8.
Двадцять п’ять років по тому.
Скарлетт йшла коридором школи, а особливо уповільнила крок коли проходила повз кабінет директора. Дівчина знала, що навіть за зачиненими дверима він почує її. Так і було. Щойно брюнетка дійшла до середини дверей вони одразу ж відчинилися.
- Чорт.. — Пошепки мовила Скарлетт, але знала, що й це було почуто.
- Лаєшся в школі? Зроблю вигляд, що нічого не чув.
- Не роби так, будь ласка. — Брюнетка обернулась, опустивши руки разом з сумкою за спину. - Завжди з’являєшся так різко. Іноді це лякає.
- Нізащо в житті не повірю, що ти цього боїшся. Де Скайлер?
- А цей..мені треба на урок, я вже запізнююся.
- Скарлетт.
- Татку, я не можу сказати. Ти ж знаєш, кодекс близнюків.
- Доню, мене тішить, що ви з братом завжди захищаєте одне одного, але ми обоє знаємо характер Скайлера, і знаємо, що він любить потрапляти в неприємності. — Спокійно пояснив Чарлі. - Тому буде краще, якщо я знатиму де він зараз. Буде ще краще, якщо до повернення мами наш Скайлер буде в школі.
- Мама сьогодні повертається?
- Так. Ми нещодавно розмовляли. Вона приїде за кілька годин. То де твій брат?
- Я вже за нею скучила. Скайлер..
- Я тут.
До Чарлі та Скарлетт підходив високий брюнет у широких, темних штанах і джинсовій куртці, перекинувши сумку через плече.
- Я нічого не казала.
- Сказала б, якби я не з’явився. Привіт, тату.
- Привіт, синку. І ти знову був зі своєю бандою на кладовищі старих автомобілів?
- Скарлетт сказала?
- Ні, ти сам щойно підтвердив.
- Чорт. Завжди на це потрапляю.
- Синку, я не проти твоїх друзів, але мені не подобається місце, де ви проводите час. Ми обов’язково повернемося до цієї теми, але зараз вам обом час на уроки.
- Так, тату. — Скарлетт посміхнулася і поцілувала Чарлі в щоку. - Люблю тебе, побачимось пізніше.
- Побачимось після уроків. Люблю тебе, тату.
- Я вас теж люблю, і будьте чемні, гаразд?
- Авжеж.
Близнюки проговорили одночасно, прямуючи до повороту в інший коридор.
Скайлеру і Скарлетт було сімнадцять. Скарлетт — копія Чарлі, але зовнішністю нагадувала свою матір. А зі Скайлером все навпаки. Йому дістався запальний характер матері і схожість з зовнішністю батька.
Попри домовленості з владою, яких Батлер безупинно добивався кілька років, світ все ще залишався небезпечним для надприродних істот, тому Чарлі завжди хвилювався, коли його діти були за межами школи надто довго.
Батлер ще якусь мить простояв у дверях, а потім повернувся до кабінету. Робота не чекала. Сьогодні школа мала прийняти трьох учнів, тому Чарлі повернувся до паперової роботи.
За дві години до кабінету постукали.
- Заходьте.
Брюнет підвів погляд на двері, що трохи прочинилися, показуючи юне обличчя рудоволосої дівчини.
- Перепрошую, можна?
- Так, прошу.
Дівчина зайшла, невпевнено прямуючи до крісел перед столом Чарлі. За дівчиною до кабінету зайшла і її мама. Жінка, побачити яку через стільки часу, Чарлі точно не очікував.
- Ми відправляли листа минулого тижня. Ви відповіли на днях і сказали, що ми з мамою можемо приїхати і обговорити деталі мого вступу до школи. — Проговорила дівчина.
На вигляд їй було близько дев’ятнадцяти.
- Я пам’ятаю. Сідайте.
- Чарлі?
Батлер глянув на Зою. Зараз вона далеко не була схожою на ту, якою виглядала за їхньої останньої зустрічі. Роки беруть своє — подумав Батлер і ледь як усміхнувся, відкинувши плин спогадів.
- Зоє, здрастуй.
- Ви знайомі?
- Так. — Сказала Астор, сівши біля доньки.
- На жаль. — Чарлі опустив погляд на папери. - Нагадай, будь ласка, своє ім’я.
- Ханна Конрад.
