Ключиці

Бурштинові очі нервово оглянули кімнату. Обличчя вдарило світло прямо з віконця, яке було ледь видно через чорні короткі штори. Саме ложе знаходилось біля стіни під вікном, та не було в найкращому вигляді. Простирадло було пом’яте від сну, а на підлозі лежали подушки, які були не дуже по доброму скинуті зі свого місця, видно минулого вечора. 

Хоча ліжко і було двоспальне середнього розміру, та навіть так воно залишало лише трохи місця між стіною навпроти нього, на якій висіла середнього розміру плазма. Збоку між двома стінами біля ліжка лежав білий килим в чорних лініях. Зі сторони стіни на якій висів телевізор не прям під ним стояла тумбочка, на якій стояв органайзер з різними робочими паперами, а на полиці нижче майже під підлогу були білі капці з вушками кролика. Ще кілька поличок на стінах, та й робочий стіл біля стіни зі сторони ліжка на якому стояв комп’ютер з колонками та стілець поруч. 

- ой-йо-йой..- - жалісний стогін вийшов з рота білявки сідаючи та підтягуючи ліве коліно до себе, поки оченята змружились.

 Позіхаючи так що муха до рота може залетіти різкий біль в районі шиї збив її з пантелику, ба більше, біль почав йти по всьому тілу. Зтягнувши з себе простирадло на очі відкрилось все тіло вкрите засмоктами та синцями не схожим на сильні сліди губ. Але цей біль був навіть приємним, а вночі ще й пощіпував шкіру. 

Раз за разом в очах минала остання ніч та немов кадри з найгарячішого моменту сцени, від чого навіть рум’янець встиг покрити теплі щічки. 

Двері неочікувано відчинились не видаючи навіть жодного скрипу, що могло здивувати. В проході опираючись на дерев’яну оббивку стояла Єва з двома чашечками кави в руках.

- доброго ранку - неочікувано тепла усмішка промайнула на її вустах, без яскраво червоної помади, яка була там раніше.

Її злегка вологе волосся спадало на плечі бо ще не було накручене, хоча воно видавалось трошки кудрявим і так, але ще далеко до «робочого вигляду» По лобу досі стікалися крапельки води з мокрого волосся.

Також домашній одяг яскраво виділяв її талію, так як халат був обережно зв’язаний на ній.

Спостерігаючи за домашнім виглядом цієї панночки не могло не призвести до відчуття тепла в грудях. Немов цей затишний та в той же час стриманий халат так і хотів заставити обійняти її та загорнутись в затишок тіла та тонкої тканини..

- доброго.. - скинувши ноги з ліжка та накинувши на свої плечі ковдру промовила Аврора глянувши з зеленоокої на годинник та тумбочці. Тільки сьома ранку, в свій легкий день вона зазвичай прокидається явно пізніше, хоча її навіть не будили.

- як я знаю ти не любиш каву - зробивши кілька кроків до ліжка вона змінила розташування своїх пальців тримаючи чашечку вже за край, щоб Ава змогла взяти її за ручку, що вона і зробила. 

В чарці був зелений чай, що можна було одразу відчути по запаху трав, який вдарив в ніс. В відображенні зеленої рідини, вперше за ранок вона побачила своє обличчя. Було очевидно, що вигляд зранку не порадує. Волосся було розпущене та розпатлане, а через те що вчора не змила макіяж то виглядала ще гірше. Але навіть такий вигляд не заставив скривити обличчя, як зазвичай буває зранку перед дзеркалом. 

- дякую - розтягуючи губи в легку усмішку промовила білявка, глянувши на Єву.

Шостак в свою чергу сіла поруч з дівчиною склавши одну ногу на іншу. Від неї лунав приємний запах ранкової кави, який не дратував, а був настільки м’яким, що здавалось там просто переборщили з кокосовим молоком. 

Тримаючи одну свою руку на своєму коліні, іншою вона невимушино накручувала на палець своє зелене волосся. Злегка відтягуючи пасмо, вона нарешті глянула в бурштинові очі, поки її тон звучав зовсім по новому для Ави.

- якось вчора я не встигла запитати, але.. - тримаючи погляд прямо в душу, після короткої паузи вона договорила - тобі все сподобалось? 

Незважаючи на цей стійкий погляд, в голосі чулась нотка хвилювання, немов ця ніч, яку вони провели разом могла виявитись чимось жахливим..

Та перша емоція, яка з’явилась на обличчі Аврори це легке не розуміння злегка припіднімаючи свої брови. Першу секунду вона мовчала, але після випалила трошки швидше ніж хотіла - звісно, що так-.. - обірвавши свої слова, вона відвела погляд в бік з бажанням сконцентрувати свій погляд на будь чому іншому перед наступним словом, що вилетіло з її рота - тобі?

Єва не була здивована цим запитанням, та здається до неї прийшло полегшення почувши схвальну відповідь на її питання. Легко кивнувши вона додала до і так позитивної відповіді з мови тіла - так

Кімнатку знову захопила тиша, обидві дівчини були поринені в свої думки.

