Невідомий поставив тацю й продовжував мовчати, ніби чекаючи на якісь слова чи дії принца, але нічого не сталося, ні за хвилину, ні за пʼять.
— А де крики, благання випустити, звʼязатися з рідними й тому подібне? — Запитав чоловік, с достатньо саркастичним тоном, сідаючи навпроти принца на стілець.
— А в цьому є сенс?
— Звісно ж немає — Невідомий потягнувся пальцями в чорних рукавицях до обличчя принца, беручись за його підборіддя — Чому ти навіть не тремтиш? Ти занадто спокійний, справді думаєш, що це все жарт? Розпещений принц, який вважає, що може відкупитися від смерті грошима своєї родини. Справді думаєш, що я не убʼю тебе?
— Мені здається, якби ви хотіли цього, вже б зробили. У вас інша причина. Хочете отримати викуп?
— Не вгадав.
— Продати мене в сексуальне рабство?
— А це вже ближче. Хоча, я поняття не маю, що буде з тобою робити замовник, та і це не моя справа, я всього лиш постачальник.
— А хто замовник?
— Я тобі цього не скажу.
— А де він зараз? Чому досі не забрав мене?
— Ти знаєш, що не в тому положенні, щоб допитувати мене? — Невідомий спустив руку до шиї Доріана, легко стискаючи її — Розумієш, якщо я захочу, то зможу вбити тебе, мене не лякає замовник. Не нахабній, знаючи, що ти маєш бути в товарному вигляді. Прямо зараз я можу тебе зґвалтувати, побити, а потім болісно закінчити твоє непотрібне існування в каторгах.
— Це звичайні запитання. Не потрібно залякувати мене. До того ж я вважаю, що своєю поведінкою заслужив відповіді.
— Тут ти правий, я справді не люблю ці верески. Але це буде останнє на що я відповім тобі — Він відпустив чужу шию та схрестив руки на грудях — Заберуть скоріш за все завтра, оскільки такі як ти, понад три дні тут не затримуються. Повідомлю, що спав ти дві доби, тобто це буде зовсім скоро.
— Зрозуміло, дякую. А можу я попросити про ласку?
— Ну і що ж ти хочеш?
— Мені тут нудно, тому моє прохання, це принести трохи книг. Якщо це звісно можливо.
— Це я виконати зможу — Чоловік піднявся зі стільця, прямуючи до виходу, закривши за собою двері, в кімнаті почулося клацання замка, який скоріш за все був автоматичним, а потім кроки, які поступово стають все тихішими. Невідомий повернувся, вже з десятком книг в руках, ставлячи їх поряд та не сказавши й слова, покинув кімнату, Доріан же взявся за літературу, непомітно гаючи час.
Невідомо скільки цікаві історії витратили часу, але відірватися від них Доріану потрібно було, позаяк невідомий знову відвідав його, хоча спершу принц не чув ні кроків, ні відкривання дверей, навіть набридливий шум вентиляції перестав непокоїти його. Він зрозумів чужу присутність, тільки коли з рук забрали збірник.
— Ти ще довго збираєшся ігнорувати мене? Будеш продовжувати в тому ж дусі, я заберу все, що приніс — Чоловік відставив книгу, помічаючи поруч з матрацом недоторкану ранішню їжу — Якщо ти думаєш, що за день голодування помреш, ти помиляєшся — Він поставив навпроти принца тацю — Маєш зʼїсти все, і мені однаково, чи їси ти їжу звичайних смертних, чи ні — Принц зітхнув, через довгу відсутність сну, апетиту не було, проте зрозумівши, що діватись йому нікуди, почав трапезу. Їжа була на диво смачна, здається, навіть зʼявився апетит, через її смак — Молодець — Мовив чоловік, забираючи майже пусті тарілки та прихопивши з собою холодний сніданок, знову пішов геть.