- Ханна. Я Чарлі Батлер. Радий знайомству.
- Навзаєм.
- Перш ніж перейдемо до формальностей, я спитаю в тебе дещо, гаразд?
- Так, звісно.
- Скільки тобі років?
- Дев’ятнадцять.
- Через три місяці двадцять. — Втрутилася Зоя.
- Я б хотів поговорити з Ханною, адже їй треба навчатися в цій школі, а не вам, пані Астор. Отже, Ханна, як давно ти дізналася про свої сили?
- Вони з’явилися через кілька днів після мого народження, але тільки в шість я усвідомила, що не така як інші діти.
- Коли вони дають про себе знати?
- Зазвичай в моменти, коли я злюсь, або під час стресу.
- Це відбувається часто?
- Років з п’ятнадцяти досить часто. Саме через це я перестала виходити з дому і навчатися в школі.
Ханна нервово крутила каблучку на своєму пальці. Чарлі уважно слухав дівчинку, спостерігаючи за її діями.
- Якщо хочеш, ми можемо поговорити наодинці, а мама почекає тебе за дверима.
- Чому я маю чекати за дверима?
- Тому що Ханна достатньо доросла аби відповідати на питання без присутності матері.
- Можемо..поговорити віч-на-віч?
- Звісно. Пані Астор, почекайте на доньку в коридорі.
- Я повернусь, адже й мені є про що поговорити.
Зоя встала з крісла й пішла на вихід.
- Можемо продовжити?
- Так, дякую.
- За що?
- За можливість спокійно поговорити. Я люблю маму, але з нею дуже важко, особливо в останні роки. Саме через сварки з мамою я зриваюсь і «це» виходить з мене.
- Під «це» ти маєш на увазі свою силу?
- Саме її.
- Що відбувається, коли твоя сила виходить?
- Я випадково перекидаю предмети, дію на електрику, посилюю вітер, кілька разів підпалила штори і шафу. Я правда не хочу так робити. Мені хочеться жити нормальним життям, розумієте?
- Авжеж розумію. Тому я тут, і саме тому існує це місце. Я питаю про все це не для того, аби якимось чином зачепити тебе. Мені просто треба знати, з якою силою маю справу і що може трапитися в подальшому.
- Якщо сила надто велика і небезпечна, ви відмовитеся?
- Звісно ж ні. Я б хотів допомогти якомога більшій кількості таких, як ми з тобою. Твоїй мамі треба підписати кілька паперів, якщо ти досі хочеш бути в цій школі. Поки ми розберемося з усіма формальностями — тобі покажуть школу. Згода?
- Хочу, дуже хочу. Дякую, пане Батлер. Я вірю, що це місце допоможе мені і я зможу навчитися жити з тим, що всередині мене, при цьому не буду псувати майно чи шкодити людям.
- Все буде добре, пані Конрад, ти в надійних руках.
Чарлі підвівся, Ханна теж. Вийшовши на коридор Чарлі покликав ближче Одрі — ученицю, яка була одноліткою Ханни. Дівчина охоче погодилась провести екскурсію для новенької.
Коли Ханна та Одрі пішли оглядати подвір’я — Зоя обернулась до Батлера.
- То як? З неї щось буде?
- Тобі цього всеодно не збагнути. Потрібно кілька твоїх підписів.
Чарлі повернувся в кабінет.
- Я не знала, що це твоя школа.
- Звісно. Ти ж навіть не здогадувалася, що це моя земельна ділянка в Пенсільванії, і навіть не думала, що я таки зміг відкрити школу.
- Досі ображаєшся?
- Ні, я маю значно цікавіші заняття. Підпиши тут і тут, потім так само з іншого боку аркушів.
Зоя підписала. Але не пішла. Вона лишилася стояти навпроти Чарлі, дивлячись, як він кладе документи до папки.
- Можеш навідувати доньку коли з’явиться бажання.
- Ага. Чарлі, слухай.
- У мене немає часу на балачки.
- Той Чарлі сам хотів би поговорити.
- Той Чарлі був безтямно закоханим у Зою Астор. — Відклав папку до решти таких самих. Повернувся до Зої, вказавши на обручку на своєму пальці. - А цей Чарлі одружений. Цей Чарлі батько. Цей Чарлі директор школи для надприродних, і на ньому відповідальність за кожну дитину, яка тут перебуває. Цей Чарлі живе іншим життям і тут не місце для Зої Астор, яка виявилася вовком в овечій шкурі. Все, що нас пов’язує в цей час — твоя донька, яка стала ученицею моєї школи. Тобі зрозуміло?
