Повернутись до головної сторінки фанфіку: Сонячний корт

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Джеремі

 

Джеремі Нокс уже наполовину зав’язав шнурки, коли до роздягальні заскочила задихана Боббі. Першокурсниця завжди виглядала смішно крихітною поруч із Троянцями, коли вони вдягались у екіпірування, але сьогодні її розмір пішов на користь, оскільки їй довелося переплести півдюжини тіл, щоб знайти капітана Троянців. Джеремі бачив вираз її обличчя, коли вона поспішала до нього, і міг здогадатися, яку новину вона йому принесла. Це змусило його посміхнутися, коли він приступив до роботи.

— Вже час, — сказала вона, щойно підійшовши до нього. Вона швидко присіла й різко штовхнула його захист на нозі. Задоволена тим, що він не ворушився, вона відкинулася на одну ногу, щоб подивитись на нього. Радість у її очах могла бути викликана трюком, який троянці запланували на сьогодні, але не меншою ймовірністю було хвилювання від того, що вона першою з трьох помічників Троянців дісталась до нього. Джеремі заклався б на останне, оскільки Антоніо теж швидко наближався.

— Охорона каже, що незабаром вони повертаються до внутрішньої зони. — Тоні зупинився біля неї й роздратовано подивився на її маківку. — Як ти взагалі випередила мене тут? Я був буквально з тренером Реманном, коли зателефонували.
Боббі підняла руку, і Тоні легко підняв її на ноги, поки вона пояснювала.
— Я чула, як у охоронця спрацювала рація. Йому довелося впустити мене назад, тому що мої руки були повні… ох, — сказала вона, виглядаючи враженою. — О ні. Лід.
Вона попрямувала назад тим самим шляхом, яким прийшла, залишивши Тоні драматично зітхати. Через мить він настільки отямився, що скоса поглянув на Джеремі.
— Ти впевнений в цьому? Напевно, напевно? Тому що, якщо ще ніхто не знає, ніхто не зможе викрити тебе у цьому. У тебе є час передумати.
— Нам це потрібно більше, ніж їм, — сказав Джеремі. — Ми впевнені. Тоні прийняв це без зайвих аргументів і озирнувся.
— Небіл?
— Він скоро вийде, — сказав Джеремі, і Тоні легко кивнув. Небіл вийде останнім до корту, оскільки він не міг підготуватися до завершення молитви. Тоні звик чекати його ще кілька місяців тому, пропонуючи другий набір рук, щоб надолужити втрачений час.
— Ти бачив, чи хтось принесе мої рукавички та шолом до лавки? Я піду передати вітання нашим відвідувача.
— Звичайно, — пообіцяв Тоні. — Я погадаю Енджі, щойно її побачу.

На виході Джеремі оминув напізахисників. Себастьян Мур і Мін Кай збуджено розмовляли, закінчивши зі своїм спорядженням, але оскільки Ксав’єр майже закінчив розмову, його увагу було легко привернути легким дотиком до ліктя. Джеремі кивнув головою в бік корту й сказав
— Я йду. Зустріну вас у внутрішній зоні.
Віцекапітан Троянців серйозно кивнув, що повністю суперечило його легкості
— Передай своєму фанату, наші вітання.
— Нашому фанату, — зі сміхом нагадав йому Джеремі, продовжуючи рухатись. Він знайшов список гравців на вечір там, де залишив його, прикріплений скотчем до стіни біля виходу з роздягальні, відклеїв його, йдучи до внутрішньої зони. Оглушливий хаос переповнених трибун був знайомим і захоплюючим тягарем, підштовхуючи його вперед і примушував дивитися на корт. До подачі їм залишалося тридцять хвилин, але Джеремі вже знав, що сьогоднішній вечір буде чудовим. Чемпіонати виявляли найкращих і найзапекліших із усіх суперників, і шанс зіграти з незнайомою командою був рідкісним викликом, якого команда жадала. Сьогоднішній експеримент став вишенькою на торті, безцінним досвідом, чим би він не закінчився. Нарешті Джеремі дійшов до гостьової сторони стадіону, і вид Пальметовських Лисів, що зібрались біля їхніх лавок, додав трохи тверезості . Він знав, що Лисів мало, але побачити їх по телевізору та побачити імена на папері було ніщо в порівнянні з тим, щоб побачити їх особисто. У Троянців було стільки нападаючих, скільки у Лисів було людей в цілому. Було жахливо думати, що КРЕ допустив їх. Ходили чутки, що наступного сезону вони збираються переглянути правило кількості людей, але Джеремі не збирався затамувати подих.

