Зима. Четверта година дня. Заняття вже давно закінчилися і весь час Герміона просиділа в бібліотеці. Рон пішов лизатися з Лавандою, а Гаррі зник одразу по закінченню останнього уроку. Думок щодо його можливого перебування не було. Чверть години тому заходила Джіні, пропонувала випити маслопива, але нікуди виходити не хотілося. Тоді дівчина знизила плечима і сказала шукати її у «Трьох мітлах», раптом що.
Згодом Герміона все ж знудилася. Бачити перед очима сотню букв стало не так приємно, як було зазвичай.
Одягнувши теплу зимову куртку і обмотавши шию шарфом грифіндорських кольорів, дівчина вийшла зі школи.
Надворі вже було темно, та оскільки заборони покидати школу ще в такий ранній час не було, то ніякі правила ніхто не порушує, чи не так?
По дорозі вона одразу зустріла Невіла, який попередив, що за поворотом дуже слизько.
Герміона подякувала йому, хоч і не взяла до уваги слова хлопця.
Уже на півдорозі серце зрадницьки защеміло, передчуваючи біду. Це було доволі дивно, бо що такого могло статися? Не завітав ж у «Три мітли» Волдеморт у погоні за ностальгією? Абсурд.
Запах напоїв одразу накрив Герміону з ніг до голови. Запах, а ще тепле повітря. Щоки і ніс побагровіли.
Людей було доволі багато як на будній день. Герміона зайняла місце біля вікна, не знайшовши Джіні.
У дівчини було дивне відчуття, ніби Гаррі десь поряд, тож вона вдивлялася в обличчя кожного відвідувача. Пройшло ще цілих п’ять хвилин допоки вона не помітила фігуру Поттера за найдальшим столиком у цьому закладі. Чому він всівся аж так далеко і аж так непомітно?
Коли повз врешті пройшов якийсь товстий чоловік, який наполовину загороджував Герміоні шлях, вона нарешті побачила, з ким сюди завітав її друг.
Очі повилазили на лоба, бо біля Гаррі сидів… «Мелфой? Серйозно?
Невже вони…Чому вони так близько сидять?
Стоп…Гаррі щойно притягнув до себе Драко!? Вони цілуються!»
— Що за чорт? — Промовила Герміона, не в змозі тримати себе в руках. Що робить Гаррі?
Герміона різко піднялася, коли побачила, що хлопці починають цілуватися більш пристрасно, аніж дозволяють будь-які правила виховання.
«Промити б мізки цьому Поттеру! Він тільки вчора розповідав мені, який Драко мерзенний сцикун. А тепер що?“
З такими думками Герміона почала рухатися в сторону хлопців, але хтось різко шарпнув її за плече і дівчина знову плюхнулася на своє місце.
— Що ви… — Почала Герміона, але перед нею стояла лиш Пенсі Паркінсон. — Що ти робиш?
— Відганяю від Драко настирливих мух, як ти. — Промовила Пенсі.
— Але ж вони…Це ж не..— Говорила Герміона, та слизеринка її перебила.
— Що? Цілуються? Неправильно? — Паркінсон знизала плечима. — А, як на мене, ця справа ніяк не стосується тебе. Не вистачало ще, щоб якась ботанша лізла у справи Драко. Що, подобається тобі?
Пенсі неприязно посміхнулася.
— Ні. — Герміона відповіла їй таким ж неприязним поглядом.
— А по тобі й не скажеш. Он як розізлилася.
— Я.. — Чомусь ця дівчина змушувала Герміону плутатися в словах і думках, тож могло здатися, що Герміона налякана. — Я розізлилася лише тому, що хвилююся за свого друга, адже добре знаю, яка Мелфой свинота.
Пенсі вмить наблизила своє обличчя до Герміони.
— Обережніше, не забувай, хто перед тобою стоїть. — Від такої малої дистанції Герміона вловила парфуми Пенсі і це був доволі приємний запах.
Але те, як дівчина змушувала вдивлятися у свої очі, викликало шалене серцебиття, яке Герміона ніяк не могла перебороти.
— Чому очки забігали, м, Грейнджер? — Пенсі врешті відпустила її і всілася поруч замовивши собі маслопиво. Очевидно, сидить, щоб проконтролювати грифіндорку.
«Цікаво, що Драко пообіцяв їй за такий захист. І чому вона не ревнує його до Гаррі?»
Герміона знову повернула голову в пошуках свого друга, але побачила лиш його спину, яка вже за секунду опинилася поза межами закладу. Драко теж пропав. Очевидно, вони пішли вдвох.
Герміона перевела погляд на дівчину, сидячу навпроти.
— Навіщо ти це робиш?
— Тому що він мій друг.
— Друг? Я думала, ти закохана в Драко.
Пенсі фиркнула, але промовчала.
— Ну вже точно не так, як ти в того Візлі.
— Мені подобаються дівчата. — Швидко відмовила Герміона, вмить прикривши рота рукою. «Як вона могла це ляпнути!?»
У Пенсі округлилися очі.
— Смілива заява, бруднокровко.
Слизеринка пересіла, щоб бути збоку від Герміони.
Від сорому дівчина лиш відсунулася, упершись в холодну стіну.
— А як тобі я, Грейнджер? — Запитала Пенсі, нависаючи над Герміоною.
Вмить настрій Паркінсон з нудьгуючого перетворився на зацікавлений.
Герміона не відповідала, ще більше, наскільки це було можливим, від’їхавши до стіни.
— Чому мовчиш? Язика проковтнула?
Герміона відкашлялася і лише тепер змогла відповісти.
— Ти мені не под…
Вона не встигла договорити, бо губи Пенсі торкнулися її.
Герміона різко відкрила рот, щоб запротестувати, але це лиш допомогло проникнути язику Пенсі всередину.
«Боже…Тут ж стільки людей!»
Поки Герміона не відповідала, Пенсі встигла дослідити її рот, після чого відсторонилася, щоб промовити:
— Подивись навколо: на нас ніхто не звертає уваги.
Герміона це бачила. Вона це бачила. А ще бачила те, як Пенсі відволіклася на Блейза, який зайшов до закладу. Скориставшись цим, дівчина чкурнула геть, так що коли Пенсі розвернулася, її уже не було.
Дякувати Мерліну, спальня була пустою.
Герміона знесилено впала на ліжко, заривши голову в подушку.
«Що це було?».
«Пенсі Паркінсон, що це, в дідька, за фігня!?»
«Пенсі Паркінсон, що це…».
«Пенсі Паркінсон…»
«Пенсі…»
Це було останнє, що вона пам’ятала перед тим, як прокинутися.