Навіть не знаю з чого почати. Я завів цей щоденник, щоб викласти власні думки. Дуже багато всього сталося. Зараз я один і мені нікому розповісти про все, що у мене зараз на душі. Я мав двох друзів Герміону Ґрейнджер і Рона Візлі. Вони відвернулися коли мене обрав келих як учасника Тричаклунського турніру. Я не кидав записку зі своїм іменем. Мене підставили. Але ніхто не хоче мене слухати. Їм це просто не потрібно. Звісно, легше зразу звинуватити, а ніж розбиратися хто винен насправді. Так було з Сіріусом. Тепер і зі мною. Знову.
Чому знову? Це сталося у другому класі. Тоді вся школа була залякана. Кілька учнів закам’яніли. Поговорювали, що школу закриють. А істота, що творила цей хаос це ніхто інший як чудовисько легендарної Таємної кімнати. А я як завжди зміг відзначитись. Заговорив зі змією, яку Мелфой нацькував. Хто ж знав, що говорити зі зміями навіть у світі магів не є нормальним. От і отримав долю осудження, ненависті та злості.
Володіння парселмовою не єдина моя ненормальність. Мені сняться сни. Дуже дивні сни. Про мої минулі життя. Знаю це звучить дивно і виникає питання чому я так вважаю. Ці сни інші. Яскраві, насичені запахом і мають певну атмосферу. Це важко пояснити на словах. Почну з самого початку.
Все почалося з раннього дитинства. Річ у тім, що хоч я і з чаклунської родини виховали мене не чаклуни. Моїх батьків вбили, а я попав до тітки по маминій лінії. Я попав до маґлів. Маґли — це звичайні люди, не наділені чаклунським даром. Не знаю, чи всі маґли такі, чи це ті до кого я попав так виділились. Вони були лихі. І я був тому причиною. У всіх дітей чаклунів трапляються неконтрольовані викиди магії. І я не виняток. Ці викиди лякали моїх опікунів. Люди бояться того чого не розуміють, але з часом їм набридає боятися і вони починають злитися. В таких випадках вони не гребують насиллям.
Повернімось до снів. Сни — звичне явище для людей. Одні ми взагалі не пам’ятаємо, інші пам’ятаємо після пробудження, але згодом вони вицвітають з пам’яті як чорний одяг на сонці. У мене теж були такі сни та зараз я їх навіть не пригадаю. Як я згадував у мене є ще одна категорія снів. Реальні. Таке відчуття, ніби це частинка мого звичного життя, яке відбувається коли я сплю. І я маю там дивний вигляд. Інколи він змінюється. Але найчастіше це молодий чоловік, іноді трішки молодше, шкільного віку. У нього такі красиві яскраві очі. Золотисті. Хотів би я мати такі очі. Кхм. Щось я трішки захопився. Так от я запам’ятовую все що там відбувалося. В одному зі снів я навчався в Гоґвортсі й готувався до Історії магії. І ці знання знадобились мені під час перевірки знань на Історії магії в реальності. Я запам’ятав все. З заклинаннями на жаль не все так легко. Звісно, я можу уві сні вчити одне й теж заклинання протягом тривалого часу, але в реальному житті я не зможу відтворити його без попереднього тренування. Як же я тоді вскочив в сливки перед Драко Мелфоєм. Хотів наслати прокляття, але нічого не сталося. Я виглядав дурнем з паличкою в руках. Напевне Мелфой зі своїми посіпаками й досі потішається з цієї картини.
Це було ще в першому класі. З того часу я почав тренуватися. Сам. Знайшов покинутий клас і перетворив його на власну тренувальну залу. Я відпрацьовував всі заклинання які тільки знав. Легше давалися ті, які ми проходили на уроках. Тому я докладав більше зусиль до тих які бачив уві сні. І вони в мене вдавалися. Не всі, але більшість.
Це було моєю таємницею. Я не розказував про неї друзям. Не міг. Якби сказав вони точно за мною ув’язалися. Особливо Рон. Як я мав пояснити ті заклинання, які ми не проходили? За сни не сказав би точно. Вони подумають що я ненормальний або дивак. Сказати, що прочитав їх в книзі з бібліотеки теж не варіант. Звісно, для Рона це непогана відмовка він книжки рідко навіть до рук бере, не те щоб читати, але Герміона з легкістю вивела б мене на чисту воду.
Звісно, вони бачили, що я кудись зникаю. Не так часто, як насправді. Я знаходив моменти, щоб зникнути непомітно. Сумніваюся що вони щось підозрювали. А якщо й так це зараз не важливо. Я один. І, правду кажучи, це непогано. Тепер всі мої зусилля будуть зосереджені на турнірі. Так, я не хотів брати в ньому участь, але якщо вже так сталося – з подачі чиєїсь легкої руки – я не пливтиму за течією. Я маю довести собі і їм всім, що келих обрав мене не просто так. Я повинен перемогти.