4.
- Я розмовляв з Бейлі кілька годин тому. Ти ще спала.
Чарлі залишив куртку на гаку і пішов на кухню.
- Навіщо?
- Хочу, аби вона наглянула за хатинкою, поки ми будемо в Техасі, і хочу познайомити вас.
- Оу..мені трохи страшно.
- Їхати на пошуки батька чи знайомитися з моєю сестрою?
- Я про Бейлі. Ти увесь час був сам, а тут раптом з’явилася я, до всього ще й людина. Вона може бути проти мене.
- Ти геть її не знаєш, тому й хвилюєшся. Бейлі хороша. Ви знайдете спільну мову.
- Буду сподіватися, що сподобаюся їй.
- Так чи інакше, а найголовніше те, що ти подобаєшся мені. — Батлер поцілував Зою в чоло. - А поки збирайся. Якщо щось потрібно – напиши список.
- Здається більше нічого не треба. Тільки на чому ми поїдемо?
- На авто Бейлі.
- Ти вмієш водити?
- Дорогенька, я живу півстоліття і за цей час багато чому навчився.
- Хочу знати якомога більше секретів про тебе.
Астор усміхнулась, лишивши цілунок на щоці Чарлі.
До обіду обоє займалися підготовкою до поїздки, а потім в двері постукали. Приїхала Бейлі Батлер. Коли Чарлі відчинив двері – Зоя побачила з іншого боку досить високу, струнку, блідошкіру дівчину. Її погляд ховався за сонцезахисними окулярами, хоч сонця на вулиці того дня не було. Чорне волосся спадало на плечі, а витончені пальці з чорними нігтями потягнулися до Чарлі. Тоді Зоя побачила посмішку Бейлі, яка потягнулась обіймати Чарлі. Саме тоді посмішка Батлер трохи зменшила напругу і відчуття страху, який охопив Зою. Бейлі відрізнялась від Чарлі: Астор одразу вловила цю різницю. Дівчина дійсно була монстром, який одним тільки виглядом змушував волосся ставати диба.
- Я дуже за тобою скучила. — Заговорила Бейлі, досі міцно обіймаючи Чарлі. - Здається ти схуд. Мені варто навідувати тебе частіше.
- І я дуже радий тебе бачити, Бейлі. — Брюнет поцілував сестру в маківку. - Приїжджай тоді, коли тобі захочеться, я завжди радий.
- Ловлю на слові. — Дівчина зробила крок назад, повернувши голову вбік Зої. - Не знала, що ти товаришуєш з людьми.
- А це і є той сюрприз, про який я казав. Бейлі, це Зоя Астор, і ми зустрічаємося.
- Зустрі..що?
- Знаю, що це досить дивно, але я люблю її, і сподіваюсь ти будеш доброю до Зої.
- Ще б пак. Я вмію бути доброю, але тільки до тих, хто цього заслуговує.
- Може..мені краще залишити вас наодинці?
- Ні, ні, ходи сюди. — Чарлі протягнув Зої руку. Дівчина підійшла, ставши поруч з хлопцем.
- Я рада познайомитися з кимось з рідних Чарлі.
Астор посміхнулася. Посмішка вийшла трохи напруженою.
- Якби знала, що сьогодні на мене чекає таке знайомство, то підготувалася б, але.. — Бейлі зняла окуляри, дивлячись на Зою своїми червоними очима. - я думала, що побачусь тільки з братом, тому вирішила не користуватися лінзами.
- Оу.. тобі непотрібно користуватися лінзами і приховувати те, ким ти є насправді. Я нормально відношуся до..
- Монстрів, так. Мило з твого боку.
- Може присядемо? — Чарлі вказав на кухню. - Поговоримо там.
- Чудово, ходімо. Я зроблю чай, чи може щось інше?
- Чаю буде достатньо.
Бейлі сіла за стіл, поклавши перед собою свої окуляри.
- Як ви познайомилися?
