Розділ четвертий
Я прокинувся від ледь чутної розмови біля дверей кімнати, а частково і через те, що Нікова частина ліжка вже охолола і я змерз. Полежавши ще хвилини дві з заплющеними очима я нарешті підвівся, опустив ноги в капці і звівся. Біля дверей стояв Нік, а по той бік майоріла зелена маківка Ади. Вона махнула рукою, коли побачила моє заспане обличчя.
— Привіт, друже мій.
— Доброго ранку. — Я позіхнув, прикривши рота долонею.
— Ага, ранку, скажеш звісно. Всі вже давно на ногах, по вуха зайняті справами.
— Котра взагалі година?
— Майже одинадцята. — Озвався Нік, відступаючи від дверей.
— Чорт.
— От і я кажу, що чорт. Сьогодні за планом у нас половина дня присвячена підготовці до останньої презентації, а інша половина дня цілком і повністю належить вашому відпочинку і всьому, що взагалі заманеться.
Нарешті Ада зайшла до кімнати, сіла на край мого ліжка і похитала головою.
— Коли ти встиг так швидко прибрати постіль?
Ані мені, ані Нікові не довелося нічого казати. Її хитрий погляд ковзнув Ніковим ліжком і питання відразу стало неактуальним.
— Що ж, хлопчики, у вас десять хвилин на збори, а далі йдемо в бібліотеку. Лука і Енріке вже зачекалися.
— Буду через п’ять.
Я швидко зник за дверима ванної, аби не довелося ловити на собі той багатозначний погляд Ади.
Ми сиділи в бібліотеці третю годину поспіль.
— Виписуємо те, що найбільше зачіпає. Потім візьмемося до тих міфів, що не надто популярні. Зазвичай саме в них і є щось цікаве, бо я вже, чорт забирай, поняття не маю, що робити далі.
— Amiga ⁴ тобі треба трохи розслабитися і відпустити ситуацію. Ця презентація буде аж у травні, а зараз сраний лютий. Часу завалом.
— Пропоную взяти міфи обох народів, порівняти між собою, обрати найцікавіше і далі справа за малим. — Заговорив Лука. — Нік займеться художньою частиною, Стів писатиме, я і Енріке пошукаємо достатньо інформації, а ти, — звернувся він до Ади, — все гарно представиш перед комісією.
Ніхто не заперечував, а Нік взагалі проігнорував слова Луки, як і зазвичай. Той день був останнім, коли ми так спокійно сиділи всі разом, обговорюючи способи виконання завдань.
До кінця лютого залишалося шість днів. Енріке, майже закінчивши з мітками для декорацій, заявив, що скоро має повернутися до Іспанії, адже весілля його сестри вже призначили на другий тиждень березня. Це означало, що Весняний бал ми проведемо без нього.
Ада наполегливо працювала над приготуваннями для балу. Все йшло добре, бо Ада зналася на своїй справі, тож за свято ми, частково, були спокійні.
Нік, частіше під вечір, йшов до зали і займав своє місце навпроти стіни, розклавши полотно та фарби. Він малював годинами і я зачаровано споглядав за обрисами майбутнього саду. Іноді я сидів разом із ним. Ми багато розмовляли, але до теми його кошмарів і почуттів стосовно батька більше не поверталися.
Що ж стосувалося Луки, то складно пояснити. Він поводив себе дуже дивно, і вигляд мав дивний. Більшу частину часу він проводив на самоті, ні з ким не розмовляючи. На обід до нашого столика підходив рідко, а над своєю частиною для останньої презентації працював подалі від наших очей.
Я намагався не звертати на нього уваги, адже й без того справ було достатньо. Тексту для презентації довелося писати чимало, тож я майже увесь час ходив зі своїм ноутбуком. Попри зайнятість я всеодно помічав, що Лука дивиться на мене частіше, ніж кілька тижнів тому. Його погляд змінився. Очі то дивно тупилися в одну точку, то бігали з місця на місце, наче дика тварина. До всього важко було не побачити почервоніння білків, які до цього завжди були ясними.
Ми здогадувалися, що Лука взявся курити траву, або вживав щось інше, проте ніхто з нас не збирався цього стверджувати. Якщо б Лука вважав за потрібне повідомити нам про свою нову залежність, то ми б вже знали.
⁴ [Amiga] з ісп. — подруга.
