, - посміхнулась вона. 
   — Ой-йой! Зловила, зловила, - посміюючись, здався та підняв руки Сайфер. 
   Клара ввімкнула телевізор, але, окрім стаціонарних хвиль, нічого на екрані не проявилося. 
   — Уже сьомий раз за тиждень. Я владнаю…- 
   До того, як Кіллджой встала з дивану, Амір уже був у телевізора, оглядаючи його зверху-вниз. 
   — Не сьогодні, інженеронько, - махаючи головою, каже Сайфер, - Я все зроблю, тільки-но… 
    Сайфер простягнув їй руку, махнувши нею, коли вона врешті підійшла ближче. Той, очевидно, просив її викрутку, яку та мала при собі декілька хвилин потому. Кіллджой засунула свою руку в кишеню, закотивши свої очі. У мить у руках Сайфера опинилась обгортка від цукерки. Відчувши щось неладне, Амір обернувся, але її вже поблизу не було. 
   — Діти… - видихнув він. 
   — … Ти з ними гарно ладиш, - проказав зненацька Омен зі складеними руками, будучи в тому ж кутку, - Який твій секрет? 
   — Секрет мій такенний: Клара давно вже не дитина, - Омен простягнув йому руку, з якої випирала хрестова відкрутка ідентична тої, яка була в Кіллджой, - Оо! Моя юна школа. Дякую. 
   — Але замолода для війни, - відповів Омен, як тільки Сайфер забрав інструмент. 
   Сайфер мовчки крутив та ремонтував телевізор, коли Омен обережно спостерігав за процесом. «Я ж тебе бачу» раптом заговорив Амір хитрим голосом, через що Омен різко повернувся у протилежну сторону. Через секунду телевізор був як новий. 
   — Вона розумна дівчинка. Впорається, - тішить себе Сайфер, - А от ти… Не хочеш ні в чому зізнатися? 
   — Ти й сам уже знаєш, - встав Омен на ноги. 
   — Я не чую вибачень, - Омен мовчав, - Хоча можеш заробити, якщо підеш зі мною запариш ще один, а? Навчу, а то, бідний мій, неправильно ти його зробив. 
   — А твій що? 
   — Мій буде моїм. А тобі зробим ще один, - нагнувся Амір та підняв вказівний палець межи ока Омена, - Якщо ж ти написав рапорт, - Омен у відповідь лише спокійно кивнув. 

   Омен впирався ліктями об стіл, обережно спостерігаючи за процесом приготування чаю. Для нього такого дивного водночас чаруючого методу до сьогодні не існувало. Поки Сайфер промовляв свою монолог-інструкцію, чай набував свіжих ароматів імбиру та дольки лимону разом із ніжним молоком. 
   — … Я звісно не фанат такого молока, оскільки він псує всю текстуру чаю, однак тут він проявляє особливий потенціал запаху та присмаку… - Амір повернув голову та помітив, як уважно Омен спостерігав за чаєм. 
   Зупинившись, Омен теж повернувся до нього. 
   — Далі? 
   — … - Амір розігнувся, а за ним і Омен, - Чекати, - замовк Сайфер, а потім показав пальцями, - Десь хвилин п’ять-сім. Бажано взагалі десять, але він тоді вистигне, як мій. Хоча залежить, чи тобі подобається теплий чи холодний. 
   — Теплий, якщо ж так. 
   Ті пали в тишу з перервами на звуки Аміра, коли він сьорбав. Омен також схопив чашку, але не збирався поки що її пити. Тепло від чашки бралося за його руки, немов рідний дотик. Омен дивився в рідину, але відображення було настільки мутне, що він не міг розгледіти себе. Бажання розбиту цю чашку зростало з кожною секундою, коли він тримав її. Його нігті скреготіли об чашку, коли він напружив свої пальці. Здавалося, що він от-от навмисно пустить чашку, однак він знав, що не можна. 
   — Кажу ж, п’ять хвилин. От нетерплячий, - Сайфер надпив свій чай, - Чи мій будеш? 
   — Ні. 
   Амір поставив свою чашку, відчуваючи певний тиск навколо них, — Розкажеш щось? 
   — Не хочу. 
   Моментально відповів Омен, склавши руки докупи на рівні своїх грудей, після того як поклав свою чашку на стільницю. 
   — Ти колись скидаєш свій капюшон? Хоч коли кидаєш прати, га? 