- Чарлі врятував мені життя. Я пошкодила ногу і знепритомніла. Він знайшов мене і забрав до себе. Я могла померти, адже тоді ночі були холодними, морозними.
- Мило. Чарлі надто добрий.
- Бейлі. — Батлер сів навпроти сестри.
- Що? Це правда. Що ти робила так далеко від людей, Зоє?
- Шукала надприродне за легендою, яку так сильно люблять містяни. Я журналістка.
- Пішла так далеко в ліс сама?
- Так. Іноді варто ризикнути.
- Авжеж, варто.
Зоя поклала чашки з чаєм на стіл і сіла поруч з Чарлі.
- А ти чим займаєшся, Бейлі?
- Я офіцер поліції.
- Оу, це цікаво. Твоя сутність не заважає тобі?
- Ні, аж ніяк.
- Хтось з твоїх колег знає, хто ти?
- Боюсь я була б вже мертвою, якщо б хтось знав.
- Так, справді.
- Чар, ти сказав, що маєш до мене розмову і тобі потрібна моя допомога. Як я розумію, мова не про Зою. — Бейлі зосередила всю увагу на братові, явно нудьгуючи від розмови з Зоєю.
- Мені потрібно в Техас. Маю декого знайти. Не знаю, скільки днів це займе, але я б хотів попросити тебе, аби за час моєї відсутності ти наглянула за домом, а ще, даси свою машину?
- Кого ти зібрався шукати?
- Батька Зої.
- Чар, можемо поговорити на вулиці?
- Все добре, Чарлі. Я продовжу підготовку до поїздки.
Зоя поцілувала Батлера в щоку і пішла нагору.
- Бейлі, що з тобою таке?
- Нічого, ходімо на вулицю.
Дівчина пішла на вихід, Чарлі пішов слідом.
- Ти знервована?
- Так. В будинку тільки ви двоє?
- Тільки ми двоє, і ти. Що таке?
- Тут є хтось іще.
- Сюди ніхто не заходить вже дуже давно.
- Зоя ж якось зайшла.
- Вона тобі не подобається?
- Чарлі, вона людина, а ми — ні. Люди завжди уникають нас, а якщо й підходять настільки близько – їм щось треба.
- Люди змінюються, як і ми. Минуло вже багато часу, зараз люди інші, не всі прагнуть нашої смерті.
- Я не вірю в те, що вони змінюються.
- Бейлі, я знаю, що ти не любиш впускати людей в своє життя. Знаю, що вони тобі не подобаються, і знаю, що ти завжди на сторожі, завжди очікуєш підстави, в цьому вся ти. — Брюнет посміхнувся, поклавши руки на плечі сестри. - Але повір мені, будь ласка. Я люблю її, а вона любить мене. Зоя хороша дівчина, скоро ти сама це побачиш. Вона дуже мила і добра, от тільки розгублена і засмучена, бо ніколи не бачила свого батька і не знає, що таке батьківська любов. Зараз є можливість все виправити, і я хочу зробити Зою щасливою.
- Я ненавиджу людей, а особливо тих, хто тобі якось шкодить. — На мить замовкла. - Гаразд. Добре. Нехай буде по-твоєму. Я бачу, що вона тобі небайдужа. Якщо хочеш знайти її батька і попхатися бозна-куди і на пошуки бозна-кого — їдь. Тільки я скажу це один єдиний раз, і потім навіть тобі не вдасться мене зупинити. Якщо ти хоч трохи постраждаєш і твоя Зоя якось буде до цього причетна — я вб’ю це дівчисько своїми руками.
- Дякую. Я дійсно хочу поїхати бозна-куди і на пошуки бозна-кого. Головне, що мрія Зої стане реальністю. Тобі не доведеться когось вбивати. Ви точно поладнаєте.
- Цього я тобі обіцяти не буду. Знаєш, Чар, колись твоя доброта вилізе тобі боком, але, чорт забирай, навіть тоді я буду поруч з тобою.