Розділ п’ятий
Сніг поволі танув, а сонце не лише світило, а вже й потроху гріло землю. На подвір’ї університету студентів тепер було значно більше.
Після пари з деканом Ізмундою ми й собі, четверо, вибралися на вулицю.
— Ми знаємо, що давньоримський Марс був добрим, дбав про врожаї та захищав свої землі від недоброзичливих сусідів, і йшов воювати задля встановлення порядку, в той час як Арес, грецький бог, воював задля розваг і грабунку. — Провадив я, клацаючи пальцями по клавіатурі.
— І не забуваймо про daddy issues, hermano.
— Так, точно.
— Зевс, як на мене, занадто жорстокий. — Озвалася Ада, кусаючи яблуко.
— Coglione ⁵. Ти ж це мала на увазі?
Чути це від Ніка було трохи дивно, бо зазвичай він використовував подібні слівця лишень польською. Ми мовчали кілька секунд, а потім розреготалися.
— Такого писати я точно не буду. Ізмунда зітне мені голову, як Персей Горгоні.
— Це вже точно.
Сьогодні голос Енріке звучав інакше, тихіше і якось задумливо.
— Як ви думаєте, amigos ⁶, чим би закінчилася їхня зустріч, якби вони були двома різними особистостями? Марс і Арес, як окремі люди з тими рисами, що нам відомо.
Енріке ніколи не розмірковував про подібне. Після його слів ми мовчали, думаючи.
— Було б кепсько. — Порушила тишу Ада. — Особливо якби вони вирішили воювати одне з одним.
Енріке трохи посунувся і швиденько вмостив голову на колінах Ади.
— Якби вони вирішили воювати, то почався б апокаліпсис.
Я відвів погляд від екрану ноутбука і глянув на подвір’я університету.
— Хто б переміг?
— Арес. — Різко мовив Нік, і я відразу повернув голову в його бік. — Злість і жорстокість затьмарять погляд, все, що матиме для нього хоч якесь значення — вбивство суперника, у нашому випадку це Марс.
Він дивився кудись у бік. Лиш трохи згодом я помітив, що його очі спостерігали за Лукою, який наближався до нас.
— Думаю, він вб’є Марса різко. Зробить це в момент, коли ніхто не очікуватиме.
Після сказаного Нік затих і, ніби до цього аж ніяк не брав участі у розмові, повернувся до читання книги.
Лука зупинився навпроти нас. Він ховав руки в кишенях синього худі, але й попри це ми одразу помітили, як вони трусяться.
— Я вас шукав. — Хрипло мовив Лука.
— У тебе щось сталося?
— Ні..наче. Точніше так. Я закінчив з підбором музики і подумав, що ти, як керівник всього процесу, захочеш послухати, і може матимеш бажання щось відкоригувати.
— Добре, послухаю.
Ада піднялась, змушуючи Енріке прибрати голову і підвестися.
— А ви чого розсілися?
— Тобто, amiga?
— Ходіть зі мною. Все ж таки свято влаштовувати маємо ми всі, без винятку. — Її погляд зупинився на Нікові.
Ніби відчувши, він підвів на неї погляд і закрив книгу.
— Слушно. Побачимо, що там за piosenki ⁷ чекають на завзятих гуляк, а по тому залишусь трохи над садами чаклувати.
⁵ [Coglione] з італ. – йолоп або дурень.
⁶ [Amigos] з ісп. — друзі.
⁷ [Piosenki] з польс. — пісні.
Розділ шостий
Енріке закінчив з установкою великих декорацій та столів. Свою частину роботи він виконав бездоганно, зрештою нічого іншого ми й не чекали.
У вечір п’ятниці ми зібралися за нашим столиком у їдальні. Інших студентів майже не було, тож ми мали хорошу можливість поговорити і провести Енріке. Вранці у нього був рейс.
— Чесно кажучи, мене щось напрягає поведінка Луки. — Енріке закинув до рота нагетс. — Навіть не з’явився на “прощальну вечерю“, а я ж, холера його б взяла, повернусь на кінець квітня.
— Можливо він просто спізнюється. — Мовила Ада, проте ми бачили її хвилювання. — Мабуть у нього якісь негаразди з родиною.
— Ми його amigos, він міг розповісти нам про свої проблеми. Хоча знаєте, його поведінка паскудна відколи таке з Стівом утнув.
Енріке затнувся, глянув на мене винувато.