Тренер Девід Ваймак стояв осторонь, між Джеремі та Лисами, але Кевіну Дею не було потрібно багато часу, щоб помітити Джеремі та підійти до свого тренера. Настрій Джеремі одразу підвищився, і він привітав їх обох яскравою усмішкою. Рукостискання Ваймака було міцним, а обличчя добрим; Він одразу сподобався Джеремі.
— Тренеру Ваймак, ласкаво просимо до Південної Каліфорнії. Ми раді прийняти вас сьогодні ввечері. Кевін, божевільний дурень, — сказав він і поплескав Кевіна по плечу. — Ти ніколи не перестаєш дивувати. Мені здається, тобі подобаються складні команди, але ця мені подобається набагато більше, ніж остання. —Кевін відмахнувся від цього. 

— У кращому випадку вони посередні, але з ними легше ладити.

— Той самий старий Кевін, такий же невблаганний і огидний, як завжди, — сказав Джеремі без жодного натяку на зневагу. — Деякі речі ніколи не змінюються, так? Деякі речі постійні. 

Вони зустрічалися на корті лише під час чемпіонатів, оскільки Едгар Аллан і «Троянці» грали на різних кінцях країни, але до того, як Кевін перейшов з рядів Воронів, вони принаймні листувались обговорюючи події під час ігор. Тоді Кевін відключив свій номер і зник з обличчя планети,  Джеремі вдалось дізнатися через кілька тижнів після того факту, що Кевін втратив руку під час нещасного випадку на лижах. Він надіслав довгого й щирого листа зі співчуттям і підтримкою до університету Пальметто, сподіваючись на відповідь, але не сприйняв надто особисто, коли вона так і не прийшла. Кевін втратив ексі того ж року, коли підписав контракт із національною командою; звичайно, йому потрібно було відійти і змиритися зі своєю травмою. Джеремі не впорався б з цим краще. Думки про щось подібне було достатньо, щоб вивернути серце Джеремі навиворіт, і він не міг стримати питання.
— Якщо говорити про твою останню команду, ну, ти викликав неабиякий ажіотаж тим, що сказав два тижні тому. Я маю на увазі твою руку і натяк на те що це – не нещасний випадок.
Кевін мовчав так довго, що Джеремі думав, що не отримає відповіді. Можливо, дружба, яка у них була зараз, була лише спогадом про те, що було колись, і Кевін не хотів довіряти йому? Але потім Кевін жестом показав йому слідувати і сказав
— У мене є для вас захисник. У вас є місце в складі наступного року? — Джеремі не пропустив погляд, який Ваймак послав на Кевіна: різкий, але не стривожений. Збентежений, Джеремі слідкував за Кевіном, доки вони не відійшли достатьно від решти команди. Кевін глянув на натовп, дивлячись повз нього вдалину, вимірюючи рівень шуму. Джеремі міг би здогадатися, але він відмовлявся в це вірити. Якими секретами міг би поділитися Кевін, що виправдовувало б такий рівень обережності?
— Кевін? — запитав Джеремі. — Поговори зі мною.
— Мені потрібно, щоб ти прихистив Жана, — сказав Кевін з запізненням додав — Моро.
Джеремі відкрив рота, закрив його й спробував ще раз.
— Для чого я тобі потрібен? — Нарешті Кевін приділив Джеремі всю свою увагу, і його обличчя було смертельно серйозним.
— Едгар Аллан ще не може оголосити про це, але вони виключили його зі складу Воронів. Ворони травмували його, — сказав він, і у Джеремі виникла мимобіжна й дурна підозра, що це було применшення. Можливо, не настільки безглуздо, тому що Кевін пояснив
— Це мала бути проста дідівщина, щоб випустити пар, але це вийшло з-під контролю. Він поза кортом до кінця сезону.
Якусь мить Джеремі не чув натовпу.
— Ти жартуєш. Все так погано? Кевін подивився повз нього і просто сказав
—Так.
Джеремі наполовину очікував, що він розповість, і був майже радий, що він цього не зробив. Він бачив багато сторін Кевіна, включно з уїдливою дівою, яку він приховував від преси, але він ніколи не бачив Кевіна таким збентеженим і тихим. Думки Джеремі непрохано звернулися до питання, яке поклало початок цій жахливій розмові, і він відчув себе дуже погано. Якщо Жана Моро не було на корті через дідівщину, то скільки правди було в колючому коментарі Кевіна щодо його руки? Ворони були відомі своєю жорстокістю, але чи міг Джеремі повірити, що вони могли поранити своїх власних зіркових гравців?

— Він дуже хороший, — сказав Кевін. — Він заслуговує грати за команду великої трійки.

Джеремі знав про Жана, навіть якщо ніколи не зустрічався з ним віч-на-віч. Сіроокого француза з великою цифрою на обличчі неможливо було не помітити.