Аврора намагалась знайти поглядом свої речі, які вона очікувала побачити на підлозі, бо в останнє вони летіли саме туди. Але на диво на підлозі були лише подушки, жодної білизни чи її гарненького костюмчику.

《Мож я промахнулась та кинула їх кудись в вікно.. бляха це ж були мої найдорожчі речі з усієї шафи секунду, госпіді допоміжі..》

- доречі твої речі на кріслі - перериваючи тишу, та немов справжній екстрасенс Єва немов прочитала думки Клименко, яка на це кивнула, спостерігаючи, як дівчина встає з ліжка повертаючи крісло від столу, де обережно був складений одяг білявки.

Та в мовчанні Єва відчинила двері, які видали лише короткий скрип, перед тим, як вона зачинила їх з іншого боку залишивши Аврору на самоті сама з собою. 

Застібуючи сорочку дівчина потрохи крутила в голові сценарій минулої ночі згадуючи, що з усього було правдою, а що просто її дивною фантазією..

Застібнувши ґудзик штанів, вона закинула на плече шкіряний піджак вирішивши не вдягати його, бо погода з віконця здавалась доволі теплою.

Відкривши двері перед очима не було коридору, лише зала по якій метушилась Єва вже в робочому одязі. Її локони вже були закручені, а макіяж в повній готовності проходити з серйозним обличчям весь день. 

Зала була невелика, середній диванчик перед яким стояв телевізор на тумбочці з усілякою всячиною, також це приміщення поєднувало в собі кухню з боку. Було лише дві сторони в які вона могла б покинути це приміщення, вихід в маленький коридор, який вона трохи пригадує з учора, та ще одні двері, вірогідніше за все ведуть в вбиральню. 

- вибач, навіть не можу нічим пригостити перед тим як ти підеш - легко вдаючи звернути на себе увагу промовила зеленоока пройшовши на крок ближче до Аврори, яка в свою чергу з розумінням кивнула.

- все норм, не переймайте- тобто, не переймайся, е, так - злегка запнувшись вона все ж змогла закінчити речення прибираючи своє біляве волосся в низький хвіст. Можливо вона й хотіла б заплести його в косу, але час на годиннику, що так і бив своїм цоканням по вухах, нагадував, що сьогодні ще робота. 

- я вже піду - звернулась білявка поправляючи свій чубчик, щоб він виглядав більш пристойно ніж є, хоча всі хто помітять це, будуть недовольні бабки в маршрутці. 

Єва замість того щоб щось сказати лише мовчки кивнула роблячи кілька кроків до Аврори, щоб провести її до виходу.

Поки через кватирку лився весняний вітерець, документи, що лежали на столі могли б піднятись на пориві вітеру, але їх притиснула тонка рука зупиняючи їх від долі унесених. Вся увага дівчини була спрямована в екран комп’ютера перечитуючи в голові текст, що відображався там. Звичайна робоча рутина Єви складалась з перевірки документів, які вже і так перевірили до неї, але задля впевненості перед тим як друкувати вона перевіряє їх ще раз. До того ж вставати зі свого м’якенького та комфортного крісла, щоб піднятись на поверх вище для роздруковки цих паперів бажання в неї не було, тому вона намагалась розтягнути цей час. Їй так чи інакше доведеться йти на третій поверх, але це вже проблеми майбутньої її через 20 хвилин. 

Клацання клавіш чулись не так часто, бо помилок справді майже не було, та і окрім цього годинник, заставив її здригнутись бо видав звук «тік-так» набагато гучніший за звичайний. Тільки 9-та ранку, цей годинник завжди так гучнішав після рівної години, зеленоока намагалась якось прибрати це, але не було жодного перемикача на настільному годиннику який би міг це вимкнути. Взагалі, хто купив цей годинник сюди?

«Лиш би не получити.. о нііі..- о нііі..-» ця мелодія уривку з пісні «ключиці», яка на перший погляд грала нізвідки, налякала зеленоволосу менше ніж годинник. Діставши з кишені піджака телефон одразу ж прийшло розуміння звідки грала ця пісня. Навіть не глянувши, хто їй телефонує вона взяла дзвінок.

- ало? - поправляючи свої окуляри немов людина, яка зараз їй зателефонувала, сидить перед нею.

- почекай - почувся чоловічий голос і через секунду було чутно приглушену лайку через затулений динамік. Почувся хлопок дверей та легкий кашель перед тим, як чоловік з рота якого, тільки що летіла лайка заговорив більш доброзичливим голосом - привіт Олександра - не те ім’я яке можна очікувати, враховуючи, що він явно знає з ким говорить, але це було очікувано для Єви.

Більш неочікуваним був сам дзвінок - привіт діду.. не думала, що ти подзвониш - голос був трохи невпевненим на початку, немов вона не очікувала, що це був він, що частково є правдою.

- так до чого я дзвоню люба.. а так! Я вже в місті - старий злегка хриплий голос перебив крик десь по той бік пристрою, але це його здається не колишило.