— Perdón ⁸ hermano. Я щось не подумав.
— Все гаразд. — Я знизав плечима. — Не переймайся.
— То поговоріть з ним. — Сказав Нік, і голос його звучав дещо роздратовано. — Дізнайтеся, що його так змінило і допоможіть, якщо вже такі стурбовані.
— Ніку.. ти чого?
— Ви носитеся з Лукою мов з писаним яйцем, Адо. Та чогось вас не сильно переймали почуття Стіва. Принаймні мені не пригадується.
Завжди спокійний і стриманий Нік нарешті вибухнув.
— Спокійно, hermano. Стів і наш друг теж, ми і за нього…
Нік урвав Енріке.
— Лука те, Лука се, у Луки одне, у Луки інше. Який же наш Лука бідний та нещасний, бо бачте, брат дістає його зі своїм футболом, а мама попри все оплачує його навчання в цьому університеті. Ти ба, який же наш Лука обділений радощами життя.
Я ошелешено дивився на Ніка. Він стиснув кулаки у себе на колінах так, що побіліли кісточки пальців. На шиї виступила синюща вена, а щелепи міцно стискалися, ніби він боявся сказати чогось зайвого.
— Нік, глянь на мене, будь ласка.
Я опустив руку на його стиснутий кулак. Він опустив голову, замружився, повільно видихнув і нарешті глянув прямо мені у вічі.
— Я…мені треба..я маю перепросити.
Нік винувато підняв погляд на Енріке і Аду. Вони дивилися у наш бік тим самим поглядом, що дивилися увесь час. Жодного осуду чи образ не було.
— Все добре, hermano. Може ти й правий. Якби Лука потребував нашої допомоги, то обов’язково про це б сказав.
— Так. — Підтримала його Ада. — Ми мали провести цей вечір разом, бо побачимо Енріке ще не скоро, а натомість сушимо голову через..
— Хей. — Ще з дверей прокричав Лука.
Ми обернулися на його голос і побачили, що він ледь тримається на ногах.
— Я щось здається трохи затримався, чи що?
Він, хитаючись, підійшов до столика і гепнувся на свій стілець поруч з Адою.
— Друже мій, де ти так набрався?
— Я знімав напругу, Адо.
— Від чого це? — Поцікавився Енріке, не приховуючи сарказму.
— Від того, що відбувається довкола. Чи то ви сліпі.. — він загиготів, — чи то ви дурні, або робите вигляд, що ніфіга не бачите. Я не розумію, чесно.
Його розлючені очі дивилися прямо на мене і Ніка.
— Гадаю тобі краще піти і відпочити, Луко.
— Стіве, невже ти й справді це сказав?
— Що тебе дивує?
— Не сподівався почути від тебе слова турботи. Чи ти просто боїшся, що я всім усе розповім? Чи Bи боїтеся, що я всім усе розповім?
— Я не розумію, що ти маєш на увазі?
— Луко, тобі й справді краще піти та відпочити.
Договоривши, Ада збиралася піднятися зі свого місця, але рука Луки її зупинила.
— І ти з ними заодно.
— Чуваче, припиняй ламати цю гівняну комедію. Про що ти говориш?
— Та про те, Енріке, що вони, — говорив він ледь не криком, вказуючи на мене і Ніка, — дурять вам голови своїми виставами платонічних друзів. От про що я говорю.
— Що ти мелеш? — Я підскочив з крісла, впершись долонями в край столу.
На мій крик озирнулося кілька першокурсниць, які досі сиділи у їдальні.
— Хочеш сказати, що я брешу? Я ж бачу, як ви носитеся один біля одного. Увесь час разом проводите. Сидиш біля нього, поки він малює свою всрату картину, приносиш перекусити. До всього ви ще живете разом!
Лука встав зі свого місця і зупинився навпроти мене.
— Хлопці, припиніть!
— Ти ходиш біля нього лиш тому аби привернути мою увагу, чи не так, Стіві? — Далі не вгавав Лука.
Мене дратувало це прізвисько, дратували його слова, погляд, дратувала його присутність у цьому приміщенні. Мої долоні стиснулися в кулаки, та перш ніж я встиг щось зробити, з-за столу вискочив Нік. Він щодуху смикнув Луку на себе і, не зволікаючи ні секунди, зацідив кулаком прямо йому в обличчя.
⁸ [Perdón] з ісп. — вибач.