Ім'я

Вони прокинулися зі звуком металу. Християни кажуть, що спочатку було слово, тоді як слов’яни знають, що спочатку була іскра. Та сама іскра, що зараз горить у тисячі душ, живить мільйони талантів та сердець, мотивуює, надихає, творить. Саме тому пробудження було від стукоту металу - де, як не на ковальні було б з’явитися тій іскрі.
Сварог любить творити. Він не потягається з Велесом у слові чи мистецтві, музиці, але створити своїми руками завжди умів. Руки, які в мозолях, широкі, смугляві та такі теплі, часто тримали чи то молот, чи то чудернацький ножик для різьби та узорів - вони ніколи не міг запам’ятати те слово, не важливо, як часто Батько терпляче все пояснював та повторював. Та й Сварог не ображався - він сам створив їх такими хаотичними та вільними, своїми руками скував ту легкість та швидкість.
- Батьку, ви завжди кажете й до мене Ви….але чи то правильно, я ж дитина, а ви мій Батько.
Сварог промовчав, перевіряючи міцність щойно створеної палиці. То буде опора для молоденьких дерев, які вони посадили. В переживаннях, що Стрибог може буквально надавати дров, звернулися до Батька з проханням зробити щось для деревць, аби ті не гнулись так легко. За потоком думок, вони навіть не помітили, що Сварог почав відповідати.
- Дитино, як батьки мають мати повагу від дітей, так і діти мають бути в повазі у батьків. Повага то така річ, що не йде в одну сторону. - Батько задоволено гмикнув: тростинка була міцною.
- Та і я завжди любив давати свободу. Назвати людину можна як хочеш, але чи до душі їм це буде? Чи можна назвати їх донька чи сину, якщо вони не вважають себе такими? Тож й кажу я в пошані та з можливістю обирати, як їм краще буде. Я люблю дітей своїх, тож хочу, аби вони могли з гордістю носити своє ім’я.
Вони аж підскочили від схвильованості.
- То я можу зватися як захочу?!
- Так.
- І вас це не образить?
Сварог м’яко засміявся. Його сміх був глибоким та теплим, ніби гуркіт грому. Вони завжди находиди це дивним, адже грім та блискавки то Перуна діло. Хоча блискавки створюють вогонь, то може то й не дуже далеко одне від одного.
- НІ, дитино. Я буду тільки радий, що ви змогли обрати свій шлях.
Вони аж задумалися.
- Невже тільки ім’я настільки важливе? Батьку, це тільки ймення!
Сварог похитав головою, м’яко заперечуючи.
- Насправді, ім’я то є важлива частина. Недарма людина, намагаючись змінити життя, міняє ймення. Бо то енергія, яку ми вкладаємо, емоція. Коли є ім’я, то є сутність. Ось наприклад цей камінець, - Сварог підняв невеликий шматочок гравію, що лежав неподалік. - можна його назвати гарним, світлим ім’ям. І коли будемо звати камінь цим іменем, то будемо відчувати тепло та радість, бо ім’я таке, що несе радість. А як назвем лихим словом, то тільки лихе й буде приходити. У світі достатньо лихого, щоб на себе його накликати.
Сварог з останніми словами обережно поклали камінь на місце, коли вони задумались. Воно виходить й справді щось серйозне….хах. Треба подумати гарно. Хоча якщо вони будуть чесними, то думка вже довго жила у їх голові.
- Я знаю як я хочу зватися. - Твердо сказали вони, дивлячись батькові в очі. Сварог тільки посміхнувся.
- Та невже?
- Так! - Вони піднялися, ледь не підскакуючи на місці від нетерпіння. - Я знаю! Я, дитина батька свого, Сварога, і ім’я моє…!