- Ти не був таким жорстоким. Не вчиняй так зі мною, Чарлі.
Очі Зої досить швидко наповнювалися слізьми. Проте цього разу Чарлі було байдуже. Ця жінка більше ніяк не цікавила його. Вона нічого не важила.
- Тобі час йти.
- Чарлі..я помилилась, коли наговорила тобі стільки того вечора. Все там сказане неправда. Я кохала тебе тоді, і кохаю тебе зараз, чесно. Я дуже страждала після того, як ти пішов. Я приймала багато заспокійливих..пила антидепресанти. Ледь не потрапила до психушки. У мене було багато проблем з батьком і сім’єю. Ти був мені потрібен. Я сумувала за тобою.
- Так, авжеж, я був потрібен тобі для того аби вирішити всі питання. Залиш ці казочки про кохання для свого чоловіка.
- У мене нема чоловіка. Батько Ханни вигнав мене одразу як тільки побачив, що Ханна чудовисько. Я не знала, що Філіп і сам не людина. Нащо я взагалі почала стосунки з тим, хто роками був ворогом мого батька? Ще й народила Ханну. Одні проблеми.
- Ханна чарівна дівчинка, а чудовиськом увесь цей час була тільки ти. Позбав мене від деталей свого особистого життя.
- Чарлі..
- Хлопці, зачекайте тут. Я повідомлю директору про ваш приїзд.
Зоя, почувши голос з коридору, витерла сльози і замовкла, намагаючись пригадати, де могла чути його раніше.
До кабінету увійшла Харпер. Її мила і ясна посмішка зникла одразу, як тільки вона побачила Зою.
- Що ти тут робиш? Якого біса приперлась?
- А ти що тут забула?! Я взагалі-то розмовляла з Чарлі і ти нам завадила!
- Які в тебе можуть бути розмови з моїм чоловіком? Я завадила?! Скажи ще слово і я влаштую тобі теплий прийом, сестричко.
Харпер, явно не налаштована обійматися, пішла до Зої. Чарлі вийшов з-за столу і зупинився між дружиною і Зоєю.
- Не треба, будь ласка. Ми в школі, пам’ятаєш? Як я чув, за дверима нові учні. Не будемо псувати їм перше враження.
- Твоїм чоловіком? То ти одружився з Харпер? Обрав її, а не мене?!
Зоя почала кричати, стоячи за спиною Батлера.
- Тобі вже час йти. Ми закінчили з документами стосовно твоєї доньки, тому тобі більше нічого тут робити.
- КОТІТЬСЯ ДО БІСА!
Астор вдарила Чарлі в плече, поки він стримував Харпер, і пішла геть з кабінету, грюкнувши дверима.
- Перше враження тих бідолашних хлопців тепер точно зіпсоване. — Батлер глянув на дружину. - Все добре. Тобі нема чого нервувати.
- Я вб’ю цю малу суку.
- Скайлеру і Скарлетт потрібна мама, а мені потрібна моя кохана дружина. Якщо вб’єш Зою — доведеться відповідати.
- Діти, чорт. Вона ж їх не бачила? Нічого їм не сказала?
- Звісно ні. І ти знаєш Скайлера. Він не дозволить говорити багато зайвого.
- Знаю.
Харпер міцно обійняла Чарлі.
- Вибач. Я втрачаю контроль коли щось чую про неї, а тут ще й побачила, тому не вийшло стриматися.
- Ти завжди була такою запальною, і саме за це я кохаю тебе.
Батлер поцілував Харпер в маківку, міцно обійнявши.
За двадцять п’ять років до цих подій.
На світанку Чарлі повернувся до свого будинку в Пенсільванії. Він слабо пам’ятав, як дістався дому, а що було потім — не пам’ятав зовсім.
Бейлі здивовано глянула на Чарлі, коли вийшла з кімнати і побачила його бліде обличчя.
- Чар, чому ти не попередив, що повертаєшся?
- Вона використала мене.
