І поки Саске збирається знову врізати йому, перехиляючись через стіл, Ітачі перехоплює руку брата, тягне за комір футболки, згрібає в оберемок і впирається своїм чолом у його.
Учіха намагається вирватися, але руки старшого брата, колись такі ласкаві та турботливі, зараз стиснулися на ньому лещатами.
«Вау», — думає Саске, голосно вдихаючи повітря і пропускаючи удар під дих.
— Заспокойся, — м’яко, майже ніжно звучить над вухом. Розбита губа знову починає саднити. — І сядь вже нарешті.
Молодший Учіха підіймає голову, коли знову може говорити, вимовляє:
— Де, блять, батьки?
А далі вони так і стоять: Ітачі не відсувається, але на обличчі чогось з’являється хижа посмішка, він відновлює колись ослаблену хватку і торкається губ Саске. Невагомо, ледь відчутно, ніби йому просто цікаво, що буде далі. Що буде, якщо він зайде так далеко.
Очі Учіхі залишаються заплющеними через шок, а зіниці розширюються.
«Якого хуя ти робиш?» — хочеться дати по єбалу і запитати, але руки чомусь — кільцем навколо шиї Ітачі, пальці — в його волоссі, а поцілунок посилюється (закреслено).
Звичайно, смоктатися зі своїм старшим братом — це не те, заради чого Саске жив, але на губах дуже солодкий присмак, тепло розходиться венами, по тілу проходить тремтіння, а від запаху Ітачі голова йде обертом.
Ноги стають ватними, коліна підкошуються, щоб встояти він чіпляється за плече Ітачі. І більше не може чинити спротив. Не може зупинитися.
— Ти був таким невинним і милим у дитинстві. Хто б міг подумати, — задоволений результатом, Ітачі відсувається, а у відповідь отримує незадоволене мугикання.
— Замовкни і зроби це ще раз, — Саске закидає голову, дивиться просто у вічі брата. Вибагливо. Так, щоб у погляді чорних очей не читалися розчарування та благання.
— Зробити — що? — в голосі — сміх та наполегливість.
— Тільки не змушуй мене вимовляти це, Ітачі, будь ласка.
— Будь ласка? — брова злітає вверх, на обличчі квітне усмішка.
Саске супиться.
— А я вже й забув, як це приємно, коли ти про щось просиш.
— Не зазнавайся. Це востаннє.
— Сумніваюся, — лунає над вухом. Поцілунок швидким мазком торкається щоки, тільки злегка зачіпаючи куточок губ.
— Так ти поцілуєш мене?
— Тобі цього не вистачило?
Саске хочеться здаватися серйозним, навіть трохи страшним, але губи мимоволі надуваються і він знову як у дитинстві — просить Ітачі навчити його метати сюрікени.
— Не зараз, Саске, — холодні пальці торкаються чола.
І Ітачі йде. А Саске сідає на підлогу, залишаючись стояти.