Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Девід говорить небагато. І голос в нього такий ритмічний і спокійний, що слухати й слухати — не втомишся. Еліот Саммерс спеціально не дивиться в його сторону, намагаючись не втратити залишки концентрації. Він вже розкришив половину яєчні на свою уніформу і випадково розмішав цукор у чашці з чаєм виделкою замість ложки.
Але хіба це його провина? Девід Боттон — ходяче втілення зелених прапорців. У Еліота за 23 роки свого життя не так вже й багато стосунків було, але всі якісь — недолугі й недовговічні. І щоразу йому доводиться робити перші кроки — першим проявляти симпатію, першим дзвонити, першим запрошувати на побачення. Врешті-решт — першим ініціювати розставання, бо сенсу у таких однобоких жестах він не бачить.
Щоразу, коли Девід зустрічає його — на місіях чи в кафетерії Центру як зараз — він знає без слів, як Еліот себе почуває або що його бентежить. «Не висипаєшся? Це через незручне положення шиї, попроси у керівництва забезпечити тебе нормальною подушкою», «Твоя шкіра занадто вже бліда… Ні, перестань, жарти про Сутінки вже застаріли, сходи краще до лікаря» чи «Як тобі та нова книжка Ріордана, про яку ти згадував на минулому тижні?».
Девіда не бентежить, що Еліот читає «дитячі» книжки, може годинами розповідати про свою колекцію модельок літаків, яку збирав із глибоко дитинства, чи надає перевагу МакФлурі із дивними смаками. Він не тільки слухає, але й щиро цікавиться тим, що чує. Він цікавиться Еліотом.
Але — і щоразу при цій думці Саммерс сердито кусає губи — із відверто дружнім інтересом. Добре, що хоч краш на Боттона він зловив вже після завершення навчання в Академії, бо тоді вони ще й жили в одній кімнаті. Тут і п’ятихвилинних зустрічей вистачає, щоб зганьбитися.
— Підбери слину, Ел, — раптово каже Колсон, підбиваючи його плече своїм.
Саммерс сахається і випускає виделку з рук, рефлекторно витираючи губи, але нічого на них не відчуває. Він звертає зіщулений погляд до колеги-агентки, яка сидить поруч. Елхен Колсон криво усміхається, облизуючи ложку, вимащену у джемі.
— Свою підбери, Ел, — у подібній манері відповідає їй Еліот.
Колсон сміється. Здається, її і досі веселить, що їхні імена можна скорочувати однаково.
— Мені нема за ким її пускати, — з напускним сумом відповідає вона.
Саммерс обережно кидає погляд на Девіда по іншу сторону стола — на щастя, він зайнятий розмовою з незнайомим Еліоту агентом, який підійшов привітатися.
— Ага, — каже він уїдливо, — зате по тобі її дехто літрами пускає.
Ел завіряє очі — як робить кожного разу, коли хтось згадує про Кріса Фаррелла.
— До ре-ечі, — тягне Еліот, кидаючи погляд кудись їй за плече. — Я якраз бачу…
— У мене ніж в руках, — попереджає Колсон, зупиняючи його спробу підняти руку для привернення уваги їхнього спільного знайомого.
— Він вже нас помітив, — знизує плечима Саммерс.
Ел зривається з місця, пихнувши його в бік на прощання, і зникає з кафетерію за лічені секунди. Кріс підходить ближче до їхнього столика і кидає погляд на двері, за якими зникла Колсон, а тоді знову обертається до Еліота.
— Колись вона перестане це робити, — каже він.
Фаррел лиш завіряє очі й всідається на місце, на якому хвилину назад сиділа Ел. Девід знову обертається до них і зав’язує нову розмову з Крісом, а Еліот дозволяє собі спостерігати.
В який момент він ловить себе на усвідомленні, що вибиває пальцями три літери алфавіту на повторі. Він ледь не смикається від цього, але швидко заспокоюється, розуміючи, що ні Боттон, ні Фаррел не звернули жодної уваги.
В Академії Щ.И.Т.а агентів не вчать користуватися азбукою Морзе. Мовляв, система занадто мейнстримна, щоб обмінюватися через неї повідомленнями під час місій. Але гіківська Еліотова душа пам’ятає її ще з дитинства.