Це було всім, що спромігся промовити Батлер. Після сказаного хлопець втратив свідомість. Він спав тиждень, жодного разу не прокинувшись. Чарлі й далі мучила гарячка, він щось бурмотів, але не прокидався. Бейлі зрозуміла, що справа не тільки в отруті, яка не до кінця облишила організм її брата. Вона зрозуміла, що Чарлі пережив сильний стрес, і вся використана в цей час сила виснажила його організм до самої останньої краплі.
Чарлі ще спав, коли Бейлі відволік стук в двері. Там стояла брюнетка, і виглядала вона стурбованою, навіть злою.
- Я не помилилась, тут живе Чарлі Батлер?
- Навіщо тобі мій брат?
- Добре, що вона дала правильну адресу, інакше вбила б те стерво. — Харпер видихнула. - Можна його побачити? Ми не встигли попрощатися..і взагалі фінальна вечеря вийшла лайняною.
- Ти з сімейки Пейджа?
- Так. Я Харпер, старша донька Томаса Пейджа.
- Мені байдуже. Ваша клята Зоя вже добряче наробила, і я обов’язково поверну їй те, що обіцяла.
- Я б і сам радо вбила її. Ти Бейлі Батлер, так?
- Припустімо.
- Дозволь побачити Чарлі, будь ласка.
- Що це тобі дасть?
- Не знаю, але я відчуваю провину за те, що наговорила та погань.
- Він всеодно не зможе тобі відповісти.
- Тобто Чарлі..?
- Ні, він не помер. Гаразд, Харпер, можеш зайти, але потім забирайся звідси і більше ніколи не повертайся.
- Дякую. — Брюнетка зайшла до будинку. - Я не така, як Зоя, і не маю наміру використовувати Чарлі для своїх цілей.
- Одних лише слів замало.
- Знаю. Сама надаю перевагу діям.
Бейлі кивнула і вказала на сходи. Харпер піднялась до кімнати Чарлі і, разом з Батлер, зайшла всередину.
Хлопець й далі спав, але його обличчя нарешті повертало нормальний колір.
- Спить відколи повернувся. Тому я й казала, що жодної відповіді не отримаєш.
- Можна почекати поки прокинеться?
- Це може зайняти багато часу.
- Я готова чекати місяць, або навіть рік.
І Харпер чекала. За час очікування вони з Бейлі краще дізналися одна одну і ворожий настрій Батлер згас. Через п’ять днів Чарлі прокинувся, але вставати не квапився. Він повільно оглянувся довкола, а потім підвівся, сівши впритул до узголів’я. Його рука потягнулась до пачки цигарок, що лежали на приліжковому столику. Чарлі запалив. Після кількох затяжок Батлер підняв руку на рівні грудей і торкнувся місця поранення. Залишився шрам, але більше не боліло. Він мовчки викурював цигарку і вже знав точно, що зізнання Зої — його реальність. Нагадуванням про це назавжди лишиться шрам на грудях і спині.
До кімнати увійшла Харпер і, побачивши Чарлі, приклала долоню до рота. Потім підійшла ближче до ліжка, опустивши руки.
- Я чекала твого пробудження.
- М? — Батлер зробив останню затяжку і стиснув недопалок в долоні. - Тобі теж когось знайти треба? Мама? Бабця? Може дитину від підліткового кохання?
Він говорив тихо і повільно. Харпер обійшла ліжко і сіла на кріслі поруч з приліжковим столиком.
- Не роби собі боляче. Ні, мені не потрібно когось шукати. Я сама знайшла того, кого хотіла.
- Радий за тебе. Техас в іншому боці. Здається ти трохи заблукала.
- Я там де і маю бути, але зараз нам не обов’язково про це говорити. Я можу почекати ще місяць чи навіть рік або кілька. Мені покликати Бейлі? Може ти чогось хочеш?
- Так, потім всі розмови. Ні, я хочу побути сам.
- Поклич, якщо з’явиться якесь бажання, добре?
Чарлі ліниво кивнув і повернувся під ковдру.
Батлер просидів в кімнаті ще місяць. Виходив вночі, коли точно знав, що ні з ким не доведеться говорити і щось пояснювати. Харпер повертатися до Техасу не збиралася, принаймні найближчим часом. Бейлі, переконавшись в добрих намірах Харпер, на тиждень поїхала з Пенсільванії у робочих справах.