Він був на полі, коли Троянці та Едгар Аллан зіткнулися один з одним минулого та позаминулого року, але він грав в іншій половині поля, і Джеремі ніколи не доводилося мати справу з ним на корті. Джеремі не сумнівався, що той був феноменальним, якщо він був Вороном і одним із так званого «ідеального королівського двору», але феноменальності було недостатньо, щоб досягти успіху в Каліфорнії. Кевін сприйняв його мовчання за відмову і сказав
— Але якщо у вас немає для нього місця…
— Не те, що в нас немає, — сказав Джеремі, хоча він не був цілком впевнений, що це правда. Цього року у них було три п’ятикурсники, і тренер Реманн прийняв лише двох, щоб замінити їх.  — Я не знаю його статистику, але оскільки ти ручаєшся за нього, не виглядаючи винним, то я знаю, що він має бути талановитим. Просто він – «Ворон», а ми… — Він безпорадно показав рукою на трибуни. — Чи зможе він тут бути?
— Він роками не грав чистою грою, — зізнався Кевін, — але він знає, як виконувати накази. Якщо ви скажете йому підкоритися, він це зробить.
— Буквально найнезграбніший спосіб, яким ти міг це сформулювати, — сказав Джеремі.

Він хотів підняти настрій, але Кевін лише знизав плечима і сказав.
— Ти зрозумієш, коли зустрінеш його.
Джеремі задумався, але що він міг сказати? Кевін просив його про допомогу. Яким би він був другом чи Троянцем, якби не зміг цього зробити?
— Я не можу пообіцяти, що погоджуюсь, не поговоривши з моїми тренерами, але від мене це так, — сказав він. — Я розберуся з ним сьогодні ввечері, коли всі підуть додому. Можливо, ти не забудеш залишити мені свій новий номер, щоб я міг повідомити тобі хороші новини.
Кевін усміхнувся, повільно й задоволено. У відповідь Джеремі міцно стиснув його плече й підняв список.
— Тепер, коли ви перевернули мої плани на ніч, дозвольте мені повернути послугу. У мене є сюрприз для вашої команди.
Вони повернулися до Лисів, які намагалися, але не змогли подивитися
ніби вони не спостерігали за парою весь час, поки їх не було. Джеремі знову зупинився перед тренером Ваймаком і простягнув свій папір, пропонуючи переглянути.
— Наш склад, — сказав він, коли Ваймак розгорнув його й переглянув. — Я знаю, що вже пізно повідомляти вам про це, але ми намагалися уникнути бурхливої реакції, наскільки це можливо.
— Бурхливої реакції? — запитала одна з Лисиць.
Ваймак передав список їй, щоб вона могла його побачити.
— Твій жаль трохи недоречний, — сказала вона Джеремі. — Скажіть тренеру Реманну, що ми не хочемо поблажок.
— Це не жаль, — сказав Джеремі. — Ми робимо це для себе, а не для вас. Ваш цьогорічний успіх змусив нас переглянути те, як ми граємо. Ми другі тому, що ми талановиті, чи тому, що в нашому складі двадцять вісім осіб? Чи ми достатньо хороші як гравці, щоб протистояти вам? Ми повинні знати.
Кевін так швидко вихопив папір у своєї товаришки по команді, що ледь не порвав його. Один із інших вискочив біля його плеча, щоб побачити. Джеремі не міг бачити той номер поза Кевіном, але йому й не потрібно було бачити. Найвищою людиною в складі Лисів був Бойд, захисник. Шанси, що Бойд стане його партнером на майданчику, здавалися досить високими, тому Джеремі оцінив його якомога пильніше. Більшість захисників, проти яких він виступав, були кремезними, навченими перекидати удари бочками та прибирати парнерів на шляху. Зріст Бойда був рідкісним випробуванням, і від однієї лише думки про це Джеремі радісно дзижчав.
— На ній лише дев’ять імен, — нарешті сказав Бойд заради тих, хто не бачив.
— Два воротарі, три захисники, два напівзахистники, два нападники, — погодився Джеремі. — Ви дійшли так далеко з цими гравцями. Настав час подивитися, як ми поведемося в цій ситуації. Я в захваті. Ніхто з нас ніколи раніше не грав повну гру. Чорт, більшість із нас більше навіть не грають повні тайми. Нам не потрібно, тому що кількість завжди на нашу користь.
— А ти назвав мене божевільним дурнем, — сказав Кевін. — Ти програєш сьогодні ввечері, якщо будеш так грати.
Він сказав це так, ніби це загальновизнаний факт, і те, що Кевін настільки сильно повірив у Лисів змусило Джеремі так сильно посміхнутися, що йому стало боляче.
— Може бути. Можливо ні. У будь-якому випадку має бути весело, чи не так? Я не пам’ятаю, коли востаннє я був у такому настрої для гри. Подивись на це. —  Він розкрив руки, ніби вони якимось чином бачили, як він почувається, коли в його грудях б’ється очікування. Він міг би ще щось сказати, але Боббі стояла біля кута корту й махала рукою, щоб привернути його увагу. Він запізнювався, щоб повернутись на головну сторону, тож задовольнився лише тим, що сказав — Запаліть, Лиси, і ми теж спробуємо не підкачати.
Це були сміливі слова, і він анітрохи не шкодував про них, але коли Джеремі виповз з корту в другій половині другого тайму, у нього запаморочилося голова, йому варто було попросити у Лисів натяку на милосердя. Він обережно вдарив кулаком у рукавичці по стегну, сподіваючись відчути щось інше, крім того дезорієнтуючого заціпеніння, і дозволив тренеру Вайту провести його до лавки. Більшість троянців стояли пліч-о-пліч уздовж стіни, досить далеко, щоб не заважати суддям, але достатньо близько, щоб спостерігати за видовищем, що розгорталося перед їхніми очима. Лавка запасних була збережена для жертовних гравців сьогоднішнього вечора, і Джеремі ніколи не був такий радий сісти. Він взяв весь перший тайм, щоб Ананью міг замінити Небіл. На цьому таймі настала його черга врятуватися. Він намацав свій шолом, але йому не вистачило координації, щоб розв’язати ремінці. Через мить Тоні опинився перед ним, замінивши його, і Джеремі опустив руки собі на коліна, полегшено зітхнувши.
— Як вони все ще грають? — здивовано запитав він. Джеремі не знав, чи то повага, чи добродушний жах стукотить у його скронях. У будь-якому випадку він не міг відвести погляд від корту достатньо довго, щоб змогти допомогти Тоні з рукавичками. Відповідь була очевидною: Лиси підтримали цей стиль гри багато років тому через відмову Ваймака виставити велику команду.