Та й навіть якби Боттон і розібрав ті три заповітні «І L U», навряд би він здогадався, як їх інтерпретувати.
Саммерс намагається не відчувати з цього приводу суму. Хоча іноді він заздрить Крісу — той принаймні був достатньо сміливим, щоб висловити свої почуття й отримати копняка під зад.
***
Найгірше, що могло статися з Еліотом — це спільна місія з Боттоном. І — ніби одного цього факту недостатньо — цього разу вони супроводжували самого директора Ф’юрі, якому терміново знадобилося вирушити на одну з віддалених баз.
Саммерс припускає, що пілотом його брали виключно тому, що інші, більш досвідчені агенти, були зайняті. І йому б радіти можливості проявити свої навички — але ні, він думає лише про те, що Девід сидить поруч з ним, у кріслі другого пілота.
Єдина його тактика — пиритися скляним поглядом вперед і майже не дихати. Саме тому він, напевно, і звертає увагу на пальці Боттона. Точніше на ритм, який вони відбивають.
«M T».
Що «M T»? Це команда? Таємний код, про який йому забули повідомити перед початком місії? Назва пісні?
Чи… «Me too». Я теж?
— Я теж?! — не витримує Еліот, волаючи на всю кабіну.
Краєм ока він бачить, як Ф’юрі кидає несхвальний погляд у його сторону. Девід поруч з ним смикає кутиком рота. Отже, йому не здалося.
Пальці Боттона знову відбивають ритм на підлокітнику крісла. Цього разу він повторює ті самі три букви, які тиждень назад відбивав сам Еліот на столі кафетерію.
Якби не автопілот, йому не жити. Не тому, що він, нервово смикнувши штурвал, увів би джет у круте піке — з цим впоратися для нього не проблема. А от директор Ф’юрі, який став би свідком цієї ганебної події — зовсім інша справа.
«Перейти на ручне управління?» — дбайливо пропонує система. Він панікує, хаотично натискаючи кілька кнопок.
— Ніякого ручного управління, не треба, все під контролем.
Глибокий вдих трохи допомагає вгамувати шалене серцебиття. Йому хочеться встати із крісла і притиснути Девіда до стінки — аж поки той не підтвердить — чи заперечить — те, що Саммерс тільки що почув. Але вони на місії.
Втриматися від дурної посмішки й швидких поглядів у сторону Боттона Еліот все ж не може
— Заради Бога! — раптово вигукує Ф’юрі, роздратовано жбурляючи на сусіднє сидіння планшет із черговим польовим звітом. — Домовтеся вже нарешті про побачення і перестаньте мене бісити.
Саммерс густо червоніє, а Боттон опускає голову.
— Є причина, з якої Академія не радить випускникам використовувати азбуку Морзе на місіях, — уїдливо нагадує Ф’юрі. — Хоча про ваші танці з бубном навколо один одного у Центрі не знає тільки лінивий — навіть парі укладають на те, коли ви вже нарешті почнете зустрічатися.
Кілька хвилин вони залишаються у важкій, некомфортній тиші, аж поки Девід не питає:
— Ви теж уклали парі, сер?
— Можливо.
— Можливо?
— Можливо я виграв у Колсона двадцять доларів.
— Приб’ю її, — шипить зі свого місця Еліот.
Ф’юрі пирхає.
— Не того Колсона, — каже йому Девід. — Старшого.
— Не приб’ю, — тихенько і розчаровано доповнює Саммерс, міцніше хапаючись за штурвал.
Але дихати йому стає легше. Боттон нічого не заперечує, а отже, він все зрозумів правильно. Можливо, скоро вони навіть підуть на побачення й Еліот зможе поговорити з ним вголос.
Трохи згодом, коли він розслабляється і дозволяє собі знову стати гіперуважним до свого оточення, Еліот помічає, що пальці Ф’юрі відбивають на повторі шість букв. Він криво усміхається, з першого разу розбираючи слово.
«I D I O T S».
Директор як завжди висловлюється лаконічно.