Взимку Харпер повернулась до будинку Чарлі після того, як на тиждень їздила до батька. Бейлі була рада компанії брюнетки і вже знала, що дівчина закохана у її брата. Чарлі досі багато часу проводив у кімнаті, але іноді все ж погоджувався відповісти на кілька питань сестри. З Харпер Чарлі не розмовляв ще два місяці. Дівчина не злилася на його відстороненість. Вона чекала. Чекала ще півтора роки. Врешті Чарлі заговорив.
Батлер багато працював. За рік він зробив більше проєктів, ніж раніше. Коли ситуація з Зоєю почала відпускати — Чарлі розпочав втілення свого бажання. На земельній ділянці у Пенсільванії розпочалося будівництво школи для дітей з надприродними силами. Бейлі та Харпер залишалися поруч з чоловіком і допомагали з усім, що було в їхніх силах. Врешті-решт Чарлі Батлер домігся миру з місцевою владою і всі дозволи та домовленості були задокументованими.
Через два роки школа Чарлі Батлера розпочала свою роботу. Весною того ж року чоловік подивився на Харпер Пейдж з іншого боку. Вона не покладаючи рук працювала в школі, а до цього увесь час була поруч. Залишалася з ним навіть тоді, коли він мовчав і гнівався.
Його пропозиція одружитися прозвучала різко, неочікувано, але того дня Харпер була невимовно щасливою, бо кохала Чарлі понад усе на світі.
Вони одружилися і саме після цього Чарлі остаточно відпустив ситуацію з Астор.
Через три роки після весілля у Чарлі та Харпер народилися близнюки — Скарлетт і Скайлер. Діти росли здоровими і до всього цікавими. Трохи згодом Харпер поїхала з дітьми до батька. Їй хотілося познайомити тата з онуками. Чарлі не був проти, але сам їхати до Техасу цього разу, і взагалі будь-якого іншого, відмовився. Коли близнюки підросли — розпочали навчання у школі свого батька.
Чарлі нарешті насолоджувався життям. У нього була своя справа, кохана дружина, двійко улюблених діток і сестра поруч. Він більше не думав про Зою, проте Астор була частою думкою в голові Бейлі та Харпер.
Наш час.
Харпер, остаточно заспокоївшись, закінчила з оформленням нових учнів і вже після цього пішла до дітей. До кабінету Чарлі увійшла Бейлі.
- Чар, нічого не хочеш мені розповісти?
- Ні. Не думаю.
- Навіщо ти взяв на навчання її доньку?
- Ханна не винна в тому, що народилась у такої матері.
- А якщо це черговий план Зої?
- Бейлі, мені до цього байдуже. Пройшло двадцять п’ять років. Багато чого змінилося і сьогоднішня зустріч з Астор не стала для мене трагедією. Заспокойся, будь ласка, і облиш цю тему.
- Я спокійна, але досі пам’ятаю про дану Зої обіцянку і маю намір довести справу до кінця.
- У неї є донька. Збираєшся лишити дитину без матері?
- Не буду я… — Бейлі видихнула і відійшла від столу Чарлі. - Пробач за це.
- Все добре, більше не будемо до цього повертатися, гаразд?
- Так, не будемо.
До кабінету Чарлі повернулась Харпер, впустивши наперед Скарлетт. Жінка міцно тримала доньку за плече.
- Привіт, тітонько.
- Ти і твій брат ніколи не перестанете мене дивувати. Що з твоїм личком, Скарлетт?
Бейлі повернулась до племінниці, а Чарлі встав з-за столу.
- Це вийшло випадково.
Скарлетт опустила погляд, намагаючись заховати від батька довгу криваву подряпину на щоці.
- Чарлі, це вона. — Мовила Харпер. - Було очевидно, що її поява не принесе з собою нічого хорошого. Було б краще, якби ця мала сука давно померла.
- Зоя зачепила Скарлетт?
Бейлі глянула на брата, і її погляд виразно показував фразу «я ж казала».
Чарлі підійшов до доньки, легенько повернувши її обличчя пораненою щокою до себе.
- Харпер, Бейлі, ви б не хотіли повернутися до своїх справ? Я дуже сильно люблю вас і мені завжди радісно бачити вас поруч, але зараз я хочу поговорити з донькою без емоцій.