   Грайливо запитав Сайфер, хоча вони не на жарт упали в глибоку тишу незручності, будучи в перестрілці очима. Тінь тяжко видихнула, мотаючи головою, а його дихання за секунду уповільнилося. 
   — Ти бачиш, що під моїм капюшоном, - Омен наклонився перед Аміром. Його тіло повільно, але гармонійно поверталося боком, - Сайфере? - в одну мить після його імені одна з ніг Омена опинилась між ногами Сайфера, коли той продовжував спиратися об кути стільниці. Одна рука опинилась на його плечі, а друга трималася міцно об край, нагнувшись перед Аміром, - Моя тінь жахає тебе? 
   З рук Омена разило сухим холодом, який було складно описати людською мовою, щось неземне; а очі, принаймні як йому здавалося, рішуче дивилися на нього в пошуках відповіді. Сайфер розгублено опустив свою голову. Амір відповідає, що ніколи, будучи самостійно ознайомленим із секретами Омена. 
   Омен забрав свою руку з його плеча та видав важкий похмурий стогн, а його тіло ніби знову трохи нахилилося, лише руки йому заважали до своєї цілі. 
   Сайфер детально аналізував його позу та реакцію, вивчаючи та обмірковуючи їх. Тягар, який Омен мав за своєю спиною, нікому не владний навіть і йому самому.  
   Руки Аміра по його наказу потягнулися до Омена. Спершу проминули його пахви, слизько проходячи повз його талії. Пальці зігнулися тільки дійшовши до його спини, міцно, але обачно, схопивши її. Сайфер легко підсунув Омена до себе і той врешті-решт опинився о його грудей. Тепло, яке разило звідти, втішало Омена, коли холод із тіла перебивав це тепло. 
   Амір тяжко видихнув, піднявши голову до стелі, коли Омен неочікувано прийняв ці обійми, схопивши Сайфера також за спину, але вже на вищому рівні, ніж він. 
   Твердий дотик у його спини спонукав Омена пасти в груди Сайфера, немов у поле кульбаб. Він боком свого обличчя прислонився до них, не відчуваючи ані краплі сорому. 
   Амір відчув турботу зі своєї сторони. Відповідальність, яка оточувала його. Легко чутні стони з кожним разом тихішали, коли вони притихли, Сайфер опустив свою голову нижче, ледве торкаючись верхівки голови Омен. 
   Раптово Клара виглянула з-під кута, набравши в легені повно повітря, готуючись до крику, однак картина перед нею змусила її враз замовкнути. Лише Сайфер помітив її присутність. Кіллджой спершу просто витріщилась на них, але, коли Амір махнув головою, вона рукою показала відкрутку з незадоволеним виразом на обличчі. Сайфер почав роздивлятися навколо себе в пошуках бажаного предмету. 
   В один момент його рука настигла кишені Омена на правому боці його ноги. Його руки лагідно надійшли верхівки сумки. З цієї сумки виглядало руків’я викрутки, яку шукала Клара, своїми намагніченими руками інструмент повільно, але надійно, наближалась його руки. 
   У руках тихо опинилась відкрутка. Забравши руку з його спини, він підняв цю відкрутку вгору і кинув у її сторону, але ледве не стрибнув за нею, подумавши, що зараз вона полетить їй в обличчя. Відкрутка полетіла вище її голови і впала на землю, створивши відповідний звук падіння металу та плитки. Кіллджой присіла, щоб підняла її, і крикнула йому «Дякую!» та швиденько втекла. 
   Омен ні на мить не повернув свою голову від усієї ситуації. А Сайфер, хвилюючись, дивився на нього круглими очима. За хвилину вони знову повернулися в етап, де вони мовчки без перерви були в обіймах. 
   Одна рука Омена піднялася за його спиною, сягаючи гори. Його ніготь тикнув об капелюх Аміра. Сайфер моментально поправив його своєю рукою, дивлячись на нього. 
   — Куди ми руки тягнем? - Сайфер тримає трьома пальцями капелюх, аби його знову не відірвали з голови, - Якщо і знімати, то краще вже капюшон свій спершу. 
   Омен відпустив Сайфера, але не відступив. Його руки піднялися на рівні голови та половина пальців занурилися всередину капюшона. Тут Амір хотів зупинити Омена, але він не встиг і сформулювати речення, адже, немов полум’я, його тінь уже здійняла вверх. 