Не так як Єву, цей старий каже, що прилетів з іншого континенту вперше за 6 років з їх останньої зустрічі, ще й так немов це звична справа. Хоча крики на фоні вона ігнорувала не менше. 

- по справах? - не в змозі кудись себе подіти, вона не могла просто сидіти на місці при розмові, тому піднявшись зі стільця почала перебирати недавно надруковані документи іншої справи.

- це що до одного вишкребка..- - і так до біса хриплий голос віддав нотки дратівливості знижуючись, від чого в того самого «вишкребка» вже б серце стало.

Для Шостак це вже як в кав’ярню за горнятком чаю - звична справа. Тільки ось слухати це коли в кабінеті встановлені камери з записом звуку, було не дуже доречно. З кватирки дмухнув вітерець, який міг легко рознести папери зі столу по всьому кабінету, але зеленоволоса встигла притиснути її рукою. 

- давай я тобі передзвю добре? Я зараз на роботі - коли і дідусь попрощався, легким змахом пальця вона скинула дзвінок.

В цей час десь в іншій частині міста Аврора сиділа в кав’ярні біля дому. Безсенсово гортаючи тикток в пошуку відволікання від своїх же думок раз за разом відео ставали все тупішими без проблем затягуючи дивитися далі. Та як тільки на стіл поставили горнятко чаю, погляд нарешті зміг підвестися тяжко видихаючи, вона прибрала телефон в сторону. Взявши до рук чашечку чаю, який як і завжди був тут жахливо чудовим, білявка просто втупила в своє ж відображеня в рідині.

Тяжко було ні про що не думати без відволікання.

《Чи є мені сенс погоджуватися?》 вперше роблячи ковток думки почали налітати одна за одною - 《звісно це не стосунки щоб так паритися, але я буду бачитися з нею не рідко і поза цим всім..》

З вуст зірвався тяжкий видих та черещ необережний ковток чаю вона обпекла собі язик, ще й прикусила його. 

- аааууч - промовивши це через скріплені губи Ава опустила чашку назад на стіл. Погляд направився в вікно, як би вона не любила початок весни, але дивитися на те як все починає потихеньку цвісти просто заворожувало..

Перед віконцем біля якого вона й сиділа, була справжня сакура, цей була тематика самого закладу, як раз зараз час цвітіння, тому вона й розпускала свої гарненькі рожеві квіточки.

З горем пополам допивши чай вона залишила гроші та покинула заклад та діставши з кишені телефон швиденько щось комусь відписала.

Під вечір за проханням Аврори, Єва вже була на вході в парку, як можна зрозуміти з повідомлення «можемо сьогодні поговорити з приводу «робочих сесій»?», було зрозуміло, лише те що вона не ввічлива перед цим не привітавшися. Хоча зеленоволоса й зрозуміла про які «сесії» йде мова, хвилювання на її обличчі майже не було.

Оглянувшись вона помітила ту «неввічливу» про яку й думала хвилину тому. Дівчина в зелено блакитно білій смугастій кофтинці підійшла до неї доволі швидко, та й крок її був доволі швидким.

- привіт 

- привіт

Чудовий початок розмови. 

Аврора запропонувала прогулятися парком, та й чому Єві бути проти? Вона мабуть і вперше в цьому парку, хоча живе в цьому місті з народження, мабуть просто часу на погуляти немає, вона ж зайнята людина, хах. Деревця, травичка, доріжка, яку побили, хоча залатати обіцяли вже давно, нічого не міняється. 

Вони зупинилися біля лавочки на яку і сіли. Перші кілька хвилин вони сиділи мовчки, для обидвох атмосфера була трішки бентежна, але перше слово все ж подала Єва.

- якщо ти вже мене покликала, то як я розумію.. - вона розтягнула слова немов бажаючи щоб Аврора закінчила це речення, що і сталося.

- так, я хочу секс-сесій - з коротким закінченням Аврора відпустила руки зі своїх колін поглянувши на Єву - але є кілька речей, які тобі потрібно знати перед тим, як ти точно впевнишся, що тобі взагалі треба мати зі мною справу -

Звучало як погроза, хоча це просто попередження на яке кароока відповіла кивком.

- я до дідька тактильна, навіть якщо це просто секс, чи можу я отримувати від тебе обійми, можливо поцілунки, поза «сесією»?

- звісно

- в які дні тобі буде найзручніше?

- можна почати з раз на тиждень.. п’ятнадцять? 

- окей

Знову мовчання, і на цей раз продовжила Єва - тоді й мені потрібно поставити крапки над і - злегка повернувшись до Ави вона почала монолог.

- мінімум - не цілуй мене на публіці, ми обидві на високих посадах різних компаній, я не хочу розводити чутки в пресі

- окей 

- також ми не в стосунках, і можемо спати з іншими людьми якщо захочемо, якщо тебе це влаштовує

- значить у нас вільні стосунки?

- так

- добре 

Насправді по запитанням вони пройшлися швиденько, а от з приводу самого процесу вирішили обговорити це в наступну п’ятницю, яка буде через 5 днів..