!! TW !! Втрата дому
Ен створив Сакаар зовсім не для того, щоб кожна покинута істота почувалася тут прийнятою. Не для того, щоб безсоромно правити мільйони років, встановлюючи правила й постійно порушуючи їх. Не для того, щоб зробити всіх щасливими. Не для того, щоб влаштувати тут славнозвісно відоме Змагання чемпіонів, яке наповнювало стародавнє, проте аж ніяк не старе серце короткочасною розрадою. Не для того, щоб зазирати в душу кожному новоприбулому й шукати для нього саме те місце. Не для того, щоб бачити вічно усміхнені обличчя мешканців штучної планети й так само штучно створювати усмішку на своєму обличчі. Не для того, щоб усі вони знайшли дім.
Він створив Сакаар, аби нарешті відчути себе вдома. Після того, як його рідна планета була знищена, а всі близькі загинули, він поклявся: жодна жива (й не зовсім) істота не має відчути цього на собі. Ен Дві Ґаст створив Сакаар, аби він став домом для всіх його мешканців. Та він не зміг стати домом для нього. Принаймні до одного випадку.
Локі. Цей дотепний, розумний, гарний, неймовірний, чутливий, ніжний, хитрий, холодний, теплий, синій, білосніжний, множинні, незбагненне, сяйлива, рідний бог одразу привернув увагу. Падіння загубленого у Всесвіті й у власному розумі пташеняти. Вони були схожі: Локі також втратив дім, проте не втратив надію визволити його зі злих лап якоїсь нерідної йому сестри з очевидними садистичними нахилами. Він відрізнявся від інших: не волів визнавати Сакаар домом. І що ж такого особливого було в тому Заді… Асґарді? Тонни золота? Ен дістане навіть більше. Архітектура? Він перебудує цілісіньку планету. Хоч голими руками. Хоч цієї ж миті. Оточення? Що ж, він не вперше бачив істот з мазохістичними нахилами, але щоб настільки…
А може особливістю була їхня схожість. На Сакаарі лише Ен та Локі почувалися не вдома. Не вдома? Чомусь, коли Локі був поряд, це місце… Ні, не так. Цю мить, цей простір, цей голос, ці дотики, ці сльози, цей сміх, цей біль, цей розпач, це щастя, цю радість, цей зв’язок хотілося назвати домом. Та то була лише мить: коли Локі залишав правителя, порожнеча знову його поглинала, викликаючи відразу до тих фальшивих насиченості та яскравості, за якими він прагнув сховати біль втрати. Незбагненний біль незбагненної втрати. Біль, який міг збагнути лише Локі. І втішити. Пригорнути до себе, міцно обійняти, дозволити не прикидатися вічно веселим й безтурботним, заспокоїти, прийняти, полюбити. Проте любив він не лише Ґрандмайстра, Ена Дві Ґаста, для нього ж просто Ена, але й власний дім. А те, що він любив, відчайдушно хотілося врятувати.
У них була довга розмова. Дуже довга. І Ен дозволив піти. Відпустив. Відпустив, бо розумів, наскільки це важливо для його пташеняти. Відпустив, бо так його ще ніхто й ніколи не благав. Відпустив, бо не міг бачити болю в прекрасних зелених очах. Відпустив, бо якби в нього була можливість врятувати власну планету, він би нізащо її не проґавив. Він би повернув усе втрачене й ціною власного нескінченного життя оберігав би його. Відпустив, бо до болю не хотів відпускати.
Відпустив дарма. Ен перестав відчувати звичне тепло десь в глибині голови, що розривалася від нервового очікування. Це могло означати лише одне. Нажаханий, він миттєво чкурнув до таносового корабля, аби виправити те, що можна було виправити, що необхідно було виправити. Та було запізно: на місці, де мало лежати тіло його коханого, був лише попіл. Зараз уже нічого не можна виправити. Знову.
Зараз він втратив дім. Знову.
Раптовий звук позаду змусив обернутися.