   Картина, яку Сайфер уже видав через монітор, проте не в житті, проявилась перед ним. Жахаючий вираз обличчя був на Омені. Той, який не побачиш на будь-якій людині. Амір втратив дар мови. Коли Сайфер витріщався на нього, Омен повільно забрав капелюх та тримав його у своїх руках. 
   Краса Омена. Ось, що так здивувало Сайфера. Його тінь здіймалась угору, однак не тікала, неначе кайдани тримали її. Три яскраві полоси виділялися серед чисто-чорного кольору, притому, наскільки мутним не було це зображення, чіткі риси людської голови в ньому проявлялися. 
    — Ти казав, що вже бачив мене таким, - починає Омен, - тоді звідки така здивованість? 
   — Yalla Nor, твоя краса воістину вжиті прекрасніша, - рука Сайфера опинилась на його щоці. Не дивлячись на тінь, він відчував щось тверде та міцне в цьому дотику. 
   — Yalla…? 
   — Питання, - каже Сайфер, - Хіба тобі цікаво бути з тим, хто й так усе знає про тебе? 
   — … Так, - з паузою відповів Омен, - Коли ти знаєш більше про мене, мені легше бути по одній стороні з тобою. 
   Сайфер замовк. Емоції, які збиралися в ньому від усіх його слів та незвичної поведінки, от-от вистрибнуть із нього. 
   — Омене. 
   — Гм? 
   — Як нам цілуватися? 
   — … А ти хочеш? - питає Омен. 
   Сайфер махнув раз головою у відповідь. Омен поволі взяв одною рукою його за талію, а іншою тримався за стільницю. Його голова повільно нахилилась до шиї Сайфера, коли він із кожним сантиметром близькості підіймав і підіймав її. Амір завмер і зненацька відчув холодний дотик у районі його шиї. Він змусив його від жаху видихнути, забувши на долю секунди, який же холодний Омен порівняно з ним. Цей поцілунок був геть інакшим від інших, які він отримував. Його холод безжалісно передавався Сайферу. Омен відпускав та знову чіплявся, то опускаючись, то підіймаючись вище ледве не до вилиці. Краєчки голови тіні Омена перекривали частину полю зору Сайфера, коли вона рухливо коливалася зі сторони в сторону. Запах, який віддавав із неї, був таким же холодним, немов сніг. 
   Амір глибоко дихав, але руки продовжували триматися за нього. 
   — Тобі ніц не заважає? - посміюючись, запитав Сайфер. 
   — Одяг не проблема. Моє тіло… Ось моя проблема, - каже Омен, врешті відпустивши його. 
   — Тіло не проблема. Принаймні для мене, якщо ж так думати, - усміхається Сайфер, - Однак… - Амір роздивлявся Омена, піднявши його голову своєю рукою, - Для мене є загадка, де б могли бути твої губи… 

‘*   *   *’ 

   Майстерня знову кишить одним Сайфером. Робота не припинялася, а прилади розроблялися. Почувши кроки, які минали повз його особистого кабінету, він моментально стрибнув зі стільця, усвідомивши, котра година. Виглянувши зі шпари дверей, він точно запевнився, що агенти повернулися з чисельного завдання. 
   Амір гукнув його ім’я і серед зграї він повернув голову з декількома агентами. Омен повільно ступав у його сторону, коли інші направлялися, куди планували. Сайфер сперся об бік дверей, кинувши в нього посмішку. У руках Омена був пустий документ, але він був у такому положенні, що Амір не міг розгледіти його деталі. 
   — Як завдання? - спитав Сайфер. 
   — Як завдання, - відповів Омен. 
   — Якщо не зайнятий, то може… Поговоримо? 
   Омен відвернувся, задумавшись, та відповів: — Не можу. На мене чекають два рапорти. 
   — Два? 
   — Минулий і нинішній. 
   — Але… - Сайфер випрямився, - Я можу помогти, якщо хочеш. 
   — Ти не перебував на тих двох завданнях. З усім іншим я владнаю. 
   Сайфер замовк. 
   — Добре… Успіхів. Якщо хочеш чаю… Ти знаєш, як його заварити. 
   Омен легко кивнув у відповідь і обернувся, повільним кроком віддаляючись від майстерні. Амір спостерігав за ним одним оком та повільно зачиняв двері за собою, коли його шлях зник разом із ним…