!! TW !! Втрата дому
— Нагорода за твою голову приваблива аж надто, — повернення довіри та прихильності Ґрандмайстра — ось одна з ключових речей, яка зараз цікавила Локі. Вочевидь, після втечі Тора й Галка чоловік розчарувався в ньому. Зневірився. Можливо, його навіть зненавиділи. Але будь-яка проблема має своє розвʼязання, навіть якщо задля нього доведеться пожертвувати братом. Що ж, якщо висловлюватися точніше, то врятувати його. Невже цей придурок і справді думає, що лише він, якесь величезне зелене чудовисько, що має яскраво виражені проблеми з гнівом, й алкозалежна валькірія зможуть здолати їхню божевільну сестру? Ото вже команда з порятунку світу. У Локі є кращий план: враховуючи величезну силу Ґрандмайстра, якщо здобути його прихильність і ввічливо попросити допомогти з Асґардом, то цілком…
— І жодних сентиментів, так?
От дідько, збив хід думок.
— Їх не лишилось давно, — широчезна посмішка. Лафейсон уже уявляє, як отримає прощення Ґрандмайстра, його любов, скористається дурістю почуттів, аби врятувати свій дім, стане героєм Асґарду й нарешті отримає визнання. Нарешті отримає підтвердження, що він нічим не гірший за Тора. Можливо, навіть кращий. Можливо, заслуговує на жадані промені слави навіть більше. Можливо, Одін помилявся, вважаючи молодшого сина нікчемністю, помилкою, чудовиськом. Можливо, самому Локі вже давно слід було вигнати ці спустошувальні думки з голови.
Але всі приємні мрії вмить розтанули, коли старший брат підняв руку, у якій був бісів пульт.
— Я знаю, — посмішку змінив вираз здивування й жаху. Ні, тільки не кажіть, що його план знову зазнав невдачі. Клятий Тор, ну чому він просто не може…
Біль. Біль, що пронизував цілісіньке тіло, кожен нерв, кожну клітину, кожну молекулу, кожен атом, просто все . Голова різко почала гудіти, мовби в ній на повній гучності грав цілий оркестр, проте, вочевидь, без диригента, бо по-іншому описати ті хаотичні надто гучні звуки просто не вдавалося. Його трусило. Дідько, його трусило. Струм у незбагненних кількостях проходив крізь шкіру й назад, зачіпаючи всі органи чуття. Хотілося кричати, кричати, аби хоч якось дати вихід невимовному болю, проте він не міг, бо навіть для найменшого звуку було занадто боляче.
— Ах, це боляче. — вау, та невже, ото здогадливість. — Дорогий брате, — боляче , — ти став передбачуваний. Я тобі вірю, ти зраджуєш, — боляче , — і так раз у раз по колу. Ох, Локі, пора вже тобі виростати, змінюватися, а ти… чомусь досі залишаєшся такий самий. Я бачу, що ти хочеш завжди бути богом обману, хоч міг би більше… — боляче .
Далі він нічого не чув. Лише звук удару клятого пульта, який приземлився аж надто далеко. І знову йому не щастить.
Міг би більше? Боляче . Куди ще більше? Він робить усе, лізе зі шкіри, ходить на кожну вечірку, ховає біль втрати за широчезною усімшкою й веселими історіями з Асґарда, які було надто нестерпно згадувати й думати про те, що з його домом відбувається просто зараз, удає, що йому до біса подобається на сміттєвій планеті, аби лише здобути потрібні ресурси й врятувати всіх, нарешті стати героєм, а не злодієм, який постійно все псує. Цього недостатньо. Як цього в біса може бути недостатньо? То нехай хтось скаже, що зробити, і він зробить, зробить, навіть якщо на це підуть мільйони років страждань і самотності, але принаймні він буде достатнім, заслуговуватиме на турботу, ніжність, заслуговуватиме на любов, заслуговуватиме на бісове існування.
