Моє слово

Інеж дивилася, як ритмічно рухаються його щелепи, пережовуючи м’ясо. Вниз, вгору. Вгору, вниз. Він смикнув кутиком губ, коли мама запитала, чи подобається йому стейк. Її мама ніколи й нікому раніше не готувала стейк. 

— То як ви познайомились? — спитала Інеж коротко — і подивилась на батьків. — З паном Бреккером, я маю на увазі.

Вони переглянулись. Тато нервово засміявся, а мама невпевнено підтисла губи.

— Ти знаєш, доню, давно це було…

— Та-ак, так, — погодилась мама, підхоплюючи. — І ти постійно була зайнята — навчання, робота. Все ніяк не видавалося нагоди представити тебе Казу.

Той лиш мовчки підняв склянку і відпив ще води — так, ніби ні питання, ні відповідь його не цікавили.

— Разом із тим, — продовжила Інеж далі, — Джеспер з паном Бреккером теж знайомі.

Її брат, зачувши своє ім’я, стрельнув у неї швидким, винуватим поглядом. 

— І навіть Вілан, — вона схилила голову і подивилась на Ван Ека проникливо, — встиг із ним перетнутися.

Бойфренд брата застиг із затиснутою у руці ложкою, а тоді швидко сунув її до рота і проковтнув. Закашлявся, тяжко кахикаючи у рукав. Джеспер співчутливо погладив його по плечах, пропонуючи водички. Так, страви її мами зазвичай були добряче приправленими.

Інеж видихнула, бовкаючи залишками вина у бокалі.

Каз Бреккер, Виродок із Бочки, з’явився на родинній вечері її сім’ї саме в той день, коли вона отримала дозвіл від Агенції на його ліквідацію. Мама називала його «давнім другом». Тим самим, зрозуміла Інеж, за кого вона щовечора молилася Святим — але ніколи не промовляла його імені вголос. Тато… виглядав ще більш невпевненим, ніж вона, нервував і затинався. Брехав. Він ніколи до того їй не брехав.

Що ж. В такому разі Інеж запитає у Бреккера напряму. 

***

— Прибери руку, поки я тобі її не зламав, — спокійно промовив він.

«Руку, — звернула увагу Інеж, — не ножа». Чутки про те, що Каз Бреккер не переносить дотику чужої шкіри, були в Агенції предметом палких обговорень, але правди ніхто не знав. Чи варто їй перевірити теорію на практиці?

Бреккер ступив крок назад, віддаляючи свою шию від зброї, затиснутої у її руці.

— Наступного разу я не попереджатиму.

— Наступного разу ти не встигнеш і слова промовити, — кинула Інеж у відповідь. 

Він посміхнувся, впираючись спиною у раковину позаду себе. Гхафа опустила ножа і глянула на своє відображення у дзеркалі за його спиною. Скільки ненависті в її очах…

Виродок на це заслуговує.

— Олександр славно тебе вимуштрував.

Інеж змовчала. Своє тіло, свій дух і всю себе вона формувала самостійно. Збирала уламок за уламком, складаючи у щось нове. Але жодному чоловіку цього не зрозуміти.

— Дозвіл на ліквідацію видали ще сьогодні зранку, — продовжив Бреккер, не дочекавшись відповіді. — Чого чекаєш? Зараз, можливо, твій єдиний шанс підібратися до мене ближче, ніж на двадцять кроків.

Це була правда. Вислідити Нечисторукого, а тим паче наблизитися — не вдалося ще жодному агенту Дарклінґа; а вона була однією з найкращих серед них. Інеж шукала його роками — ще до початку роботи в Агенції. Він, здавалося, був близько, десь зовсім поряд — але вона все одно не мала змоги зійтися з ним ось так — обличчя проти обличчя. 

— Не хочеш робити це у домі своїх батьків? — уточнив Бреккер тихо.

— Як часто, — спитала вона, — ти у цьому домі бував?

— Достатньо, щоб знати, що третя сходинка вже тричі провалювалась під вагою вашого старого собаки, а твій тато ховає цигарки у корпусі старого фортепіано.

Горло Інеж стислося. Її батьки не знали… Вони не знали, хто він — і що зробив із нею.

— Скажи їй.

Вона впізнала голос брата, але не озирнулася — зводити очі з Бреккера було нерозумним рішенням. 

— Скажи їй правду, Казе.

Правду?

— Джеспере… 

Той заперечно хитнув головою і наблизився до Бреккера у кілька широких кроків — майже впритул.

— Вона ненавиділа тебе довгих десять років, досить! Хіба не для цього ти прийшов сьогодні — сказати їй правду?

Бреккер опустив підборіддя. Його очі у світлі напівтемної кімнати здавалися ще чорнішими, ніж до того.

