Dream

- Необхідно підписати ще один документ.

- Увечері підпишу. Як справи з пошуками меча? - швидким кроком чоловік років шістдесяти йшов коридором.

- Наші найкращі шукачі знайшли одну зачіпку. Зараз якраз перевіряють її, - протараторив молодий хлопець, що йшов за чоловіком.

- Чудово. Як тільки вони щось знайдуть, повідом мене.

- Так, кардинале, - хлопець чемно вклонився.

- А тепер залиш мене одного, - чоловік зайшов у свої покої і закрив їх на ключ. - Мене оточують бездарі.

- Не можу не погодитися, - почув кардинал чийсь голос і обернувся.

- А, це ти, – у кріслі, навпроти дверей, сидів чоловік. Кардинал не бачив його обличчя, лише силует, але він впізнав того, хто обіцяв йому добре відплатити за вірну службу.

- Боюся запитати: хоч один меч уже знайшли? – поцікавився гість.

- На жаль, ще ні. Але ми продовжуємо пошуки.

- Мій терпець не безмежний. Даю вам тиждень. Після цього я почну вбивати твоїх помічників.

- Ти думаєш, мені є справа до них? – відмахнувся кардинал.

- Я вбиватиму доти, доки ти не залишишся один. Тоді я вирву твоє серце з грудей і з задоволенням з’їм його.

- Тоді ти втратиш цінного союзника, - занервував кардинал.

- Цінного? - незнайомець засміявся. - Таких як ти, людей, повно на цій планеті. Думаю, я знайду тобі заміну.

- Ми знайдемо артефакт. Архангелам наказали не спускатись на землю. Це трохи ускладнює виконання поставленого перед нами завдання.

- Я спрощу його. Один із них все ж таки спустився з небес. Спіймайте Гавриїла, відберіть у нього меч і передайте мені. Це ти зможеш зробити? – спокійно спитав незнайомець.

- Так. Клітка для нього готова.

- Чудово. За тиждень побачимося, – незнайомець зник.

***

Данте йшла погано освітленою вулицею. Асфальт був мокрим від зливи, яка щойно закінчилась. У калюжах віддзеркалювався повний місяць. Дівчина продовжувала йти, доки не дійшла до перехрестя. На перетині двох вулиць працював один ліхтар та світлофори, тоді як на іншому відрізку дорога не освітлювалася. Данте зупинилася посеред перехрестя і оглянула його. Вона помітила пару очей, що світилися яскравим жовтим кольором. А за мить таких пар очей побільшало. З темряви з’явилися нижчі демони та їхні гончі пси. Дівчина повільно дістала револьвери.

- Данте, - зловісно промовив один із демонів. - Він іде за тобою. Твоя смерть вже близько.

- І хто ж іде за мною? Чи можу я дізнатися його ім’я?

- Брама відчиниться, і він увійде в цей світ. Руйнівник уже близько, - мовив другий демон.

- І коли його чекати? Я хочу записатися на масаж. Як би сеанс не співпав із пришестям Руйнівника.

- Слуги Господа окроплять своєю кров’ю землю, і брама відчиняться. Руйнівник знищить тебе і все людство, – сказав третій демон.

- Не оригінально. А ось це, - дівчина вистрілила в голову одного з псів, - мені більше подобається. Хто наступний?

Демони та їхні пси накинулися на мисливицю. Але як тільки вони наблизилися до Данте, яскраве світло заполонило перехрестя і спопелило нечисть. Потім це світло перетворилося на чоловіка. Мисливиця змогла побачити лише його силует.

- Скоро ми зустрінемося, - сказав він і зник.

Черговий дурний сон розбудив мисливицю. Данте прокинулася, і хвилин п’ять просто дивилася в стелю.

- Невже ти все ж покинула царство Морфея? – спитав хлопець, котрий лежав поруч.

Він був молодим, років двадцять вісім на вигляд. Каштанове пряме волосся, світла шкіра та сіро-блакитні очі, підкачане тіло. Голос був його м’яким та ніжним.

