1 розділ

1 розділ.

Чуя Накахара 

—Біп. Біп. Біп. 

Знову!? Я ж лише мить тому ліг спати. Думаючи що це помилка, я встав і сонно поглянув на годинник. Ні , на жаль вже була сьома ранку,  тож як не крути мені довелося піднятися з ліжка. Взявши телефон і попрямувавши на кухню я запримітив , що  нікого немає вдома. Ну й нехай , можна не йти до школи. Я вже хотів піти спати далі , як раптом задзвонив телефон.

— Алло?- запитав я.

—ТИ Ж ПРИЙДЕШ СЬОГОДНІ ДО ШКОЛИ ?!- закричав мій друг у слухавку.

—Ні, а що ?- мій змучений голос його навіть не цікавив.

—ЯК ЦЕ ТИ НЕ ПРИЙДЕШ!? У НАС СЬОГОДНІ МАТЧ З 10-Б! ЯК ЦЕ ТИ…..- він продовжував кричати так ще десь 10 хвилин.

Я так втомися це слухати що, вже ладен був погодитися йти у школу. Ще після кількох хвилин цієї «розмови»  , я врешті решт погодився й став збиратися. Географія, хм що там ще, історія , література ну і нібито все. Тож перевдягнувшись і зʼївши вчорашні оладки , я вийшов з дому та пішов у напрямку школи. Вчора йшов дощ  — усе було в калюжах , тож я мав їх обходити. Раптом якись брюнетно-русий юнак проїхав повз мене на велосипеді й забризкав мій одяг водою в переміш з багном. Навздогін йому полетіла моя лайка , але я був змушений повертатися до дому. 

Коли я повернувся, переодягнувся і нарешті дійшов до школи, був вже другий урок. Чесно за це я не хвилювався, сів за порожню парту біля вікна та почав дивитися надвір. Задумавшись я не помітив, як почалася перекличка й черга дійшла до мене.

—Чуя Накахара, присутній? Чуя Накахара!? ЧУЯ НАКАХАРА! - голос вчительки вирвав мене з думок.

—Так , я є!- після мого вигуку, вчителька щось пробурмотіла і продовжила перекличку.

Відвернувшись до вікна я й далі спостерігав за вулицею. То тут то там вибігали коти, проїздили машини гучно розбризкуючи воду з калюж, бігли діти поспішаючи на уроки…. ну загалом нічого аж так цікавого. Раптом на стіл переді мною поклали аркуш. Я здивовано поглянув на нього а потім підвів очі догори. Вчителька стала біля дошки і почала пояснювати,  що зараз ми будемо писати контрольну роботу. Ну це просто знущання, але що поробиш? Тож написавши контрольну , напевно на два, я вийшов з класу. Все одно наступний урок теж література. Попрямувавши до їдальні , я наштовхнувся на свого друга-однокласника, у якого зараз було два уроки математики.

—Аку! - вигукнув я - Обовʼязково треба було що б я був у школі ?

—Звичайно, Чуя - відповів той - ти ж найкращий з нашої команди настільного тенісу!

У нашій школі був дуже популярний настільний теніс , і часто одна паралель кидала виклик іншій. Тож сьогодні нам 10-А доведеться грати проти 10-Б , ну і як завжди завдяки мені ми виграємо. Ще побалакавши пару хвилин ми розійшлися, і я нарешті зайшов до їдальні. В таку пору майже ніхто не заходив до їдальні , тож і сьогодні там нікого не було… окрім юнака , який стояв спершись на стіну. Він тримав у руці в бинтах якийсь стаканчик,і помітно дратувався від того що мусить чекати. Підійшовши ближче , я теж хотів купити якусь булочку, запримітив що вся проблема у старому терміналі , який не хотів проводити оплату. Також я відчув запах кави з … корицею і чимось ще , напевно її пив цей юнак.

—Та не парся, пройде оплата- підбадьорив я його , адже часто така сама проблема траплялася у мене не раз.

Юнак здивовано подивився на мене , ніби щойно помітив що я тут. Наші погляди раптом зустрілися. У мене раптом завмерло серце, ці очі бурштиново-карамельного кольору я не міг ніколи забути.

—Осаму? - вигукнув я.