- Для Скарлетт й так забагато різких моментів, ти правий.
Харпер поцілувала доньку в маківку, а потім підійшла до Чарлі і коротко поцілувала в щоку.
- Побачимося вдома, кохана.
Бейлі мовчки посміхнулася племінниці і помахала рукою, а після цього разом з Харпер вийшла з кабінету.
- Доню, розповіси, що трапилося?
- Це звучатиме дивно. Урок закінчився. Скайлер пішов до своєї компанії, а я вирішила вийти на вулицю. Там була Одрі і новенька, Ханна. Я підійшла привітатися і заодно познайомитися з тією дівчиною. Ми розмовляли, все було добре. Ханна виявилася досить милою дівчиною. Далі ми сиділи неподалік воріт, на тій лавці під деревами у затінку. Ханна різко змінилася в обличчя, бо до нас підійшла якась жінка. То була мама Ханни. Не знаю чому, але та жінка, Зоя здається, була в поганому настрої, бо їй було всеодно на мене і Одрі, вона схопила Ханну за руку і прокричала, що передумала. Казала, що Ханні тут не місце і вона тут не лишиться. Натомість Ханна просила відпустити руку, бо їй було боляче, але та жінка вхопилась тільки сильніше. Вже тоді я втрутилася. Зоя усміхнулася і згадала маму, здається сказала, що я надто на неї схожа, а потім вдарила мене в обличчя і ось це.
Скарлетт вказала на свою щоку, поки її губи й підборіддя тремтіли.
- Мені варто було змовчати і дозволити їй робити Ханні боляче?
- Скарлетт, пробач.
Чарлі обійняв доньку. Він відчував провину за її сльози. Батлеру завжди боліло, коли його діти плакали.
- Чому ти вибачаєшся, тату? — Скарлетт обіймала Чарлі і це допомогло трохи заспокоїтися.
- Через мене ця жінка вдарила тебе. Якби не моє минуле — цього б не було.
Чарлі коротко розповів Скарлетт про спільне минуле з Зоєю, за цей час обробляючи подряпину на щоці. Дівчина уважно слухала, і за розповіддю навіть не звернула уваги на поболювання в щоці. Коли Чарлі закінчив — Скарлетт мовчала, але недовго.
- Ти всеодно не мав вибачатися за те, що вона зробила, і знаєш, болить вже не так сильно. Тату, ти не шкодуєш про те, що потім обрав маму?
- Не шкодую. Ваша мама дивовижна жінка. І я не шкодую, що став вашим батьком, якщо ти збиралася спитати і про це також.
- Так, я збиралася спитати і це теж, але звучало б так ніби я сумніваюся, що ти любиш мене і Скайлера. А якби Зоя тоді повернулась і перепросила, ти б пробачив?
- Не думаю. Іноді люди несподівано приходять в твоє життя, а потім так само несподівано йдуть. Це завжди боляче, навіть якщо тебе з цією людиною пов’язувала тільки дружба. Кожна людина — це досвід, певний урок з якого ти маєш зробити висновки, проте найголовніше все-таки відпустити цю людину і не триматися за минуле.
- Часом відпускати людей важко, еге ж?
- Так, але це необхідно. В першу чергу це треба тобі, інакше сил на новий старт ніколи не знайдеться.
- Це як тримати рану під пластиром увесь час.
- Так, доню, це щось схоже.
- Ти ніколи не хотів помститися їй за ті витівки?
- Часом думав, що так було б краще і я б швидше заспокоївся, але тепер розумію, що вчинив правильно, лишивши її в спокої. Карма, донечко, завжди наздоганяє.
Чарлі надавав перевагу залишати справи відплати на карму, проте його сестра і дружина вважали інакше.
Сонце повільно сідало, а Зоя йшла узбіччям, наближаючись до перших магазинів. Машина, що їхала ззаду, зменшила швидкість і тепер їхала на рівні з ходою Астор.
- Сідай. — Мовила Бейлі, опустивши окуляри.
- Пішла нахрін, Батлерівсяка суко!
Зоя, як їй було притаманно, перейшла на крик, що межував з істеричним.
- Сядь в авто, інакше я силою засуну твоє нікчемне тіло всередину. — Заговорила Харпер, вказавши на заднє сидіння.
Того дня Зоя Астор бачила сонячне світло востаннє.