Втрата Сета Гордона на початку року була трагічною, але єдина різниця в їхній грі полягала в тому, де були призначені їхні заміни.

Тренер Ваймак, ймовірно, пристосував увесь їхній тренувальний режим до наполегливості, розвиваючи своїх Лисів, щоб вони могли протистояти будь-чому, що на них кидають. Кожна інша команда зосередилася на коротших швидкісних змінах, щоб виправдати розмір складу. Лисам було вигідно зустрітися з Троянцями на їхніх умовах: вони грали чистіше, ніж Троянці зазвичай бачили від своїх супротивників, застосовуючи тіла та клюшки коли їм це було потрібно, але лише з достатньою силою, щоб виграти протистояння. Їхню силу та енергію було краще зберегти для того, щоб утримувати позиції на майданчику, і коли Троянці почали хибити та спотикатися, Лиси використовували ці резерви, щоб обійти їх. Джеремі хотів розглянути їх усіх одночасно, і він знав, що буде дивитися та переглядати цю гру тижнями, щоб побачити всі ракурси.
— Тобі потрібно розтягнутися, — сказала тренерка Лісінскі позаду нього.
— Я не знаю, чи зможу я знову встати, — сказав Джеремі.
— Я вірю в тебе, — була її неприємна відповідь.
Джеремі застогнав і дозволив Тоні підняти його назад. Боббі проскочила повз, коли він потягувався й крокував, щоб вона могла зробити йому трохи напоїв. Джеремі спробував ковтнути, не відводячи очей від гри, але все одно мало не промахнувся, коли Ніл Джостен забив. Таким чином Лиси вийшли вперед за двадцять хвилин до кінця гри. Вони почали другий тайм із відставанням у три м’ячі за рахунок чотирьох на сім. Тепер їх було десять проти дев’яти Південної Каліфорнії.

Джеремі шкутильгав по корту позаду решти своєї команди. Шейн Рід, як і очікувалося, опинився в кінці шеренги. Він був у воротах у першому таймі, а тепер похмуро спостерігав, як Лейла дістала коротший кінець клюшки. Джеремі не пам’ятав, коли востаннє хтось забивав Лейлі більше п’яти голів. Тепер вона пропустила шість, і в них залишилася майже половина тайму.
— Вони не можуть її захистити, — сказав Шейн.
— Мені доведеться вислухати про це пізніше, я певен, — сказав Джеремі.
— Вони теж, — сказав Шейн із легкою усмішкою, яка швидко зникла. — Але вона погодилася, незважаючи на те, що знала найімовірніший результат, тому не може сприймати це особисто. Джеремі знав, що вона все одно це зробить, але вона накопичить цю провину на собі, незважаючи на сидіння в першому ряду біля її руйнуючої лінії захисту. Вони були надто виснажені, щоб врятувати її, у кращому випадку працювали на останньому видиху. Лейла була дуже хороша, але сама не змогла закрити ворота. Коли лише через п’ять хвилин Лиси знову забили, Кет підійшла до неї, щоб коротко, люто обійняти. Лейла обережно збила їхні шоломи разом, відмовляючись від вибачень, і відправила її назад на початкове місце поруч із Нілом. Лиси знову швидко забили. Джеремі хотів глянути на годинник і побачити, скільки часу залишилося і скільки ще мучиться його Троянцям, але він не міг відірвати очей від корту. Ксав’єр спіткнувся, коли отримав наступну подачу, і Лис, який охороняв його, грайливо підтягнув його назад, перш ніж побігти за м’ячем. Це був простий жест, але він так полюбився Джеремі, що він майже забув, як він втомився та як йому боляче. Коли Лиси забили ще раз в останні дві хвилини гри, вигравши тринадцять проти дев’яти в Південної Каліфорнії, Джеремі міг лише сміятися.
— У нас так багато роботи попереду, — сказав він. — З цього моменту тренування зашкодять. Нарешті пролунав останній сигнал, і це було схоже на те, як руйнуються доміно. Один за одним Троянці падали по всьому корту, надто виснажені, щоб втриматися на ногах тепер, коли вони нарешті могли зупинитися. Бойд підняв Набіля, наче той нічого не важив, запропонувавши себе як милицю, а півзахисник у центрі корта присів, щоб поговорити з Ксав’єром. Коді помахав Кевіну, воліючи залишатися там, де вони впали, але Ніл схопив Кет, перш ніж вона встигла впасти обличчям на тверду підлогу. Вона чіплялася за нього як за все життя, поки Лейла не наздогнала їх. Ніл міг вільно приєднатися до святкування своєї команди на їх половині корту, і він біг до них так, ніби він не грав дев’яносто хвилин на повну потужність.