- А може моя доброта є ключем до змін? Раптом станеться щось хороше і нарешті все буде гаразд?
- Сподіваюсь, що ти маєш рацію.
Бейлі знову затихла, дивлячись кудись за спину Чарлі.
- В чому справа?
- Кажу тобі – тут хтось є.
- Вранці тут нікого не…
Батлер дався вперед, замовк, а потім похитнувся.
- Чар?
Бейлі підхопила Чарлі, ніби обіймаючи, і тоді побачила стрілу, що стирчала з його спини.
- От чорт! Чарлі, все буде добре, тримайся, я зараз. Зоє!
Крик Батлер дзвінко розлетівся лісом. Астор відчинила двері. Побачивши Чарлі — закричала.
- Що сталося? Боже мій, Чарлі!
- Слухай мене уважно. — Бейлі зайшла до будинку, тримаючи поруч з собою Чарлі. - Принеси воду і рушники. В підвалі є чорна, спортивна, сумка. Її теж принеси і поквапся! Я не знаю, якою хрінню змащена ця стріла.
- Боже! Добре..я все принесу. Тільки врятуй його, будь ласка.
Бейлі вийшла з кімнати Чарлі під вечір, витираючи його кров зі своїх рук.
- Що з ним? Отямився?
Зоя ридала, важко вдихаючи.
- Ти плачеш?
Брюнетка кинула здивований погляд на Зою.
- Я переживаю за Чарлі. Що з ним?
- Він непритомний. Стріла отруєна. Мого братика збиралися вбити.
Бейлі віддала Зої закривавлений рушник і пішла до міні-бару, розглядаючи пляшки.
- Вбити? Кому це потрібно?
- Це ти мені скажи, Зоє. Чарлі більше тридцяти років живе тут сам, уникаючи людей, бо не хоче, аби його вважали чудовиськом. За цей час ніхто, жодного разу, не намагався йому зашкодити.
- Ти натякаєш, що це через мене?
- Натякаю? Ні, я цим не займаюся. Тебе хтось шукає?
- Я нікому не потрібна, тому наврядчи хтось цим займається.
- Комусь розповідала про те, де і з ким ти?
- Звісно ж ні, я більше двох тижнів живу тут з Чарлі, і за цей час жодного разу не контактувала з людьми.
- Гаразд. Не напружуйся, я просто питаю про те, що мені цікаво. Я всеодно знайду наволоч, яка випустила цю стрілу, і я точно знатиму, чиїх це рук справа.
- Сподіваюсь, що знайдеш якомога скоріше.
- Можеш про це не турбуватися. Ти його правда любиш?
Бейлі обрала пляшку віскі і повернулась на диван.
- Люблю..ще нікого так сильно не любила.
Зоя знову розплакалася.
- Чому ти це робиш?
- Що..?
- Плачеш.
- Бо мені сумно. Люди так роблять, коли засмучені. Бейлі, я вже зрозуміла, що не подобаюся тобі, і, гадаю, справа в тому, що я людина. Ти можеш мене ненавидіти, але навіть попри це я всеодно кохатиму Чарлі.
- Мені не знайомі всі людські почуття. Зоє, це вибір Чарлі, і навіть якщо мені все це не до вподоби – я прийму цю ситуацію, бо він щасливий. Чарлі добрий, і не заслуговував всього лайна, яке пройшов. Тож якщо ти його щасливий момент, то нехай. Тільки знай, що я повна його протилежність. Я дивлюсь на світ тверезо, приймаю речі такими, якими вони є, і я не вірю в дурниці про те, що люди змінюються. Ми роками були по різні боки, жили різними життями, а зараз все так само, і я ніколи не повірю, що ти не така, як інші.
- Ти маєш право ненавидіти мене, і я все розумію..ти хвилюєшся за того, кого любиш, це у нас спільне. Часи змінюються, люди теж, просто дозволь цим змінам зайняти своє місце у твоєму житті.