- Нейт?! - здригнулася дівчина. – Якого біса ти тут робиш?

- Прийшов тебе будити, світло моє ясне, - хлопець підвівся з ліжка і відкрив штори.

- Чорт! Ось хто тебе просив це робити? – примружившись, спитала дівчина.

- Даніела, вже давно білий день на вулиці, а ти спиш. На тебе, між іншим, чекають важливі справи.

- Скільки разів я просила не називати мене Даніелою? - дівчина кинула в Нейта подушкою.

- Не пам’ятаю. Багато разів, мабуть, – усміхнувся хлопець.

- Які важливі справи на мене чекають? - дівчина піднялася з ліжка і пішла у ванну.

- Ти маєш вбивати демонів. До речі, будь обережніша з цим. Мені вчора довелося прибирати за тобою. Адже ти спрацювала дуже непрофесійно.

- І що? Це твоя робота, – крикнула дівчина з ванної.

- Нічого подібного! Моя робота слідкує, щоб ти свою роботу виконувала добре та акуратно.

- А я й була акуратною вчора.

- Ну так, звичайно. Сама міс Акуратність. Ти мала відвезти його за місто, і там убити, а не їхати до нього додому і займатися не зрозуміло чим, - хлопець зобразив невдоволення.

- Ревнуєш? – Данте повернулася до кімнати.

- Ні, не верзи нісенітниці.

- Прямо-таки зовсім не ревнуєш?

- Ні! - заперечив впевнено Нейт.

- Я так і думала, ревнуєш. Ти ніколи не вмів брехати, - дівчина посміхнулася, і шльопнула хлопця по попі.

- Припини, - Нейт здригнувся. – І взагалі, чому це я маю ревнувати тебе до якогось інкуба? Він нечистий, і місце йому в Пеклі.

- Ага, - Данте посміхнулася, дивлячись на хлопця. - Гаразд, що там за нова справа?

- У Тампі треба приборкати злісного привида.

- Тобі не здається, що це якось принизливо для мене? Як не крути – я Данте. Навіть при згадці мого імені демони від страху заклякають. Я роками заробляла собі такий імідж. Привид це якось дрібно для мене.

- Так, але ж ти мисливиця і це те, чим ти займаєшся останніх років двісті. Тож берись за діло, - хлопець поклав на стіл матеріали у справі привида.

- Гаразд. Ти за кермом. За годину їдемо.

***

Полювання, полювання та ще раз полювання. Я знаю, це те, чим займаюся вже багато десятиліть. Чорт! Це полювання вже так мені набридло! Знаю, я маю полювати тільки тому, що більше нічого не вмію. Кілька разів мене відвідували думки про білий паркан і затишний будинок, в якому я зможу жити зі своїм чоловіком. Але чи можу я покохати його хоча б наполовину так, як я любила Вільяма? Припустимо, я зможу жити нормальним життям. Але щасливе життя не для мене. Тому я маю полювати. В мене просто немає вибору. Зараз його немає. Я могла б пошукати спосіб зняти з себе прокляття, але не наважилася на це. А може це і на краще. Адже якби я зважилася зняти прокляття, я не познайомилася б з усіма хорошими людьми, які зустрічалися на моєму шляху. Висновок: дура ти Данте, коли скаржишся на своє життя. Заткнися і продовжуй жити.

Тампа, Флорида. Один із цвинтарів міста. Дощова ніч оповила все місто, яке мирно відпочивало від денної метушні. Під покровом зоряного неба, в такому неприємному для багатьох місці, над могилою Дебори Філч, яка нещодавно померла, стояла дівчина.

- Слухай, Дебора Філче, може, ти вже вилізеш зі своєї могили? Мені холодно і я жах як їсти хочу. От скажи, совість у тебе є? Я, як останній придурок, стою з ідіотською парасолькою над твоєю могилою, а ти не хочеш вилазити на світ Божий. Це ж так легко: пробила свою труну і видерлася до мене. А я тебе одразу вб’ю. Бачиш, усі залишаються у виграші. До речі, я боюся грози, тож зараз же вилазь, відьма ти недороблена! Кому говорю?! Рахую до трьох, а потім йду звідси. Раз, два, два з половиною, два з хвостиком, три, - у відповідь лише тиша. - Ну як хочеш. Я попереджала, - Данте попрямувала до виходу з цвинтаря.