Джеремі повів решту Троянців на корт для швидкого рукостискання.

Кевін приклеїв шматок паперу до своєї клюшки, і висмикнув його, коли Джеремі наздогнав. Шматок спробував знову згорнутися, але Джеремі розгорнув його й побачив два номери телефонів, видряпані акуратним шрифтом: Кевіна та Жана.
— Я підтримуватиму зв’язок, — пообіцяв Джеремі, а потім йому довелося підтримувати чергу. Було багато невтомлених Троянців, які могли допомогти своїм товаришам по команді повернутися до роздягалень, тому тренери залишилися, щоб порівняти пару коротких нотаток, а Енджі, Тоні та Боббі поспішно збирали полиці для клюшок і порожні кинуті пляшки. Джеремі був виснажений до мозку кісток, але не настільки втомлений, щоб не помічати, порожні трибуни, і точно не надто втомлений, щоб швидко озирнутися на своїх товаришів по команді в очікуванні їхньої реакції. Кілька з них дивилися далеко звідси, оскільки їм знадобився час, щоб зрозуміти, що щойно сталося, ті, хто був на корті, були надто втомленими, щоб бути розчарованими, а решта коливалась між терпінням і цікавістю. Ніхто не говорив, поки вони не повернулися в роздягальню подалі від сторонніх очей, а потім Ксав’єр по черзі подивився на кожного з п’ятикурсників. Шестеро з них були першими, до кого звернулися з цією ідеєю, оскільки це був їхній останній шанс отримати чемпіонський титул. Джеремі пишався ними за те, що вони першими погодилися, навіть якщо їхні міркування були фаталістичними: незалежно від того, вилетіли вони у півфіналі чи фіналі, вони не обійшли Едгара Аллана, коли це було найважливіше. Вони витратили роки на спроби та невдачі; вони просто не мали того, що потрібно, щоб перемогти Воронів у чесній боротьбі. Якщо сьогоднішня азартна гра означала, що Троянцям буде краще йти вперед, ризик вартий ганебної поразки.
—Ми, наче, молодці? — запитав Ксав’єр.

— Зробіть так, щоб це щось означало, і будемо, — сказав Ренальдо.
— Так і буде, — сказав Джеремі, бо мусив у це повірити. Вони здалися, але він не міг. Йому залишався лише рік, і він відмовився завершити свою кар’єру в Студентцікий лізі без жодного титулу. В цей момент підійшли четверо тренерів Троянців, з головним тренером Джеймсом Реманном на чолі. Троянці дивились з очікуванням, і він у відповідь розглядав їх усіх пильним поглядом.
— Найперше: дякую всім за мужність і відвагу, щоб прийняти сьогоднішній виклик. Це включає тих із вас, кому не дозволили грати; якщо мені було складно дивитися, я знаю, що вам було не легше. Для тих, хто на корті: далеко не найкраща наша гра, але за таких обставин я пишаюся тим, що вам вдалося. Використайте ці вихідні, щоб відпочити та відновитися, тому що наступного тижня ми не можемо дозволити собі нічого прогавити. Ми відкладемо розбір сьогоднішньої гри до обіду понеділка, оскільки дехто з вас вже заснув, — він здивовано подивився на Кет, яка притулилась до Лайли й тихо хропіла.
— У понеділок вранці ми, як завжди, у фітнес-центрі. Хтось має щось сказати сьогодні ввечері, що абсолютно не може чекати до наступного тижня?
Джеремі підняв руку. — У мене є багато чого, що я хочу сказати , — сказав він і зухвало проігнорував те, як Ананья вдавав шок.
— Заради всіх я зачекаю, але мені дуже, дуже потрібно поговорити з вами та тренером Хіменесом сьогодні ввечері, якщо ви можете приділити кілька хвилин.
Хіменес кивнув, коли Реманн глянув на нього, тому Реманн сказав — ти з Шейном відправляйтеся до преси . Після цього та після того, як ви помиєтесь, приходьте до нас. Ми зачекаємо.
Джеремі волів би більше ніколи не вставати, але як капітан Троянців він був зобов’язаний зустрітися з пресою та захистити неочікувану поразку своєї команди. Він повів Шейна назад у внутрішнію частину корту. Насправді інтерв’ю було найлегшою частиною ігрового вечора, оскільки сценарій Троянців був невблаганним і передбачуваним. Було легко пишатися зусиллями своєї команди, а ще простіше похвалити нелюдську стійкість Лисів. Це була правда, навіть якщо не вся. Неминучі частини повинні були почекати, поки тренери не зможуть посадити їх у понеділок, розділивши їх на напад і захист, щоб переглянути гру.
 