- Я добре знаю свої права, і повір, у нас з тобою немає геть нічого спільного.
Бейлі зробила великий ковток, відклала стакан і піднялась, ставши навпроти Зої.
- У мене погане передчуття стосовно тебе, а воно мене ще жодного разу не підводило. Якщо Чарлі ще раз постраждає — ти будеш відповідальною, і ціна, яку ти будеш змушена заплатити, тобі не сподобається. Не думай, що я погрожую, чи ревную брата. Я чудовисько, Зоє, і хочу щоб ти знала, з ким маєш справу.
Чарлі лежав без свідомості ще два дні. Напруга між Бейлі і Зоєю не спадала, але Батлер не збиралася розпалювати між ними війну. Її цікавив стан брата і те, хто був причетним до отруєного пострілу. Зоя більшу частину часу сиділа поруч з Чарлі, плачучи і розмовляючи, а на момент, коли Бейлі заходила оглянути рану і поставити крапельницю, з невідомим для Зої розчином, виходила на вулицю.
Коли Бейлі вийшла з кімнати — Зоя повернулась до Чарлі. Дівчина знову розплакалася, сівши на підлогу поруч з ліжком. Руки хлопця були крижаними, обличчя блідим, майже білим, що нагадувало Зої обличчя мерця.
- Без тебе тут дуже страшно, і самотньо. Чарлі, я дуже сильно люблю тебе. Зараз розумію, яке порожнє моє життя без тебе. Я сумую за тобою..дуже сильно. Мені бракує твоїх обіймів і поцілунків. Лише поруч з тобою я почуваю себе в безпеці, і лише тоді я впевнена, що зможу все і мені ніхто не завадить. Бейлі взагалі ненавидить мене, я не розумію, що зробила не так. Якби я була такою, як ви, то все було б добре.
- Бейлі просто не звикла до моєї..людиноньки.
- Чарлі?
Зоя підняла голову, плачучи і сміючись одночасно.
- Чарлі! Я так боялась, що більше ніколи не почую тебе.
- Дорогенька, ми ще не знайшли твого тата. Я не можу померти не виконавши обіцянки.
Чарлі говорив тихо і повільно. Кожне слово давалося йому важко і болісно, як і кожен подих.
- Я б не пережила, якби втратила тебе.
Зоя кілька разів коротко поцілувала Чарлі, вже більше сміючись.
- Скажу Бейлі, що ти отямився.
Батлер кивнув і помалу припіднявся. Менш ніж за хвилину Бейлі зайшла до кімнати, одразу сівши поруч з Чарлі, взявши його руку.
- Я ж тобі казала, що там хтось був.
- Казала. Я мав тобі повірити і бути уважнішим.
- Мав. Але так вже тому й бути, я пробачаю. Якби ти помер, то не відбувся б так швидко і легко.
- Що взагалі сталося?
- Тебе хотіли вбити. У що ти вже вплутався?
- Може помилилися? Нічого, Бейлі. Якби виникли проблеми – я б сказав.
- Помилилися? Стріла отруєна. Це не був випадковий мисливець чи ще хтось. Ти – ціль, і найманець влучив в десятку.
- Ти була поруч і зірвала цей план мого вбивства.
- Мене могло тут не бути.
- Але ти тут, і все добре. Я знайду того, хто вистрелив і того, хто це замовив, тільки я робитиму це після того, як повернусь з Техасу.
- Забудь про Техас. Ти тільки-но отямився. Взагалі на живого мерця схожий.
- Я ціную твою турботу, але завтра ми з Зоєю їдемо.
- Чар..
- Не треба, Бейлі. Я вже все вирішив. Це не та справа, де треба затягувати.
- Добре. Роби, як знаєш, я не буду відмовляти. Якщо знадобиться допомога – подзвони. Тільки пам’ятай про те, що я казала.
Брюнетка встала з ліжка і обернулась до Зої.
- Він на тобі. Поверни мого брата додому живим і неушкодженим.