Що взагалі це «більше» має означати? Невже, на думку Тора, він разом із їхньою «могутньою» командою мав летіти до Асґарда без будь-якої зброї, підготовки, плану, урешті-решт, і сподіватися на диво? Невже вони планують налякати Гелу Галком? Хіба план із завоюванням прихильності Ґрандмайстра не звучить раціональніше? Чоловік буквально створив цілісіньку планету з нуля, тож убити якусь незначну богиню смерті, що тисячі років не бачила світу, не повинно бути для нього великою проблемою. І чому б Одінсонові просто не послухати? Ах, ну звісно, навіщо взагалі слухати Локі, коли можна одразу ж скористатися кулаками? Чомусь ніхто й ніколи не хотів дослухатися до Лафейсона, наскільки б гарними не були його ідеї. Це змушувало почуватися інакшим. Свої проблеми завжди доводилося розвʼязувати на самоті. Що ж, напевно, як його знайшли самотнім десь серед скель Йотунгейму, так і загине він тут від клятого струму, що, здається, вже почав доходити до серця, враховуючи нестерпний колючий біль, також на самоті.
На самоті, як йому й було призначено.
На що він абсолютно точно заслуговував.
— Пташеня?
На самоті?
— Ох, о ні. Ні, ні, ні, у тебе… у тебе не має бути диску, зараз… зачекай, серденько, зараз ми все виправимо… Де ж той клятий пульт…
Кілька вічних митей — і полегшення. Контраст між болем та раптовою невагомістю був надто разючим, тому Локі не зміг втримати гучний видих. А потім вдих. Знову видих, вдих, і так по черзі, допоки він не насититься таким жаданим повітрям.
— Ось так, дихай глибше, не поспішай… Розумничок, — чоловік опустився на коліна, напевно, аби краще комунікувати. Дивне рішення. Нелогічне рішення. З чого б це правителю цієї жахливо хаотичної планети ставати на коліна перед ним ?
— Ґ-ґрандмайстре, що ви тут ро…
— Агов, не вставай, не… не роби зайвих рухів, тобі ж боляче… — та якого біса? Локі волів підвестися, вперто ігноруючи відчуття того, що всі його внутрішні органи ніби вибухнули, аби не змушувати чоловіка стояти на колінах надто довго. Бо це небезпечно. А тут усі його зусилля просто зводять на нівець. Як же це дратувало. І дивувало.
Ще більше Лафейсона здивувало те, що Ґрандмайстер почав знімати верхній одяг. Він, звичайно, очікував, що рано чи пізно справа дійде до цього , але ж не одразу після того, як крізь його тіло пройшла бозна-яка кількість вольт… Клятий садист. Просто клятий садист.
— Пташеня, трошечки підійми голову… Ось так, молодець, — Локі не зміг стримати легкого видиху, коли надзвичайно тепла долоня лягла на його потилицю, аби притримати, а з якоїсь причини ніжні пальці провели коротку доріжку чорнявим волоссям.
Через секунду його голова лежала на надзвичайно мʼякій тканині. Ох, то он воно що було. Полегшення приємно огорнуло тіло, проте це зовсім не означало, що слід було втрачати пильність. Він усе ще не розумів мотивів такої любʼязної поведінки після того, як цей же чоловік годину тому ледь його не розплавив, коли дізнався про втечу улюбленого чемпіона. Точно. Локі, взагалі-то, ображений.
— Тобі, ох, тобі достатньо комфортно, чи мені… — не завершивши речення, Ґрандмайстер уже хотів зняти залишки верхнього одягу (якого, до речі, було не так уже й багато, що зовсім не дивувало).
— Не смійте! — крикнув Лафейсон, зовсім забуваючи про контроль емоцій. Дідько, небезпечно ж. — Кхм, я… Я дійсно вдячний за вашу турботу, не потрібно… — гарячий багрянець завадив завершити думку.
Ґрандмайстер залишився в синьому. Йому личив колір смертельного холоду й крижаних пустель. А червоні елементи ніби закріплювали за ним багряну кров усіх вбитих і закатованих істот. Сумнівів не було: перед ним зараз схиляється один із найбільших садистів Всесвіту.
— Пташеня моє, тобі комфортно?
— Так.