Втрата все одно залишається втратою, навіть якщо ніхто з них не зробив би цього вечора інакше.
 
Їм доведеться вирішувати це розчарування там, де їх ніхто не бачить. У наступному сезоні Лейла мала страждати від найгіршої зміни в історії USC.
— Ніл Джостен сказав це минулої осені, чи не так? — сказав Шейн у мікрофон, продовжуючи з того місця, де зупинився Джеремі, щоб Джеремі міг перевести подих від усмішок і похвал.
— Легко бути найкращим, коли можеш оцінити будь-яку проблему, з якою стикаєшся. Ми дійсно хотіли побачити, ким ми були, коли у нас не було цього, щоб утримувати нас. Це було найвеселіше, що ставалось у мене за останні місяці, — сказав Джеремі, — але, якщо ви вибачите, що ми закінчимо для вас, ми абсолютно стерті.
— Звичайно, — сказав чоловік, слухняно забираючи мікрофон від їхніх облич. — Дякуємо, що зайшли, щоб поговорити з нами, і не забудьте відпочити. Ми всі вболіваємо за вас наступного тижня.
— Дякую вам! — сказав Джеремі й повів Шейна назад до роздягальні. Душ так добре відчувався на його хворому тілі, що він просидів би там всю ніч, якби його тренери не чекали, поки він поясниться. Джеремі помахав Шейну на прощання, коли той вийшов, а потім пішов коридором до дверей для тренерів. Лісінскі була фітнес-тренером Tроянців, тоді як Вайт займався нападом і Хіменес захистом. Ті треті двері були відчинені, але кімната була порожня, і Джеремі знайшов Хіменеса, який сидів за столом Реманна в останньому кабінеті. Вони сказали Троянцям, що розберуть гру в понеділок, але Джеремі не здивувався, побачивши, що вони вже переглядають свої записи.
— Тренеру, тренеру, — вітався Джеремі та сів на місце, коли Реманн вказав на нього. Реманн приклав блокнот поверх їхньої роботи: не для того, щоб приховати його від Джеремі, а для того, щоб переконатися, що він не відволікає жодного тренера від будь-якої потенційної проблеми, яку Джеремі приніс їм. Джеремі склав руки на колінах і покрутив великими пальцями, намагаючись зрозуміти, з чого почати. На початку, сказав він собі, і розправив плечі.
— Я хочу попросити про велику послугу.
 