- Ти куди? - запитав хлопець, що з’явився перед мисливицею.

- Твою на ліво! Що ти тут робиш, Нейте? – Данте пішла далі.

- За тобою наглядаю. То що ти тут робиш у таку погоду? – вказав він на небо.

- Як чарівно: ангел-нянька. Скільки ти за годину береш?

- Для тебе ця послуга безкоштовна. То що ти робиш на цьому цвинтарі?

- Пам’ятаєш, ти про привида казав, який кошмарить місто? Так от, я з ним розібралася, але, як виявилося, в цьому місті для мене знайшлася ще робота. Хочу вбити одну відьму, яка вирішила жити вічно.

- І як ти збираєшся це зробити?

- Голову їй знесу ось цим, - мисливиця підняла сокиру, яку волочила за собою по землі, - а потім порубаю її на частини та поховаю у різних місцях. Бач, надумала вона вічно жити. Не можна. Тільки мені таке можна. До речі, добре, що я згадала про фарш. Якщо хтось додумається мене порубати і закопати у різних місцях, ти мене відкопаєш?

- Відкопаю. Адже мені без тебе сумно буде.

- От і славно, - дівчина мило посміхнулася і пішла далі.

- Ем… Данте, здається, твоя відьма збирається вилізти з могили.

- Справді? Нарешті, – мисливця обернулася. - Піду, займусь свіжим фаршем, - Данте закинула сокиру на плечі і пішла до могили відьми.

- Допомога потрібна?

- Не дуже. Можеш поки що осторонь постояти. Дебора, йди до мене. Я не боляче тебе вбиватиму. Обіцяю. Я подалася до філантропів.

- Не підходь до мене. Я нашлю на тебе прокляття.

- Ви, відьми, такі дивні. Якщо що – відразу про прокляття згадуєте. Один цікавий факт про мене: я вже проклята. Прощавай, - Данте хотіла знести голову повсталої з мертвих, але та ухилилася і почала тікати. - Та що ж за день сьогодні такий поганий? У готелі немає гарячої води, у барі не наливають безкоштовну випивку за гарні очі, зовсім неромантична зустріч із Нейтом. Ще ця спортсменка, - Данте дістала один із револьверів і вистрілила відьмі в голову. Та впала. Мисливиця підійшла до неї і одним помахом сокири обезголовила Дебору Філч. Після того, як відьма втратила голову, Данте взялася за брудну справу під кодовою назвою «Фарш із Дебори», і закопала частини тіла відьми в різних куточках цвинтаря.

- Мені здається, що надійніше було б поховати її у різних частинах країни. Ти так не думаєш? – поцікавився Нейт.

- І так зійде. Я втомилася. Поїхали вже в готель, - друзі попрямували до своєї машини. Там на них чекав невеликий сюрприз. Біля припаркованого авто стояла середнього зросту, струнка дівчина, з довгим білим волоссям. На вигляд їй не більше двадцяти чотирьох років.

- Добре спрацьовано, - сказала незнайомка. – Ось тільки її треба було закопати у різних регіонах країни. Як мінімум.

- Хто ти така? – поцікавилася Данте.

- Я тут, щоби підкинути тобі роботу. Тримай, - дівчина вручила мисливиці записку. – Тут координати потрібного місця та суть проблеми. Вирішити її ти маєш негайно. Ти маєш один тиждень.

- Хто ти взагалі така?

- Звати мене Френкі. І це все, що тобі потрібно поки що знати. До зустрічі через сім днів, - дівчина пішла до свого червоного Porshe і поїхала геть.

- З нею щось не так, - сказав Нейт.