Ні. Ні, йому не комфортно. Не комфортно, бо його дім зараз у небезпеці, і єдиний дієвий раціональний план було зіпсовано його дурним братом, який вирушив на вірну загибель. Не комфортно, бо він нічого не може вдіяти, просто лежить тут, знесилений, безпорадний, непотрібний, зайвий. Що ж, можливо, в контингент саме цієї планети Локі ідеально вписується, враховуючи той факт, що тут приземляється лише сміття. Цілком на своєму місці. Одін би пишався.
Не комфортно, бо про нього дбає ніхто інший, як Ґрандмайстер.
— Я, напевно, вже піду до себе, — Лафейсон хотів було підвестися, та його зупинила чужа рука, мʼяко штовхаючи назад на підлогу. Він знущається, чи що? Цей садист взагалі знає, скільки коштує найкраща асґардійська шкіра?
— Тобі потрібен відпочинок, я… я жодного уявлення не маю, скільки ти провів тут у такому, такому жахливому стані… Розумієш, я хвилююся… — чоловік мав збентежений вигляд. Він нервово перебирав пальцями, ніби намагався знайти найзручнішу позу для рук.
— Не розумію. — тепер черга Локі поводитися непередбачувано. Досить з нього фальшивої любʼязності. — Не розумію, якого біса ви вдаєте, що піклуєтеся про мене, якщо чітко дали зрозуміти, що я втратив вашу прихильність. Задля чого весь цей цирк?
— Зачекай, що… як… — широко розплющені очі Ґрандмайстра хаотично досліджували обличчя Лафейсона, ніби намагалися знайти там відповіді.
— Тоді, коли ви сказали не перебивати. Тільки дурню не очевидно, що більше ви мене не… — не любите . Дурня, повнісінька дурня, яка до біса любов? — …не поважаєте.
Мовчання. Локі відвернувся, аби випадково не зловити погляд Ґрандмайстра. Напевно, уперше за ці кілька тижнів він був відвертим із чоловіком. Насправді Лафейсонові сподобалася можливість поділитися з кимось краплиною болю, навіть якщо цей хтось за таке перетворить цю краплину на океан. Чесно кажучи, зараз йому було байдуже. Який сенс прикидатися, якщо це більше нічого не дасть?
— Ох, святі зірки… То тебе, тебе це образило…
— Кого ж не образить гнів правителя?
— Пташеня, зачекай… Гнів? — чоловік дивився на Локі так, ніби був малою дитиною, якій сказали, що Санта-Клауса не існує. Вираз повного спантеличення й щира впевненість в абсурдності сказаного.
— А що ж іще? — риси обличчя Лафейсона напружилися, набуваючи такого ж саме нерозуміння. Чоловік здавався дійсно здивованим.
— Почекай, ти ж не думаєш, що я можу… Ох, ні, ні, навіть не так… Що я здатен на тебе гніватися?
Мовчання. Локі й не помітив, як трохи роззявив рота й збентежено кліпав очима. Що взагалі відбувається? Годину тому на нього кричали, хоча… гаразд, не те, щоб прямо кричали…
— Просто ви… поводилися доволі грубо, вас не хвилювало нічого, крім втечі Галка, тому я і…
— Невже? Ох, то ти й справді настільки чутливий…
Ну от, знову. І чому всіх так непокоїла його надмірна чутливість? Що поганого в сприйнятті світу в насичених кольорах? Що ж, іноді вони були аж занадто насиченими. Невиправдано насиченими. Можливо, це був якраз той випадок.
— Вибач. Ох, повірити не можу, я, я не казав цього слова, хм… століттями? Кхм, тим не менш, вибач за таку мою поведінку. Іноді я буваю… занадто, — Ґрандмайстер простягнув руку й ледь провів пальцями по чорнявому волоссю, ніби питаючи дозволу. Локі рефлекторно потягнувся до такого жаданого тепла, якого не відчував роками. Він ніколи цього не визнає, але йому подобалася надмірна тактильність чоловіка. Щосили намагаючись сховати зрадницьку усмішку, він промовив:
— Гаразд. Але якщо таке повториться, я просто візьму і втечу.
— Та ну, ти ж не хочеш звідси тікати.
— Ви знаєте мене надто добре.
