Коли Драко, помираючи, віддав йому свої спогади, закорковані у пляшечці, Гаррі вже знав, що там буде. Він знав, що він побачить саме те, про що думає. Саме тому ще дуже довго не наважувався заглянути у Сито Спогадів.
— Візьми, — Прохрипів Драко та продовжив, бачачи як відкривається рот Гаррі у запитанні: — і нічого не запитуй, Поттере. Просто візьми.
Навіть тоді, у останні хвилини свого життя він ще досі примудрявся шикнути на Гаррі. Але Гаррі не був проти.
Гаррі Поттер був достатньо сміливим, щоб перемогти Темного Лорда, але навіть всієї його сміливості не вистачило для того, щоб взяти себе в руки і подивитися на спогади Драко. Спогади, які, він був певен, пов’язані з ним.
Врешті-решт, совість його змусила, бо це було останнє бажання перед смертю.
Серце стислося в неприємному передчутті.
***
— Гаррі Поттер? Правда? — Це був десятирічний Драко, що в’ївся рукою в поділ маминої сукні.
Нарциса усміхнулася, але посмішка вийшла напруженою.
— Виходить, що так.
— Сподіваюся, мені вдасться з ним потоваришувати! — Зрадів Драко, сповнений надії.
Нарциса стурбовано поглянула на сина, але нічого не промовила.
***
Він шукав його поглядом весь шлях до Великої зали. І лиш почувши здивований шепіт навколо, зміг розглянути серед натовпу маленького хлопчика з темним волоссям, окулярами та шрамом на лобі. Поруч стояв рудий Візел і Драко мимоволі скривився.
— Сподіваюся, він навчиться обирати справжніх друзів. — Пробурмотів Драко так, щоб його ніхто не почув. А тоді підійшов.
***
Він сидів у Великій Залі разом з іншими учнями Гоґвортсу. За одним тільки поглядом було видно, як йому нестерпно дивитися на усміхнене золоте тріо. Але, окрім злості, в очах Драко читався й…біль.
«Що було б, якби я тоді потис йому руку?» — Подумав Гаррі.
***
— Гаррі Поттер, Гаррі Поттер, скільки можна говорити про того Поттера? Ви вже хоч колись закриєтеся? — Волав Драко на Креба і Гойла. — А ти, Пенсі? Хочеш щось додати?
Він розвернувся до дівчини.
— Тільки те, що ти занадто бурно реагуєш на нього. Ніколи не задумувався про це, Драко? — Спокійно запитала Пенсі.
— До біса вас всіх!
***
Він сидів у слизеринській вітальні біля каміна і жмакав усі газети, в яких хоч десь була згадка про Поттера, або, що ще гірше, його обличчя.
— Ненавиджу. — Промовляв Драко. — Тупий, гівняний грифіндорець. Нездара, нічого не вміє сам робити. Жалюгідний і нікчемний. Усі бігають за ним на побігеньках. Як ніби в ньому є щось хороше, окрім тих «чарівних матусиних очей», набридливо нормальної гри у квідич, і цієї бісової доброти. Навіть тупий гіпогриф вклонився такому, як він.
***
— Поттере, чудову зачіску відростив. Скоро будеш заплітати кіски? — Насміхався Драко, коли Гаррі йшов на друге випробування Тричаклунського турніру.
— Вперше його ледь не зжер той дракон, які ставки на цю гру? — Запитав Драко у Блеза.
Блез лиш напевно повів плечем, не бажаючи брати в цьому участь.
Драко скривився. Всю гру він провів у мовчанці. І на його обличчі читалася тривожність, коли Гаррі довго не з’являвся.
— Я ще стільки класних образ йому не кинув, а він уже здох? — Ніби мимоволі докинув Драко, намагаючись залишатися байдужим.
Коли все ж Гаррі винирнув, слизеринець скривився, але так, ніби грав на сцені. Фальшиво, театрально. Схоже, Драко й сам це зрозумів.
Він старанно намагався приховати й те, що йому до біса подобалася зачіска Гаррі.
***
— Нестерпно. Лижеться з цією Чанг, як ніби інших справ у нього немає.
— Драко, ти занадто на ньому зациклений. — Відповіла Пенсі.