- Що, правда? Ти помітив? - іронічно запитала дівчина. – Поїхали у номер. Я хочу нарешті переодягнутися в сухий одяг і відпочити.

***

Шотландія, Единбург

З бару на околиці міста, сміючись, вийшла молода пара. Високий статний брюнет, взявши дівчину за руку, відвів її подалі від закладу. У провулку, що погано освітлювався, парочка продовжила свій веселий вечір. Ось тільки дівчині ці веселощі не припали до душі. Хлопець поцілував свою супутницю, а потім вкусив за шию, притиснувши до стіни. Дівчина почала кричати і намагатися звільнитися, але всі її спроби були марні.

- Гей, красень! – почув хлопець. – А ти знаєш, що після шостої їсти шкідливо?

- Ти хто така? - запитав хлопець, відірвавшись від шиї своєї супутниці.

- Я? Хм… Я просто проходила повз.

- Так проходь далі, якщо не хочеш стати моїм десертом.

- Це навряд. У таких як ти на мене алергія. А ще алергія на це, - дівчина дістала серп.

- Думаєш, це мене зупинить? Дурна, але це мені на руку. Повноцінна вечеря, а потім і десерт – те, що я люблю, - вампір, з властивою йому швидкістю, підбіг до мисливиці, але зробити задумане не встиг. Данте відтяла йому голову серпом. Той упав.

- Якісь дурні та самовпевнені вампіри нині пішли, - Данте попрямувала до авто, але, пройшовши кілька метрів, зупинилася. - Я точно знаю, що ти поряд. Настав час припинити цей цирк.

- Правду про тебе кажуть. Ти справді гарна. Ось тільки я думав, що ти раніше зрозуміє, що я за тобою стежу, - до дівчини вийшов високий чоловік. Волосся його було світле, на обличчі триденна щетина. Він був у добрій фізичній формі (як здалося мисливиці). Одягнений у пальто бежевого кольору, джинси, блакитний гольф. Нічим не примітний чоловік.

- Я тебе помітила ще до кінця першого тижня твого стеження. Мені просто стало цікаво, ось я й дозволила тобі стежити за мною.

- Як це мило з твого боку. Я задоволений, правда, - чоловік зробив пару кроків назустріч Данте.

- Не раджу підходити до дівчини із закривавленим серпом. З прелюдія ми закінчили, перейдемо до основного: хто ти і що тобі потрібно?

- Я? Я просто людина, яка допоможе тобі знищити Орден.

- Не розумію про що ти, - Данте витерла зброю і підійшла до свого авто. Незнайомець підбіг до неї та схопив за руку.

- Вислухай, а потім вирішуй: йти чи ні.

- Даремно ти це зараз зробив, - дівчина ухилилася від незнайомця і, притиснувши його до авто, приставила серп до горла чоловіка. – Йди геть, інакше …

- Інакше ти мене вб’єш. Я знаю. Данте, за майже два місяці стеження, твої улюблені фрази я вивчив. Ти мене не вб’єш, – впевнено промовив незнайомець. – До того ж, це важко зробити, коли ти беззбройна.

- Що? – ледве встигла запитати мисливиця. Хлопець звільнився, відібрав холодну зброю, і вже Данте притиснули до авто. Дівчина провернула пару улюблених прийомів, дістала ножі з чобіт і зробила кілька неглибоких порізів на тілі незнайомця. - Один рух і я всаджу ніж тобі в серце. Навіщо переслідуєш мене?

- Я вже відповів на це запитання. Я допоможу знищити Орден. Він перестав виконувати своє першочергове завдання і не дотримується Кодексу. Орден сьогодні - реальна загроза для всього світу.

- Орден давно не дотримується Кодексу, - констатувала Данте. – Чому я маю вірити тобі?

- Почнемо з того, що я не демон, не перевертень, не вампір чи якась інша істота, яка реагує на твої срібні ножі.

- Не показник. Ти можеш бути чимось іншим.

- Ти маєш рацію, - усміхнувся хлопець, і пішов геть.