Якось так вийшло, що чергування їх зблизило. Будучи старостами своїх факультетів, Гаррі і Драко почали частіше бачитися і проводити час у присутності один одного. Спочатку Мелфой постійно кидався своїми улюбленими образами, але згодом, помітивши, що Гаррі вони не обходять, перестав це робити. Гаррі просто і далі продовжував щось йому розповідати. Аж поки Драко не став включатися в розмову. На це пішло дуже багато часу. Загалом, не менше року. Літо роз’єднало їх на цілих три місяці, тож коли Драко повернувся у Гоґвортс, то врешті зрозумів, що йому не вистачало тих розмов з Поттером.
Самого Гаррі тішив цей прогрес у їх стосунках, але також і лякало неприємне усвідомлення. Він до останнього не вірив.
Вони майже стали друзями.
Стояли пліч-о-пліч, дивлячись на нічне небо. Драко розповідав про якісь неймовірні теорії щодо зірок і Всесвіту, а Гаррі просто слухав. Не був певен, що все розумів, але слухав.
Та одного разу він все ж випередив Мелфоя у розповіді ще однієї безумної історії, даючи змогу зрозуміти, що він теж знає її.
— Звідки ти? — Здивовано запитав Драко.
— Я читав. — Промовив Гаррі.
Вони усміхнулися один одному.
Інший раз Драко жалівся на п’ятикурсників, які цілувалися прямо перед входом до слизеринської вітальні. Це були два хлопця.
— Як мене бісять ці геї. — Скривився Драко. У Гаррі заболіло серце. Він знову згадав оте неприємне усвідомлення, від чого його настрій вмить зіпсувався.
А після зимових канікул Драко навіть поклав свою голову на плече Гаррі, жаліючись на свого батька. Точніше на те, як він жалюгідно виглядає в його очах.
Серце Гаррі шалено калатало і він молився, щоб Драко цього не почув.
У своїй уяві Гаррі хотів би занурити свої пальці у волосся хлопця, але в реальності Драко відсторонився вже за декілька занадто довгих хвилин.
Ще одного неприємного дня Драко застукав Гаррі на цілуванні Джіні. Власне, це Джіні його цілувала, а не навпаки. Гаррі просто не встиг нічого вдіяти від раптовості цього поцілунку. Джіні не бачила Драко, але Гаррі прекрасно його бачив. Він нажахано дивився, як слизеринець склав руки на грудях, пильно вдивляючись в очі друга. В його очах заграли бісики, а губи склалися в хижий вишкір.
У Гаррі було таке відчуття, ніби він знав, відчував, що хлопець волів би зараз цілувати радше його, а не Візлі.
Але найгірше було незадовго після цього інциденту.
Якось вони, попри всякі правила, вийшли за межі закладу, вляглися на траву і дивилися на зорі. Була вже пізня ніч, і їхня зміна все одно скоро закінчувалася. Дивитися на зірки стало їхнім спільним заняттям. Для Гаррі це були дуже інтимні моменти.
От чому сталося те, що сталося. Він розвернув голову до Драко, роздивляючись його в непроглядній темряві.
Волосся хлопця було трохи розкуйовджене, але Гаррі досі вважав його гарним. Його волосся і самого Драко.
Мелфой перевів на нього погляд і Гаррі зробив перше, що спало йому на думку. Він нахилився до його губ і поцілував їх. Поволі, невпевнено. Драко на мить відсторонився і запитально глянув на друга. Але Гаррі не хотів переривати цей єдиний щасливий момент і єдиний поцілунок, який у них був і буде, тож він знову поцілував Драко. На диво, Драко відповів. Так само поволі, так само невпевнено. А потім почувся якийсь шурхіт, вони відсторонилися один від одного і згадали, що їх зміна закінчилася, а першим уроком завтра був Захист. Пішли, так і не промовивши ні слова.
Після цього Драко віддалився від Гаррі. Він більше не вітався з ним у коридорі, ні про що не розмовляв на останніх днях чергувань. Але коли Гаррі хотів пояснити за той поцілунок, Драко лиш випалив:
— Помовч, Поттере! Я не грьобаний педик. Більше не лізь до мене.
Він майже прокричав ці слова і пішов.
У Гаррі заболіло серце, запекли очі, з яких полилися сльози. Він зрозумів, що є й болючіші речі за зраду, вбивство, чи навіть ніж у спину. Ця розмова була гіршою за всі ці речі.
«Я не грьобаний педик». Ця репліка лунала в нього у голові кожну-кожнісіньку ніч. Кожну, допоки хлопець не встромив собі в горло шматок скла.
Він валявся в купі крові, а поряд з ним лежала подарована Драко книга про зірки.