— Я прийшов укласти угоду.

— Все вірно, — погодився Джес, — і для цього тобі потрібно заслужити її довіру. 

Інеж ледь не пирхнула вголос — довіру, до цього виродка?

— Джесе, — вона простягнула руку, хапаючи його за лікоть і підтягуючи ближче до себе.

Поки він стояв так близько до Бреккера, вона була у невигідній позиції — і для атаки, і для захисту. 

— Ти не знаєш, що…

— Ні, Інеж, — не погодився він, обережно торкаючись її руки своєю. — Я знаю.

Фахей знову глянув на Бреккера — той лиш відвів погляд. Здається, Джеспер сприйняв це як мовчазну згоду. 

— Той склад у доках, в якому ти ховалася, коли тобі було чотирнадцять…

Вона вирвала свою руку з братових долонь, відступаючи. Інеж не розповідала. Нікому про це не розповідала. Лише вона і Бреккер знали про це. Фахею було відомо тільки те, як люто вона цього виродка ненавиділа. 

— Тоді Каз знайшов тебе, — продовжив Джес історію, відому їй краще, ніж кому-небудь ще, — і обіцяв привести допомогу.

— Так, — погодилась Інеж, — тільки замість нього повернувся той чоловік. 

Кінчики її пальців тремтіли. Вона міцніше вхопилася за ножа — сталь під руками трохи заспокоювала.

— І він сказав, що малий Виродок із Бочки продав мене за два десятки крюґе.

— Інеж…

— Ти хоча б уявляєш… що він потім зробив зі мною? — її голос зламався, а тоді вона знову звернула погляд до Бреккера. 

Той прикрив очі. Ніби відгородився від неї.

— Послухай… — Джес знову простягнув до неї руку, але Інеж вирвалась, неспроможна стерпіти чоловічого доторку. Знову.

Два роки. Цілих два роки пішло у неї на те, щоб обійняти тата, не відчуваючи непереборного бажання втекти.

— Каз тебе не продавав! — Фахей не витримав, підвищуючи голос. — Я знаю, бо я був там!

Джеспер хитнув головою, скуйовджуючи волосся на голові.

— Я знайшов Каза. На землі. Скинутим із даху того проклятого складу. Кістка на його правій нозі стирчала назовні, прорвавши м’язи. 

Інеж підняла голову, глянула на брата. Що він…

— Я не потягнув його до лікарні. Хотів, але він заперечив, — Джес махнув рукою, вказуючи на фігуру Бреккера.

Той продовжував дивитися в одну точку. 

— Ми пішли до твоїх батьків. Не до поліції, яка б нам не повірила, — Фахей видихнув, а тоді уточнив: — До наших мами й тата. 

Так, після того… Після того, як він врятував її, батьки його всиновили. Він, Джеспер Фахей, врятував її. Не Каз Бреккер. 

— Я йшов, тягнув за собою Каза. А той втрачав свідомість кожні три хвилини. І прокидався знову. І казав, що тебе потрібно витягнути за будь-яких умов. Я досі не розумію, як він тоді вижив.

Джеспер замовк, а Інеж стояла, не в змозі вдихнути повітря. Події десятирічної давнини тиснули на її груди. Вона рефлекторно схопилася за тканину футболки.

— Інеж, — Фахей зробив крок вперед, звертаючи увагу на цей несвідомий жест. 

Гхафа хитнула головою, показуючи, що не потребує допомоги. Змусила себе зробити кілька глибоких вдихів. 

— Пробач… — розгублено промовив Джес. — Ми встигли врятувати тебе від смерті, але не від…

— Не смерті, — раптово виправив його Бреккер, а тоді підняв на неї погляд. — Моґенс не вбивав своїх жертв, він продавав їх. 

Це ім’я, вимовлене вголос, викликало в Інеж новий напад нудоти. Кімната перед її очима розплилася. 

— Що? — перепитав Джеспер. — Ти не казав нічого…

— Я шукав докази, — перебив його той, а потім вказав на планшет, що весь цей час лежав біля раковини. — Торгівля людьми у Кеттердамі процвітає вже багато років. Моґенс був лиш постачальником. 

Нічого більш не пояснюючи, Бреккер натягнув свої шкіряні рукавички й схопився за тростину. Зробив кілька кроків в сторону дверей і зупинився біля Інеж, не повертаючи голови. 

— Моє слово, Маро, для тебе нічого не значить, — промовив він сухо. — Не значило б і тоді, десять років назад.

Він чекав. Нарешті вона підняла погляд, розглядаючи його обличчя, майже сховане у тінях. 

— Коли ознайомишся з усім, що зібрано на тому планшеті… Знайди мене.

Його пальці стислися на руків’ї тростини. 

— Знайди, якщо жадатимеш помсти.