— О, Пенс, відстань. — Попросив Драко.
І вона пішла.
Драко закрив руками обличчя і тільки по судомних здриганнях його плечей було зрозуміло, що він плаче.
— Ненавиджу цього Поттера.
***
Знову.
Перша, друга, третя, двадцята сварка з Гаррі не закінчувалася нічим добрим. Драко знову і знову розкидався словами, якими не мав би. А потім бив кулаками стіну вітальні, обдумуючи сказане.
— Ідіот. — Лаявся хлопець сам на себе.
***
Він хотів розповісти. Весь час. Вислідковував Гаррі після уроків і між ними, але той ніколи не був сам. Тож Драко просто спостерігав, як між ним і Візлі зароджуються почуття і ночами проклинав себе за боягузтво.
***
Гаррі врятував Драко. Коли вони сиділи на мітлі, Драко щосили намагався не думати про те, як його рука обіймає Поттера за талію. Але всі години потім, згадуючи це, він дозволяв собі ледь вловиму посмішку.
***
Він виписав на папері всі слова, які хотів, та не міг, промовити вголос.
Гаррі нахилився, щоб ближче роздивитися папірець.
«Дорогий Гаррі» було перекреслено, а зверху написано «Бісів Гаррі Поттер».
Гаррі посміхнувся.
«Дивно читати від мене листа, чи не так? Так само дивно мені його писати. Я не якась закохана баба, що пише любовний лист і мріє спати з тобою в одному ліжку. Та все ж, поводжуся я так само. Я не знаю, чи вистачить мені духу віддати тобі цього листа, навряд. Якщо він в тебе, значить я або занадто дурний ( неможливо ) або вже мертвий. Ха, знати, що ти скоро помреш не найкраща розвага, чи не так? Я просто хочу тобі дорікнути і звинуватити у всіх моїх бідах, бо, якби ти потис мені тоді руку, все було б набагато простіше. Чорт, я не знаю як це сталося, але я кохаю тебе.»
Останні два слова Драко перекреслив, але все ж, над ними написав те саме.
«Що ж, не знаю, коли це почалося. Та чи важливо це взагалі, якщо я зовсім скоро буду лежати мертвий в якійсь канаві? Я ніколи не хотів говорити тобі всі ті образливі слова, які казав, але тепер, згадуючи Чанг і Візлі, вони здаються правильними. Поттер, йди до дідька. Невже ти думав, я не побачу як ти лижешся з тією рейвенкловкою, а потім не здогадався б, що між вами з Візлі? Я вже казав, що не дурний. Напевно, зважаючи на це, можна зрозуміти, що я тобі не подобаюся, але коли ти за волосок до смерті, стає вже байдуже. У своєму житті я жалію тільки про те, що не сказав тобі ті слова вживу, тож повторю їх на закінчення цього до біса гидотного листа.
Я кохаю тебе, Гаррі Поттере».
З очей Гаррі полилися сльози, але наступний спогад змусив зосередитись на ньому.
Наступний і останній.
***
Драко лежав на тому ж самому місці, де знайшов його Гаррі. Весь в крові.
Він бачив Поттера, який біжить до нього, і посміхався.
— Це буде мій останній найкращий спогад.
Перед очима майнуло обличчя Гаррі, його стурбований погляд, жаль в очах, страх, коли він побачив ту купу крові, в якій плавав Драко.
Очі Драко вже повільно заплющувалися і лиш зараз Гаррі почув, що він щось промовив. Одне єдине слово, яке обпекло його до болю.
— Вибач.
А потім Драко заплющив очі, і більше не дихав.
***
Гаррі старанно намагався зупинити потік сліз, які лилися з його очей, але не міг. Він плакав, і плакав, і плакав. Ще дуже довго, аж поки від нього самого не залишилося нічого.
Ненависть.
Ось що він відчував до себе.
Ненависть за свою сліпоту. За те, що Драко мертвий, а він живий і витрачає своє життя намарно. Не так, як мав би. Невже він справді вважав, що зможе пережити ту закоханість до Драко, зустрічаючись з дівчатами?
Гаррі пригорнув до себе пляшечку і заплющив очі.