Шум дощу та завиваючий вітер - перше що почула Герміона після пробудження. Вона повільно відкрила очі й кинула оцінювальний погляд на вікно. Темна дощова стіна, освітлена поодинокими спалахами блискавок, не пророкувала нічого доброго. Сьогодні був запланований квіддичний матч між Слизерином і Когтевраном. Така погода була не тільки неприємною, але і небезпечною для гравців, а особливо для ловців, які повинні триматися вище за всіх, щоб вчасно помітити сніч. Герміона згадала, як три роки тому з завмиранням серця спостерігала за грою Гаррі в таку ж погоду. Вона дуже добре пам’ятала чим закінчився той матч. І хоча дементори цього разу навряд чи заявляться до школи, дощу і блискавок буде достатньо, щоб зірвати гру і покалічити якого-небудь гравця. Наприклад Драко… Знову він, та що ж це таке! Герміона різко піднялась з ліжка бажаючи відігнати від себе нав’язливі думки про слизеринця. Поспішно натягуючи мантію вона мимоволі згадала, що за останній місяць думала про Драко набагато частіше, ніж за усі роки навчання у Гоґвортсі. Чого б це? І цей матч сьогодні… Навіщо вона взагалі на нього йде? Гаррі з Роном сьогодні не грають, та й мокнути на трибунах задоволення невелике. У голові майнула здогадка, але Герміона відразу її відкинула, адже цього вже точно не може бути. Так, можливо останнім часом з нею відбувалось щось дивне, про що їй не раз казали Гаррі й Рон, та все ж вона ще не зійшла з розуму. Ні, вона йде на матч через те, що їй цікаво подивитись на гру і тільки через це. Так вона і відповість своїм друзям, які точно почнуть її відмовляти. Гаррі і Рон, звичайно, не одразу залишать подругу у спокої, але Герміона сподівалась, що їй вдасться їх переконати. Зрештою, раніше ж завжди вдавалось.
***
Зліва і зправа пролітали залишаючись позаду портрети чарівників, підбори шкільних туфель зі стуком проносились по холодній кам’яній підлозі коридора, до вух доносились голоси школярів, які вже зібрались на трибунах в очікуванні гри. Герміона круто завернула за ріг і вилетіла на трибуни. «Встигла!» полегшено видихнула вона і почала пробиратись до вільних місць на самісінькій вершині трибун. Дощ лив нещадно, а гострі ламані блискавки раз у раз розрізали сіре важке небо. Всі її ранкові сподівання на те, що погода покращиться, і на зміну хмарам прийде ясне блакитне небо щезли. Серце шалено колотилося у грудях, а дихання було частим і уривчастим, і Герміона з усіх сил переконувала себе, що причиною цьому є лише її недавній біг. Лише він і ніщо інше… І ніхто інший… «О Мерлін!» - роздратовано прошепотіла грифіндорка. Вона спробувала відволіктись від своїх думок розгляданням вболівальників, але тут повітря розрізав пронизливий звук свистка мадам Трюк, який запрошував команди суперників вийти на поле. Погляди всіх школярів були направлені на группу гравців у зеленій формі. Вони тримаючи в руках мітли швидко рухались до центру поля. Дощ стояв стіною і було важко щось роздивитись, але їй здалося, що вона бачить білу шевелюру ловця команди Драко. Він йшов опустивши плечі і час від часу підіймав голову, кидаючі похмурі погляди на сіре непроглядне небо у яке він мав піднятись всього через декілька хвилин. З іншого кінця поля вийшли Когтевранці. Вони виглядали менш пригніченими, ніж Слизеринці. Підійшовши до центру поля капітан команди підбадьорливо помахав своїм трибунам. Але почекайте, він помахав не тим трибунам на яких сиділа Герміона… «Борода Мерліна! Я що всілась на трибуну Слизерина!?» Грифіндорка озирнулася і помітивши на мантіях вболівальників герб Слизерину з жахом запустила руки в волосся. Як вона могла цього не помітити! Цікаво, що б сказав Гаррі, якби побачив її серед слизеринців? А Рон? Адже в цьому році він став воротарем команди Грифіндора. «Сподіваюся, вони ніколи про це не дізнаються… » - подумала Герміона паралельно прокручуючи в голові десятки виправдань на той випадок, якщо друзі все ж дізнаються про неуважність подруги. З власних думок Герміону вирвав другий пронизливий свисток мадам Трюк, який повідомляв про початок матча. Гравці, схожі з цієї відстані на маленьких різнокольорових пташок, піднялись в повітря. Лі Джордон щось захоплено коментував, трибуни то вибухали радісними аплодисментами то наповнювались досадливими вигуками і свистом, але Герміона не звертала на це увагу. Вона кидала напружений погляд то на одну частину поля, то на іншу, сподіваючись відшукати одного гравця… Раптом в голову прийшло дивно ясне і чітке питання: «Що я роблю? Навіщо прийшла на цей матч у