Ґрандмайстер лише усміхнувся й залишив ледь відчутний поцілунок на лобі Лафейсона. Ніби відчайдушно не хотів завдати болю. Локі перейняв теплу усмішку, цікавлячись, чому на Сакаарі він так часто відчував чистісіньку радість. Напевно, справа в тих дивних напоях. Точно, саме в них. Зовсім не в правителі.
— Серденько, як ти взагалі тут опинився? Невже це провина того надокучливого лорду грому?
Усмішка миттєво зникла з обличчя, коли він почув про Тора. Дідько. Ну чому вони не могли залишитися дітьми навічно? Тоді їхньою найбільшою проблемою був би рівний розподіл фруктів. Або ж спроби жаби-Тора довести батькам, що те маленьке агресивне зелене створіння — це їхній син. Які ж неймовірні були часи. Локі й не помітив, як Ґрандмайстер обережно прибрав з його обличчя зрадницьку сльозинку.
І Лафейсон розповів. Розповів про безглуздий план порятунку Асґарда, про Гелу, Одіна, дурість брата (цього, напевно, в його монолозі було найбільше), зруйнований молот, трюк із диском послуху, втрату дому. Від сліз його стримувала лише рука правителя, що ніжно гладила волосся.
— А ще він сказав, що я завжди буду богом обману, хоч міг би й більше. — Локі довелося відвернутися, аби втримати аж надто інтенсивний потік, що зрадливо підступив до очей. — Хоча, знаєте, можливо, він має рацію…
— Але ж тобі не потрібно бути «більше», аби тебе любили. Принаймні, ох, принаймні точно не для мене. Ти достатній. Достатній у всіх своїх проявах, я би навіть сказав, що неперевершений.
Усередині щось різко перегорнулося. Дихання завмерло на кілька нескінченних митей, а потім повітря здалося найбільшою винагородою, враховуючи те, як жадібно Лафейсон його вдихав. Йому казали багато речей. Казали, що він слабак, тюхтій, плакса, чудовисько, зрадник, вбивця, повне розчарування. Але такого йому не казали ніколи. Особливо щось, повʼязане з любовʼю. Хіба його можливо любити з такою гнилою душею? Про що цей садист взагалі говорить? Хоча, а садисти взагалі кажуть подібні речі?
— Ох, пташеня… Невже це настільки нестерпно? Нужбо, йди до мене, — чоловік обережно припідняв Локі й притулив до себе, заспокійливо гладячи спину. Лафейсон скористався можливістю витерти струмені непроханих сліз об плече правителя й на мить дозволив собі розчинитися у всепоглинаючому теплі. Тут було добре. Тут ніхто не дорікав йому за образу або за плач. Складалося враження, що тут його приймали. Можливо, після порятунку Асґарда, все-таки дійсно слід залишитися на Сакаарі? Ох, точно, Асґард.
— Чи не могли б ви… — вибух. Клятий вибух прямо всередині його голови сповістив про остаточну загибель Асґарда. Час на Сакаарі дійсно був хаотичним. То сповільнювався на мільйони років, то йшов надто швидко. Тепер точно вже нічого не можна було вдіяти.
Локі дивився кудись у порожнечу сухісінькими очима: сльози блокував спустошувальний біль. Не може бути. Його планета не могла просто взяти й розчинитися, так, ніби не було жодного звʼязку, жодних теплих спогадів, жодних яскравих емоцій, які повʼязували його з цим місцем. Це було неможливо. Щось настільки велике й дороге не могло просто так взяти і зникнути.
Лафейсон перевів погляд на схвильованого Ґрандмайстра, який, здається, все зрозумів тієї ж миті і знову стиснув його у своїх обіймах, цього разу ще міцніше.
— Ти не один, — в голосі відчувався аж надто знайомий біль.
Локі занурився кудись глибоко в одяг чоловіка, воліючи сховатися, сховатися від реальності, від болю, від втрати, від надто інтенсивного розпачу.
Що ж, тепер він остаточно втратив дім.
Ґрандмайстер усе відчував. Лафейсон не просто був упевнений, він це знав. Дізнався з усіх теплих жестів і слів, якими чоловік намагався його підтримати, ніби хотів забрати весь той гидкий біль, ніби повністю його розумів.
— Я поряд. Я завжди буду поряд.
Що ж, можливо, не остаточно.