Вдалий початок суботнього дня полягав у тому, щоб вийти з дому якомога раніше. Багато років тому він зрозумів, що ніколи не прокинеться першим, але у Джеремі була тиха теорія, що Вільям Хантер ніколи не спав. Можливо, його батьки платили своєму дворецькому, щоб той не спав двадцять чотири на сім. Так чи інакше, він не здивувався, коли о п’ятій ранку проскочив на кухню й побачив, що для нього вже відкладено повну термокружку. Джеремі скривив гримасу Вільяму, який знав, що краще не сприймати це на свій рахунок, коли той сьорбав із власної чашки.
— Навіть для тебе рано, — сказав Вільям, не пояснюючи, звідки він дізнався, що Джеремі прокинувся.
— Багато роботи, — ухильно сказав Джеремі. — Щось мені потрібно знати, перш ніж вирушити?
— Обід запланований на сьому. Побачивши, як Брайсон приїхав у місто вчора ввечері на збір коштів, ти повинніен з’явитися. — Джеремі здригнувся.
— Це було на цих вихідних? — Спокійний погляд Вільяма був надто свідомим, щоб співчувати. Джеремі нервово провів рукою по волоссю, відводячи погляд. Він витратив роки, сперечаючись проти таких подій, оскільки не мав абсолютно ніякого відношення до батька свого вітчима, але його мати не зрушила з місця. Якщо конгресменові потрібна була ідеальна сім’я для фотосесій, сім’я Ноксів була зобов’язана одягатися та яскраво посміхатися перед величезною кількістю камер.
— Так, я знаю, я повинен був краще стежити за цим. Але сьогодні вранці я справді маю про деякі речі подбати, тож якщо вони запитають, куди я пішов…
— Я повідомлю містеру Вілширу, що ти повернешся о шостій, — закінчив Вільям за нього. — Спробуй насолоджуватися доти.
— Що б я робив без тебе?
— Що б будь-хто вас зробив? — Вільям повернувся до ранкової газети, бадьорий. Знаючи, що Брайсон удома, Джеремі вислизнув через бічні двері. Кімната його старшого брата була прямо над фойє, і Брайсон проводив більшу частину року в Єлі за східним часом. Існував досить хороший шанс, що він уже прокинувся, і більше шансів, що його присутність була причиною того, що Вільям уже був на роботі.
Джеремі краще піде без ключів, ніж ризикне сваркою так рано вранці. Він був надто втомлений і з біллю по всьому тілу, щоб пройти через це. Він вийшов із кварталу, перш ніж викликати таксі. Його пообіцяли підвезти за десять хвилин, і Джеремі стояв на узбіччі, щоб потягувати каву, поки чекав. Джеремі подивився на годинник на своєму телефоні, вирішив, що на східному узбережжі ще досить рано, що його вважатимуть грубим, якщо він подзвонить зараз, і замість цього влаштувався для довгої розмови зі своїм водієм. Кав’ярня ближче до дому Лейли та Кет не відкривалася до шостої, тож Джеремі вибрав одну на схід від кампусу, яка відмикала двері о пів на четверту. Незважаючи на годину й день, там вже було четверо людей: один у дальньому кутку, який стукав по ноутбуку, пара переглядала карту, сперечаючись про зміни в маршруті свого вихідного дня в Лос-Анджелесі в останню хвилину, і пошарпаний чоловік біля стійки запитує, чи може він просто випити чашку гарячої води. Джеремі ввічливо тримався на відстані, поки чоловік не відступив до свого столика біля дальньої стіни. Він допив свою каву по дорозі, але, здавалося, це не допомогло.
— Досить кофеїну, я побачу звукові хвилі, — наказав він, а також купив сніданок і подарункову картку. Квитанція потрапила до його гаманця на блискавці, щоб він міг подати її пізніше; завжди було найкраще мати паперовий слід, коли мав справу з бухгалтером його матері. Поки його порції еспресо заварювались, а бутерброд розігрівався, Джеремі відніс подарункову картку відвідувачу, який був перед ним.
— Гей, доброго ранку, — сказав він, підійшовши ближче. — Вибачте, що потурбував вас, але я думаю, ви випустили це тут? Я побачив це на підлозі.
— Так, — сказав чоловік, негайно простягаючи руку. — Дякую тобі. Навіть не помітив.
— Не біда, — сказав Джеремі й повернувся чекати своє замовлення. Інший чоловік зачекав, поки Джеремі забере їжу та напої з місця видачі, а потім підійшов і попросив касира перевірити баланс на його новій картці. Джеремі сховав посмішку у своєму теплому круасані й утупився в свій телефон, мовчки бажаючи, щоб години йшли швидше. Він повернувся до каси за газетою та пляшкою води й пошкодував, що не вистачило сміливості, щоб отримати свої ключі. У нього був ключ від дому Лейли та Кет, тож він міг проникнути туди та вкрасти своє звичайне місце на дивані, щоб подрімати до розумнішої години. У сім він ризикнув надіслати Лейлі просте: «Прокинулась?»
Він, чесно кажучи, не очікував відповіді, але через хвилину отримав: «Безперечно прокинулась».
«Я пішов без ключів», — послав він її. «Прокинулась достатньо, щоб відкрити двері за 30 хвилин?»