таку негоду? Чому шукаю поглядом слизеринського ловця… Шукаю Драко… Ось, Драко! Відколи він перестав бути для мене Малфоєм? Останнім часом я називаю його тільки по імені. І ці швидкі погляди на стіл Слизерину у Великому залі, намагання знайти серед учнів його світле волосся. Це все занадто дивно і нелогічно!» Герміона не любила нелогічності, вона була суворою практичною людиною, мислення якої було побудовано виключно на логіці. А її похід на цей матч не можна було назвати обдуманим і зваженим учинком. Це зовсім не в її стилі – зриватись і бігти на гру заради якогось слизеринського тхора! Герміона рішуче встала і вже збиралась покинути трибуни, як черговий різкий спалах блискавки освітив невелику фігуру гравця. Він стрімко нісся до землі зі свистом розсікаючи повітря. Схоже, він помітив сніч і гра закінчиться перемогою його факультету. Аж раптом прийшло усвідомлення: «Він не женеться за снічем, він падає!» І що найстрашніше – цим ловцем був Драко! Раптом навколо настала повна тиша. Вболівальники щось говорили, дощові потоки з шумом розбивалися об землю, але Герміона нічого не чула. Неначе у ві сні вона дістала чарівну паличку і направила її на падаючого ловця. «Арресто моментум!» проказала вона і падіння уповільнилось, а потім і зовсім зупинилось. Драко м’яко скотився з нерухомого древка мітли на землю. Він підвів голову і зустрівся поглядом з Герміоною. Сірий туман слізеринських очей змішався з гарячим шоколадом грифіндорських. Це тривало не більше секунди, але їй здалось, що минула ціла вічність. Раптом звук знову ввімкнули. Вона почула шум дощу та шепіт учнів, відчула, що мантія промокла наскрізь, і тепер неприємно липне до тіла, і нарешті побачила, що на неї дивляться сотні очей уболівальників. Герміона усвідомила, що стоїть з піднятою паличкою і ошелешено озирається на всі боки. Наступної миті, грифіндорка зірвалася з місця і кинулася до рятівного входу до школи. «Що тепер буде? По Гоґвортсу напевно підуть чутки, і Гаррі з Роном про все дізнаються! Навіщо я взагалі туди прийшла!?» Ліворуч і праворуч знову пролітали портрети, каблуки туфель знову зі стуком проносилися по кам’яній підлозі, але тепер у вухах стояв нестерпний писк, через який вона нічого чула. «Втекти, сховатись, забитись в кут, аби нікого не бачити й не чути!» Герміона різко загальмувала перед туалетом плакси Міртл і з усіх сил смикнула ручку. Але на її подив двері не піддавалися. Вона смикнула ще й ще, але двері були замкнені. Її охопила паніка, треба було десь сховатися, не можна допустити, щоб її хтось побачив! Вона зірвалася з місця і побігла коридором. Але раптом її гукнув голос:
– Ґренджер!
О, ні, тільки цього не вистачало! Голос належав тому, кого вона найменше хотіла зараз бачити.
– Ґренджер!
Голос пролунав уже ближче. "Біжи, не зупиняйся!" – кричав внутрішній голос, і вона йому підкорилася. Потрібно було зникнути звідси, чого б це не вартувало.
–Герміоно!
Її лікоть міцно охопила чиясь рука і Герміона зрозуміла, що все пропало. Діватись було нікуди, тому зібравши всі сили гріфіндорка повернула голову і гордо підняла підборіддя:
–Чого тобі? – Її голос звучав не так впевнено, як хотілося.
–Навіщо? Навіщо ти допомогла мені?- очі Драко в упор дивились на неї. «Як цікаво він каже» – промайнуло в голові – «не врятувала, а всього лише допомогла. Типовий слизеринець.»
–А що я повинна була зробити!? Просто дивитись як ти падаєш? – у голосі Герміони чулися нотки розпачу.
–Так не буває ... – Драко на секунду зам'явся, підбираючи слово - Ніхто не допомагає просто так! Це просто безглуздо – допомагати без вигоди – вже впевненіше продовжував він. За мить Драко нахилився до неї ближче – Чого ти хочеш, Гренджер? Що тобі потрібно натомість за допомогу?
–Нічого Драко! Мені від тебе нічого не потрібно! Не всі чарівники такі ж корисливі, як чистокровні. Можливо тобі це незнайомо, але я допомагаю не заради вигоди, а заради людини! – роздратовано випалила Герміона і вирвавши руку швидко пішла коридором, бажаючи якнайшвидше зникнути з очей слизеринця.
-Тоді...Дякую? – в голосі Драко відчувались питальні нотки, наче він сумнівався в правильності своєї відповіді. Ґрифіндорка зупинилась і повільно повернулась до нього обличчям. Драко стояв посеред коридору і дивився на неї. Його обличчя виражало суміш розгубленості та недовіри. Але все ж у сірих очах з'явилося щось нове, чого Герміона раніше не помічала, щось тепле і світле, може надія?
-Будь ласка, Драко … – Тихо сказала вона і розвернувшись стрімко пішла до сходів.