«Як добре, що ти мені подобаєшся», — сказала вона, і він знав, що сприйняв це як «так». Він кинув пляшку до сміттєвого кошика, а газету — у кошик, де будь-хто міг продивитись її слідом за ним. Він востаннє пройшов повз касу, щоб взяти фунт зерен. У сумці для покупок було якраз достатньо місця для його порожньої дорожньої чашки, тож Джеремі втиснув її туди й рушив до кварталу, якийКет і Лейла називали домом. Багато років тому цей квартал було переобладнано під студентські квартири, і більшість будинків розраховані на розміщення від семи до дванадцяти студентів. Будинок Лейли був єдиним недоторканим, оскільки спочатку він використовувався орендодавцем і його командою як офіс. Коли її дядько викупив більшість будинків у безпосередній близькості, він здав їх їй в оренду за смішно дешевою ціною. Джилліан, єдиний п’яти річний дилер команди, орендувала третю спальню протягом останніх кількох років, але вона звикла до того, що Джеремі відпочивав у таборі на вихідних. Вона також спала, як мертва, у кімнаті, найдальшій від вхідних дверей, тож Джеремі знав, що не буде її турбувати, прийшовши так рано. Він знайшов Лейлу у вітальні, напівзгорнувшись калачиком у своєму кріслі папасан. Джеремі поставив зерна так, щоб вона могла бачити суміш, і сів на найближчу до неї подушку дивана.
— Гей, — сказав він. — Ти хоч спала?
— Кілька годин, — сказала вона, мляво знизавши плечима. — А ти?
— Кілька, — погодився він. Він чекав, чи не згадає вона про вчорашню гру, але хвилини тягнулися в легкій тиші.
Джеремі подивився на годинник на своєму телефоні й запитав:
— Наскільки зараз занадто рано, щоб комусь дзвонити? Я маю на увазі на східному узбережжі.
— Кевін? — здогадалася вона.
— Ні, — сказав Джеремі. Він не уточнив, що подзвонив Кевіну вчора ввечері, затримавши його прямо перед тим, як Лиси сідали на літак до Південної Кароліни, щоб повідомити йому хороші новини. Сьогодні вранці Джеремі прокинувся від низки текстових повідомлень, які ніяк не полегшили його самопочуття. Навколо всіх розрізнених думок Кевіна складалася картина, і, хоча Джеремі ще не міг зрозуміти це, він залишився з тривожним переконанням, що Троянці вчинили правильно, ризикуючи Вороном у своєму складі. Гей, Лейло, — сказав він. — Мені потрібна твоя допомога в де чому.
— Звичайно, — сказала вона. Замість того, щоб відповісти, Джеремі перейшов до єдиного невикористаного номера у своїх контактах і набрав його. Існував шанс, що ніхто не відповість, враховуючи годину та невідомий номер, але хтось підняв трубку прямо перед тим, як вона встигла перейти до голосової пошти. Незнайомий голос із акцентом відповів нейтральним:
— Так?
— Жан Моро? — запитав Джеремі. — Джеремі Нокс.
Жан негайно поклав трубку. Джеремі дивився на блимаючий таймер на своєму телефоні, незважаючи на те, що забавлявся. Лайла підвелася на одній руці, щоб витріщитися на нього, раптово прокинувшись. Джеремі вибачився перед нею за те, що не витратв двох секунд на пояснення для неї, і знову набрав Жана. Цього разу Жан відпустив лише три гудка, і відповів тим же «Так?»
— Вибач, — сказав Джеремі. — Я роблю декілька справ водночас і думаю, що натиснув не ту кнопку. Це Джеремі Нокс з Троянців. Я отримав твій номер від Кевіна після гри вчора ввечері. У тебе є хвилина поговорити? — Тиша, що послідувала, була настільки глибокою, що Джеремі довелося перевірити, чи дзвінок усе ще продовжується. Нарешті Жан сказав:
—Мені потрібно кілька хвилин.
— Звичайно, — погодився Джеремі. — Я вільний цілий день, просто передзвони, коли завгодно. — Жан знову поклав слухавку, і Джеремі зміг повністю зосередитися на Лейлі.
— Наступного року ми запишемо Жана в склад, — сказав він.
— Цей Жан? — запитала вона, вказуючи на власну чисту вилицю. — Ти несерйозно. Він найкращий захисник Воронів. Вони зроблять усе можливе, щоб утримати його.
—Ні, не будуть, — сказав Джеремі. — Скоріш, вони не можуть. — Він вагався, розмірковуючи, скільки йому дозволено сказати. Він розповів Реманну та Хіменесу, чому Жана забрали, і вони погодилися, що не скажуть нікому, окрім решти Троянців із семи чоловік. Джеремі нічого не дав би Троянцям добровільно. Жан не хотів, щоб вони знали, але Лейла та Кет були іншими. Вони були його найкращими друзями, і з кожним текстовим повідомленням Кевіна він відчував, що хоче стрибнути вище голови, він відчайдушно шукав підмоги.
— Вони обидві сплять, — сказала Лейла, коли зрозуміла, що він зволікає. — Тут тільки ми. Джеремі все одно підійшов трохи ближче.
— Він занадто травмований, щоб закінчити сезон. Кевін назвав це дідівщиною, але сьогодні вранці він сказав, що Жан не буде на корті до кінця червня. — Лейла глянула на свої руки, мовчки рахуючи тижні після зникнення Жана, і Джеремі кивнув, коли її очі звузилися від тривоги. — Нібито Едгар Аллан намагається зам’яти це, перевівши його, що означає, що він наш, якщо ми зможемо переконати його прийти. Поки що він ховається в Південній Кароліні з Кевіном.
— Натхнення для тіні Кевіна минулого тижня? — запитала Лейла. — Цікаво. Джеремі нервово зігнув ліву руку.
— Я запитав його, що він мав на увазі, але він не відповів. Лейло, ти коли-небудь відчувала, ніби ти робиш вибір, до якого не можеш повернутися? Але навіть знаючи, що все може піти зовсім не так, ти щоразу робите такий вибір?
— Щоранку я прокидаюся і вирішую бути твоїм другом, — сухо сказала вона. Вона вискочила з папасанського крісла й схопила зерна з журнального столика. — Давай. Для цієї розмови знадобиться більше кофеїну.
 
    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Обережне
    Надіслав: Nana._ , дата: чт, 07/25/2024 - 20:53